Троицкая церква: опис екскурсiï

Будiвельником Останкiнськоï церкви був крiпосного князя М. Я. Черкаського кам'яних справ майстер Павло Сидорович Потехин, що вiдбувається iз села Кадници Нижегородського повiту, автор ряду таких цiкавих пам'ятникiв, як церкви в пiдмосковних садибах у Маркове й Урюпине, а також Островоезерский монастир Ввормсе.
Будiвництво храму iз двома його боковими вiвтарями тривало близько 14 рокiв, починаючи з 1678 року. В основному будинок було закiнчено в 1863 роцi, i тодi ж був освячений пiвнiчний Тихвинский боковий вiвтар, що служив будинковою церквою; пiвденний боковий вiвтар Олександра Свирского освятили лише в 1691 роцi, а центральну частину храму — в 1692 роцi
Звичайно внутрiшня обробка церкви й рiзьблення iконостаса вiддавалися в пiдряд iншим майстрам уже пiсля закiнчення будiвлi храму. Цим i пояснюються бiльшi iнтервали мiж кiнцем будiвництва й освяченням церкви. Найбiльшоï працi зажадав пишний рiзьблений iконостас головного храму, тому центральна частина церкви була закiнчена пiзнiше бокових вiвтарiв
Церква в Останкине представляє характерний для московського зодчества того часу тип бесстолпного храму, перекритого зiмкнутим зводом i складається iз трьох частин: центральноï й двох невеликих бокових вiвтарiв по сторонах. Це, у сутностi три церкви: бiльша й двi малi. За основною формою обсягiв всi три храми однаковi. Це квадратнi призми, перекритi щаблями пишних кокошникiв , що пiдводять до пятиглавию над бiльшим храмом i одноглавию над меншими
Будинок поставлений на високий цокольний поверх — подклет, що надає йому при його вишуканих пропорцiях ще бiльшу стрункiсть i добiрнiсть. Так само як i зовнiшнi критi сходи з повзучими арками сходiв, подклет вiдтворює основнi елементи хором XVII столiття. Спочатку подклет служив складським примiщенням, а в XX столiттi в середнiй його частинi була влаштована зимова церква
Велика галерея-паперть iз захiдноï сторони служить об'єднуючим елементом композицiï. Кожна iз трьох частин має свiй вхiд: скромнi портали ведуть у бiчнi боковi вiвтарi, а бiльше пишнi в центральну частину храму
Пiвнiчний ґанок, що повiдомлявся ранiше з боярськими хоромами, призначалося для хазяïв садиби. Воно перекрито звичайноï для московського зодчества покрiвлею на прямий скат. Пiвденний ґанок, що має характерну для хором i дерев'яними храмами форму у виглядi двох сходiв iз площадкою — рундуком — в 1878 роцi було перекрито замiсть колишньоï двосхилоï покрiвлi наметом, що завершує флюгером. Захiдне крило, що призначалося для духiвництва, було при реставрацiï 1833 i 1878 рокiв перебудовано: над ним пiднiмається тепер шатрова дзвiниця
Спочатку в церкви дзвiницi не було. На ïï мiсцi перебувала невелика дзвiниця, аналогiчна дзвiницi церкви в селi Тайнинском. Про це свiдчить збережений усерединi будинку старий кам'яний рiзьблений декор, що нiколи прикрашав вся частина захiдного фасаду. Дзвiниця була побудована лише в 1832 роцi по проектi крiпосного архiтектора Прахаева. У той час вона завершувалася шпилем, характерним для будiвель, виконаних у стилi ампiр . Однак до нас вона дiйшла вже в тiм видi, який додав ïй архiтектор Султанiв, що перешикував дзвiницю в 1878 роцi
Переробки, що здiйснювалися в 30-х роках ХIХ столiття крiпосним архiтектором Прахаевим i в 1877-1878 р. архiтектором Султановим, у цiлому не змiнили первiсного виду Останкiнськоï церкви, i вона по праву вважається одним iз кращих i типових пам'ятникiв московського зодчества XVII столiття
Останкiнська церква вiдрiзняється надзвичайною розмаïтiстю свого художнього оздоблення. Росiйськi майстри на чолi iз крiпосним зодчим Потехиним створили дивну декорировку будинку. Поливнi кахлi й витесанi з бiлого каменю рiзнi прикраси покривають ïï стiни, чергуючись iз прикрасами з фiгурноï цегли. Тут застосованi всi вже традицiйними форми, що стали, церковного росiйського зодчества в самому витонченому видi. Мiсцями вiзерунки роблять враження кам'яного мережива . Декоративна обробка фасадiв наростає вiд подклета до верхнього поверху й куполiв. Бiльша роль в оздобленнi фасадiв придiляється лиштвам, перенесеним у кам'яне зодчество з дерев'яноï давньоруськоï архiтектури. Форма вiкон рiзна залежно вiд того мiсця, що вони займають у будинку: самi скромнi з них — iз фронтонами — розмiщаються в цокольному поверсi. Вiкна iз променеподiбними завершеннями посiдають центральнi мiсця в апсидах. По сторонах вiд них — вiкна iз сандриком у виглядi корони. На бiльших вiкнах верхнього пояса центрального куба — двухарочние лиштви iз замком або гирькою. Нарештi, вузькi, аркатурние лиштви обрамляють щелевидние вiкна барабанiв куполiв
Ще бiльш багато на фасадах оформленi кiоти для примiщення iкон. Обрамлення ïх складається iз зовнiшньоï й внутрiшньоï лиштв, рiзних за своєю формою й елементам декору
Глави церкви завершуються хрестами гарноï кутоï роботи, з яких особливо видiляється великий золочений хрест центральноï глави
Перспективнi портали з ïхнiм пишним декором, що зрительно перетворює вузькi дверi у величнi входи, служать як би переходом вiд зовнiшнього оздоблення будинку до внутрiшнього. Самим парадним є середнiй портал, що складається iз семи архiвольтiв, насичених декоративними елементами. Архiвольти пiдтримуються невеликими парними восьмигранними колонами, а поле стiни за ними покрите килимовим бiлокамiнним рiзьбленням з мотивами фряжских трав .
Незважаючи на своï невеликi розмiри й повну вiдсутнiсть якого- небудь декору, внутрiшнє примiщення властиво храму створює враження величi й урочистостi. Це враження досягається бiльшим барочним рiзьбленим iконостасом висотою 13,5 метра, що вигiдно контрастував iз гладкими бiлими стiнами. В XIX сторiччi стiни Троицкой церкви розписали. Тодi ж був перекритий алюмiнiєм первiсний типовий для барокко синє тло iконостаса
Серед iкон iконостаса найцiкавiшими є iкони XVII столiття. Одна з них має пiдпис: … писав цей образ iконописець Iван Максимов 1675 року . Велика кiлькiсть мiсцевих иконников, що були в князiв Черкаських, коли виконувався iконостас, дозволяє затверджувати, що iкони Останкiнськоï церкви писалися своïми ж крiпосними живописцями, якi жили в Останкине й сусiднiй слободi Марьиной.
На вiдмiну вiд головного, iконостаси бокових вiвтарiв швидко постарiли, iкони в них стемнiли. Першим був перебудований iконостас Тихвинского бокового вiвтаря по проектi крiпосного архiтектора Прахаева в стилi росiйського класицизму початку XIX столiття, а iкони написанi крiпосним живописцем И. С. Калiнiним (сином театрального декоратора) . Рiзьблення цього iконостаса було виконано в 1836 роцi рiзьбярем И. Прокоф'євим, а позолоть — мiсцевим позолотником И. Мандригиним.
В 1842 роцi рiзьбярем И. Прокоф'євим i позолотником В. Жарковим був перероблений i старий iконостас у боковому вiвтарi Олександра Свирского. Крiпосний живописець И. Широков (брат батька художника Н. Подключникова) написав для цього iконостаса iкони, а в 1840 роцi розписав стiни церкви
Таким чином, всi художнi роботи в Останкiнськiй церквi виконувалися винятково крiпосними майстрами XVII, XVIII i XIX столiть. Церковнi пiснi й духовнi концерти також складалися мiсцевими композиторами: С. Дегтярьовим, Ф. Божко, Г. Ломакиним, Алабушевим i iншими
Про колишнє багатство церковного майна свiдчить уцiлiлий опис церкви 1754 року
З найцiннiших художнiх творiв цiєï церкви слiд зазначити iкону деисуса роботи Симона Ушакова, складень строгановского листа середини 17 столiття, що належав фельдмаршаловi Петра I графовi Б. П. Шереметєву, iкони роботи царських iзографiв i особливо прекрасну дерев'яну скульптуру в Останкiно iз сусiднього цвинтаря Ерденева.
Останкiнська церква з ïï багатством орнаментики, узорчастiстю, наряднiстю вплинула на розвиток росiйськоï нацiональноï архiтектури. У другiй половинi XIX столiття прихильниками вiдродження узорочного стилю були взятi за основу ïï декоративнi форми для будiвництва багатьох будинкiв у Москвi. Почали з'являтися еклектичнi будiвлi, архiтектура яких була навiяна, за словами ïхнiх сучасникiв, росiянцi останковщиной . Однак те, що так природно й високохудожественно було втiлено в XIX столiттi, де яскрава, ошатна глибоко нацiональна архiтектура зливалося воєдино з усiм росiйським мистецтвом, не могло бути повторене в iнших культурних i полiтичних умовах i, як усяка еклектика, було неминуче приречене на невдачу