Твiр мiркування: чи Важливе iсторична пам'ять народу

Масове перейменування мiст i вулиць, що вiдбувалося в нашiй
краïнi в 20-i — 30-i роки, а в менших, масштабах що тривав i
пiзнiше, пояснюється тим, що перейменування здавалося найлегшим i
швидким способом вiдректися вiд старого миру, обтрусити його порох з
наших нiг. Змiнювати життя — справа довга й важке, назва можна
перемiнити в одна година.
Але пройшло час, ми стали мудрiше й розумiємо тепер, що вiд
минулого вiдректися неможливо, стряхнути з нiг порох i забути власну
iсторiю — небезпечно. Народ, позбавлений iсторичноï пам'ятi,
перестає iснувати як єдиний ЖИВИЙ органiзм,
перетворюється в жалюгiдну юрбу. Назви ж рiк, гiр, мiст —
кращий i вернейший спосiб зберегти народну пам'ять. Не випадково
Катерина II, гневаясь пiсля повстання Пугачова на яицких козакiв,
наказала перейменувати рiку Яïк в Урал. I пам'ять про яицких
козакiв дiйсно зникла, тодi, як донських козакiв або кубанських ми
пам'ятаємо — тому що течуть як i ранiше й Дон, i Кубань.
Указ Катерини — найрiдший випадок перейменування рiки. Звичайно
назви рiк i гiр живуть доти, поки живо народ, що живе по берегах рiк i в
пiднiж гiр.
Представте, собi, що заради якнайшвидшоï побудови нового життя
перейменували б Волгу — ну, скажемо, в… Нi, i представити
неможливо, як iнакше можна називати нашу велику рiку. Яких iсторичних
спогадiв ми втратилися! Вченi-iсторики — тi закопалися в документи
й усi знають навiть пiсля перейменувань. Але бiльшiсть людей довiдаються
iсторiю насамперед по назвах. Приïжджаєте ви в Новгород, той,
що на Волховi, якому повезло бiльше, нiж Нижньому, — i вiдразу
мимоволi згадуєте й новгородське вiче, i походи Iвана Грозного, що
знищили новгородську вiльнiсть. Дуже багато перейменувань пов'язанi з
помилковою думкою, що мiста й вулицi служать для ввiчнення пам'ятi
вiдомих людей. Але це теж не так. Наша iсторiя славна багатьма iменами.
I бiльшостi з них не були “вiдданi” мiста: немає
Кутузовска або Суворовски, нiкому Не спало на думку перейменувати
Бородiно в Багратiон — але ми завжди будемо пам'ятати й Суворова,
i Кутузова, i Багратiона. Царське Село було перейменовано в мiсто Пушкiн
пiсля революцiï (воно ще називалося короткий час Дитячим Селом)
— але смiшно ж думати, що ми частiше згадуємо Пушкiна тому,
що є таке мiсто. Навпаки! Назва має властивiсть як би
вiддiлятися вiд образа людини, iм'я якого використає. Коли ми
говоримо: “Ви сходите в Пушкiнi?”, “Я живу в
Пушкiнi”, “Брудний став Пушкiн — погано вулицi
забирають”, ми зовсiм забуваємо про великого поета. I добре,
що забуваємо, а те б незручно виходило: “Живу в
Пушкiнi!”
Нашi запопадливi переименователи не розумiють, що шукати в назвах
буквальне значення неможливо. Назви як би стають звуковим знаком як i
людськi прiзвища. Адже практично не чуємо ми того, що прiзвище
Пушкiн утворений вiд слова “пушка”; коли говорять
“ПУШКIНА”, ми згадуємо безсмертнi вiршi, ми
думаємо про долю поета — i нiяких вiйськових асоцiацiй у нас
не виникає. Точно так само Новгород для нас не Нове мiсто, а
навпаки — дуже древнє мiсто.
Самi старi мiста на територiï Росiï — Новгород да
Стара Ладога, i нас нiтрохи не дивує, що один “Новий”,
а iнша “Стара” -обоє древнi однаково. А що таке
“Москва”, “Твер”, “В'ятка”, що таке
“Волга” або “Ока”, ми взагалi не знаємо,
походження цих слiв толком невiдомо. “Москва — як багато в
цьому звуцi для серця росiйського злилося! — от у чому справа:
дороге iм'я стає для нас єдиним звуком!