Катерина

Поема написана в Петербурзi в 1838 роцi, коли Т. Шевченко був уже на
волi, навчався в Академiï мис тецтв. Поема має присвяту
Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года*. За жанром
лiро-епiчний твiр. Ситуацiя, що ле жить в основi сюжету поеми (дiвчина
полюбила чоловiка, довiрилася йому, а вiн покинув ïï) є
вельми поширеною в лiтературах рiзних народiв. Т. Шевченко читав твори з
подiбни ми сюжетними мотивами (Кларису* С. Рiчардсона, Бiдну Лiзу М. Ка
рамзiна, Еду . Баратинського). Однак вiн iнтерпретує цей сюжет аб
солютно по-своєму. Вiн звертає увагу на зруйновану долю жiнки-
матерi, вiд якоï через те, що народила неза конну дитину,
вiдвернулися батько, матiр, усе село. У лiричних вiдступах поеми автор
спiвчутливо ставиться до Катерини (Катерино, серце моє, лишенько з
тобою). Та вiн не засу джує батькiв, якi виганяють доньку з дому.
Тiльки в контекстi народноï моралi можна зрозумiти позицiю ав тора,
який поклонявся материнству: У нашiм раï на землi Нiчого кращого
немає Як тая мати молодая З своïм дитяточком малим. Поема
починається зверненням- застереженням поета до украïнських
дiвчат: Кохайтеся ж , чорнобривi, Та не з москалями, Бо москалi чужi
люде, Роблять лихо з вами. Ю. Iвакiн зауважує: В Катери. нi* слово
москаль означає вiйсько вого, офiцера царськоï армiï,
чужин- ство якого на украïнському теренi загострено вiдчувала
висока нацiо нальна свiдомiсть поета, В украïнськiй лiтературi
iснує чи мало описiв постою загонiв царськоï армiï в
селi. Це явищ е було звичним, У повiстi Ш евченка Наймичка чи
таємо: Когда вы въезжаете в мало- российское село и видите у ворот
на высоком шесте несколько соломен ных кисточек, это значит, что в селе
не пехота, а кавалерия квартирует, Розташування вiйськових викли кало в
багатьох недобрi передчуття: Вздрогнуло сердце не одного чер нобрового
косаря при виде этих зло вещих вех. Не один из них припом нил страшные,
трагические рассказы про бесталанных покрыток. Композицiйно поема
складається з пяти роздiлiв. Ш евченко дуже ко ротко говорить про
стосунки Катери ни й офiцера: Не слухала Катерина Нi батька, нi неньки,
Полюбила москалика, Як знало серденько. Полюбила молодого, В садочок
ходила, 552 Нова лiтература Поки себе, свою долю i Там занапастила.
Завязка подiй знайомство К ате рини з офiцером, його в iд ïзд i
наро дження в К атрi неш лю бного сина, од носельцi кують речi
недобрiï щодо Катерини. Одна з найдрам атичнiш их сцен у поемi ви
гн ан н я К атерини з дому: Ледве встала, поклонилась, Вийшла м овчки з
хати; Остались сиротам и Старий батько й м ати. Кульмiнацiя сю ж ету
поеми зус трiч Катерини з офiцером-спокусни- ком. Вiн ганебно в
тiкає, не бажаю чи подивитися на дитину, грубо вiдш то вхнувши ту,
я к iй п рисягався. Свою К атрю , що для тебе Сина породила? Трагiчна см
ерть К атерини в кiн цi роздiлу ро звя зк а сю ж ету. Найкоротший, п яти
й роздiл, ви конує роль епiлогу. К атри н син по водир слiпого
кобзаря. Заверш альна сцена поеми м оскаль, тепер уже великий пан,
удруге вiдцурався свого сина: А пан гл я н у в … одвернувся…
Пiзнав препоганий, П iзнав тiï к а р i очi, Чорнi бровен ята…
Пiзнав батько свого сина, Та не хоче в зяти . Трагiчну долю К атери н и,
я к у згу били чужi лю де, Ш евченко пока зав з винятковою силою ,
гуманно стверджуючи людськi права матерi, сироти. Ц арська цензура
вiдчула ще й символiчний план вiдтворення в по емi долi обдуреноï У
краïни, бо з текс ту поеми були вилученi рядки про гетьманщину й
навiть пейзаж ний об раз ставок пiд кригою в неволi, асоцiйований з
Украïною.