Балада про соняшник
Категории
Оригинал
В соняшника були руки i ноги,Було тiло, шорстке i зелене.
Вiн бiгав наввипередки з вiтром,
Вiн вилазив на грушу, i рвав у пазуху гнилицi,
I купався коло млина, i лежав у пiску,
I стрiляв горобцiв з рогатки.
Вiн стрибав на однiй нозi, щоб вилити з вуха воду. I раптом побачив сонце, що ïхало на велосипедi, обминаючи хмари...
I застиг вiн на роки й столiття
В золотому нiмому захопленнi:
— Дайте покататися, дядьку!
А нi, то вiзьмiть хоч на раму.
Дядьку, хiба вам шкода?!
Поезiє, сонце моє оранжеве!
Щомитi якийсь хлопчисько
Вiдкриває тебе для себе,
Щоб стати навiки соняшником.
Поезiя — це
оранжеве сонце, перед яким застигають людськi душi, за яким повертаються хлоп'ячi голови. Для лiричного героя
Балади про соняшникI. Драча поезiя стала захопленням на все життя.
