За Сибiром сонце сходить

Категории

1.   1 Украïнськi Iсторичнi Пiснi

Оригинал

(Пiсня про Устима Кармалюка)
За Сибiром сонце сходить.
Хлопцi, не зiвайте.
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надiю майте!
Повернувся я з Сибiру,
Та не маю долi,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волi.
Маю жiнку, маю дiти,
Та я ïх не бачу,
Як згадаю про ïх муку —
Сам гiрко заплачу.
Зiбрав собi славних хлопцiв,
Що ж кому до того?
Засiдаєм при дорозi
Ждать подорожнього.
Чи хто ïде, чи хто йде,
Треба ïх спитати,
Як не має вiн грошей —
Треба йому дати!
Зовуть мене розбiйником.
Кажуть — розбиваю.
Ще ж нiкого я не вбив.
Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й вiзьму —
Убогому даю.
Отак грошi подiливши,
Я грiхiв не маю.
Судять мене вдень i вночi,
Повсяку годину,
Нiде менi подiтися,
Я од журби гину.
Аж тут ïде сам владика:
А здоровi, хлопцi!
Ой, довго ми вас чекали.
Благослови, отче!
Чи хто ïде, чи хто йде,
Часто дурно ждати.
Отак треба в лiсi жити,
Бо не маю хати.
Ой, вилiчив сам владика
Сорок тисяч грошей.
Подивився кругом себе —
Все хлопцi хорошi.
Ой, чи ïде, чи хто йде,
Треба його ждати.
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Пiшов би я до дiтей —
Красу мою знають:
Аби тiльки показався.
То зараз впiймають.
А так треба стерегтися,
Треба в лiсi жити.
Хоч, здається, свiт великий,
Нiде ся подiти!
Ой, прийдеться Кармалюку
Марне пропадати.
Бо немає пристанища.
Анi своï хати.
Прийшла туга до серденька,
Як у свiтi жити?
Свiт великий i розкiшний.
Та нiде ся дiти!
Асесори, iсправники
За мною ганяють,
Бiльше вони людей б'ють.
Як я грiхiв маю.
У недiлю дуже рано
У всi дзвони дзвонять.
А мене, Кармалюка,
Як звiрюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять,
Нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка,
В свiтi споминають!
Коментар
Iснує близько сорока варiантiв пiснi про Устима Кармалюка — легендарного ватажка селянських загонiв, якi боролися проти панського гнiту. Знущання над крiпаками були такi, що терпiти не ставало сил. Устим Кармалюк теж утiк, зiбрав загiн славних хлопцiв i став вiдновлювати справедливiсть — у багатих забирати, а бiдним вiддавати. Отак грошi подiливши, я грiхiв не маю, — говорить вiн. Кармалюка кiлька разiв ловили, карали, засилали до Сибiру, але вiн щоразу тiкав i продовжував свою справу. Проте не вiдчував себе щасливим, адже, хоч i не в кайданах, а все ж не на волi, не бачить жiнки й дiтей, не має хати.
Люди не забули його подвигу й уславили Кармалюка в пiснях та легендах.

Метки

За Сибiром сонце сходить, УСНА НАРОДНА ТВОРЧIСТЬ, УКРАÏНСЬКI IСТОРИЧНI ПIСНI, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ