Чума
Якщо вiльно зобразити увязнення через iнше увязнення, то й вiльнозобразити будь-який реально iснуючий предмет через щось зовсiм
неiснуюче.
Данiель Дефо
ЧАСТИНА ПЕРША
Цiкавi подiï, що взятi сюжетом цiєï хронiки, вiдбулися
194… року в Оранi звичайнiй французькiй префектурi на алжирському
униережжi. Саме мiстечко, слiд визнати, бридке: мiсто без голубiв, о:
дерев i без садiв тут не почуєш нi шелесту листя, нi лопотiння к
рил, словом, мiсто безлике. Нову пору року видно тiльки по небу: пнвеснi
змiнюється повiтря, влiтку сонпе спалює все навколо, а во- i
iчiи мiсто потопає в болотi. Гарно буває тiльки взимку.
Найзручнiший спосiб познайомитися з мiстом це спробувати дiзнатися, як
тут працюють, як тут люблять i як тут помирають*. Нашi спiвгромадяни
працюють багато, але тiльки для того, аби збагатiти. Сьогоднi звичайна
рiч бачити, як люди працюють вiд рання до смеркання i нiс потiм гають
час, що лишився ïм на життя. Та все ж є такi мiста, де июди
здогадуються про iснування чогось iншого. А от Оран мiсто, нке нiколи нi
про що не здогадується, себто мiсто цiлком сьогочасне. Тому ви
легко погодитеся: нашi спiвгромадяни нiяк не могли чекати шiпадкiв, що
сталися навеснi цього року. Проте завдання хронiста пише сказати Так
було, i оповiдач не мав би анi найменшого права братися до такого
завдання, якби випадково йому не пощастило зiбрати деякi свiдчення i
якби лихою годиною вiн не був уплутаний у все, що збирається
переповiсти. Але чи не час облишити розумування i перейти до самоï
оповiдi?
Уранцi шiстнадцятого квiтня лiкар Бернар Рiє, вийшовши зi сво- iч)
помешкання, перечепився на сходовому майданчику об здохлого щура, а
ввечерi того ж дня на його очах здох ще один щур: вiн перекрутився i,
кволо пискнувши, впав, заюшений кровю. Воротар Мiтель сприйняв цю
звiстку як справжню ганьбу: в домi нема щурiв, а цих хтось нахабно
пiдкинув. Словом, це якась витiвка. Та Рiє не думав про щурiв:
його дружина слабувала вже рiк i мала вiдïжджати до санаторiю на
лiкування. Вiн посадив ïï до спального вагона i, помовчавши,
сказав: Коли ти повернешся, все буде iнакше. Почнемо псе по-новому.
Ïï обличчя було мокре вiд слiз, але вона посмiхалась.
339АЛЬБЕР КА МОТ. Чумя
Тут на вокзалi Рiє зустрiв слiдчого Отона, який тримав за руку св
синочка. Гой саме зустрiчав дружину, яка поверталася вiд роди Ьони
говорили про щурiв, яких усе бiльшало. Невдовзi прибула ма: доктора
Рiє, яка мала пильнувати його господу за вiдсутностi дру: ни. А
навала щурiв у мiстi не припинялася. Лiзуть, лiзуть] ворив зi старечою
втiхою, потираючи руки, один iз пацiєнтiв лiка старии ядушник,
який увесь вiльний час пересипав горох з одно горнятка в iнше,
напiвсидячи у лiжку. Того ж дня по обiдi Рiє п йняв молодого
журналiста Раймона Рамбера, який справляв враж* ня цiлком
гармонiйноï людини. Вiн прибув вiд великоï паризь: газети
взяти у лiкаря iнтервю щодо умов життя арабiв. Закiнч» бесiду на
тому, що останнiм часом у мiстi побiльшало щурiв i було б проце
написати. На сходах свого будинку Рiє побачив моло го сусiда Жана
Тарру, що задумливо дивився на щура, який конаï корчах. Навала
щурiв цiкава штука, сказав вiн, але вони ж рiшили, що це клопiт сторожа.
Четвертого дня-щури почали згр ми виходити на свiтло й гинути цiлими
купами. Дiйшло до того, г агентство Iнфдок повiдомило, що тiльки за
двадцять пяте квiтня брано и спалено шiсть тисяч двiстi тридцять одного
щура, за кiл* днiв цифра сягнула восьми тисяч i в мiстi почався
справжнiй пе полох. Сторож бiля ворiт лiкаревого будинку здавався
втомленим I швидко и зовсiм занедужав. Рiє зайшов до нього, аби
оглянути. Зн силений Мiшель майже задихався i натужно блював рожевуватою
жовчю. На шиï, пiд пахвами та в пахвинах у нього зявилися твердi,
нiби деревянi, вузлики, якi гостро болiли. Вiн марив i скаржився м
щурiв, а другого дня, марячи, помер у машинi швидкоï.
Смерть сторожа позначила межу мiж першим перiодом зловiсних ознак чуми i
другим, коли здивування перейшло в панiку. Яксс вранцi лiкаря телефоном
викликав один з його пацiєнтiв служ< овець з мерiï Жозеф
Гран: на дверях його сусiда Коттара був напи* червоною крейдою Заходьте.
Я повiсився. Гран i витягнув Коттара з зашморгу в останню хвилину. Гранбув пятдесятирiчним чоловiком, високим i сухорлявим, вiн був бiдним,
тому Рiє лiкував його задарма. Щовечора Гран працював над
своïм романом: багато рокi* поспiль вiн вiдточував одне-єдине
перше речення, мрiючи, як видаï- Цi скинуть шапки геть перед його
досконалим твором. Одружився
I ран зовсiм молодим з юною небагатою сусiдкою Жанною. Якось пг ред
Рiздвом Жанна захоплено зупинилась перед святковою вiтриною i, звiвши на
свого кавалера очi, прошепотiла: Як гарно! Вiн стиснув ïй руку. Так
прийшла думка про шлюб. Кiнець iсторiï був вель*I ми простий:
втомлений вiд роботи Гран, злиднi, жодного просвiтк^
340АЛЬБЕР КАМЮ. Чума
и ммiïбутньому. 1 Жанна пiшла вiд нього, написавши: Я дуже тебе щ i
к пла, але я надто втомилася… Я не знайшла своєï долi,
але щоб понi ш наново жити, щасливоï долi й не треба. З того часу
Жозеф Гран 1>мждає i увесь час думає про неï. Сусiд
Грана Коттар був низькорослим товстунчиком, вiдлюдкуватим i з нечистим
сумлiнням, вiн мав цiï iгь проблеми з полiцiєю i дуже боявся,
що його заарештують.
Тим часом, протримавшись iз тиждень, щуряча навала раптово Iршiинилася.
Жан Тарру зявився в Оранi за кiлька тижнiв до початку цих дивин ï
подiй. Вiн вiв власнi нотатки, якi мiстять хронiку тих часiв. У сво- к
описах на початку вiн висловлює неабияку радiсть, що опинився в
Нiкому бридкому мiстi. Наводить пiдслуханi на вулицi та в трамваях
нiмлоги. I майже не супроводжує своï записи коментарями.
Тарру вра- иi.пп сцена, яку вiн спостерiгав щодня з вiкна свого
готельного номера.
II будинку навпроти на балкон виходив старенький дiдок. Вiн неголо- iн)
iсликав котiв, що дрiмали в затiнку, рвав бiлий аркуш i кидав униз.
Привабленi роєм метеликiв коти пiдходили пiд балкон. I тодi дiдок
>мично i влучно плював у котiв. Якщо вiн бодай один раз досягав мети,
пiн заходився реготом. Пiдчас iсторiï зi щурами позникали й коти i,
за шдченням Тарру, дiдок якось розгубився. Занотував Тарру i розмову i
нiчним сторожем, якому щиро зiзнався, що не лякається через нава-
пу щурiв, а єдине, чого вiн шукає, це душевний спокiй. Щодня
вiн ïмчив у готельному ресторанi дивну родину (як вiн пiзнiше дiзнаєть-
i, це родина слiдчого Оттона), у якiй батько викає жiнцi i навiть
дi- i'iiм, звертаючись до них завжди безапеляцiйно. У записниках Тарру
пиляється кiлька записiв про таємничу лихоманку, яка вже
посiяла
11нi ногу в мiстi: вiн може назвати з десяток випадкiв захворювань на
(iч, i все закiнчувалося смертю. Документальну цiннiсть має i накрес-
iгчгий Тарру портрет доктора Рiє: На вигляд рокiв тридцять пять.
Iрiст середнiй. Плечистий. Очi темнi, погляд прямий. Волосся темне,
гмижеться дуже коротко. Хода прудка, переходить через вулицю, не
”iювiльнюючи руху, легко вискакує на протилежне узбiччя. Машину
цiдить неуважно. Ходить завжди без капелюха. Вигляд людини, що iоОре
знає свою справу.
I Iо смертi сторожа Рiє подзвонив колезi Рiшару i ще кiльком лi-
чiрям. Виходило, що протягом останнiх днiв було випадкiв з двад- шть
подiбного захворювання. Завiтавши до свого старого пацiєнта-
iдушника, Рiє побачив, що той лежить i марить, а лiмфатичнi вузли
i нього набрякли. Ясно було, що болячки треба розрiзати, i хворi летiли,
як розпятi. А Рiє кликали до нових i нових пацiєнтiв з
цiєю ”ïïмою хворобою. За кiлька днiв смертних випадкiв
побiльшало. Тодi
341
АЛ Б БЕР КАМЮ. Чума
до доктора Рiє завiтав його старший колега Кастель. Сподiва
Рiє, ви вже знаєте, що це таке? спитав вiн. Хочу дочекатися
зультату аналiзiв, була вiдповiдь. А я знаю. I аналiзiв менi
потрiбно… впевнено почав говорити Кастель. I саме вiн пер промовив
уголос слово чума. I Рiє мовчки залишився бiля вi поринувши у
власнi роздуми. Цифри росли, i Гран (якому iнодi д чали складати
статистичнi таблицi) принiс iнформацiю про оди цять смертних випадкiв за
останнi двi доби. I наступного дня ч неабияку наполегливiсть доктора
Рiє префектура погодилась ск кати санiтарну комiсiю i подбати про
вiдповiдну телеграму щ Парижа виписали сироватку.
Префект зустрiв членiв комiсiï стримано, але не без нервозн-
Головне, брутально урвав промовця старий Кастель, голок з ясувати
собi чума це чи нi. Дехто з лiкарiв аж скрикнув iз п ву, а префект
навiть пiдскочив на стiльцi. Втiм, аналiзи вказували, знайдений мiкроб
дещо вiдрiзняється вiд класичного чумного мiкрс Коли пошесть пiде
з такою швидкiстю далi, ïï не спинити, вонгГ ком здатна за
якихось два мiсяцi вигубити половину мiста. Отож, дуже, як ви
ïï назвете, цю хворобу, чумою чи лихоманкою. Важл< одне не
дати ïй згубити половину мiста, говорив доктор Рiє.
Наступного дня по нарадi вiстi про захворювання просочилися вiть у
газету, поки що у виглядi непевних натякiв, а префектура клеïла
мiстом скромнi сiрi оголошення, у яких йшлося про боро з гризунами,
контроль питноï води i дезiнфекцiю примiщень. БлиI ким хворого
рекомендувалось негайно повiдомляти про хворобу проходити санiтарний
огляд. А вдома на Рiє вже чекав Жозеф Г з новою статистикою,
згiдно з якою цифри зростали. Мимохiдь Г розповiв i про змiни, що
вiдбулися з Коттаром: здавалося, вiн х примиритися з людьми, завоювати
ïхню симпатiю, показати себе диною добропорядною й товариською.
Зайшовши до Коттара, Рiє бачив, що Гран не помилявся.
Коли лiкар думав про чуму, голова йому паморочилася i вiн спi мав себе
на тому, що боïться. Хвороба швидко прогресувала, уже три днi
обидва корпуси лiкарнi були переповненi. Рiє чекав на в* цину, тим
часом розтинаючи жовна у хворих. Кастель витяг всi с книжки i годинами
сидiв у бiблiотецi. За посередництва доктора Р1 шара до столицi
колонiï надiслали доповiдну, вимагаючи розпо джень. За день
надiйшла сироватка.
Тим часом у мiсто прийшла весна: з мiських околиць на базари з везли
тисячi квiтiв. Тарру i далi спостерiгав за дiдком, а дiдок i да.i плював
на котiв. Гран вечорами поспiшав додому до своєï таємнц
342АЛЬБЕР КАМЮ. Чума
моï для стороннiх працi. Коттар вештався мiстом, пан Оттон
муштрував домашнiх, а журналiст Рамбер, який прибув до мiста напилити
про побут арабiв, спокiйно i зацiкавлено роззирався навсiбiч.
I'ïмiдемiя, здавалося, вщухла, а потiм стрiмко пiшла вгору. Того
дня, коли було зареєстровано тридцять смертей, Бернар Рiє
перечитував iфiцiйну депешу, у якiй стояло: Офiцiйно оголосiть про чумну
епi- цпмiю. Мiсто вважати закритим.
ЧАСТИНА ДРУГА
Вiдтодi чума, можна смiливо сказати, стала загальною справою. До того
часу кожен опiкувався своïми справами, а тепер усi вiдчули, що
опинилися у спiльнiй пастцi i що слiд якось пристосовуватися до
ноï. Либонь, найпомiтнiшим наслiдком оголошення мiста закритим Оуло
це раптове розєднання людей, зовсiм до розлуки не готових. У першi
ж години, коли заборона набрала чинностi, префектуру букшi льно облягла
цiла юрба прохачiв, що висували однаково поважнi причини. Тiльки через
багато днiв ми усвiдомили те, що в цiй ситуацiï вiдпадають усi
компромiси i що такi слова, як домовитися, поïш уга, як виняток уже
втратили всякий глузд. Позбавлено нас на-
” Iть такоï невинноï втiхи, як листування, бо й лист може
стати носiєм Iнфекцiï. Протягом кiлькох днiв через
перевантаження телефонних п I нiй i тисняву в переговорних кабiнах
мiжмiськi телефоннi розмови ти кож були геть забороненi. диним
порятунком, отже, залишився телеграф. Та штампи, уживанi при складаннi
телеграм, не можуть не
” ичерпатися, i незабаром все звелось до обмiну шаблонами: Усе пiразд.
Думаю про тебе. Цiлую. Коли стало ясно, що нiкому не по- тнланить
покинути мiсто, хтось звернувся iз запитом, чи можуть по- ”прнутися тi,
хто виïхав з мiста до епiдемiï. Запит було дано. I дехто
Минiть необачно ним скористався. Тодi ми стали свiдками лише одного
нипадку, коли почуття виявилось сильнiшим за страх перед смертнi. I це
були не молодi закоханi, а лiтнє подружжя Кастель. Ця рап- тона
розлука з усiєю очевиднiстю показала, що вони не можуть жити одне
без одного. I перед цiєю новою iстиною нiчого не важила й чума. Ти
для iнших розлука мала скiнчитися тiльки разом з епiдемiєю. i)тож
перше, що принесла нашим спiвгромадянам чума, було увяз- иiчiня. I вони
зазнавали болю всiх вигнанцiв та увязнених жити iшмяттю, коли память уже
нi на що не потрiбна. Але не забуваймо й про тих, хто зазнав подвiйного
вигнання. Для таких, як, напри- к ‘iид, журналiст Рамбер, муки
вiдiрваностi вiд свiту пiдсилювались i тим, що вони перебувають у чужому
ïм мiстi, де ïх раптово заскочили чума. Нашi спiвгромадяни
уникали будь-яких прогнозiв про за-
343
АЛЬБЕР КАМЮ. Чума
кiнчення пошестi, та й вiдвертi розмови швидко припинилися. От* кожен iз
нас мусив жити сам, вiч-на-вiч iз цим небом. А тим часо чума завертала
кораблi, що взяли колись курс на Оран, в мiсто не вЯ хало жодноï
машини. Префект щодня повiдомляв статистичнi данЯ але просив публiкувати
ïх у виглядi тижневого зведення. Одначе публiка схаменулася не
одразу. На третiй тиждень газети повiдомила про кiлькiсть померлих
триста два. Та, може, така смертнiсть цi^Н ком нормальна? Лише коли
крива смертностi рiзко стрибнула вгорiу, I громадськiсть усвiдомила
iстину. Оран прибрав химерного виглядуЯ рух транспорту та продаж бензину
було суворо лiмiтовано, розкiшЯ нi крамницi зачинялися, бо до мiста
постачали лише найнеобхiднИ ше. Перехожих побiльшало, бо пiсля зачинення
кiлькох крамниц та деяких контор люди вийшли у вимушенi вiдпустки, а
мiсто нaбyJ^| оманливого вигляду святковостi. Кiнотеатри та кав ярнi
скорис тал ся з нагоди i непогано заробляли. На людях нашi спiвгромадяни
велН себе вельми весело, та чи не один Коттар в усьому мiстi щиро
радiïи I пiдстав нiбито нема, щоб пошесть припинялася. Усе пiде
шкер^| берть. Чудово! Скоро ми всi з глузду зïдемо, повiрте!
говорив вiв лагiдним голосом, що не пасував до його слiв. Знаючи, що
поки трЯЯ ває чума, про нього не згадають i арешт йому не
загрожує, Коттар пи ребував у пiднесеному настроï i почувався
в цiлковитiй безпецi.
Через три тижнi пiсля закриття мiста Рiє бiля лазарету наткнувся
на молодика, котрий чекав на нього. Це був журналiст Раймон Рамбер, який
прибув у мiсто iще до початку пошестi й просив сприяннЯ Чи не могли б ви
видати менi довiдку, де б офiцiйно пiдтверджувалось, що в мене нема
цiєï клятоï чуми? . Вiн мрiяв будь-що вирватися' з
мiста: в Парижi в нього залишилась дружина. Та доктор Рiє заперi-
чно похитав головою, бо справдi не знав, чи хворий Рамбер на цю н^М дугу
i чи не пiдхопить вiн ïï в ту мить, коли вийде вiд нього;
зрештою, iснують закони i розпорядження, на якi треба зважати. Намагаючи
втiшити Рамбера, доктор зауважив, що в Оранi тепер гори матерiал* для
найцiкавiшого репортажу. Та Рамбер був налаштований на iншиВ лад: Я
народився на свiт не для того, щоб писати репортажi. Може, я народився
на свiт, щоб кохати жiнку… .Ви живете в свiтi абстракцiй!
говорив вiн палко. Пообiцявши тримати доктора в курсi своïх успi-1
хiв, вiн зайшов у пiдïзд готеля, де мешкав i Тарру.
Кiнець першого мiсяця пошестi затьмарився новим спалахом чуми i
вiдзначився палким казанням отця Панлю, єзуïта, адже церкi ва
вирiшила теж боротися з чумою власними засобами, проголосив-! ши тиждень
всезагальних молебнiв. Собор був повний богомольцiв, бо вхiд до порту
було заборонено i звичнi морськi купання вiдпали, та
344ЛПЬЕЕР КАМЮ.Чума
I раннi мали якийсь особливий настрiй, хоча и ставилися до чуми I да
непроханоï гостi, ш. ян прийшла, тан i ш.
* вiд цьоп, не буде,, — думала чи не бiльш,сть. Отець Панлко мився
за край кафедри i почав промову: Братове моï, вас врази Пiди, ви
самi накликали ïï на себе, братове. …Вiд самого початку^с-
,,,.цï людства ця кара Божа приборкує слiпих i
њ0
минiться i станьте навколiшки. Ця фраза пролунала так владно, що дхто,
повагавшись, зiслизнув зi стiльця i вклякнув на олитовно- му ослiнчику.
Iншi подумали, що треба вчинити за ïх ïм прикладом, гйлелюбний
отець, не шкодуючи барв, змалював * њ Р пича Божого — i
слухачi немов побачили його над мiстом. I спасен : путь указує вам
також закривавлений спис, i вiн же пiдштовхує I Мс до
Бога. Той самий бич, що мордує вас, пiдносить кожного и ук ус,
йому шлях. Найпроникливiшим умам вiн показує осяйне св iностi в
надрах будь-якого страждання. Важко сказати, чи подi- о те казання на
наших спiвгромадян. Просто пiсля нього вони го- I , тпiше вiдчули те, що
досi бачилось ïм якось невиразно, ЩО IX пр
iм ‘чено невiдомо за якi злочини, на увязнення, яке годi собi уяви
.
Атмосфера в мiстi змiнилися, здавалося, в ньому оселився переляк.
И атмосферi дедалi бiльшоï наиiнн хтось намагався вибратися в то- 1
ДУ?НВИШ вiпсьновi нордони чи силою. Не збирався зупинятись I 1амбер.
Спочатку вiн спробував усi офiцiйнi способи. Вiн витратив бояче нервiв,
склав уявлення про те, що ж таке мерiя, i навiть роз бив класифiкацiю
службовцiв. Але бажаного РезУ> не дом^ ,4. За
якийсь час йому надiслали анкету з проханнлм якнаи I. ïï
заповнити. В душi Рамбера блиснув вогник надiï, то швидко игпс:
анкети розсилали на випадок, якщо вiн захворiє на уму i по мре. По
тому для Рамбера настав одночасно iнаитяжчииi^ ший перiод:
перiод зацiпенiння, коли журналiст годинами вештався ом даiв у
кав'ярнях, заходив i на вокзал читати старi розклади потягiв… Саме
мiсто, здавалося, також зацiпенiло: насталоспр'
.сне лiто, i все потерпало вiд немилосердноï спеки. Жан Тарру знову
< таки докладно описав цi днi в своïх записниках. До
бубонноï чуми пiдпряглася ще й легенева. Кiлькiсть смертей
зростала. Статисти- у знов повiдомляли за один день, а не за тиждень: бо
сто ТР»»Ь, iчайно ж, менше, нiж дев'ятсот десять. Котячии
..док позбавив, своєï розваги, бо бездомних котiв розстрiляли
як можливих носив IХ директор готелю пригнiчений; нан Оттон незмiнно
ходить обi до готельного ресторану, тепер вже тiльки з дiтьми (дружина
поховала матiр I тепер на карантинi). Згадує Тарру 1 про розмову з
доктором Рiє, яку вiн сам зiнiцiював.АЛЬ БЕР КАМЮ. Чума
Того дня Тарру говорив лiкаревi про необхiднiсть створення новиЯ
санiтарних дружин з цивiльного населення, адже спроби префектуД нi до
чого не привели. I Рiє, звiсно, пристав на таку пропозицiю, хоД
цьому й передувала довга розмова. Вже наступного дня Тарру взящ ся за
роботу i створив першу санiтарну дружину, за прикладом якоï мали
створюватись i iншi. Втiм, оповiдач не має намiру надавати в*
ликоï ваги цим санiтарним осередкам. Приписуючи надто велиД вагу
добрим вчинкам, ми тим самими складаємо хвалу i самому злуï
Цiлком зрозумiло, що всi вони взялись до органiзацiï цих дружин,
уло б незбагненно, якби вони цього не зробили. Чимало людей тоД
говорили, що нiчого не допоможе i найкраще зараз впасти навяо- линки, та
анi Тарру, анi Рiє, анi ïхнi колеги та приятелi таких
поглядiв не подiляли. Так, i старий Кастель доклав усiх зусиль до ство-I
рення новоï сироватки власними силами, i з дня на день сподiвавсД
дiстати першу партiю. Роботу статистичного облiку в санiтарних I
дружинах взяв на себе Гран. Незадовго до того Гран довiрив друзяД
таємницю свого загадкового твору i навiть прочитав перше i поки
що! єдине речення: Погожого травневого ранку чепурна амазонка вер]
хи на чудовiй гнiдiй кобилi скакала квiтучими алеями Булонського
Лiсу… Згодом вона фiгурувала вже як елегантна, потiм як струнка, а
кобила як сита, лискуча тощо. Гран так мучився над добором потрiбного
слова, що виглядав часом дуже стомленим, та не покинуД роботи зi
статистичними даними для санiтарних дружин.
Тим часом Рамбер все ще не залишав намiру вибратися з мiстп.I I якщо вже
офiцiйного дозволу йому не домогтися, вiн вирiшив CKO» ‘
ристатися з iнших каналiв. I людиною, яка знає деякi лазiвки, ви-
I явився Коттар, сам вiн тодi займався контрабандою дрiбних товарiв, I
Коттар звiв Рамбера зi своïм знайомим Гарсiєю, а той
влаштував ïм 1 з Раулем, iншим посередником, зустрiч, яка й
вiдбулася за кiлька днiв. Коло Рауля сидiв якийсь тип, що обiцяв звести
Рамбера з дво- I ма нашими приятелями. Чоловiка звали Гонсалес; коли
Рамбер дi-i знався, що той цiкавиться футболом, розмова швидко
завязалась. I Лише за кiлька днiв журналiстовi пощастило вийти на нових
людей * у цiй справi, Гонсалес представив ïх як Марселя та
Луï, якi у склп-1 дi посту з чотирьох осiб охороняють захiдну
браму. Тож Рамберу вар-I то було оселитися в них i чекати наступного
тижня слушного момен* ” ту. Домовилися про нову зустрiч. Та наступного
вечора, хоч РамбеI) , ” i чекав понад двi години, нiхто не зявився. Тодi
йому нiчого не за-1 лишилось, нiж спитати в Рiє, як звязатися з
Коттаром, i почати все I спочатку. Рамбер спiймав себе на думцi, що пiд
час цiєï бiганини вiя I i не згадував майже про свою дружину.
Часто вiн заходив до докторШ 346АЛЬБЕР КАМЮ. Чума
I'll1, де вони подовгу говорили втрьох з Тарру, iнодi заходив
i Коттар чи Гран. Коттар не збирався вступати до санiтарних дружин:
Навiщо Поротися з чумою, коли вона менi вигiдна? говорив вiн. Якось Рам-
Пi>р розповiв, що воював в Iспанiï i вiдтодi збагнув, що людина
здатнiï па великi подвиги. Але якщо вона не здатна на великi
почуття, ïï мчи мене не iснує, додав вiн. Вiн сказав, що
з нього досить людей, ми i помирають за iдею, що вiн не вiрить у
героïзм, бо знає, що бути I*роєм легко, але цей
героïзм згубний: дине, що для мене цiнне, ïï имерти або
жити тим, що любиш. Рiє вiдповiв, що людина не Iдо, а єдина
зброя проти чуми це чеснiсть: Бути чесним значить робити свою справу.
Вже попрощавшись, Тарру спитав у Рам- Пi'ра, чи знає той, що у
Рiє дружина перебуває в санаторiï за кiлькасот
ïï I юметрiв вiд Орана. Рамбер здивувався, а наступного ранку
зателе- фчiiував лiкаревi: Ви не проти, щоб я працював з вами, аж поки
менi трапиться нагода вибратися з мiста? На тому кiнцi дроту на якийсь
чг запала тиша. Авжеж, Рамбере. Дякую вам, вiдповiв лiкар.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
‘Гак протягом довгих тижнiв вязнi чуми билися як умiли i як мо- i
ми. Але ж дехто з них уявляв собi, як, скажiмо, Рамбер, нiби вони Ш<*
дiяли як люди вiльнi, нiби ïм ще дано право вибирати. Та о тiй
норi, у серединi серпня, чума здолала всiх i вся. Тепер уже не стало
пкремих, iндивiдуальних доль була тiльки наша колективна iсто- рЬi,
точнiше, чума. Саме того року, посеред лiта, знявся вiтер i кiль- iчi
днiв поспiль сiк зачумлене мiсто. Жодна крапля дощу не освiжила I Iрина,
i вiн весь укрився сiрим нальотом, який лупився пiд поривами вiтру.
Тепер вечорами по вулицях вже не юрмився люд, намагаючись розтягти
прожитий день, частiше зустрiчалися окремi гурти Нюдей, що поспiшали
повернутися додому чи зазирнути до кавярнi I порожнє мiсто,
убiлене курявою, пересякле морськими пахощами . лунке вiд крику вiтру,
стогнало, як проклятий Богом острiв. Досi чума косила людей на околицях,
бiднiших i населенiших, та ось вона Перекинулася на центр мiста. Хтось
додумався оточити кiлька осо- Ьiмво заражених кварталiв i випускати
звiдси лише тих, кому це не- оПхiдно по роботi. Тi, що потрапили в
оточення, вважали мешканцiв Iнших кварталiв вiльними людьми, а цi
останнi тiшилися думкою, ii(о iншим гiрше, нiж ïм. Десь на ту пору
почалася низка пожеж, при- чипою яких ставали самi люди, якi,
повернувшись з карантину, збо- iiнчiолiли вiд горя. Довелося вдатися до
крутих заходiв щодо цих панi! н, i вони подiяли, бо люди не так боялися
опинитися в тюрмi, як розумiли, що увязнення тепер все одно що смертний
вирок. Чума
347
АЛЬБЕР КАМЮ. Чума
надто лютувала серед тих, що жили гуртом, тобто серед воякiв, че цiв та
арештантiв. У мiськiй тюрмi варта платила данину хворобi нii рiвнi з
арештантами. З погляду самоï чуми, в тюрмi всi були однаïЛ во
приреченi на смертний вирок, i, можливо, вперше за довгi роЛ там
панувала цiлковита справедливiсть. Ченцiв обох мiських монаО'Ш тирiв
порозселяли по доброчесних родинах. Пожежi палали i в двi1
ких головах: знов здiйснено було напади на мiську браму, здiйнял ся
стрiлянина, кiльком навiть вдалося втекти. Тодi пости посилил Зявилися i
випадки мародерства, розстрiл двох мародерiв не спрр вив належного
враження, тож влада вдавала, що нiчого не помiчай I Врештi-решт, введено
було комендантську годину.
Найхарактернiшою рисою тогочасного поховального обряду ста|^|
квапливiсть. I, ясна рiч, принаймнi на початку епiдемiï рiднi були
и раженi в своïх найкращих почуттях. З часом стало сутужно з харч
ми, i у людей просто не стало часу мiркувати. Так матерiальнi труд нощi
обернулись добром. Невдовзi вже бракувало домовин, полотм , для саванiв
та мiсця на кладовищах. У лазаретi доктора Рiє залиш лось всього
пять домовин. Родичам заборонили бути присутнiми 34 похоронi, бо сам
обряд виродився в досить непривабливу формал нiсть. У кiнцi пустиря
викопали два величезнi рови, на днi яких ш пiло негашене вапно. Згодом
для робiт, повязаних iз похованнярЛ забракло персоналу, бо бiльшiсть
гинула вiд чуми, та через розладцiИ не економiчне життя охочi виконувати
цi роботи знаходились. Роли * копали якнайглибше, та довелося шукати
нових шляхiв поховань Тодi хтось порадив використовувати
смiттєспалювальну пiч, а трупи звозити трамваями, якi ранiше
ходили понад морем. I лiтнiми ночаА ми до оранцiв долiтав дзенькiт
трамваïв, вантажених трупами i киï» i тами, якi потай
приносили родичi померлих. Епiдемiя на той час ста* бiлiзувалася, та й
страждання вiд розлуки втрачали свiй первiсний] пафос. Позбавленi памятi
i надiï, люди вкоренилися в теперiшньому Г днi, втративши навiть
здатнiсть до оцiнних суджень. Рiє вважав, щаi бiда не стiльки у
вiдчаï, скiльки в тому, що до вiдчаю звикли. Чумi позбавила
багатьох здатностi до любовi i дружби, адже любов ви1
магає бодай краплини майбутнього, а всi заглибилися у дану митЛ
Увесь цей довгий етап був фактично довгим сном: Наша любов буï.
довготерпiнням без майбутнього i упертим чеканням…
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
У вереснi i жовтнi чума все ще пiдминала пiд себе мiсто. Вкрай втомленi
доктор Рiє i члени санiтарних дружин помiтили, як нарооч тає
в них якась дивна байдужiсть: вони знали все про роботу, яку| 348АЛЬБЕР
КАМЮ.Чума
виконували, проте майже не цiкавилися загальною цифрою жертв, пимх
забрала чума в останнi днi чи тижнi. Навiть Гран не мiг би пiдпитiï
загальнi пiдсумки. Вiн нiколи не мiг похвалитися здоровям, а iмкiльки
сумiщав роботу в мерiï, санiтарнiй дружинi та нiчну працю наради
шапки геть, то виглядав надзвичайно стомленим. Часом пiп розчулювався та
довго оповiдав про свою Жанну. Рiє теж заговорим про свою дружину,
хоч це було i не в його правилах, i потiм вiн пожалкував про це. Не
ймучи вiри втiшним телеграмам вiд неï, вiн iмiтолефонував лiкаревi
i дiзнався, що стан ïï погiршився. Тарру пере- П|>м вся
жити до Рiє та його матерi i тримався стiйкiше за iнших. У сво- I*
нотатках вiн цiкавився здебiльшого Коттаром. Рiє почав усвiдом-
‘i ïй мати ступiнь своєï втоми. Серед
цiєï пошестi його завданням було нп<и не зцiлювати, а
реєструвати, ставити дiагнози й iзолювати, хоч нiй iце памятав, як
сприймали завжди лiкаря i як вiрили, що варто пробити укол i випити
пiгулки, як усе буде добре. Тепер вiн прихопи ïï у супроводi
солдатiв, щоб iзолювати хворого вiд близьких, i чума ”'приймалася ним як
суцiльна поразка. Штучна зачерствiлiсть i втоми допомагали йому
триматися серед цiлодобового видовища смертi. IIтома призвела до того,
що борцi з чумою i самих себе занедбали: де- iшлi частiше вони забували
зробити необхiдне щеплення, бо це здава- iiiiгi, ïм зайвим i
втомливим. Всi вони сподiвались на випадок.
Проте була в Оранi людина, яка не виглядала втомлено чи зажурено, а
радше навiть була живим образом вдоволення. Це був Коттар. Нiн багато
спiлкувався з Тарру, тож нотатки цьго чоловiка були при-
” iпiченi здебiльшого Коттару. Коттар вiрив, що чума не вiзьме його, Пи
людину, охоплену якоюсь хворобою чи переляком, не може здо- ‘iмти
якась iнша небезпека. Загальний настрiй Коттара окреслював- i и фразою Я
цього всього ранiше вiд вас насьорбався. Та особливоï iiноетивостi
в його поведiнцi не вiдчувалося. Скорiше навпаки: вiн тепер почувався
частиною суспiльства, таким, як усi, бо саме прагнен- им тепла гнало
людей на вулицi, в люднi мiсця, де вiдчувалося, що нi-1 вони бранцi
спiльноï бiди, що завтра може не настати для будь- ипго з них. Тодi
Коттар сказав, що на людей варто було наслати чуму, нПн вони
обєдналися. Цiни в мiстi невпинно зростали, та нiколи ще Гик в
Оранi не тринькали грошi, а Тарру з Коттаром проводили бага- iii вечорiв
разом, спостерiгаючи за юрбою. Занотував Тарру i випадок, що стався з
ними в мiськiй оперi, куди вони прийшли послуханi Орфея. Сталося так, що
театральну трупу, що заïхала в Оран, iiметала чума, i актори
змушенi були залишитися й працювати. Ви- iч'пиа давалася раз на тиждень,
проте незмiнно збирала повну залу, де кожний намагався виглядати
якнайефектнiше. Аж ось у третьо-АЛЬБЕР КАМЮ. Чума
му актi залою пробiг легкий шум i ворушiння Орфей, дивно розi шрившись,
ступивши крок до рампи, раптом упав серед декорацiй
лядачi усе зрозумiли й спочатку поволi потягнулися iз зали, та р
прискорився, перетворившись на бiг, i зчинилась тиснява, у якiй i на
ходу забували вiяла i мереживнi хусточки: чума на сценi нагада про чуму
в життi й зробила недоречними ознаки розкошi.
Упродовж першого тижня вересня Рамбер працював, як навiжi нии,
допомагаючи Рiє, i попросив для себе вихiдний лише для тоï
щоб зустрiтися з Гонсалесом i братами. Коли вiн влаштував ще одi зустрiч
з Марселем та Луï, тi запропонували одразу ж поселити його I себе,
аби чекати слушноï нагоди для втечi. Вона могла статися лиаЯ пiд
час чергування братiв на виïздi з мiста. Чергування довелося чекi
ти два тижнi, а протягом цих двох тижнiв Рамбер працював, не пiка дуючи
сил. Найближчого тижня, коли випало чергування хлопцiï Рамбер сидiв
у ïхньому будиночку, розмовляючи з ïхньою старенi кою матiрю
та чекаючи. Вона була на диво оптимiстично налаштоï на, бо щиро
вiрила в Бога й не забувала вiдвiдувати месу. До Рамбер ставилася дуже
приязно i жалiла його, надто коли вiн ще сказав, Я невiруючий. Одного
дня Марсель повернувся i сказав: Завтра опiй ночi. Чекайте. Тодi Рамбер
попрямував поговорити з лiкарем. Вiï побачив стомленого Рiє,
який продовжував робити свою справу {L ротися з чумою, поговорив з ним,
i той сказав, що нiхто б його не осу! див за те, що Рамбер обрав щастя,
але сам вiн не може iнакше, бо Ж можна водночас знати й дiяти. Рiє
вирiшив дiяти до кiнця, не нам! гаючись виважити, варто це робити чи нi.
Я не ïду, я хочу залипЖ тися тут, з вами, сказав Рамбер Рiє й
Тарру. Все-таки соромне бути щасливим самому. Вiн раптом вiдчув, що вже
не чужий у цьс му мiстi, бо в нього тут є обовязки, вiн тут
потрiбний. Виявилося, цi вiн надiслав записку братам Марселю й Луï
з вiдмовою вiд утечi ще J розмови з Рiє, це був його вибiр.
Нову сироватку Кастеля випробували тiльки наприкiнцi жовтн* Вона була
останньою надiєю доктора Рiє. Тодi ж занедужав син слiдИ го
Огтона, який одразу ж викликав лiкаря. Всю родину вiдправили* карантин
(карантиннi табори було облаштовано в готелi i на мiськоïЛ
стадiонi). Хлопчика вiдвезли в допомiжний лазарет, i пiсля двадцятi
годинноï боротьби Рiє зрозумiв, що випадок безнадiйний.
Дитинi зрД или крапельне вливання, i на ранок усi зiбралися бiля
хлопчика, абщ подивитись, чи є якiсь позитивнi наслiдки. Крiм
Рiє i Тарру, прийшоi, отець Панлю, який також працював у
санiтарнiй дружинi, Кастель тД I ран, прийшов i Рамбер. Хлопчик нерухомо
лежав пiд ковдрою, судомно зцiпивши зуби, його обличчя було спотворене
болем. Вiн задi
350АЛЬБ ЕР КАМЮ. Чума
” нм частiше, його почали бити конвульсiï. Поборовшись трохи довше,
и звичайнi хворi, у страшних муках хлопчик помер. Рiє рвучко ви-
iiiо'iив на подвiря, де вмостився на лавi. Отець Панлю був одним iз
Иврших у санiтарнiй дружинi, бачив вiн багато, та пiсля цього ранку i
‘….. . Щось надломилося. Рiє у розпачi з
докором сказав священику:
i Vi цього ж, сподiваюсь, не було грiхiв ви самi це прекрасно
знаєте! IIмiлю сказав, що смерть дитини й справдi не може не
викликати про- Тггту, але може, ми маємо любити те, чого не можемо
пояснити розу- Ьрм. Вiн написав тодi трактат про те, чи повинен священик
зверта- IИI'II до лiкаря. Другу проповiдь вiн проголосив одного
вiтряного дня. iидii слухачiв значно порiдiшали: через хворобу, через
те, що подiбнi Пiиiповiдi втратили принаду новизни, через велику
кiлькiсть забо- … ….. . та прикмет,
якi в чомусь заступили оранцям релiгiю. Проголошу тчи цю проповiдь,
отець Панлю говорив вже не ви, а ми. Все- IИшнi своєï промови
проповiдник сказав: Братове моï, настав час. Агнi треба у все
вiрити, або все вiдкинути… А хто серед нас посмiє вiдпий ути
все?.. Закiнчив свою проповiдь отець Панлю такими словами: Братове
моï, любов до Бога трудна любов. Вона вимагає цiлковитого
самозречення, зневаги до своєï особи, смирення. Але тiльки
Вiн
р<! и може змити жах страждання й загибелi дiтей, бо людина не годна
цi «i о розумiти, вона може тiльки бажати цього. Ось така наука,
яку я *ц ï ï ïï засвоïти разом з вами. Така
вiра, жорстока в очах людей i єдино цiнна в очах Всевишнього, до
якого ми й повиннi наблизитись… За
«.ка днiв отець Панлю мав змiнити помешкання i перебратися до рчii'-
ï бабусi, ревноï богомолки, пошану своєï господинi
вiн втратив чи |i' п|д час першоï
ïхньоï розмови, коли вiн був не надто любязний че- |нч утому.
Отець Панлю був справдi зморений i незабаром вiдчув хвилi ‘ïм
чоманки, яка розливалася по всьому тiлу. Наступного ранку стара
” i, здивувавшись, що отець Панлю не виходить до снiданку, зайшла /цi
нього й побачила, що вiн тяжко хворий. Та на ïï пропозицiю викли-
(чi i n лiкаря вiн вiдповiв вiдмовою: це, за його ж словами, суперечило
Иш о принципам. Вона заходила до нього кожнi двi години i, нарештi,
/iiгтпла вiдповiдь, що лiкаря вiн бачити все ще не хоче, але хай його
управлять до лазарету згiдно з вiдповiдними приписами. Доктор Рiє,
нi i я даючи пiзнiше хворого, був здивований: у нього не було всiх симп-
ммiв чуми. Тим часом отець Панлю пiдкорився всiм процедурам i леР»,
не випускаючи з рук розпяття. Назавтра санiтари знайшли його
мпртвим, а в картцi написали: Випадок сумнiвний.
Того року день усiх святих пройшов зовсiм не так, як звичайно. Мiике, то
через погоду. Несподiвано настала осiння прохолода, на вулицях зявилися
плащi. I якщо ранiше в цей день люди мовчки ру-
351
АЛЬ БЕР КАМЮ. Чума
шали туди, де поховано ïхнiх близьких, несучи в руках квiти, то цi
го року нiхто не бажав думати про мертвих, про них i про смерть i тi___
думали забагато. У печi крематорiю палахкотiв феєрверк чуми.^И
крива смертностi стабiлiзувалась, досягши, за словами доктора Н шара,
стелi. Префектуру охопив оптимiзм, але коли ця сама чуII забрала самого
доктора Рiшара, оптимiзм змiнився на справжнiй симiзм, утiм, обидва були
безпiдставнi. Кастель ще стараннiшеï^] тував свою сироватку.
Легенева чума почала швидко ширитися, а, випадки бубонноï
порiдшали. З харчами ставало дедалi сутужнiшi,
бiднi родини жили у скрутi, тодi як багатим не бракувало майже^И чого.
Бiдняки, пухнучи з голоду, мрiяли про сусiднi села, де хлiв ””
такий дорогий. На стiнах почало зявлятися гасло Хлiба або вол* Газети,
за наказом згори, дiяли в дусi неймовiрного оптимiзму, го> рячи про
спокiй i витримку.
Окремим прикладом спокою та витримки був табiр для iзольоïш них на
карантин, який розташувався на мiському стадiонi. Однiєï м
дiлi Тарру, Рамбер та колишнiй футболiст Гонсалес пiшли вiдвiдати
карантин. Гонсалес, той самий, який допомагав Рамберовi у його нi мiрi
втекти, взяв на себе нагляд з вартою бiля ворiт табору. Зайшовшi на
стадiон, друзi побачили, що трибуни повнi, а на полi стоïть кiльи|
сотень червоних шатрiв, в яких можна розгледiти ношi та клунки з
паï житками. Люди сидiли на трибунах мляво i мовчки. Щовечора воящ
мали розходитись по своïх шатрах, а вдень нiчого не робили. З часи,
вони навiть припинили розмовляти. Там Тарру iз Рамбером зустрiли пана
Оттона, який перебував на карантинi. Сподiваюся, що Фiлiп ” дуже
мучився, сказав вiн, вперше називаючи сина на iмя, i Тар РУ вiдзначив,
що змiни в цьому чоловiковi вiдбулися беззаперечЛ Правда, правда,
вiдповiв Тарру, вiн зовсiм не мучився.
Якось одного вечора Тарру вирiшив вiдкрити свою душу Рiє. Бонi
разом навiдували старого ядушника, а на терасi над його поменшав
ням i сталася та розмова, …для простоти почнiмо, Рiє, з
того, що
вже пережив чуму ще до того, як потрапив до вашого мiста в розпа
епiдемiï. I менi завжди хотiлося вирватись. Замолоду я жив з думi;
про свою безневиннiсть, тобто без будь-яких думок. Але одного дiï я
почав замислюватись. Треба сказати, що бiдностi я не знав, бо мi
батько був помiчником прокурора, тобто посiдав неабияке становiï
ще, проте ïм не величався. Мати моя була проста i скромна, я
ïï люби) i люблю, та волiю про неï мовчати. Батько зi
мною панькався, любиII мене. Людина вiн був не надто своєрiдна,
прожив життя не як святи i лихим теж не був, тримався середини. Одначе
вiн мав одне дивi*
Цтво: вiн знав чи не напамять великий залiзничний довiдник ТексiИ 352
г___________________________________ АЛЬБЕР КАМЮ. Чума
Вм пiн не подорожував, та мiг назвати будь-який маршрут. Своïми
IМiмiiiями вiн вельми пишався. Прямого впливу на моє становлення
i.iсо не мав, найбiльше вiн дав менi остаточний поштовх. Коли В Мiми
було сiмнадцять, батько покликав мене в суд послухати його.
* Нiн пюдiвався, що ця церемонiя заохотить мене стати на його
стернi» Менi й самому було цiкаво побачити його в iншiй ролi.
Одначе з ”> дня моя память утримала лише один образ образ
пiдсудного, ïм скидався на сполоханого сича, я вiдчував лише
одне: хочуть вби- I пi живу людину. I я зрозумiв, що батько iмям
суспiльства вимагає I iмi'ртi цього чоловiка. Вiд того дня я не
мiг бачити без дрожу огиди ”псового довiдника. Я прожив удома ще майже
рiк, але серце моє й|iiиiлося. Коли батьковi треба було бути
присутнiм при останнiх I мпиинах злочинця, вiн вставав ранiше. Одного
вечора вiн попро- I мiм V матерi будильник, всю нiч я очей не склепив,
а назавтра пiшов з В нму. Вiн розшукував мене, i ми навiть зустрiлись,
але розумiння не I мiiiiпли. Я ходив навiдувати матiр, тодi
зустрiчався i з ним. I це його, пишнiлось, влаштовувало. Коли батько
помер, я перевiз матiр до себе, I I мини й досi жила б зi мною, коли б
теж не померла. Тодi, у вiсiмнад- ммгi. рокiв, вирiсши в достатку, я
спiзнав бiднiсть. дине, чим я цi- мшiвся, були смертнi вироки. Я думав
про те, що наше суспiльство iрумтується на вбивствах, i не було
в вропi такоï краïни, де я б не участi в боротьбi. Одного
разу в Угорщинi я побачив, як розстрiли людину, вiдтодi я почав погано
спати. Ось тодi я зрозумiв, що
” мiм як був, так i зостався зачумленим, що хай не безпосередньо, та я I
*iм засудив на смерть тисячi людей, схвалюючи дiï i принципи, якi р
гч гнуть ïх за собою. Проте я заперечував, що головнi зачумленi Iр
тi, що напинають на себе червонi мантiï. Вiдтодi я не змiнився. Уиг
давно менi соромно. I в цьому свiтi годi кроку ступити, не ризикуючи
заподiяти комусь смерть. Ось чому я вирiшив вiдкинути все, щ<>
хоча б вiддалено, з добрих чи лихих намiрiв, виправдовує вбив- I
тип. Ця чума не принесла менi нiчого нового, крiм розумiння, що |i<чш
боротися з нею плiч-о-плiч з вами. Я поклав собi у всiх випад- I Юi
ставати на бiк ясертв, аби хоч якось обмежити розмах лиха. Опи-
iiмиiiтись серед жертв, я можу спробувати намацати шлях до третьоï
цп iугорiï, тобто до миру. Тарру замовк, i на терасi запала
мовчанка.
- Тепер я знаю тiльки одну конкретну проблему: чи можна стати свя- i им без Бога, трохи пiзнiше сказав Тарру. Ще поговоривши, дру- В<|i иирiшили на знак змiцнення своєï дружби пiти скупатися в морi, Пi i перепустки вони мали. На узбережжi Рiє спiзнав якесь тривожне iщнтя i побачив схоже почуття й на обличчi свого друга. З того дня В #I||ЦМ вони порiднились.
АЛЬБЕР КАМЮ. Чумд
Чума цiлий грудень палала
в грудях спiвгромадян. Пан От
гюьтотТк^бп3 *раитиа?- вiдпустку i
тнсь туди як доброволець. По-перше, в мене буде заняття А пя*
вГ;ИВоГ01 СЛОВа Здадуться вам дурними, але там я
буду ме
Д увати розлуку з моïм хлопчиком, говорив слiдчий i пi
твердому и безвиразному поглядi раптом виникала нiжнiсть Та
Гх~йЯлКив3оаВГ
3>ЯВЛЯВСЯ УСЮДИ 1 Й0Гњ
…х_ заспокшливо: Рамберовi
пощастило налагодити лист* ваш ,
на своïх ма*|
своєю дружиною. Коттар благоденствував i багатiв
Ц1ЯХ.
?аПРГДНI РIЗДВа Гран Не пРийшов У
призначений час тож М
вирiшено було шукати. За якийсь час Рiє Примiтив Грана ВЫ
чЯюйГИСНУВШИСЬ Дњ ВIТрини 3 Деревяними
iграшками, а по обЛ| го текли сльози. Рiє здогадався
про причину тих слiз i ло Я
6Г-ГоГ У«ЛИ/»ДаНМ- ЛIИ-
ЩО наш с;Х бовi мертвий свiт. Гран думав про свою Жанну. Коли лiкiр вi
лГГњМУ 1рВКЛаВ У Л1ЖК0- леренi йому
заклало. За ним дом
ли Тарру , сам Рiє, проте за короткий ‘
Пiт ‘ короткий час хвороба дуже пио^т/лЛ
РУК0њписВуЧрГ Н ПОПрњСИВ
лiкаРя прочитати останню в й рукопису. Рiє взяв у
руки з пятдесят аркушiв, списаних
тiєï самоï фрази. На останнiй сторiнцi був остаточний
вар
ка слiв початку листа: Люба моя Жанно, сьогодïïиздво
М * ОГОЖОГњ ТРаВНВОГ<> аГ
Спалiть йог-'”И^Ул.нсьпого лiсу..
амазонка на чу|
Впорснувши Гпятт М К1ЛЬКа ХВИЛИН попРњсив ГРан.
Рiє послуха
ч^7о2^iо^:::сгроваткулiкар сказав тарру
щњ ^ ^
Гне збилося а «Г На РаНОК ГйРЯЧКа МИНулася ополуднi нi
чого не по^мi ДВЧФ СТаЛњ ЯСНњ Щњ
Гран Рятований. Рi*
ото не розумiв у цьому воскресiннi з мертвих. Протягом тижнР
” кнувся з кiлькома випадками подiбного одужання. Тим часом
ри ядушник, побачивши Рiє i Тарру, знов задоволено потиоав ру
.Знову лiзуть. Щури! Рiє очiкував останнього повiдомленi ï
гальними пiдсумками. Згiдно з ним хвороба спадала.
ЧАСТИНА ПЯТА
не поТпiтП ЦЬОМУ Н«РДбаЧНњМУ СПаДУ
пошес^. спiв
поспiшали радiти. Вони вже вiдучились розраховувати на блиi
.Г = » В ГЛИбт КЯ РОД*аГ
Д Я. Iума вщухала не одразу, та втрачала сили швидше нiж ло
бУдо сподiватись. Тепер Кастелева Д
одним щасливi одужання, тодi як ранiше
сироватка приносила одне i
354
майже не дiяла. СкладавАЛЬБЕР КАМЮ. Чума
нраження, нiби зараз цькують вже саму недугу. Лише iнодi чума Окрала
кiлькох хворих, попри сподiвання на ïхнє одужання. Так
пощастило i пановi Оттону. Та загалом, доводилось констатувати, IК»
чума вiдходить так само несподiвано, як прийшла. Спочатку мiс- I»
,1<ЖНI нiби i не змiнилось. Удень було тихо i пустельно,
вечорами кiшцi заповнювала юрба, вдягнена у пальта i шарфи, бо мiсто огор-
|уп дивний для цiєï мiсцевостi холод. Протягом усього тижня
ситуацiю сприймали досить суперечливо. Кимсь оволодiв справжнiй скеп-
- III, пле тi, хто жив у розлуцi з коханими, сповнилися надiï. Почали Ии х i йно з являтися ознаки оптимiзму. Було зафiксовано зниження Цiн, хоча з точки зору чистоï економiки це було незбагненне явище: терiгалося явище суто морального характеру. Обидва монастирi стали такими самими, як ранiше, i братiя знову зажила спiльним
- иттям. Те саме можна сказати i про вiйськових. Нарештi пiсля три- Iiшоï консультацiï з медичною комiсiєю префектура оголосила, що ИIдомiю можна вважати припиненою, але з мiркувань обачностi Мiсто залишиться закритим ще два тижнi. I ввечерi двадцять пятого Iчня радiсне збудження охопило все мiсто. Образ близькоï свободи |уи ;iрошений слiзьми i сяяв усмiшкою. Того вечора Тарру, Рiє i Рам- ””|i разом з юрбою блукали мiстом. Тодi ж в мiстi помiтили кота ”” I коти зникли з початком епiдемiï. Ото старий навпроти буде ра-
Знайшовся в мiстi й чоловiк, якого звiстка про закiнчення епiде-
< i неабияк зажурила, це був Коттар. Вiн часто заходив до Рiє,
аби дiiiiiптися про ситуацiю з чумою, i щоразу по оптимiстичних
прогноïш х пiн вiдчував зажуру або досаду. Вид розхвильованого
мiста дещо пi иокоював його, та тепер вiн круто порвав з усiма, з ким
спiлкувавшi, i сиднем сидiв удома, замкнений у своïй дикостi. Потiм
з якогось яiiмп вiн знову ставав товариський, вiв бесiди з Тарру, якi
той зано- тшiував у своïх зошитах, дедалi частiше скаржачись на
втому. Мiсто iтупалося розпочати нове життя.
Одного дня доктор Рiє повернувся додому ополуднi, мiркуючи, чи
и» надiйшла очiкувана телеграма вiд дружини. Прочинивши
дверi, I'Iг одразу помiтив, що мати його стурбована, бо Тарру занедужав.
355
АЛ Ь_1 Е 1 НАМ Ю. Чума
1 г=-
кiмнат^хв^огскТар^руледьзнмаД0ДњМУ‘
здається, пр^граноГ- ^Т рГз^ ТМетаМа:
ТвњеР нiч починалася для Тп боротьбою У ^
ПњС1Дали в к1м
ВИДIВ ЧУМИ IIIРПI.^' Г0 були симптоми!
нерухомо. ТаРРУбОРОВСЯ- ХњЧ 1 4
дня i скасував усi вiзити до iнших хворих ОпiвлШњВ
РњбњТУ ла апогею. Коли настав кiнртгк т
Опiвднi лихоманка сг
люлина здатнвi
:^Гв^7.^ГщоТграт:
оо'н~^Г ПЛа — ^
брамуЛ цю нод.ЪрадТсн устр?лГнрННI НаРвШТ
Вiдкрили МIС1< ра в своïх повiдомленнях.
УлаштвлГГ'трÏÏ1 ПРФ*
лЙГтГ»
гаючись одно до одно тс, ЛИКњГ Зустрiчi‘
М при*
близькими, розходились
додоГГдТГхСГIПРИбУЛИ РОНI рiдного
Обличчя, для ма'тДчоГi кГ.н»ТТiiï
ВРУГГI' таТц~бГ 1ЕГ
1ТГо ï|~^даЛ===:-
на кiлька годин. р.м6вр того ж^уАЛЬБЕР
КАМЮ. Чума
V. яка домоглась дозволу на приïзд до нього. I такi, як Рамбер, мим
доктор Рiє, знайшли вiдсутнє, знайшли щось, що вже майже
Ii» шли. Цi принаймнi якийсь час раюватимуть. Тепер
люди знали, и Iснує на свiтi щось, до чого треба пориватися
завжди i що iнодi да-
W.i н до рук, i це щось людська нiжнiсть.
I Iнша хронiка добiгає кiнця. I час вже докторовi Рiє
зiзнатися, що н ïï пвтор, якии, втiм, увесь час намагався
дотримуватися тону стомiм i.ого свiдка, бо вiн мав говорити за всiх.
У час святкування доктор також працював, бо недуги не вiдступи.. Коли
вiн збирався завернути в провулочок, де мешкали Гран гтаром, його
зупинив полiцейський патруль: Не можна. Там ШIсь божевiльний в натовп
стрiляє. До Рiє пiдiйшов Гран, якого е пропустили. Стрiляли
з Коттарового вiкна. За кiлька довгих ”шiн стрiлянини полiцейськi
виволокли з будинку невисокого чо- МIКП. який увесь час про щось волав.
Це Коттар, — пробурмотiв нi. З глузду з ïхав . Пiсля цього
iнциденту вулиця знов напов- иим.-ь гудiнням юрби, а Гран розпрощався з
лiкарем, сказавши, що
Ц*'.. . написав Жаннi, i знову взявся за свою фразу. Тим
часом Рiє
попрямував до свого давнього пацiєнта, старого ядушника. Пiдмитись
на терасу, вiн багато мiркував. Над темним портом вже зле- 1 чи ракети
офiцiйного святкування. Ось тут доктор Рiє i задумав на- НИпгги
свою хронiку цих подiй. Написати, щоб не уподiбнитись до
”иi'iушв, щоб засвiдчити на користь зачумлених, принаймнi память Ими
шити про несправедливiсть i насильство, учиненi над ними, та
” просто для того, щоб сказати, чого навчає тебе лиха година: люди
”Гiмне заслуговують на захоплення, нiж на зневагу. Вiн розумiв що М
хронiка не може стати iсторiєю остаточноï перемоги, а може
бути И мi. ки свiдченням того, що треба було вчинити i що мають чинити
всi дп всупереч страху, усiм особистим мукам, що мають чинити всi Види,
якi, через знемогу стати святими i вiдмову прийняти лихо, на- ”ппоться
бути зцiлителями. Дослухаючись до радiсних крикiв, що п iшли з центру
мiста, Рiє згадав, що будь-яка радiсть — пiд загро- *- Ьо i
а знав те, чого не вiдала ця щаслива юрма i про що можна
В*»штати в Книжках: бацила чуми нiколи не вмирає,
нiколи не ще-
- десятилiттями може дрiмати вона десь у закутку, i, можливо, на- im.ii,* день, коли на лихо i в науку людям чума розбудить пацюкiв i ”тле ïх конати на вулицi щасливого мiста.
