Чайка
Комедiя у чотирьох дiяхДiйовi особи
Iрина Миколаïвна Аркадiна, за чоловiком Треплє- ва,акторка
Костянтин Гаврилович Треплєв, ïï син, молодий чоловiк
Петро Миколайович Сорiн, ïï брат Нiна Михайлiвна
Зарєчна, молода дiвчина, дочка багатого помiщика Iлля Опанасович
Шамраєв, поручик у вiдставцi, управляючий у Сорiна Полiна
Андрiïвна, його дружина Маша, його дочка
Борис Олексiйович Тригорiн, белетрист
вген Сергiйович Дорн, лiкар
Семен Семенович Медведенко, учитель
Якiв, робiтник
Кухар
Покоïвка
Дiя вiдбувається у маєтку Сорiна.
Мiж третьою i четвертою дiями минає два роки.
ДIЯ ПЕРША
У парку маєтку Сорiна, широка алея веде до озера, вона
перегороджена естрадою, так-сяк збитою для домашнього спектаклю.
Маша у чорному одязi разом з Медведенком повертаються з прогулянки. Вона
говорить, що носить жалобу за своïм життям, отож i ходить у
чорному. Ïï спiврозмовник щиро не розумiє: Чому? (у
роздумi) Не розумiю… Ви здоровi, батько у вас хоч i небагатий, але
з достатком. Менi живеться набагато важче, нiж вам. Я отримую усього
двадцять три карбованцi на мiсяць, та ще вiдраховують з мене… а
все ж я не ношу жалобу. Маша говорить, що й бiдний може бути щасливий,
але Медведенко розумiє, що то теорiя, а на практицi вiн на тi
двадцять три карбованцi має годувати не тiльки себе, а ще й матiр,
двох сестер i брата. Вони розмовляють про майбутнiй спектакль за
пєсою Треплєва, про те, що гратиме у ньому Нiна
Зарєчна i що цi молодi люди закоханi одне в одного. Скориставшись
нагодою, Медве-
803АНТОН ЧЕХОВ. Чайка
денко говорить про своє кохання до Машi, але даремно, вона не
вiдповiдає на його почуття.
Приходять Треплєв i Сорiн. Костянтин Гаврилович помiтно нерву-
ється, побоюючись, що Нiна спiзниться, адже батько та мачуха
стережуть ïï, не дають нiкуди ходити, аби вона не знайшла бува
собi чоло- 5 вiка, який вимагатиме за нею частину майна у вiно. Сорiн з
небожем розмовляють про Аркадiну, i Костянтин Треплєв
пояснює, чому мати не в доброму гуморi: ïй прикро, що на цiй
сценi буде не вона, а Нiна: Психологiчний курйоз моя мати. Безперечно
талановита, розумна, здатна ридати над книгою, вмить видасть тобi всього
Некрасова на-1 пам ять, хворих доглядає, як ангел; але спробуй при
нiй похвалити Дузе. Ого-го! Слiд хвалити тiльки ïï саму, слiд
писати про неï, кричати захоплюватися ïï надзвичайною
грою в Дамi з камелiями i т. д. Тут у селi ïй бракує цього
дурману, от вона й нудьгує. Та й скупа, має грошi, в банку
не менш як сiмдесят тисяч, але у борг не допросишся. На зауваження про
те, що мати його все ж таки любить, Треплєв з гiркотою
зазначає: Бачиш, моя мати мене не любить. Ще б пак! ïй
хочеться жити, кохати, носити свiтлi кохтинки, а менi вже двадцять пять
рокiв, i я постiйно нагадую ïй, що вона вже не молода. Коли мене
немає, ï тiльки тридцять два роки, а при менi ж сорок три, а
за це вона мене ненавидить… Вона знає також, що я не визнаю
театру. Вона любить театр, ïй здається, що вона служить
людству, служить святому мистецтву, а по-моєму, сучасний театр це
рутина, забобони. Його дратує, коли з вульгарних картин i фраз
намагаються витягти мораль мораль маленьку, дрiбну, зручну й зрозумiлу,
корисну для домашнього вжитку. Вiн вважає, що потрiбнi новi форми.
Згадуючи про дитинство, сповнене принижень через те, що навколо матерiувесь час знаходяться генiï, таланти, а вiн лише ïï син,
вiн жалкує, що вона не звичайна жiнка. Може б, тодi вони
порозумiлися, адже вiн ïï так любить На запитання Сорiна про
Тригорiна Треплєв вiдповiдає, що той люди на розумна,
проста, трохи меланхолiйна й порядна. Вiн значно молодший за матiр.
Кажуть, що талановитий, але пiсля Толстого та Золя не схочеш читати
Тригорiна. Коли зявляється Нiна, Треплєв забуває про
все, бо кохає ïï до нестями. Вона ж, як завжди,
боïться батька й поспiшає: Батько i його дружина не пускають
мене сюди. Кажуть, що тут богема… бояться, щоб я не подалася в
акторки… А мене тягне сюди до озера, нiби чайку… Моє
серце сповнене вами.
Усi зiбралися для перегляду спектаклю, поставленого Костянтином
Треплєвим. Коли розпочинається спектакль, Треплєв
говорить, що має намiр представити майбутнє через двiстi
тисяч рокiв. Пiднiмаються саморобнi лаштунки, i на сценi в бiлому всi
бачать саму й
804АНТОН ЧЕХОВ. Чайка
самотню на тлi озера Нiну, яка промовляє: Люди, леви, орли й
курiпки, рогатi оленi, гуси, павуки, мовчазнi риби, що жили колись у
водi, морськi зiрки й тi, яких не побачиш оком, словом усi життя, всi
життя, всi життя, завершивши печальне коло, згасли… Вона
передає холод i страх самотностi землi, позбавленоï життя, i
свiй намiр боротися з дияволом. Коли показуються двi червонi цятки,
пахне сiркою. Так задумав Треплєв для посилення емоцiйного впливу
дiï. Але Аркадiна усе псує, починаючи вiдпускати коментарi й
смiятися. Треплєв перериває спектакль i у розпачi й образi
йде геть. Аркадiна робить вигляд, що вона тут нi до чого. I тут-таки
обурюється, що цей самолюбивий хлопчисько… хоче повчати нас,
тут претензiï на новi форми, на нову добу в мистецтвi. Однак через
деякий час вона починає вiдчувати докори сумлiння i гукає
його. Маша йде шукати Треплєва, а тим часом Аркадiна
представляє Нiну Тригорiну i зверхньо-поблажливо хвалить
ïï, пророкуючи карєру акторки. Тригорiн говорить, що
нiчого не зрозумiв у пєсi та й Нiна називає ïï
дивною. Невдовзi вона йде, i всi також розходяться.
Залишається тiльки лiкар Дорн, який мiркує вголос про те, що
пєса його схвилювала, що вона таки цiкава, отож треба побiльше
доброго сказати про неï автору. Вiн так i чинить, коли той
зявляється. Дорн називає його талановитим: Ви взяли сюжет з
областi абстрагованих iдей. Так i слiд було, тому що художнiй твiтз
обовязково має виражати якусь велику думку. Тiльки те є
прекрасним, що серйозне… Треплєв дякує Дорну на добрiм
словi, але тепер його цiкавить лише Нiна. Дiзнавшись, що ïï
тут немає, вiн швидко йде.
Маша зiзнається Дорну, що кохає Костянтина. I Дорн
вигукує: Якi всi знервованi! Якi всi знервованi! I стiльки
любовi… О, чарiвне озеро! Ну що ж я можу зробити, дитя моє?
Що? Що?
ДIЯ ДРУГА
Дiя вiдбувається опiвднi поблизу будинку Сорiна. Видно озеро, у
якому вiддзеркалюється сонце. Спека. Пiд липою у тiнi Аркадiна,
Дорн i Маша. Аркадiна вихваляється своєю поставою, гордовито
походжаючи повз майданчик для крикету. Вона говорить Машi, що нiколи не
дозволяє собi розпускатися: завжди зачiсана до лиця, пiдтягнута,
коректна, струнка, навiть у селi, навiть коли виходить до парку, а ще й
працює. Це все дозволяє ïй почуватися молодою. Маша ж
говорить, що у своï двадцять два роки ледве волочить своє
життя, як безкiнечний шлейф, i часто в неï не буває бажання
жити. Вона, щоправда, говорить, що треба струснути це з себе i якось
зiбратися. На цих розмовах ïх застають Сорiн, Нiна й Медведенко. У
Нiни радiсть: ïï батьки
805АНТОН ЧЕХОВ, Чайка
поïх ш до Тверi, i вона на три днi цiлком вiльна. Аркадiна хвалить
ïï зовнiшнiй вигляд, але вона занепокоєна суворiстю сина
й питає Нiну, чому вiн цiлими днями на озерi. Маша говорить, що в
нього неспокiйно на душi i просить Нiну прочитати щось з його
пєси, але та вiдказує, що це нецiкаво. Маша заперечує
i говорить, що коли вiн сам читає щось, очi в нього горять, а
обличчя стає блiдим. У нього прекрасний печальний голос; а манери,
як у поета. Сорiн тим часом засинає й хропе. Його з жартами будять
i повчають, як берегти здоровя, а вiн вiдповiдає: Я прослужив у
судовому вiдомствi двадцять вiсiм рокiв, але ще не жив, нiчого не зазнав
врештi-решт, i, ясна рiч, жити менi дуже хочеться. Ви ситi й байдужi, i
тому маєте схильнiсть до фiлософiï, я ж хочу жити i тому пю
за обiдом херес i курю сигари i все.
Тим часом приходить Шамраєв з Полiною Андрiïвною, i Аркадiна
просить у нього коней для виïзду до мiста. Той вiдмовляє, бо
всi конi в полi, вивозять жито. Аркадiна ображається i
погрожує одразу ж поïхати зовсiм або пiти пiшки.
Шамраєв, у свою чергу, погрожує Сорi- ну, що вiн пiде з
посади управляючого. Нiна дивується, що вiдома артистка плаче
через дрiбницю, а Тригорiн, такий знаменитий, просто сидить з вудкою й
радiє двом упiйманим рибкам. Тим часом Полiна Андрiïвна,
залишившись наодинцi з Дорном, ревниво докоряє йому за спiлкування
з iншими жiнками i потихеньку викидає букет квiтiв, подарований
йому Нiною. Треплєв, побачивши Нiну саму, кидає до
ïï нiг убиту чайку, яку вiн щойно вполював на озерi, i
докоряє ïй за те, що вона стала з ним холодною й чужою: Це
розпочалося з того вечора, коли так безглуздо провалилася моя
пєса. Жiнки не прощають неуспiху… Вiн ревниво
спостерiгає ïï захоплення, коли до них
наближається Тригорiн. Той здатний усе життя перетворити на сюжет
i записує у книжцi характеристику особи, у якiй впiзнаємо
Машу. Нiна й Тригорiн розмовляють про те, що кожен з них хотiв би на
деякий час опинитися на мiсцi iншого, аби його зрозумiти. Тригорiн довго
й докладно розповiдає, як вiн пише i яке в нього нелегке життя, i
все задля того, щоб сказали лише, що вiн пише мило, талановито…
але далеко до Толстого. Вiн говорить, що не любить себе як письменника,
бо нiчого не встигає: я вiдчуваю, що якщо я письменник, то я зобов
язаний писати про народ, про його страждання, про його майбутнє,
говорити про науку, про права людини i таке iнше… але врештi-решт
я почуваю, що вмiю писати лише пейзаж, а в усьому iншому я фальшивий, i
фальшивий до кiсток. Його кличуть, i вiн висловлює жаль, що вони
бiльше не побачаться, а йому так не хочеться ïхати. Побачивши долi
чайку, спитав, що це. Нiна сказала. I вiн одразу записує у
книжечку: Сюжет для невеликого оповiдання: на бе-
806АНТОН ЧЕХОВ. Чайка
резi озера з дитинства живе молода дiвчина, така, як ви; любить озеро,
як чайка, i щаслива й вiльна, як чайка. Але випадково прийшов чоловiк,
побачив i знiчевя згубив ïï, як оцю чайку. Аж тут з вiкна
виглянула Аркадiна й сповiстила, що вони залишаються тут.
ДIЯ ТРЕТЯ
Дiя у ïдальнi. Помiтнi приготування до вiдïзду. Тригорiн
снiдає. Маша говорить з ним, стоячи бiля столу, про своє
безнадiйне кохання до Треплєва й обiцяє вирвати це почуття з
серця, вийшовши замiж за Медведенка. Тригорiн скаржиться Машi, що вони
змушенi ïхати: Син ïï поводиться вкрай нетактовно. То
стрiлявся, а тепер, кажуть, збирається мене на дуель викликати. А
чого б це? Дується, пирхає, проповiдує новi
форми… Але ж усiм вистачить мiсця, i новим, i старим, навiщо ж
штовхатися? Маша говорить, що то з ревнощiв, адже ïй це знайоме, i
попрощавшись, iде. Заходить Нiна, що в руцi тримає горошину,
намагаючись нескладним ворожiнням вирiшити, чи йти ïй в актриси.
Потiм вона дарує Тригорiну медальйон, на якому вона наказала
вирiзьбити з одного боку його iнiцiали, а з другого назву його книги Днi
i ночi. Тригорiн цiлує подарунок i говорить, що завжди згадуватиме
ïï, особливо у свiтлому платтi, коли бiля нiг ïï
лежала бiла чайка. Нiна, зачувши голоси, похапцем зникає, а
Тригорiн читає: сторiнка 121, рядки 11 i 12. Тепер його дуже
цiкавить, що там у нього написано. Вiн iде до кабiнету Сорiна шукати
свою книгу Днi i ночi. Тим часом Аркадiна i Сорiн розмовляють про
Костянтина, ïï сина. Вона переймається тим, що й досi не
знає, чому стрiлявся син, либонь, через ревнощi? Але Сорiн
говорить, що були й iншi причини: людина вiн молода, розумна, живе у
глухiм селi, без грошей, без певного суспiльного стану, без майбутнього.
Нiяких занять. Соромиться й боïться свого неробства. Сорiн
говорить, що любить його сердечно, але Треплєву здається, що
вiн тут зайвий, нахлiбник. Аркадiна промовляє: А чи не пiти йому
на службу чи що… Сорiн говорить, що хлопця б треба було трохи
одягти, дати йому бодай трохи грошей, може б, вiдправити за кордон на
якийсь час. Але Аркадiна, спочатку зопалу погодившись дати грошей на
костюм, i цю обiцянку бере назад: адже вона актриса, i ïй треба
одягатися самiй. Ïï брат бачить, що йому не умовити Аркадiну
допомогти синовi, а сам вiн не має грошей, бо цiлком залежить вiд
свого управляючого. Сорiну стає погано, вiн iде, спираючись на
палицю. Саме нагодився Треплєв i просить матiр перевязати йому
голову, бо лiкар щось запiзнюється. Вiн з радiстю згадує
кращi часи з ïхнього минулого, коли вона була така уважна, чуйна,
втiм, бiльше до чужих, незнайомих
807АНТОН ЧЕХОВ. Чайкд
чи стороннiх людей. Йому так бракує ïï уваги й любовi,
розумiння. Але вона бiльше опiкується своïм коханцем
Тригорiним, через якого ледве не загинув iï син. Вона
стверджує, що вiн такий шляхетний талановитий, а син, мовляв,
просто заздрить йому. Треплєв намагається розкрити ш очi на
захоплення Тригорiна Нiною, проте Аркадi- на лише дратується ще
бiльше, вони сваряться, потiм перепрошують одне в одного. Але
зустрiчатися з Тригорiним син Аркадiноï не бажає i стрiмко
йде геть, побачивши того. Iрину Миколаïвну все влаштовує. аби
тiльки не було дуелi з ïï коханцем. А той твердить знайденi в
книзi слова, що були на 121 сторiнцi його книжки: Якщо гооi коли-небудь
знадобиться моє життя, то прийди й вiзьми його. Охоплений
пристрастю, якою вiйнуло вiд цих слiв, вiн благає Арка- Дiну
вiдпустити його, бути йому другом, бо його так манить кохання Нiни. З
гiркотою Аркадiна говорить: Невже я така стара й потворна що зi мною
можна, не соромлячись, говорити про iнших жiнок? (об> ає и
цiлує його) О, ти збожеволiв! Мiй прекрасний, дивний…
I и остання сторiнка мого життя! Моя радiсть, моя гордiсть, моє
блаженство… (стає на колiна). Якщо ти покинеш мене, хоч на
годину, то я не переживу, збожеволiю, мiй дивний, мiй прекрасний, мiй
повелитель… Вона згадує й закликає усе своє
мистецтво акторки, аби втримати його коло себе й добивається
обiцянки залишитися з нею. Але зустрiвши перед вiдïздом Нiну, яка
сказала, що вирiшила втекти вiд батька в Москву й поступити в актриси,
призначає ïй там зустрiч у готелi Словянський базар.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Минуло два роки. Одну з кiмнат Сорiна його небiж перетворив на свiй
кабiнет. За вiкнами осiннiй вiтер хитає дерева, виє в
димарi. Маша та ïï чоловiк Медведенко говорять про Костянтина
Треплє- ва, якого дядько увесь час кличе до себе, щоб той був на
очах. Медведенко згадує про старий театр бiля озера й говорить, що
треба б його зламати, бо вiн схожий на скелет i здається, що там
хтось плаче. Вiн просить Машу ïхати з ним додому, бо там, мабуть,
уже голодна ïхня дитина, але Маша сподiвається на служницю i
збирається залишитися ночувати в домi Сорiна. Сам же Сорiн
збирається ночувати на диванчику у кiмнатi з Костею. Полiна
Андрiïвна приносить постiль i говорить до Треплєва: Нiхто й
не думав i не гадав, що з вас, Костя, вийде справжнiй письменник. А ось,
слава Богу, i грошi стали вам надсилати з журналiв. I гарний став…
Вiдiславши додому Машиного чоловiка, вона просить Треплєва бути
ласкавiшим з ïï Машею. Костянтин мовчки встає i йде.
Маша у розмовi з матiрю обiцяє вирвати
808АНТОН ЧЕХОВ. Чайка
це кохання з серця, хай тiльки ïï чоловiка переведуть подалi
вiд цього дому. Аж тут заходить Медведенко, бо батько Машi не дав йому
коней, щоб ïхати. Серед загальноï розмови Сорiн говорить про
те, що його життя сюжет пiд назвою Людина, яка хотiла. У молодостi вiн
хотiв бути лiтератором, говорити добре, одружитися й жити у мiстi, а
натомiсть має залишатися самотнiм у селi, не здiйснивши нiчого.
Щоправда, вiн дослужився до чину дiйсного статського радника. А Дорн
зазначає, що висловлювати невдоволення життям у шiстдесят два
роки… це не великодушно. Сам вiн ставиться до життя i смертi дещо
фiлософськи: Страх смертi тваринний страх… Треба душити його.
Згадуючи про поïздку за кордон, вiн говорить про цiкаве вiдчуття,
яке охопило його пiд час перебування у Генуï тодi, в натовпi, що
пересувався нiби живе створiння, вiн вiдчув щось схоже на iснування
свiтовоï душi. Щось на кшталт тiєï свiтовоï душi,
яку грала у пєсi Треплєва Нiна Зарєчна. Коли згадали
про Нiну, Тре- плєв розповiв, що вона втекла з дому й зiйшлася з
Тригорiним. У них була дитина, яка потiм померла. Тригорiн розлюбив
ïï й повернувся до своïх колишнiх жiнок i зобовязань,
яких i не полишав, встигаючи i гам i тут. Щодо театру, то вона
дебютувала у пiдмосковному дачному театрi, а потiм поïхала до
провiнцiï. Треплєв якийсь час ïздив за нею, потiм вона
писала до нього листи й пiдписувалася Чайкою. Тепер вона приïхала в
мiсто й перебуває на заïжджому дворi. Батько й мачуха
розставили скрiзь сторожу, аби не пускати ïï й близько до
дому. Треплєв, звертаючись до Дорна, зазначає, що легко бути
фiлософом на паперi, а в життi значно складнiше.
У цей час зi станцiï приïхала Аркадiна разом з Тригорiним.
Тригорiн, привiтавшись з усiма, нерiшуче пiдходить до Треплєва,
сподiваючись, що той уже на нього не гнiвається. Аркадiна
запобiжливо говорить, що вiн привiз журнал з оповiданням Треплєва.
Тригорiн говорить про зростаючу популярнiсть Треплєва, який
виступає пiд псевдонiмом i є загадковою особою для читачiв,
якi нiчого не знають про нього й думають, що вiн уже немолодий. Сам вiн
приïхав, за його словами, ненадовго, йому треба оглянути сад i те
мiсце, де колись грали пєсу, в нього визрiв новий сюжет, треба
лише дещо пригадати. Нiчого не змiнилося. Як i ранiше, для Тригорiна все
життя лише сюжет для невеликого оповiдання; як i ранiше, Шамраєв
не дає коней, змушуючи зятя цього буремного осiннього вечора
добиратися шiсть верст пiшки до дитини, до речi, його онуки. Як i
ранiше, Аркадiна сiдає до ломберного столу до гри, а не до сина,
який, оглянувши привезений Тригорiним журнал, зазначив: Свою повiсть
прочитав, а мою навiть не розрiзав. Усi грають в лото, Аркадiна тим
часом за грою хвалиться, як
809
АНТОН ЧЕХОВ. Чайкаïï приймали у Харковi, як голова в неï
пiшла обертом вiд овацiй. Коли Дорн вирiшив подiлитися враженням про
творчiсть Треплєва, зазначивши, що вiн мислить образами, що
оповiдання його яскравi, кольоровi, але всi побудованi на враженнях, то
зясувалося, що Аркадiна й досi не прочитала жодного твору свого сина.
Усе ïй нiколи. Шамраєв говорить, що вiн виконав замовлення
Тригорiна зробив опудало з чайки, колись застреленоï
Треплєвим. Той нiчого не памятає. Потiм усi йдуть вечеряти,
крiм Треплєва, який намагається працювати, але довго
мучиться над кожним словом, нехтуючи черговими стандартними прийомами. У
вiкно хтось стукає. Виявилося, що це Нiна, якiй Треплєв дуже
зрадiв. Нiна ж налякана, знервована, просить замкнути дверi, аби нiхто
не увiйшов. Вона боялася, що Костянтин зненавидiв ïï, але
тепер вона насолоджується теплом i затишком його кабiнету,
згадує, що в неï немає такого дому вона чайка, вiльна i
безпритульна. Нiна говорить, що сьогоднi, побачивши бiля озера залишки
театру, уперше за два роки заплакала. Минуле уявляється ïй
радiсним сном, коли вона радiла кожному дню, кохала Треплєва,
мрiяла про славу, а тепрр має ïхати у вагонi третього класу
до льця, де в неï ангажемент на цiлу зиму. Але Треплєв усе
так, як i ранiше, кохає ïï й благає залишитися з
ним, тодi не треба буде нiкуди ïхати поневiрятися. Та Нiна
невблаганна. Вона одягається, збираючись iти знову сама знову у
буремну нiч. У плутаному довгому монологу про ïï нещасне
життя, кохання, ревнощi, смерть дитини й численнi невдачi на сценi
рефреном звучать слова: Я чайка. На ïï думку, головна чеснота
кожного з людей умiння терпiти: Умiй нести свiй хрест i вiруй. Я вiрую,
i менi не так боляче, i коли я думаю про своє покликання, то не
боюсь життя. У Треплєва такоï вiри немає, як вiн
говорить Нiнi. Нiна ще й досi кохає Тригорiна, незважаючи нi на
що. Обнявши Костянтина на прощання, вона йде, а той мовчки рве рукописи,
кидаючи ïх пiд стiл, i говорить до себе, як би зробити, щоб мати не
побачила Нiну, адже це ïï засмутить. Тим часом Аркадiна
думає зовсiм не про сина, для неï важливо, щоб на столi
стояло вино для Тригорiна, коли вiн гратиме в лото. Шамраєв знову
нагадує тому про замовлене опудало чайки. У цей час чується
звук пострiлу. Аркадiна лякається, але швидко заспокоюється
i сiдає за стiл. Дорн, вiдкликавши Тригорiна подалi, говорить йому
приглушеним голосом: Вiдведiть звiдси кудись подалi Iрину
Миколаïвну. Справа в тому що Костянтин Гаврилович застрелився.
Завiса
Переклад П. Панча
