АННА КАРЕНIНА — ЧАСТИНА ПЕРША
Всi щасливi сiмï схожi одна на одну, кожна нещаслива сiмя и щаслива
по-своєму.
Усе пiшло шкереберть у сiмï Облонських вiдтодi, як Доллi, дрц- I
жина Степана Аркад iйовича Об донського, дiзналася про зв язок
ïï ч. ловiка з француженкою-гувернанткою й сказала, що не може
жиi i з невiрним чоловiком в одному домi. Усi, вiд членiв сiмï до
слуг, ь пружено чекали, що буде далi. Того дня Степан Аркадiйович, яковi
I у товариствi звали Стiва, прокинувся на диванi у своєму
кабiнетi^| одразу пригадав, що було три днi тому, i застогнав. Не те щоб
вiн пi реймався через свiй учинок, але вiн щиро жалкував про те, що не
”] I мiв як слiд приховати свою iнтрижку вiд дружини i тепер усi стра;
дають: вiн, вона, дiти. Вiн розумiв, що треба якось зарадити ЛихоаI^I
пiти до дружини, перепросити ïï, але вiн вiдчув, що зараз йому
це ”” пiд силу. Вiн пригадав, як безглуздо повiвся, коли дружина, покi||
завши йому записку до француженки, спитала, що це означає. А
вiï I нiчого не заперечував i тiльки безглуздо посмiхався
своєю звичн^^| доброю посмiшкою, наче це його не стосувалося. Вiн
бачив, як ДолiИ здригнулася вiд болю й бiльше не схотiла його бачити.
Степан Аркадiйович подзвонив, щоб йому несли одягатися, i раза^^В з
одягом камердинер Матвiй принiс телеграму вiд сестри Анни, яв сповiщала
про свiй приïзд. Стiва зрадiв, адже Анна могла посприя^^^
примиренню подружжя. Отож вiн, поголившись i одягнувшись,.ПIШОВ снiдати.
Поснiдавши i почитавши газету, випивши другу чашi кави з калачем, вiн
посмiхнувся не вiд того, що радiв з доброï звiон ки, а просто вiд
доброго травлення. Та, згадавши про дружину, ви посмутнiв: треба було
йти до неï, але вiн вiдчував, що все, що б вiн сказав, буде
виглядати фальшивим, а фальшу вiн сам не терпiв. Одна вiдчинив дверi до
спальнi дружини. Даря Олександрiвна (близькi зв ли ïï Доллi)
намагалася виглядати суворо, проте вiдчувала, що боïтьоï
чоловiка, боïться брехнi i боïться цiєï розмови.
Вона складала дитячi II речi, збираючись пiти вiд нього i водночас
розумiла, що не зможе цьс^| зробити, адже так звикла вважати його
своïм чоловiком, любити йоïЛ Коли Стiва побачив ïï
змучене стражданням обличчя, його спокiй II добродушнiсть вiдразу десь
дiлися, на очi навернулася сльоза, бо вiн| щиро жалiв ïï i
просив пробачити йому. Але вона й чути його не хотiла Степан Аркадiйович
поïхав на службу. Ось уже третiй рiк вiн Я^| рував установою, його
любили й поважали як пiдлеглi, так i нача.iь 570—————-
_——- ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
”кики. Вiн був лiберальним, поблажливо ставився до людей, усвiдомлюючи й
свою здатнiсть робити помилки. Проте до служби вiн був I ЛнКдужим, а
тому саме там помилок не робив, за що його й цiнувало
iП(‘|)iвництво. Кiлька годин вiн займався справами служби, коли до
т.ого прийшов товариш молодостi, якого вiн дуже любив, Костян-
[*ПI Дмитрович Левiн. Вони були цiлковитою протилежнiстю один
идиому, хоч були одного вiку й дружили з юностi. Кожен з них ввалив, що
iнший живе примарним життям. Левiн жив у селi i щось ро- (Iин, але Стiва
не розумiв, що саме, i не цiкавився тим. Коли Облон- I кий спитав про
мету приïзду Левiна до Москви, той почервонiв, не «оповiвши на
питання, натомiсть поцiкавився, як справи у князiв IЦербацьких. Свого
часу, ще студентом Левiн часто бував у цiй родинi i дружив з молодим
князем Щербацьким. Вiн закохався в усю рони ну, а тому довго не мiг
зрозумiти, котра з дочок князiв IЦербацьких i ому наймилiша. Тепер же
вiн точно знав, що це Кiтi, наймолодша iязiвна, яку вiн вважав
найдовершенiшою, i тепер приïхав з твердим намiром посвататися до
неï. Колись вони бачилися чи не щодня, РГiï раптом Левiн
поïхав у село. I все ж почуття до Кiтi не давали йому >окою,
отож для себе вiн усе вирiшив остаточно. Щоправда, його (iiпжали вдалою
партiєю для Кiтi, але його несподiваний вiдïзд був гнким
недоречним. Зупинившись у старшого брата по матерi Козни- рпива, вiн
хотiв розповiсти братовi про своï почуття, однак той якраз
ркiмовляв з вiдомим професором фiлософiï, i Левiн змушений був че-
IiНи й слухати. Невдовзi розмова зацiкавила його, так що вiн навiть
Спитав: Якщо почуття моï знищенi, якщо тiло моє помре, то нiяко-
П- iснування не може бути? Той вiдповiв, що наука не має фактiв,
V' стверджувати щось напевно, отож Левiн його бiльше й не слухав. У*ли
нарештi гiсть пiшов, Кознишев почав розпитувати про справи $*пмствi, у
роботi якого Левiн якийсь час брав участь, а потiм, розчарувавшись,
покинув цю справу. Потiм вiн розповiв Левiну про те,
… рiдний брат Костянтина Дмитровича Миколай, який розтра-
гм,| бiльшу частину своєï маєтностi й
посварився з братами, тепер порiшив у погане товариство. Кознишев
заплатив був за векселем Ми- i *'iая, але той замiсть вдячностi вимагав
покинути його, залишити у покоï. Левiн зрозумiв, що братовi недобре
й хотiв був ïхати до нього, нр спочатку вiн мав зустрiтися з
Облонським, а потiм з Кiтi. Адже i'Чпди неï вiн i приïхав:
[ Левiн побачив, що Кiтi катається на ковзанах. Вона зрадiла йому
Р импросила кататися разом. Мати ïï досить холодно привiтала
його, И'1 запросила вiдвiдати ïх. Зрадiвши, Левiн
пообiцяв бути ввечерi й И»iхав обiдати з Облонським.
571
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
Стiва Облонський був уже багато винен у ресторанi Англiя, о4М волiв
обiдати саме тут, бо вважав соромом уникати ресторану за таï* |
умов. Вони смакували вишуканi страви, хоча Левiн краще б зïв бiла#
хлiба з сиром. Облонський сказав, що Кiтi цiкавилась Левiним, а Д ллi
вважає, що вiн буде добрим чоловiком для ïï сестри Кiтi.
Левiн бД у захватi й не мiг пережити, щоб хтось говорив про його
почуття, I таким священним воно для нього було. Проте Облонський
попереднi, що пiсля вiдïзду Левiна до Щербацьких вчащав молодий
граф Олiй сiй Вронський, отож йому слiд поспiшати освiдчитися першим. Лi
вiн пошкодував, що все розповiв Облонському, бо той не зрозумiв ЙОЦ
особливого почуття i принизив, спростив його кохання.
Князiвнi Кiтi було вiсiмнадцять рокiв, i вона виïжджала лише ь шу
зиму, але вже мала неабиякий успiх: усi молодi люди були про^| закоханi
у неï. Батьки ж розумiли, що серйозноï пропозицiï слiд
кати саме вiд Левiна та Вронського. Княгиня Щербацька не розуи) ла
Левiна, вiн ïй не подобався, i вона зрадiла, коли вiн тодi нфi
дiвано поïхав. Натомiсть Вронський задовольняв усi вимоги матi
Кiтi: багатий, розумний, шляхетний, з блискучими перспективi -дiï
щодо карєри. Князь Щербацький Вронському не довiряв i вважм що
кращого чоловiка для Кiтi, нiж Левiн, годi й бажати. Сама КМ дружньо
ставилася до Левiна й не дуже уявляла собi майбутнє з нiЖ тодi як
майбутнє з Вронським ïй здавалося прекрасним, хоч вона ЙЯ
могла визначити, що вiдчувала до нього.
Увечерi того дня Левiн приïхав до Щербацьких заздалегiдь, |^Н
освiдчитися Кiтi. Вона була збентежена його зiзнанням i, слухами його
слова, почувалася щасливою, однак, згадавши про Вронськоï*
вiдмовила Левiну. Той вклонився i вже хотiв пiти, коли вийшла кр гиня.
Вона все прочитала по обличчях молодих людей i зрадiла вивi ру дочки.
Незабаром приïхала подруга Кiтi графиня Нордстон, я I* завжди
висмiювала його, бо не розумiла. Левiну зазвичай удавал^И гiдно
вiдповiдати на ïï дошкульнi слова, та цього вечора вiн хотiв
тiiр ки одного: якнайшвидше пiти звiдси. Але його затримав прихiд нове
гостя графа Олексiя Вронського. Левiн був iз тих людей, якi в щА ливому
супернику здатнi бачити не погане, а краще. Отож вiн вiдзм чив вроду й
шляхетнiсть Вронського, визнавши переваги суперни|I
Коли вечiр скiнчився, Кiтi розповiла матерi про розмову з Левiн иа Мати
була задоволена й сказала чоловiковi, що все йде до шлюбу КМ з
Вронським. Той розгнiвався й почав кричати, що молодий граа^| вартий
ïхньоï дочки. Княгиня так i не наважилася тодi сказати чол
вiковi про вiдмову Левiну. Сама ж Кiтi, хоч i почувалася зворушеннi
увагою Вронського, не могла бути щасливою, бо почувалася виннОН 572ЛЕВ
ТОЛСТОЙ. АннаКаренiна
Ш'ред Левiннм. Вронський i не здогадувався, якi плани мала княгиня
«I,ербацька щодо нього, бо сiмейного життя вiн не любив i не
збирався цдружуватися, хоч Кiтi й подобалася йому. Проте жодного кроку
назустрiч вiн ще не зробив, хоч i вiдчував якийсь духовний звязок iз
Кiтi.
Наступного дня Вронський поïхав на вокзал зустрiчати свою ма- Нр,
що повернулася з Петербурга. На перонi вiн зустрiв Облонсько- 1(1, який
чекав на сестру Анну, що мала приïхати з Петербурга цим потягом. У
розмовi вони торкнулися Каренiних, з якими Вронський nd був знайомий,
хоч i чув про них, а також Левiна. Стiва сказав, що Ливiн мав
освiдчитися Кiтi, i Вронський одразу зрозумiв, чому вона iiдмовила його
супернику. I хоч сам вiн не має намiру одружуватися з Кiтi, його
самолюбство потiшене, а докорiв сумлiння щодо Кiтi iiii не
вiдчуває. Прибув потяг, i Вронський, пiдiйшовши до потрiбного
вiддiлення, чемно вiдсторонився, пропускаючи молоду жiнку, яка i'пме
виходила звiдти. Ïï гарне вродливе обличчя, грацiя, витонче-
исть, особлива ласкава усмiшка i уважний погляд сiрих очей примусили
Вронського подивитися на неï уважнiше. Жiнка теж повернула силову
до нього, i вiн устиг помiтити в ïï короткому поглядi природну
жвавiсть, нiби вона стримувала щось, чого було в надлишку в ïï
поглядi, посмiшцi. Розмовляючи з матiрю, Вронський прислухається
до голосу молодоï жiнки, яка просить подивитися, чи приïхав
ïï прат, i розумiє, що це i є сестра Стiви
Облонського. Вона повертається до купе, i мати Вронського
представляє його своïй супутницi. Та, i'мiючись, говорить, що
впiзнала його, адже всю дорогу вони розповiдали одна однiй про
своïх синiв графиня про Олексiя, а Анна про гимирiчного Серьожу.
Вронського вразила рiшучiсть жiнки, коли юна, зустрiвшись з братом,
обняла його й поцiлувала. Коли вони ви-
”оди ли, стався прикрий випадок поïзд задавив сторожа. Стiва й
Иронський довiдалися, що в нього залишилася велика сiмя, i Анна
говорить, що треба щось зробити для них. Вронський вiдiйшов, але iк
наздогнав начальник станцiï й спитав, кому призначенi двiстi
рублiв, якi дав Воонський. Анна виходить з вокзалу пригнiченою. Вона
спитала в брата, чи давно вiн знає Вронського, i той розповiв, що
давко й що всi сподiваються на шлюб його з Кiтi.
i Доллi не чекала нi вiд кого допомоги, проте, памятаючи дружнє
шiiвлення зовицi до неï, змушена була прийняти Анну.
Анна щиро радiла можливостi побачити племiнникiв, про яких кша добре
знала i коли хто народився, i на що хворiв. Доллi приемки вражена. Коли
вони залишаються наодинцi, Анна говорить ïй те, про що та сама вже
не раз думала: якщо любиш чоловiка, маєш прости-
III заради дiтей i себе. Пiсля цiєï розмови Доллi вiдчула
полегшення,
573
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
i коли вони обiдали вдома, вперше за час розладу говорила чоловiмЛ вi
ти. I хоч певна вiдчуженiсть залишалася, про розлучення вже^И йшлося.
Пiсля обiду приïхала Кiтi, яка спочатку почувалася нiякс^Н в
присутностi поважноï петербурзькоï дами, але потiм
сердечнiстиИ щирiсть Анни ïï пiдкорила, i вони дружньо
говорили про Вронськож, про майбутнiй бал. Дiти не вiдходили вiл Анни.
Усi говорили про щаiй хороше, i Анна розповiла Кiтi, що ïхала до
Москви разом з матiрв Вронського. Не розповiла лише про двiстi рублiв,
якi той дав удовi вiдчула, що тут є дещо таке, що стосується
лише ïï, але чого не пов^П нно бути. Того дня трапилася ще
одна подiя. Коли увечерi всi зiбра^И ся пiсля чаю у вiтальнi, де тепер
панувала атмосфера спокою й любо? адже Облонськi помирилися, Аннi раптом
стало сумно, ïй бракував сина. Вона пiшла до себе в кiмнату по
фотокартки сина i, коли була ïï сходах, побачила, як увiйшов
гiсть. То був Вронський. Його облич Д здалося Аннi присоромленим i
переляканим, коли вiн побачив ïï. лонський запросив його
увiйти, але той вiдмовився й пiшов. Усiм цаВ вiзит видався дивним. Кiтi
подумала, що Вронський хотiв бачити^И але не наважився увiйти. Анна ж
серцем вiдчула щось недобре.
Коли Щербацькi приïхали на бал, про який Кiтi говорила з Аш ною,
вiн уже розпочався. Кiтi була в чудовому настроï, вона була
сiï дома своєï вроди й справдi виглядала прекрасно й
невимушено, наВ народилася в цiй залi. Ïï одразу запросив до
танцю найкращий танщь рист, i вона, вже танцюючи, побачила Облонських та
Анну, що бу.^Н вишуканому чорному оксамитовому платтi з бiлим мереживом.
Кiтi просила ïï бути в лiловому, проте змушена була визнати,
що Два мала рацiю, не намагаючись прикрасити себе за допомогою сукнi.
була для неï нiби рамою, але головною була сама Анна проста, неМi
мушена i водночас жива, цiкава й гарна. Вона схвально оглянула й весело
зауважила, що та не залишається без партнерiв, навiть у за!
входить танцюючи. Саме тодi пiдiйшов Вронський i вклонився. здалося, що
Анна невдоволена ним, але не зрозумiла чому. Вронськ нагадав Кiтi, що
першу кадриль вона обiцяла йому. Вона дивилася^И танцює Анна, й
милувалася нею, чекаючи, щоб Вронський запросi^Н на вальс. Помiтивши
здивований погляд дiвчини, Вронський, поче вонiвши, запросив-таки
ïï на вальс. Вони зробили лише крок, як му^И ка увiрвалася.
Кiтi подивилася на Вронського з такою любовю, щ^| можна було не
помiтити, але той погляд так i залишився без вiдповiдН це гнiтило
ïï ще дуже довго. Коли вона танцювала з Вронським кадри^И тр
сподiвалася, що все вирiшиться вже пiд час мазурки, хоч той ïï
щЯ запросив на цей танець. Кiтi була певна, що iнакше й бути не можеi,^Н
тут вона побачила Анну. Як змiнилася ця стримана жiнка! Очi ïï
574ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
” и, вона вiдчувала те саме, що й Кiтi, вона мала успiх. Раптом Кiтi,
дивившись на Вронського, зрозумiла з жахом, що саме вiн був тому
”ричиною. Завжди спокiйне й незворушне обличчя графа мiнялося на шкiрне,
коли вiн дивився на Анну, якоï, здавалося, побоювався. Кiтi
”Iдмовила всiм, хто запрошував ïï на мазурку, певна того, що
Вронський иiмцюватиме з нею. Але на мазурку вiн запросив Анну, а Кiтi
змушена -ла сидiти серед тих, кого не запросили. Графиня Нордстон,
побачившi це, звелiла своєму кавалеру запросити Кiтi. Кiтi була у
розпачi, вона ”” :iмогла приховати це, i Вронський, поглянувши на
неï пiд час ма- iурки, не впiзнав ïï, так змiнило обличчя
дiвчини страждання ïï душi.
Коли Левiн вийшов вiд Щербацьких пiсля невдалого освiдчення,
ïï душi в нього було гiрко, вiн картав себе за те, що пiшов
обiдати, а iптiм свататися, а тим часом його братовi Миколаю потрiбна
була його
” помога. Вiн поïхав до брата, згадуючи дорогою його iсторiю. У сту-
”Мтськi роки Миколай жив, немов чернець, уникав усiляких розваг,
пгтився, молився, аж раптом все змiнилося тяжким вiдчайдушним Цгулом.
Вiн зiйшовся з такими огидними людьми, що згодом усi вiд-
”i чулися вiд нього. Левiну було жаль брата, якого вiн вважав винним
- Ви що в тому, що той мав пристрасний запальний характер i пригнi-
- ,и: коли вiн намагався стримати свiй характер за допомогою релi- *11. всi смiялися з нього, а коли дав волю цьому характеру, всi вiд нього Цдспхнулися. Вiн вирiшив довести братовi, що любить його й розумiє.
Левiн знайшов брата у якомусь номерi, де сидiли незнайомi люди. Iоколай одразу послав рябувату жiнку по горiлку. Левiн з болем вiдзив, як змiнився на гiрше брат. Миколай спочатку зрадiв, а потiм,
- адавши своï образи на старшого брата Сергiя Iвановича, якось пе- — мiнився, набундючився. Проте Левiн не звернув на це уваги. Брат вiмовляв з якимсь молодиком про влаштування слюсарень у селi, i » тянтин Дмитрович спитав, навiщо ж у селi, де й так роботи багато.
- Цт зауважив, що той ставиться до селян та ïхньоï долi по-панськи.
- мiн не сперечався, жалiючи брата. Повернулася жiнка з горiлкою. Ïï ^ïли Маша. Миколай узяв ïï з повiй i жив з нею як iз дружиною. Вона
Еiч доглядала й спиняла, коли вiн пив надто багато. Цього разу Ми- iай
схопив пляшку й випив з жадобою, швидко спянiвши, а потiм Го вклали
спати. Левiн просив, щоб Маша сповiщала його про брата
I<истах i потроху умовляла його переïхати жити у його дiм.
Другого дня пiсля балу Анна Каренiна вирiшує повернутися до i
рбурга, а на умовляння Доллi зауважує, що має поïхати,
бо ми- ”одi стала причиною страждань Кiтi. Доллi говорить, що не
бажає грi цього шлюбу, бо якщо Вронський здатен закохатися за один
575ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiнадень, то краще б Кiтi не мала з ним жодних
стосункiв. Сама Де спiшить запевнити, що завжди буде на боцi Анни.
Сiвши у вагон, Анна щиро вiрила, що вся ця iсторiя минулася завжди, що
це лише поикрий епiзод, про який вона швидко заб; Анна розгорнула роман
i спробувала читати, але враження i спо заважали ïй зосередитися,
ïï мучило почуття сорому, причини я вона почала дошукуватися.
Вона розумiла, що мiж нею i Вронсь не може бути нiчого, окрiм стосункiв
звичайних знайомих, але мусь дивна радiсть охоплювала усе ïï
єство, коли вона поринала у гади. На зупинцi Анна вийшла подихати
повiтрям, а коли вже ралася увiйти до вагона, раптом якась тiнь затулила
свiтло лiхт Це був Вронський, який почав палко говорити, що ïде,
аби бути де вона. Якась радiсна гордiсть охопила Анну, адже вiн сказав т
що потай сподiвалася ïï душа. Але розум ïï все ще
чинив опiр. Усю вона не спала, вiдчуваючи, що ця розмова дивно зблизила
ïх обох
Коли вона вийшла на перон у Петербурзi, то побачила свого вiка по-
новому: Анну вразили неприємнi риси його зовнiшностi, вона ранiше
не помiчала, зокрема його вуха. Ïï охопило вiдчуття вдоволення
собою, наче вона була нещира щодо чоловiка, але ра цього не помiчала.
Вона лише спитала в нього, чи здоровий син.
Вронський так само не спав цiєï ночi. Вiн почувався горди
стiльки тому, що вразив Анну (у це вiн не вiрив), стiльки тому, що рештi
сам зумiв вiдчути такi сильнi емоцiï. Коли на перонi вiн у{ ше
побачив Анну разом iз чоловiком, то зрозумiв, що ïх шлюб р но
iснує. Вронський пiдiйшов привiтатися з подружжям i поба що
природна жвавiсть Анни десь подiлася. Лише миттєвий погл; пiд вiй
нагадав йому колишню Анну, той глибокий погляд щось ховував, i Вронський
був щасливий.
Удома ïï зустрiв син. Але тепер Аннi навiть Серьожа здався на
ким гарним, як вона думала. Вона зрозумiла, що ïй доведеться з ти
до новоï реальностi. Вона повернулася до своïх обовязкiв ма
дружини, до звичного життя серед свiтських знайомих, щодеi клопоту, i
те, що спалахнуло в нiй тодi у вагонi, дещо пригасло.
Вронський повертається до звичайного для нього холостяць життя,
робить вiзити, щоб опинитися усюди, де буває Анна.
