АННА КАРЕНIНА — ЧАСТИНА ДРУГА

Пiсля пережитих подiй Кiтi захворiла. Наближалася весна, а ïй ло
дедалi гiрше, i жоден з лiкарiв на мiг зарадити. дине, що раде;
поïздку за кордон на води. Мати ïï, вiдчуваючи свою
провину, лад зробити все можливе, аби дочка була знову здорового й
веселою. Ви 576________________________________ ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна
Каренiна
I пи ïхати за кордон. Доллi була заклопотана сiмейними проблемами:
що- I Iiмо вставши пiсля чергових пологiв, пiклувалася про одну зi
своïх старших дочок, яка саме захворiла, як вона боялася, на
скарлатину. Стосунки
* Доллi з чоловiком так i не полiпшилися. Його, як завжди, не було
вдома, i гпк само як i грошей. А тут ще й вiдïздить ïï
улюблена сестра. Залишившись самi, Доллi i Кiтi розмовляють про
кохання й зраду. Старша сестра iимагається втiшити Кiтi, однак
та дорiкає ïй за те, що Доллi продовжує I >кити з
чоловiком, який ïï зрадив. Це завдає Доллi ще бiльшого
болю,
”яджє на таку жорстокiсть вiд своєï сестри вона не
сподiвалася. Але скопо вона побачила, що й сама Кiтi плаче пiсля цих
слiв i, зрозумiвши стан
I шстри, все ïй пробачила. Кiтi говорить, що тепер бачить в усьому
лише погане й нiкому не вiрить, добре ïй лише з дiтьми, отож вона
просить у I гетри дозволу доглядати разом з нею ïï дiтей.
Доллi з радiстю погоджу- ( iться. Разом сестри виходжують усiх шiстьох
дiтей Доллi, але здоровя самоï Кiтi не покращилося. На Великий пiст
Щербацькi поïхали за кордон.
Тим часом Анна, перебуваючи в Петербурзi, спiлкується з рiзними I
людьми. Хоч вишукане товариство столицi й являло собою досить тiс- К ке
коло, i в ньому iснували своєрiднi групи. З кожною Анна мала
своï I отосунки: перша, офiцiйна, складалася з товаришiв i
спiвробiтникiв ïï К чоловiка, людей розумних i розважливих;
друга це був гурток гра- I фiшi Лiдiï Iванiвни, гурток старих
негарних цнотливих жiнок i розум — [ иих честолюбних чоловiкiв,
саме цей гурток величали совiстю петер- I Вурзького товариства. Третiм
був гурток княгинi Бетсi Тверськоï, що I доводилася Аннi родичкою
дружиною двоюрiдного брата, це був I пiт балiв, розкiшних туалетiв,
веселих обiдiв. Саме цього гуртка Анна рмнiше уникала, адже це вимагало
додаткових витрат, що перевершу- I шли ïï можливостi, до того
ж перший iз гурткiв був ïй бiльше до душi. Але пiсля приïзду з
Москви Анна Каренiна почала уникати своïх висо-
” кпморальних друзiв, намагаючись проводити час у Бетсi. Вронський I
угюди ïздив туди, де бувала Анна. Вона не подавала йому жодних на-
4iй, проте, зустрiчаючи його, ставала жвавою, веселою, i щось нове свi-
I тилося в ïï очах. Зустрiчi з Вронським дедалi бiльше
захоплювали ïï.
Одного разу, запiзнившись на початок спектаклю, Вронський I у Дiйшов до
ложi кузини Бетсi й розповiв, чому затримався. Виявля- I *ться, йому
доручили залагодити справу двох офiцерiв, якi дорогою I iустрiли гарну
жiнку в екiпажi попереду i, простеживши, куди вона I увiйшла, вже
напiдпитку вирiшили написати ïй пристрасного лис- I нi й вручити
особисто. Але натомiсть вийшов ïï чоловiк i викинув ïх iч
ть. Тепер чоловiк вимагає в командира полку суворо покарати офi- I
цррiв. А той доручив цю справу Вронському, аби вони перепросили чоловiка
тiєï жiнки й вiн ïх вибачив.
577
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. АннаКаренiна
Пiсля опери княгиня Бетсi влаштувала прийом. Розмова точил
спочатку не дуже жваво, аж поки не почали плiткувати. Особливо о
джували Каренiних, вважаючи Каренiна дурнем. Про Анну ж сказа
що пiсля поïздки до Москви вона дуже змiнилася i привезла iз соб
тiнь Вронського. Тим часом приïхали Вронський, а потiм i Анна. Р
мова зайшла про шлюб, кохання i пристрасть. Бетсi питає в Анни
ïï думку з цього приводу. Анна говорить, що скiльки сердець,
стiльД
видiв кохання. Пiсля цього вона звертається до Вронського, сповi
чи його про те, що отримала листа з Москви про хворобу Кiтi.
Усамiтнившись у кутку вiтальнi з Вронським, вона дорiкає йсх
за Кiтi, а вiн укотре освiдчується ïй. Саме його кохання до
Анн^_
стало причиною негiдноï поведiнки з Кiтi, вважає вiн. У цей
час прi ïжджає Каренiн. Усi з осудом поглядають на Анну з
Вронським, як
навiть не перервали розмови. Коли Каренiн поïхав, Анна ще залиш!
лася у Бетсi. Вронський зрозумiв, що насправдi вона зовсiм не хочi
щоб вiн повернувся до Кiтi. Прощаючись з Анною, вiн зрозумiв, Л цього
вечора наблизився до Анни як нiколи ранiше.
Коли Анна повернулася додому, вона побачила, що чоловiк ще в спить,
чекаючи на неï. Перебуваючи у Бетсi, вiн бачив Анну з Врод ським,
але не надав цьому жодного значення. Але вiн побачив, Д
для iнших це було дивно. Отож вiн вирiшив поговорити з дружиною хоч
довго не мiг вирiшити, що саме ïй сказати. Почувши його елi ва,
Анна нiби одягнулася у броню обману, удавано дивуючись. Пре,
те Олексiй Олександрович надто добре знав дружину, щоб повiритi^р
те, що вона вдавала. Вiн побачив, що вона добре зрозумiла, на що
вiï натякає, i ïï душа закрилася перед ним
назавжди. Каренiн почуваïï
людиною, яка повернулася додому i побачила, що ïï домiвка
закрi^ та, а ключi загубилися. Анна ж у свою чергу зрозумiла, що
ïï почу^
тя байдужi чоловiковi, його турбує тiльки розголос про
ïï поведiн|
у вишуканому товариствi. Коли полягали спати, Анна боялася,
розмова триватиме, проте невдовзi почула рiвне дихання чоловiка.
Вiд того дня почалося нове життя Каренiних: зовнi наче нiчого н
змiнилось, але духовного звязку мiж подружжям уже не було. Хоч
Олексiй Олександрович i був могутнiм i впливовим у справах держав них,
проте у справах сiмейних був безсилим. Вiн не змiг знайти прi
вильного тону у спiлкуваннi з Анною, хоч i вiдчував, що добротою
нiжнiстю ïï можна ще вмовити. Говорив з нею дещо iронiчно, як
!|
вжди, а таким тоном не можна було сказати того, що треба.
Минув рiк, i те, чого так прагнув Вронський, що здавалося йом.
неможливим щастям, сталося: Анна тепер належала йому. Але ïй сi
мiй було непереливки: вночi ïï мучили жахливi сни, у яких
ïï станс]
578
i I а
нк|ПЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
iиiце поставало у спотворених образах нiби i Вронський, i Каренi н
обидва були ïï чоловiками.
Якийсь час по тому, як Левiн повернувся додому пiсля невдалого
юпiдчення, вiн сподiвався, що бiль швидко мине, але й пiсля трьох мi-
IИЩВ нiчого не минулося. Та все ж робота, подiï сiльського життя i
час били свою справу: тяжкi спогади потроху забувалися, i вiн чекав пiше
звiстки про одруження Кiтi. Так настала весна, i Левiн вирiшив (усе
забути й будувати своє самотнє життя. Не все складалося так,
як iптiв, проте вiн багато працював у господарствi i сподiвався
перебороти одвiчну селянську невибагливiсть: вдосконалював рiльництво,
за- *>див новi породи худоби, навiть зiбрався написати книгу з
сiльського господарства, у якiй враховував i особливостi роботи найманих
селян. Одного разу навеснi до нього завiтав Степан Аркадiйович Облон-
чий. Вiн саме був у тих мiсцях у справах збирався продавати лiс
ïï маєтку своєï дружини, проте не мiг
вiдмовити собi в задоволеннi зу- м рiтися зi старим приятелем, побувати
на весняному полюваннi. Левiн Кому дуже зрадiв, але увесь час чекав
новин про Кiтi, а Стiва усе мов- члн про це. Нарештi на полюваннi Левiн
спитав про неï сам. Облонськии розповiв про хворобу Кiтi i про
плани Щербацьких. Левiну соромно було I самому собi зiзнатися, що вiн
зрадiв новинам, бо тим, хто завдав йому Пилю, й самим було боляче.
Однак, згадавши про причину всiх подiйi Нронського, став похмурим i
дратiвливим. Вiн ледве не посварився з 0- пiжським, дорiкаючи йому, що
продає лiс задешево, залишаючи своïх лей без маєтностi.
Ще бiльше псується настрiй у Левiна в розмовi про пральний занепад
дворянських маєткiв i безвiдповiдальнiсть дворян- i тна перед
майбутнiм. Облонському чужi всi цi мiркування, вiн вважає ,и<0е
аристократом, i тому цi копiйчанi розрахунки поза його рiвнем.
Вронський був сповнений пристрастю до Анни, але зовнi в його I життi
нiчого не змiнилося: вiн жив полковими iнтересами, викону- ”пв свiтськi
обовязки. Хоч вiн i не розповiдав нiчого про стосунки з Анною, усi давно
здогадалися про все. Чутки про цей звязок дiйшли I до матерi Вронського.
Спочатку вона поблажливо поставилася до Д..0Г0 захоплення сина: Анна
ïй подобалася, до того ж цей роман в пчах свiту лише вивищував
ïï сина. Та коли вона дiзналася, що вiн
” iдмовився вiд вигiдного для карєри мiсця, щоб залишитися в
полку, аби можна було бачитися з Анною, вона обурилася i почала вима-
I пiти його негайного приïзду до Москви.
Вронський, крiм справ служби та вищого свiту, мав ще одне захоплення:
вiн любив коней. Отож, коли були призначенi офiцерськi передни, вiн,
придбавши чистокровну англiйську кобилу, вирiшив узяти I них участь.
Зранку, поснiдавши, вiн зайшов провiдати свою кобилу
579
ЛЕВ ТОЛСТОЙ.АннаКаренiна
Фру-Фру, яка нiби щось вiдчувала i нервувалася, а потiм уже поïхав
на дачу до Анни. Вiн сподiвався поговорити з нею наодинцi, бо знав, ЩоЯ
цiй порi ïï чоловiка не буде. Дорогою Вронський згадав про
ïï сина, якi^Н завжди заважав йому. Хлопчик вiдчував, що нiяк
не може зрозумiти ставлення своєï матерi до цього чоловiка,
тож часом дивився на ньо*> пильним допитливим поглядом, а Вронському
цей погляд був непрiИ ємним. Дiставшись до Анни, вiн побачив, що
вона чимось дуже сту) бована, i наполiг, щоб вона розповiла йому про
причину. Анна вiдкрила Вронському, що вагiтна. Вiн i ранiше наполягав,
щоб вона покинул чоловiка, а тепер i поготiв почав на цьому наполягати.
Анна щоразу вiд мовлялася зробити це, а Вронський не мiг зрозумiти, чому
вона, якiй тяи важко було брехати, усе ще намагалася зберегти цi
фальшивi стосун^И i не хотiла зєднати свою долю з ним. Вронський
бачив тiльки ïх двох Н себе i Анну, та не враховував ïï
сина. Адже вона розумiла, що не може поставити пiд загрозу долю сина,
бо, покинувши чоловiка, вона б утрати ла можливiсть i право не тiльки
виховувати сина, але й бачитися з ним Вона й хотiла сповiстити
Вронського про вагiтнiсть, i боялася, бо розумИ ла, що вiн знову
вимагатиме докорiнних змiн у ïï життi. Аж тут вона по»
чула голос сина, що повертався з прогулянки, i сказала, що цiлком щаЯ
лива. Потiм поцiлувала Вронського i пообiцяла приïхати на перегон^И
Незважаючи на те, що Вронський, навiть перебуваючи в Анни, noj глядав на
годинник, вiн був надто схвильований, аби усвiдомити, гц часу до
перегонiв лишилося обмаль, а тому поïхав розрахуватися коней. Вже
дорогою вiн зрозумiв, що ледве встигне на свiй заïзд i не* минуче
пропустить попереднi, тобто приïде iз значним запiзненнями коли
всi, навiть царський двiр, уже зберуться на iподромi. Це було fl
порушенням норм етикету й спричинило б плiтки. Отож ВронськиЯ повернувся
додому, коли вже нiкого з товаришiв не було. Лакей доповiв, що по нього
вже двiчi присилали зi стайнi. Неспiшно й спокiйно, як завжди, Вронський
переодягнувся й прибув на iподром caiJ вчасно: якраз закiнчився черговий
заïзд. Але його запiзнення усе зН таки привернуло увагу. До
Вронського пiдiйшов його брат Олександi i зробив зауваження щодо його
запiзнення, бо впливовi особи помiтили вiдсутнiсть Вронського, а також
дорiкнув за те, що того остан^ нiм часом бачать поблизу дачi Каренiних.
Олексiй Вронський рiдк^| сердився, але тепер розлютився по-справжньому.
Брат зрозумiв i^Н i, побажавши успiху, вiдiйшов. Вронський хотiв
зосередитись переД перегонами, але йому це так i не вдалося: спочатку
його зупинив ОЯ донський, який приïхав до Петербурга i хотiв бачити
свого приятеля, | потiм якийсь знайомий, так що у Вронського не
залишилося часу не* вiть оглянути сiдло, коли гукнули учасникiв
перегонiв.
580ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Каренiна
Щойно дали старт, Вронський рвонув уперед, але спочатку йшов Ь.угим.
Потiм пiсля кiлькох барєрiв вийшов уперед i очолив перегони Його
Фру-Фру перелiтала через перепони, наче птах, добре розу мiла свого
вершника i слухалася його в усьому. Залишилася ще тiльки одна перепона
— рiвчак з водою, — i Фру-Фру легко ^ПњДњ
пе сам вершник трохи не встиг за ïï рухами i ^пРипУ^СТИ«^С^_х К и — Сiв
У Сiдло ранiше, нiж треба. Фру-Фру впала, незграбний рух Цронського
зламав ïй спину. Вiн навiть не одразу збагнув, що саме гталося, i
все ще тягнув ïï, примушуючи встати, але вона лише трем тiла,
як рибка, i дивилася своïми чудовими очима. Вронськии спере , одя
вдарив ïï у живiт ногою i знову потягнув, але марно.
Схопившись за голову, вiн закричав. До нього вже бiгли лiкар та офiцер
ЙОГО полку, якi вирiшили пристрелити Фру-Фру. Вронськии не МIГ нi з ким
говорити i пiшов з iподрому геть. Уперше в життi вiн вiдчу пв провину i
був нещасним. Один iз товаришiв наздогнав иогоiпро- п.в додому. Через
деякий час Вронський вже отямився, але спогади о цi перегони залишилися
найтяжчим спогадом його життя.
Пiсля розмови з дружиною щодо подружнiх обов язкiв Олексiй Олександрович
Каренiн зовнi мало змiнився у ставленнi до неï. Вiн на iутгався не
думати про ïï почуття й поведiнку, i йому це вдавалося Вiн
н<> хотiв бачити i не бачив, як дивилися скоса на його дружину.
Але, н iть не маючи i не потребуючи жодних доказiв, вiн почувався зрадже-
н им чоловiком, а тому був нещасним. Того дня, коли вiдбувалися перегони
вiн вирiшив поïхати до дружини на дачу, бо взяв за правило раз а
тиждень вiдвiдувати ïï про людське око, аби хоч зовнi
пiдтримувати iшгляд благополуччя у сiмï. До того ж треба було
передати грошей на господарство. Звiдти вiн мав поïхати наперегони,
де мав бути царський диiр i де йому необхiдно було побувати. Анна не
чекала Каренiна i д мовилася ïхати разом з Бетсi. Вона гiдно
витримала розмову з чоловi ком, намагаючись говорити природно, але
вiдчувала, що слiв забагато^ ТП й говорилися вони поспiхом. Дивнi
почуття володiли нею. Сiдаючи до карети Бетсi, вона, вже попрощавшись з
Каренiним, раптом при гадала поцiлунок чоловiка й, вiдчувши те мiсце на
руцi, здригнулася.
Щойно Олексiй Олександрович приïхав на перегони, вiн пошукав Анну i
не одразу побачив ïï серед дам. Проте вона побачила чоловiка
ще далеку й мала нагоду спостерiгати, як вiн вiтається зi
знайомими: погордливо з тими, хто чекав його погляду, дружньо з явними i
сам чекав, доки сильнi свiту цього кинуть погляд на нього. Бачити це Аш
було огидно. Бетсi гукнула Каренiна, i вiн пiдiйшов до дружини. В цей
час Анна чекала на виïзд Вронського i дивилася туди, де шикувалися
в,.ршники. Чоловiк саме розмовляв зi знайомим генералом, i його голос
581ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Каренiна
чомусь дивно дратув&в ïï. Може, тому, що вiн був такий
спокiйний, ро* судливий. Анна не хотiла зрозумiти, що за цим удаваним
спокоєм Кар* нiн приховував своï переживання, адже з усiх
бокiв тiльки й чути бyJB iмя Вронського. Коли перегони розпочалися, Анна
невiдривно диви^И ся на Вронського, а Каренiн з жахом прочитав на
ïï обличчi тi почут^И про якi вiн так уперто намагався не
думати. Коли Вронський упав, Ан^| не стрималася: вона забилася, мов
пташка, й не тямила, що до неï говор рили, аж до того часу, поки не
принесли звiстку, що Вронський живи Тодi вона закрила обличчя i
розридалася. Каренiн не мiг допусти^И щоб цю сцену побачили, i закрив
ïï собою, даючи ïй час прийти до тяслН Уже втретє
вiн запропонував Аннi ïхати з iподрому i вiдмовив княгр* Бетсi,
коли та запропонувала вiдвезти Анну додому. У каретi вiн заув жив, що
ïï поведiнка пiд час падiння одного з вершникiв виглядала не#к
то скандальною. Вiн усе чекав, що дружина почне спростовувати йоЛ
пiдозри, але вираз ïï обличчя не обiцяв йому навiть бажаного
обмаi^| Бiльше того, Анна сказала, що кохає Вронського, що вона
його кохкi ка, а ще про те, що боïться i ненавидить свого чоловiка.
Каренiн зблi/ сидiв, не поворухнувшись, до самого дому; аж коли вони
пiдïжджа^И вiн звернувся до Анни з вимогою поводитися гiдно, поки
вiн знайде Зь соби врятувати свою честь. Сам вiн поводився зовнi
спокiйно: вийшов I карети, подав руку дружинi i потиснув ÏÏ на
прощання, бо навколо бужв слуги. Незабаром Анна отримала записку вiд
Бетсi, яка сповiщала, ща Вронський здоровий, але у вiдчаï. Анна
трохи заспокоïлась. Настрi^И неï покращився: вона згадала свою
розмову з чоловiком i з полегш¹ ням подумала про те, що
стосунки розiрвано. Крiм того, звiстка Бек обiцяла, що призначене
Вронським побачення вiдбудеться.
Щербацькi нарештi вiдïхали на води до маленького нiмецькоï
мiстечка. Кiлька днiв вони прожили втрьох з дочкою й дружиною, ” потiм
батько вирушив до Карлсбада. Кiтi нудьгувала у вишуканому товариствi, що
зiбралося на той час на модному курортi. Мати ïï датi кладала
максимум зусиль, щоб розважити дочку: вiдрекомендуєАИ ïï
нiмецькiй принцесi, англiйськiй ледi, але коло ïхнього спiлкуваИ ня
усе ж таки обмежувалося здебiльшого росiйськими сiмями. 0с^п
бливу увагу привертала одна росiйська дiвчина Варенька, що
приïха¹! ла разом з росiйською дамою мадам Шталь. Ця
дiвчина допомагали важкохворим i всiм, хто того потребував.
Спостерiгаючи за нею, Кiтi дiйшла висновку, що Варенька не доводилася
мадам Шталь родиш кою, проте не була й найманою працiвницею. Кiтi
вiдчувала якуН дивну симпатiю до цiєï дiвчини i бачила, що
теж ïй подобається. Про^>| те згодом зрозумiла,
що обманювалась у нiй, хоч i не розумiла, звiдi ки це почуття, i Кiтi
стало сумно. Цей настрiй ще посилився, коли на
582
ПЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна”оди прибула дивна пара: високий худий
згорблений чоловiк i молоки рябувата жiнка, одягнена погано i без смаку.
Кiтi вже малювала в своïй уявi прекрасний сумний роман, коли
княгиня довiдалася, що це Миколай, брат Костянтина Левiна, i його
инвмешканка Марiя Миколаïвна. Згадка про Левiна примусила Кiтi
”мову пережити те, що з нею сталося, отож Миколай викликав у неï
iiдразу. Iсторiя мадам Шталь, що, як виявилося, втратила свою що
* ненароджену дитину пiд час пологiв, а родичi, злякавшись за
ïï здоровя, замiнили дитину на дочку кухаря, що народилася
тодi ж. Це й Пула Варенька, яку мадам Шталь не покинула навiть тодi,
коли дiзна- щся всю правду. Тут, на водах, вони обидвi проповiдували
релiгiю самопожертви й служiння, яка спочатку захопила й Кiтi. Однак
пiсля ïï торiï з художником Петровим, який почав
закохуватися у Кiтi, що доглядала його, та його ревнивою дружиною, це
захоплення служiн- И'ïм людям i релiгiєю самопожертви
припинилося. Коли через деякии чс повернувся князь Щербацький, вiн
побачив дочку в набагато кращому станi, проте ïï релiгiйних
захоплень не схвалював. Адже вiн знав иидам Шталь ще до того, як вона
опинилася в iнвалiдному вiзку: злi кмики твердили, що в неï були
надто короткi ноги, що спотворювало I статуру, отож вона й не
встає з вiзка. Кiтi сперечається, гарячково доводячи, що
це справдi добра жiнка. Князь Щербацькии зауважив НI. це, що було б
набагато краще робити добро так, щоб про це нiхто не iшов. Пiсля того
батько запрошує на каву гостей i пiдкоряє всiх своєю
життєрадiснiстю, веселою вдачею. Тодi Кiтi вперше почула, як
смiявся Варенька. Прощаючись пiсля неприємноï розмови i
примирення нею, Кiтi взяла з неï слово, що та приïде до
неï в Росiï. Варенька жар- I лiма пообiцяла приïхати,
коли Кiтi вийде замiж, на що та, в свою чер- iУ, пообiцяла задля цього
спецiально одружитися.
I Сподiвання лiкарiв справдилися: Кiтi одужала, хоч i не була вже тпкою
веселою, як ранiше. Московськi подiï стали здаватися ш тепер чимось
далеким.