АННА КАРЕНIНА — ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Олексiй Олександрович Каренiн, виступивши у комiсiï з промовою Кпро стан iнородцiв, мав неабиякий успiх. Вiн навiть забув, що саме на
вiвторок призначив Аннi приïхати, i був неприємно вражении,
коли I юна ввiйшла до кабiнету. Вiн хотiв був за звичкою встати, проте
не I став i почервонiв, чого Анна нiколи не бачила. Вона визнала свою
I провину й додала, що нiчого не може змiнити. Каренiн не хоче нiчого
чути й сподiвається, що все можна змiнити, адже якщо Анна перерве
”осунки з Вронським, вiн ладен зiгнорувати ïï вчинок.ЛЕВ
ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
Роздуми Левiна про трудове життя призвели до розчарування у йа>
теперiшньому життi, тим бiльше що Кiтi була неподалiк, i вiн хотiЯ мiг
ïï бачити, адже його запрошували. Одного разу Даря Олександрiв
на прислала записку з проханням привезти сiдло для Кiтi, але вiн пр
редав сiдло й не поïхав сам, бо йому здавалося, що пiсля
ïï вiдмови iш не зможе дивитися на неï без докору, а вона
його просто зненавидатi за це. Другого дня, доручивши справи
управителевi, вiн поïхав на по лювання до свого приятеля
Свiяжського. Дорогою, зупинившись годувати коней у заможного селянина,
вiн iз захватом слухав його повiдь про господарство й вiдчував, що
вiдкриває для себе щось ноii Свiяжський очолював повiтове
дворянство, був одружений, I В ЙОЦ домi жила сестра його дружини, яка
подобалася Левiну. Бiльше тог родичi бажали видати ïï за
нього, проте для Левiна це було абсолк> но неможливо. Цi обставини
дещо псували задоволення вiд перебув^И ня в гостях. Але сам Свiяжський
викликав i щиру повагу за ґрунт^И знання в рiзних галузях, i щирий
подив Левiна, бо його судження нiяi не були пов язанi з життям.
Наприклад, з презирством ставлячись щ дворянства, вважаючи, що з них
багато хто сумує за часами крiпац^^| вiн чесно служив, очолюючи
дворянство свого повiту. Левiн намагаïï ся збагнути
Свiяжського, але той приховував свою душу. Розчарув^И шись у
господарствi, Левiн хотiв бачити щасливого Свiяжського. а]В вiн
сподiвався зустрiтися у приятеля з помiщиками, поговорити i па слухати
про господарство, про найманих робiтникiв i про все iнше,^И так
хвилювало його останнiм часом.
Полювання виявилося не дуже вдалим, а от сподiвання Левiна и цiкавi
розмови справдилися. За обiдом у Свiяжського було кiльм помiщикiв-
сусiдiв, якi обговорювали цiкавi для Левiна теми. У ци| розмовах вiн
почув вiдголос своïх мiркувань про особливостi росН ського
селянина, про необхiднiсть нових форм господарювання. Зв> лишившись
сам у кiмнатi, яку йому вiдвели на нiч, Левiн довго Ш мiг заснути, вiн
знову i знову пригадував усе, що говорилося мiж мiщиками, подумки
сперечаючись iз ними. Так вiд вражень того дна i довгих суперечок iз
самим собою народилася нова iдея Левiна: тре * зацiкавити найманих
робiтникiв в успiху всього господарства; як цм| зробити, Левiн ще не
знав, але вiдчував, що це можливо.
Хоча Левiн мав намiр погостювати кiлька днiв, другого дня вiн по-I
ïхав додому, щоб розпочати втiлювати свою iдею в життя. Але викЯ
нати те, що задумав, виявилося дуже важко. По-перше, було чимала
поточноï роботи, яку не можна було вiдкласти i яка заважала сел нам
обмiркувати переваги нового господарювання, по-друге, селяни з вiковою
недовiрою ставилися до пана, не вiрили, що вiн може хот
584
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
нi чогось iншого, анiж примусити ïх робити бiльше за меншу платню.
Проте наполегливiсть Левiна давала своï плоди: один селянин уняв
пiд пай городи, другий дiбрав артiль для участi у скотному дворi. I
хоча, як i ранiше, Левiну доводилось переборювати споконвiчнi уявлення
селян про господарство та викорiнювати головний принцип росiйського
селянина як бог дасть, все-таки йому здавалося, що на практицi його
справа рухається.
У цих турботах промайнуло лiто. Вiн дiзнався, що Облонськi разом
I Кiтi поïхали у Москву, йому було соромно за свою нечемнiсть, яка,
нм його думку, розiрвала всi стосунки з ними. Левiн багато читав, але
нiчого не знаходив у книжках про справу, яку задумав. Але вiнвнав, чого
хотiв: довести теоретично i на практицi, що росiйський народ
вiдчиняється вiд iнших тим, що iсторично покликаний був заселяти i
обробляти величезнi незайманi простори, що прийоми працi повязанi з
цiєю iсторичною особливiстю i що цi прийоми не такi вже й поганi,
як
II оо них звикли думати. Щоб обґрунтувати теоретично свою працю,Ленiн вирiшив ïхати за кордон i вивчити на мiсцi все, що тйм було
зроблено у цьому напрямку. Вiн чекав, поки продадуть пшеницю, щоб
отримати грошi та й поïхати. Але розпочалися дощi й роботи
припинилися.
Першого дня, як стала гарна погода, Левiн поïхав сам подивитися
господарство i пiдготуватися до вiдïзду. Розмови з селянами ще
бiльше ствердили його у намiрi не вiдступати вiд своєï мети,
йому здало- гн, що його починають розумiти. Увечерi вiн сiв писати вступ
до своєï пниги, але несподiвано пригадав Кiтi. Йому стало
тоскно. Раптом вiн ïï радiстю почув, що хтось пiдïздить
до дому. Левiн сподiвався розрадитись iз несподiваним гостем, але
приïхав брат Миколай. У такому настроï, як був Левiн, йому ще
бiльш болiсно було спiлкуватися з хiюрим на останнiй стадiï сухот
братом. Але, побачивши його, Левiн иiдчув жаль, було очевидно, що жити
брату залишилось недовго. Миколай дуже перемiнився i здавався смирним та
покiрним, вiн не мiг повiрити у швидкий кiнець i все говорив про
полiпшення свого стану. Левiн удавав, що вiрить, i був радий, коли брат
перевiв розмову ми його, Костянтиновi, справи. Тут не треба було
обманювати, i Ленiн розповiв про своï плани, але було видно, що
брата це не цiкавить.
Уночi Левiну стало страшно й прикро вiд усвiдомлення, що всi прагнення й
сподiвання перериває смерть. Другого дня настрiй Ми- колая
змiнився, вiн знову став дратiвливим i прискiпливим, критикував усе, що
задумав Костянтин, називав це утопiчним комунiзмом. Як не прикро було це
чути Костянтину, вiн вiдчув у словах брата своï давнi сумнiви i ще
дужче сердився. Брати посварилися, Миколай вирiшив ïхати геть.
Костянтин просив пробачення, але не змiг умови-
585ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiнати брата залишитись. Уже вiдïжджаючи,
Миколай щиро поцiлущi брата, нiби прощаючись назавжди. Через три днi
Костянтин ЛеЛ поïхав за кордон, йому здавалося, що вiн скоро помре,
i тому хоти утриматися в життi хоча б своєю справою.
