АННА КАРЕНIНА — ЧАСТИНА ПЯТА

Левiна i Кiтi готувалися до весiлля, яке вирiшили прискорити, щоб устигнути до Великого посту. Княгиня IЦербацька досадувала I на майбутнього зятя за те, що вiн не мiг дати ïй простоï вiдповiдi: чи погодиться вiн подiлити посаг на двi частини i отримати бiльшу пiсля весiлля, бо за такий короткий термiн вона не встигне приготувати нее. Левiн же все ще перебував у такому станi пiднесення, що взагалi не мiг думати нi про що матерiальне й не розумiв, чого вiд нього до магаються. Його навiть шокували спочатку клопоти матерi Кiтi про
593ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
цiлком земнi речi, але, побачивши, що його кохана сприймає це лм цiлком природнi речi, вiн заспокоïвся, проте все ще не вiрив своєму щастю. Пiсля весiлля Степан Аркадiйович радив йому ïхати за кор дон, i Левiн дуже здивувався, коли Кiтi вирiшила ïхати в село. Едт знала, що в селi Левiн мав справу, яку любив. I хоча сама Кiтi не )>о ‘( зумiлася на цьому, вона вважала ïï дуже важливою. Вона знала, iцii пiсля одруження ïхнiй дiм буде там, де його чекає справа, i хотiли ïхати туди, де буде цей дiм. Степан Аркадiйович нагадав Левiну, щп] перед весiллям йому треба говiти й сповiдуватися, iнакше вiнчАI ня неможливе. Левiну здалося нестерпним обманювати саме тепер, коли вiн почувався таким щасливим. Але вiн витримав i це. Коли на сповiдi священик за звичаєм запитав, чи вiрить вiн у Бога, Левiïя щиро вiдповiв, що має грiх сумнiвiв. Старий священик не переконуi вав його, але нагадав, що у шлюбi, до якого вiн готується, у нього бу-| дуть дiти, i вiн має уже зараз подумати, що вiдповiдатиме на ïхнi пи тання про устрiй свiту, щоб не завдати шкоди молодим душам. ЛйвI вiдчув надзвичайне полегшення, коли говiння й сповiдь скiнчили<Я йому було особливо приємно, що вiн не обманював у церквi.
Дотримуючись усiх обрядiв, Левiну заборонили у день весiлля чити Кiтi до вiнчання. Вiн обiдав удома в компанiï неодружених чо* ловiкiв, якi за звичаєм кепкували з молодого. Усi були впевненi, щсi i цей день молодий шкодує за свободою, яку втрачає. Але скiльки Левiя не прислухався, вiн вiдчував у собi лише радiсть вiд того, що Кiтi буя його дружиною. Коли гостi пiшли, вiн знову замислився над тим, щ<| говорили, i вiдчув страх та сумнiв, чи Кiтi кохає його. Вiн вирiшив ïх'| ти до Кiтi i спитати ще раз, чи справдi вона згодна на цей шлюб, чи {Н буде вiн помилкою, чи не слiд зараз зупинити все. Кiтi не чекала на ньо I го i була дуже здивована через появу Левiна. Його сумнiви завдали Л болю, i вона розплакалась. Через кiлька хвилин вони помирилися, КiЯ запевнила Левiна у свому коханнi, i вiн, заспокоïвшись, поïхав додому, I
Вiнчання було призначене на вечiр. У церквi вже зiбралися всi гостi, очiкували молодих, якi чомусь запiзнювалися. Серед госi^| зростало здивування. Уже пiвгодини чекала звiстки про приïзд нар*] ченого до церкви й Кiтi. Але Левiна не могло там бути. У цей час вiн, ще не одягнений, нервово ходив у своєму номерi готелю, а Степан Аркадiйович його заспокоював. Сталася безглузда прикрiсть: слуг* готувався до вiдïзду i вiдправив усю одежу Левiна до Щербацьк^И залишивши тiльки одяг, призначений для вiнчання, але вiн забЛ про сорочку. I ось тепер Левiн змушений був чекати, доки привезу сорочку. Степан Аркадiйович заспокоював, як мiг, посилав купити нову, та марно, бо саме була недiля i всi крамницi зачиненi. Жах II
594ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
вiдчай охоплювали Левiна, коли вiн пригадував, що наговорив вранцi i що може подумати Кiтi про його спiзнення. Нарештi привезли сорочку, i Левiн через кiлька хвилин бiг по коридору. Вiнчання справило на Левiна дивне враження, спочатку вiн дуже хвилювався i майже нiчого не розумiв, не мiг навiть правильно взяти руку нареченоï, але подивився на Кiтi, i йому стало весело i страшно, вiн наче вперше почув слова Святого Письма про шлюб i був вражений ïх глибоким змiс гом. Для Левiна i Кiтi вiнчання було справжнiм таïнством, i, коли ноно скiнчилось, молодi вiдчули, що тепер вони зєднанi назавжди.
Вронський з Анною подорожували вропою. На деякий час вони нирiшили зупинитися у невеликому iталiйському мiстечку. Анна почувала себе щасливою, i це щастя було таким великим, що вона нi в чому не каялася.
Спогади про чоловiка, прощання iз сином здавалися ïй страшним гном, вiд якого вона прокинулася. Вона ще бiльше закохувалася у Тройського i бачила в ньому лише прекраснi риси, а коли шукала недолiки, не могла ïх знайти. Вронський, навпаки, отримавши те, чого пiн так бажав, не вiдчував щастя. У першi днi вiн насолоджувався сво- йодою, але з часом вiдчув, що йому нiчого бiльше бажати, i ця вiдсутнiсть бажань народжувала нудьгу. Вiн не мiг розважатися, як звичайно у своєму парубоцькому станi, бо це боляче вражало Анну, не мiг пiдтримувати свiтськi стосунки через невизначенiсть ïхнього статусу. Одного разу Вронський зустрiвся з Голенiщевим, з яким навчався iсолись у Пажеському корпусi. Голенiщев, на вiдмiну вiд Вронського, одразу вiдмовився вiд карєри, вийшов у вiдставку, спробував знайти iнше заняття. Зараз вiн працював над новою статтею про вiзантiйську культуру та ïï вплив на росiйську. Сам Вронський вiд нудьги перебрав чимало занять, тепер вiн намагався малювати, маючи для цього з дитинства здiбностi, вiн навiть почав писати портрет Анни i ще й картину па iсторичну тему, але до свого живопису вiн ставився як до розваги.
За той час, що вони подорожували з Анною, Вронський звик оцiнювати людей через ïхнє ставлення до неï. Голенiщев уже давно жив на кордоном i був радий зустрiчi iз спiввiтчизниками, до Анни вiн поставився так, як i бiльшiсть добре вихованих людей, тобто уникав натякiв i питань, удавав, що розумiє i навiть схвалює ïï дiï. Якось Врон ський отримав росiйську газету, в якiй розповiдалось про росiйського художника Михайлова, що мешкав тепер у цьому ж мiстечку, бiдував i вже тривалий час працював над однiєю картиною, несамовито вiддаючись своєму заняттю. Вронський спитав у Голенiщева, чи бачив той картину Михайлова. Голенiщев довго й нудно говорив про сюжет картини, розповiв, що сам художник яскравий представ-
595ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
з, б( i за ьно
ник нових людей, диких i нєосвiчєних, якi не мають авторитетiв нiчого про них не знають. Вронський захотiв побачити картину i
мовити художнику портрет Анни, щоб пiдтримати його матерiально Усi троє вирушили до майстернi Михайлова.
Незакiнчена картина не справила на Вронського й Анну вражен ня, як i сам художник, що не мав вишуканих свiтських манер. Про
ïм дуже сподобалась невелика картина, де були зображенi рiдний ро ) сiйськiй пейзаж i хлопчики на рибалцi. Вронський вирiшив купит* цю картину. Михайлов одразу зрозумiв, що це вишукане товаристюВ прийшло у майстерню задля розваги, i не очiкував, що вони зможуаЛ оцiнити його мистецтво, але радiв кожному зауваженню, яке доводи- ло, що вони хоча б щось зрозумiли у картинi. Вiн погодився писатi портрет Анни i змiг у ньому розкрити всю своєрiднiсть ïï краси так, що Вронському здалося, нiби вiн завжди бачив саме цю красу, за наï i покохав Анну. Вронський мав художнiй смак i зрозумiв, що йогв власнi заняття живописом марнi.
Позбавленi навiть заняття живописом, Анна i Вронський почал и ще бiльш нудьгувати i вирiшили ïхати в Росiю, в село.
Вже минав третiй мiсяць подружнього життя Левiна, i вiн буï щасливий, хоча зовсiм не так, як сподiвався. До одруження йом| здавалося, що сiмейне життя дає тiльки радощi кохання, що вiн прi! цюватиме, як i ранiше, а для щастя дружини достатньо лише кохатi ïï. Але Кiтi виявилося цього замало, вона хотiла вiдчути себе справжньою господинею свого нового дому. Левiну було трохи прикро бачити, як поетична Кiтi щиро заклопотана побутовими дрiбницями, ала вiн кохав ïï i вважав, що вона мила, навiть коли дає безглуздi наст^| нови старому кухаревi, порядкує в коморi, усунувши стару Агаф'и* Михайлiвну. Це було так не схоже на його iдеал поетичного щастяЛ але додавало його молодiй дружинi новоï привабливостi. Не очiкувп Левiн i того, що мiж ним i дружиною виникатимуть суперечки: воïм ще не знали одне одного добре, не знали, що кожному з них завл^^ болю, на який у станi закоханостi реагували надто гостро. Лише ЩЩ третiй мiсяць ïхнє життя стало трохи спокiйнiше.
Одного разу Левiн сiв працювати над своєю книгою, до якоï ще цМ брався пiсля одруження. Ця його робота i тепер здавалася йому ваа#| ливою й корисною. Кiтi сидiла поруч iз ним, i вiн з радiстю вiдчув ïï присутнiсть. Раптом вiн вiдчув, що Кiтi дивиться на нього, i зробим перерву в роботi, потiм привезли пошту, i Кiтi покликала його чит ти листи. Левiн докоряв собi, що мало працює, що потурає дружинi] не може бiльше часу проводити у господарствi. Подумки вiн звинур чував Кiтi, не розумiючи, що незабаром на ïï плечi ляже важка жiноИ
596ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
чп праця: бути i господинею дому, i виношувати дiтей, i доглядати ïх,
I виховувати. Кiтi передчувала це i тому поспiшала насолодитися безтурботним щастям кохання. Коли Левiн прийшов, Кiтi читала листа пiд Доллi, а йому передала безграмотний лист Марiï Миколаïвни, колишньоï коханки брата Миколая. Левiн почервонiв вiд сорому, коли Орав цього листа. Марiя Миколаïвна писала, що знову живе разом з Iтго братом i що, напевне, Миколай скоро помре. Левiн вирiшує ïхати до брата. Кiтi просить, щоб вiн узяв ïï з собою. Левiну здається, що Кiтi буде там зайва, що це тiльки ïï примха й небажання залишатися самiй у селi, що ïй не мiсце поруч iз Марiєю Миколаïвною. Кiтi вiдпо- иiла, що ïй мiсце там, де ïï чоловiк. Вони знову посварилися, i Левiн имушений був примиритися з рiшенням Кiтi.
Готель губернського мiста, де помирав Миколай, справдив найгiршi очiкування Костянтина Левiна. Коли вiн привiв дружину у брудний номер, почуття досади на неï ще бiльш зросло: замiсть того, щоб дбати про брата, йому доведеться пiклуватися про Кiтi. Бiля дверей на нього чекала Марiя Миколаïвна. Почувши розмову чоловiка н нею, Кiтi визирнула у коридор, що примусило Левiна почервонiти пiд сорому. Вiн поспiшив до брата. Як не готувався Левiн до страшного видовища, але те, що вiн побачив, було жахливiше за будь-якi i'трашнi картини, що поставали в його уявi. Вiн ледве пiзнав у напiвживому тiлi свого брата, а сморiд i бруд у кiмнатi викликали огиду. Костянтин сказав, що приïхав iз дружиною, i з полегшенням вийшов з кiмнати, нiби за Кiтi. Але дружинi вiн сказав, що ïй краще не Оачити брата. Вона благала дозволити ïй пiти до Миколая, запевняючи, що може стати у пригодi. Левiну було страшно думати про те, iдо вiдбувається з його братом, вiн боявся смертi i вважав, що нiчого не можна зробити. Кiтi, побачивши, в якому станi Миколай, розпочала бурхливу дiяльнiсть. Вона знала, що робити, бо бачила таких хворих, коли була на водах. Коли Левiн повернувся з лiкарем, вiн ïй- впiзнав кiмнати Миколая: за розпорядженням i з участю Кiтi все Iiуло вимите, брат лежав на чистих подушках, у чистiй сорочцi, нази- шiв дружину Левiна Катею i говорив, що якби вона доглядала його, пiн уже б давно одужав. Кiтi краще за всiх розумiла Миколая, його пажання, бо зовсiм забула про себе, а думала тiльки про те, чим вона ще може йому допомогти. Вона запросила священика, Миколай со- Iiорувався, пiсля чого йому наче стало краще. Левiн сказав Кiтi, що дуже вдячний ïй за те, що вона поïхала з ним.
Другого дня Миколаю стало гiрше, вiн допiкав усiх дратiвливими иримхами безнадiйно хворого, який заздрить здоровим. Вiн страшенно страждав, i всi, хто бачив його страждання, страждали теж, ïм хотi-
597
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
лося, щоб усе швидше скiнчилося. Навiть Левiн тепер не боявся сме, тi, а чекав ïï. На десятий день вiд приïзду до мiста Кiтi захворiла. КолЯI вона мала вже сили прийти до хворого i сказала, що була нездорова, в пi презирливо посмiхнувся. Тiєï ж ночi Микол ай помер. Почуття жаху* перед нездоланнiстю смертi охопило Левiна, але те, що Кiтi була по| руч, народжувало нездоланне бажання жити, любити. Вона врятуваЛЯ його вiд безнадiï й вiдчаю. I не встиг Левiн подумати як слiд про таєМв ницю смертi, як перед ним постала таємниця життя: Кiтi вагiтна. ” Вiдтодi як Олексiй Олександрович Каренiн зрозумiв з бесiди з Бет д сi та пояснень Степана Аркадiйовича, що вiд нього вимагають лиïв залишити Анну в спокоï i не турбувати своєю присутнiстю, бо са^Н цього вона сама бажає, вiн почувався розгубленим i не розумiв,^ що має робити. Вiн уперше вiддав себе в руки тих, хто опiкувався йаН справами, й не заперечував нi в чому. Тiльки коли Анна поïхала ” його дому i англiйка прислала спитати, чи має вона тепер обiдатiЯ ним за одним столом, вiн отямився i вперше осягнув своє становип^И Вiн був настiльки вражений, що не мiг поєднати й примирити свв минуле й теперiшнє, не мiг примирити своє недавнє прощення й роп чуленiсть, свою любов до хвороï дружини й чужоï дитини з тим, ЯШ тепер з ним вчинили: вiн опинився сам, знеславлений, осмiяний, нН кому не потрiбний серед презирства чужих людей.
Кiлька днiв вiн зберiгав спокiйний i навiть байдужий вигляд, ймався прийомом вiдвiдувачiв, управителя справ, ïздив до комиД ту, але вiдчував, що всi ставляться до нього з презирством саме рез нещастя, що спiткало його. Не було жодноï людини, якiй би мiг розповiсти про те, що у нього на серцi, бо не мав жодного другИ Вiн не витримував цього тягаря самотнього болю, не мiг бiльше бачН ти людей. Одного разу, коли Олексiй Олександрович був в особлiИ пригнiченому настроï i велiв нiкого не приймати, до нього у кабiнв увiйшла графиня Лiдiя Iванiвна. Вона захоплювалась новою релiгШ ною течiєю, що набула популярностi у вищому свiтi i до якоï ОлеИ сiй Олександрович ставився дуже стримано. Тепер графиня приï^И ла втiшити Каренiна, i ïï слова, сповненi мiстичного змiсту про вигЯ волю, яка керує вчинками людей, знайшли вiдгук у душi КарєiЯ на. Лiдiя Iванiвна вирiшила допомагати йому вести дiм, виховуватi сина. Вона одразу взялася до справи: пiшла до Серьожi i сказала,
його батько святий, а мати померла.
Ще молодою дiвчиною Лiдiю Iванiвну вiддали замiж за багатоИ знатного, доброго й розпусного чоловiка, але через два мiсяцi шсЯ одруження вiн залишив ïï, хоча нiхто не знав, чому вони так i не рЛ лучились офiцiйно.
59ВПЕЙ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
З того часу подружжя жило окремо одне вiд одного. Придворнi и свiтськi турботи не заважали Лiдiï Iванiвнi бути весь час у когось за- коханою, але тiльки тепер, коли вона почала опiкуватися Каретним, она зрозумiла, що ТI закоханостi були несправжнi. Вона витримува- ла свою роль спiвчутливого друга, але хотiла подобатися йому, не раз Лiдiя Iванiвна подумки бажала, щоб вона була незамiж ш, а Анна по мерла. Вона почала вишуканiше одягатися, аби тiльки подобатися йому. Цю закоханiсть помiтили й у свiтi, не говорили про неï, але ста- вилися до дружби графинi з Каренiним iронiчно. Лiдiя Iванiвна знала, що Вронський i Анна приïхали до Петербурга, i не дуже здивувалась, коли отримала вiд Анни листа, у якому та просила посприяти ïï по- баченню з сином. Лiдiя Iванiвна вiдчула, що настав п час помститися Аннi за своє жiноче нещастя. Вона вiдправила посильного, що прии шов з листом, без усякоï вiдповiдi, а сама написала записку до Карет- на, у якiй натякала на важливу для нього справу i просила його при ïхати на чай. У цей день Каренiн отримав черговий орден i був у бiльш доброму гуморi, нiж звичайно. Йому здавалося тепер, що, звiльнив- шись вiд обовязкiв сiмейного життя, вiн зможе працювати i бути ко- рисним суспiльству, новий орден нiби Пiдтверджував такi мiркуван- ня Але Олексiй Олександрович не помiчав, що його службова кар єра же скiнчилася, нiхто бiльше не прислухався до його думки, а коли iн пропонував щось нове, всiм здавалося, що це саме те, чого робити
не слiд. Лiдiя Iванiвна заïхала по нього, коли Каренiна вiтали з нагоди иручення нагороди. Нi вiн, нi вона не звернули уваги на глузливi по- гляди, якi кидали на них. Лiдiя Iванiвна повезла Каренiна до себе, роз повiла, що Анна у Петербурзi, i показала йому листа вiд Анни до неï. Олексiй Олександрович знову вiдчув бiль, але вiн одразу визнав за Ан ною право бачити сина. Лiдiя Iванiвна — навпаки — була переконана, що цього робити не можна, i переконала його. Вона написала Аннi лис та, в якому сповiщала, що це побачення неможливе.
Повернувшись додому i пригадавши дружину, яка була скрiзь винна перед ним i перед якою вiн був святий, як стверджувала Лiдiя Iванiвна, Олексiй Олександрович вiдчув докори сумлiння. Вiн пригадав, як вiн, вже лiтнiй чоловiк, не вiдчуваючи нiяких особливих почуттiв до Анни, сватав ïï, як повiвся пiсля ïï зiзнання у коханнi до Вронського, i йому стало соромно. Вiн переконував себе, що живе не для короткого земного життя, у якому припустився незначних помилок, а для вiчного, що в душi у нього мир i спокiй. I вiн забув те, чого не хотiв пам ятати.
I батько, i педагог були незадоволенi тим, як навчався Серьожа. Вiн був здiбний хлопчик, але не хотiв вчитися того, що викладали вчителi. Вiдтодi, як йому сказали, що мати померла, вiн закрив вiд усiх свою
599ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
душу, не вiрив у можливiсть смертi взагалi, а найменше у смерть матерi. Вiн був ще дитиною i потребував любовi, а не самих вимог, що висували дорослi. Вiн шукав матiр на прогулянках, йому здавалося, що вона поруч з ним, коли вiн засинав. Напередоднi свого дня народженi ня вiн наче впiзнав матiр в однiй жiнцi, що бачив у саду, але вона несподiвано зникла серед алей. Увечерi хлопчик помолився, щоб завтра,! у його день народження, вона перестала ховатися i прийшла.
Повернувшись до Петербурга, Вронський i Анна оселилися в найкращому готелi, де наймали прекраснi номери, але жили окремо нн рiзних поверхах. Вронський не помiтив нiякоï рiзницi у ставленнi до себе свiту, навiть мати зустрiла його, як завжди, анi словом на згадавши Каренiну. Для Анни ж свiт був закритий. Дружина брата Вронського, яка виходила Олексiя пiсля спроби вбити себе i яка дуже i цiнувала його дружбу, вiдмовилась прийняти у себе Анну, посилЛ ючись на громадську думку, на те, що в неï ростуть дочки i цей вiзит завдасть шкоди ïхнiй репутацiï. Це боляче вразило Вронського, як i несподiвана змiна у настооï Анни пiсля приïзду до Петербурга. Здавалося, щось мучить ïï, але зовсiм не ставлення до неï свiту, яка так отруювало життя Вронському. Анну турбувало тепер тiльки поб# чення з сином, вона вiдчувала, що Вронський нiколи не зможе зрозу-] мiти ïï страждання, за це вона боялася зненавидiти його, тому нiчого не говорила, а шукала шляхiв побачитись i поговорити з сином. Вона вирiшила, що у день народження сина вона просто поïде у дiм чоловiка i зробить все, аби побачити сина, розбити стiну обману, якою вони загородили його вiд неï. Анна розрахувала приïхати так рано, щоб i Каренiн ще не вставав, i хоча б деякий час побути з сином наодинцi. 1
Старий швейцар спочатку здивувався ранньому вiзиту, бо не впiЯ нав ïï, а впiзнавши, сам кинувся провести до кiмнати Серьожi, у яку! його перевели вже пiсля вiдïзду матерi. Анна увiйшла до кiмнатиЯ коли Серьожа тiльки-но прокинувся, i вiн не одразу зрозумiв, що вот не сниться йому, а зрозумiвши, зрадiв до нестями. Анна впiзнавалЛ не впiзнавала сина, вiн змiнився, але це був ïï Серьожа, вона плакаЯ i смiялась водночас. Тим часом у домi стався переполох, вся прислуг вже знала, що приïхала панi, i треба було щось робити, щоб Олексiй Олександрович не зустрiв ïï, бо саме наближався час його вiзиту в ди-I тячу кiмнату. Старенька мамка, яка прийшла поздоровити свого улю бленця з днем народження, кинулась до дитячоï попередити АннД Втiм, вона й сама вже вiдчувала, що час iти, але не могла встати, н# могла поворухнутися, ïй стiльки треба було сказати синовi, однак сло ва не йшли на думку. Коли увiйшла мамка i щось тихо сказала Аннi, I обличчя ïï змiнилося, на ньому Серьожа прочитав страх i сором, яки* 600ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
нiн не мiг зрозумiти, але вiдчув, що, запитавши ïï про це, завдасть ïй ще бiльшого болю. Вiн тiльки пригорнувся до матерi i прошепотiв, що батько прийде ще не скоро. Анна зрозумiла, що Серьожу мучить, як йому ставитися до батька. Вона сказала, що батько кращий i добрiший :iа неï, що Серьожа розсудить, коли виросте. Але хлопчик вiдчайдушно вхопився за ïï плечi, намагаючись не вiдпустити, Анна встала, коли почула кроки Каренiна. Серьожа впав на лiжко i заплакав. Побачивши Анну, яка вийшла з дверей, Каренiн зупинився i опустив голову. Нона так i не встигла дiстати й вiддати Серьожi iграшки, якi ще вчора ;i такою любовю й сумом вибирала для нього.
Побачення з сином вразило Анну. Повернувшись до готелю, вона довго не могла зрозумiти, чому вона тут. Анна вiдчула цiлковиту самотнiсть, вона нiчого не хотiла, нi про що не могла думати. Принесли ïï маленьку дочку, Анна побавилася трохи з нею, але не вiдчула у своєму серцi i частки тiєï любовi, яку вiдчувала до сина. Вона вiддала дiвчинку годувальницi i сiла перебирати картки Серьожi. Серед цих карток була i картка Вронського. Тiльки подивившись на неï, Анна вперше за цей день згадала про нього i послала до нього просити, щоб прийшов.
I Iодумки Анна дорiкала йому, що вiн залишив ïï на самотi з ïï стражданнями, забувши, що сама нiчого не говорила про побачення з сином. Нараз вона хотiла переконатися у його коханнi до неï, придумувала слова, якими розповiсть все, що в неï на серцi. Але Вронський повiдомив, що в нього гостi, i запитував, чи може вiн прийти до неï з князем Яшвiним. Аннi здалося, що Вронський уникає побачення наодинцi. Нона довго чепурилася, наче вiн, розлюбивши ïï, мiг знову закохатися, якщо на нiй буде сукня, що особливо личить ïй.
Коли Анна вийшла у вiтальню, Вронський розглядав картки ïï сина,
о Яшвiн уважно оглянув ïï. Анна жваво розмовляла з Яшвiним i навiть иппросила його на обiд. Вронський пiшов у своïх справах i, коли повернувся на обiд, не застав Анну в готелi. Це збентежило його, вiн вiдчу- пав, що з Анною щось дiється, але не мiг зрозумiти ïï поведiнки. Анна повернулася у супроводi своєï тiтки, староï княжни Облонськоï, яка мала погану репутацiю. Обiд був уже накритий, коли зявився Тушке- нич з дорученням вiд Бетсi. Вона запрошувала Анну до себе саме в той час, коли нiкого в неï не буде. Анна, здавалося, не помiтила цього, але сказала, що саме в призначений час вона не зможе приïхати. Тушке- пич запропонував Аннi дiстати ложу в театрi, де в той день збиралося I псе вишукане товариство. Анна вирiшила ïхати до театру, хоч Врон- ський намагався зупинити ïï, вперше вiдчувши досаду через те, що Лнна, здавалося, не розумiє свого становища у суспiльствi. Вiн про- | сив ïï не ïхати, натякаючи, що це може завдати ïй болю, а товариство
601ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Анна Каренiнакняжни Облонськоï тiльки пiдкреслить ïï падiння, але вiдверто гово-I рити про це Вронський не мiг. Анна ж з веселою злiстю заявила, що нi I про що не шкодує i що для неï важливе лише те, чи люблять вони одно I одного. Коли Анна поïхала, Вронський подумки пройшов той шляхЯ що й вона: вiн наче бачив, як вона знiмає шубу, як входить до залу, як ” привернулися до неï нищiвнi погляди. Йому стало нiяково, що вiн по-1 кинув ïï у таку хвилину, i прикро вiд того, що вона змушує його перi живати такi почуття, тому вiн теж поïхав до театру.
Вронський не зайшов у ложу до Анни, а спостерiгав за нею на вiдстанi. Вiн бачив, що мiж Анною i дамою, що займала сусiдню ложз^^ щось сталося, бо та встала i пiшла геть, а Анна удавала, що нiчого *. не помiчає. Варя, дружина брата, розповiла Вронському, що ця дая^Ц сказала Аннi щось образливе. Вронський кинувся до Анни, яка зауважила, що вiн пропустив кращу арiю, i не схотiла бiльше з ним гм ворити. У наступному актi Вронський побачив, що Анни в ложi н” має. Вiн кинувся додому i знайшов ïï у вiдчаï. Йому було шкода ïï Н водночас досадно. Вiн переконував ïï у своєму коханнi, бо бачив, ще тiльки це може ïï заспокоïти, хоча слова його були такi заяложенiм що соромно було навiть вимовляти ïх, але вiд цих слiв Анна заспок*. ïлась. Другого дня, помирившись, вони поïхали до села.