АННА КАРЕНIНА — ЧАСТИНА ШОСТА, СЬОМА
Даря Олександрiвна приïхала на лiто з дiтьми до сестри Кiтi Левiноï. Степан Аркадiйович був цьому радий, бо дiм у ïхньому
маєтку зовсiм розвалився, сам же Облонський залишився у Москвi,
тiльки iï коли приïжджав у село на день чи два. Крiм
Облонських, у Левiнiг гостювали мати Кiтi, яка не могла залишити дочку в
такому станi*, Варенька, курортна приятелька Кiтi, яка виконала свою
обiцяш^Ц приïхати до замiжньоï Кiтi, брат Левiна Сергiй
Iванович. Майже воi кiмнати просторого дому Левiна були зайнятi, i Кiтi
зазнала чималоï господарського клопоту. Левiну було трохи жаль
ïхнiх вечорiв удвох, проте вiн радо спостерiгав, як усе це
подобається дружинi, i терпiв. |
Одного разу, коли всi жваво обговорювали, куди пiти по гриби, Ва-Н
ренька також збиралася з дiтьми, Сергiй Iванович, брат Левiна, висловив
бажання теж пiти з ними. Доллi i Кiтi обмiнялись миттєвими
поглядами: ïм здавалося, що Сергiй Iванович закоханий у Вареньку i
сьогоднi збирається освiдчитись. Пiсля обiду, коли жiнки
залишились на терасi, мiж ними пiшли розмови про можливий шлюб Коа-Н
нишева i Вареньки, потiм пригадали, як ïм освiдчувались. Згадал,
Вронського, його залицяння до Кiтi. Доллi сказала, як щасливо вийшло для
Кiтi те, що тодi приïхала Анна, i як нещасливо для самаВ 602ЛЕВ
ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
Анни. Стара княгиня назвала Анну паскудною жiнкою, бо не могла иростити
ïй, що Кiтi вийшла замiж не за Вронського.
Сергiю Iвановичу дуже подобалась Варенька, вiн милувався тим, як вона в
оточеннi дiтей збирала гриби. Вiн помiтив ïï радiсну i
схвильовану посмiшку. Але вiн вирiшив не пiддаватися миттєвому
настрою, ïï все обдумати, i усамiтнився в лiсi. Кознишев довго
розмiрковував, пригадував почуття, якi пережив у раннiй молодостi, i
порiвнював ïх iа тим, що вiдчував тепер. Зваживши все, вiн вирiшив
освiдчитись, пдже в цiй дiвчинi вiн побачив усi тi якостi, яких не бачив
у iнших: иона була мила, розумна, не зiпсована свiтом, хоч i добре знала
його i имiла триматися серед таких людей, однак не прагнула свiтських
розваг, до того ж вона це було очевидно була до нього схильна, вiн це
пачив. Щоправда, його дещо спиняла думка про свiй вiк, проте вiн згадав,
як вона говорила, що в вропi чоловiки рокiв сорока ще вважають себе
парубками. Вiн уже подумки повторював слова, якi хотiв ïй скапати,
коли пiдiйшов до неï i дiтей. Дiвчина вiдчула, що це вирiшальна
хвилина, що не треба зараз говорити про щось, що не стосується
ïхнiх стосункiв, але наче мимоволi вона почала говорити про гриби.
Йому Гiуло досадно. Вони помовчали кiлька хвилин i знову вiдчули, що тре-
Ва говорити або тепер, або нiколи. Серце Вареньки калатало у грудях:
чути дружиною такого чоловiка, як Сергiй Iванович, та ще й пiсля
ïï приниженого становища у мадам Шталь, було справжнiм щастям,
до того ж Варенька була переконана, що закохана в нього. Сергiй Iванович
повторював про себе слова, якi вiн придумав для освiдчення, але
несподiвано для себе теж заговорив про гриби. Пiсля цих слiв i вiн, i
вона зрозумiли, що освiдчення не буде. Кiтi, яка з Левiним пiшла
назустрiч грибникам, щойно глянувши на обличчя Вареньки i Сергiя
Iвановича, зрозумiла, що ïï надiя на шлюб мiж ними не
здiйсниться.
Цього ж вечора чекали приïзду Степана Аркадiйовича та батька IСiтi,
старого князя Щербацького. Але Стiва привiз iз собою Васильки
Весловського, далекого родича Щербацьких, свiтського молодика, який
скрiзь почувався як удома. Левiну було досадно, що приï- кив цей
чужий i зайвий чоловiк. Настрiй його ще бiльш погiршився, коли вiн
побачив, як Весловський галантно цiлує руку Кiтi. Всi гостi
здавалися йому тепер страшенно неприємними. Коли вiн бачив, мк
Облонський цiлує руку своïй дружинi, вiн думав про те, кого
Стiва цiлував цими губами ще вчора, про те, що Доллi не вiрить коханню
чоловiка, але радiє його приïзду. Йому не сподобалось, що
мати IСiтi, як до себе в дiм, запрошувала Василька Весловського;
неприємно вразило його, як дружньо вiтався Сергiй Iванович з
Облонським, якого не поважав, йому здалося, що Варенька думає
тiльки про те, як
603
ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Анна Каренiна
вийти замiж, тому напускає на себе вигляд спокiйноïпокiрностi. АiН найбiльше почуття прикростi викликала у нього Кiтi, яка
захопили | ся загальним настроєм веселощiв.
Кiтi побачила, що з чоловiком щось сталося, але не мала змоги по
говорити з ним наодинцi, бо вiн залишив товариство i пiшов у кой тору.
Пiсля вечерi було ще гiрше, Левiн не чув, як Весловський ро.1 повiдав
про свiй вiзит до Анни, яка мешкала неподалiк, у маєтк*
Вронського, але бачив, що розмова ця дуже хвилює Кiтi, i через
роï нощi розтлумачив це хвилювання по-своєму. Коли Кiтi й
Левiн пiиi ли спати, вона знову спробувала поговорити з чоловiком, але
вiн ш вiдповiдав на ïï запитання. Кiтi розповiла, про що
говорив Весло^ ський, i Левiну стало соромно i страшно, що через його
ревнощi ïïЯ щастя залежить вiд кожного, хто тiльки погляне на
неï. Кiтi i ЛевIЯ примирилися, вiн навiть жартома сказав, що
залишить ВесловськогО на все лiто i буде дуже любязним з ним. ^
Уранцi майже всi чоловiки Левiн, Облонський i Весловський поïхали
на полювання. Перший день був не дуже вдалим для Левiï^Н як
гостинний господар, вiн вiддавав кращi мiсця гостям, а сам стрiл^И мало.
Коли ж Весловський нарештi запропонував йому йти полюват# а сам
залишився бiля коней, то стало ще гiрше: вiн заïхав у болото i
коней ледве витягли. Взагалi турбот iз Васильком Весловським бvлo б*
гато: то вiн погнав сильно коней i один кiнь другого дня не мiг везти,
пiдбив Облонського йти вночi слухати спiви сiльських дiвчат, а ври цi
Левiн не мiг добудитися неспокiйних гостей i вирушив сам. Ко^Н ж
повернувся, не знайшов нiчого для снiданку, бо Василько на свЫ^Н му
повiтрi мав добрий апетит. Але все це не дратувало Левiна, вiнï^И
гостинним господарем. Однак, повернувшись додому, вiн знову поб чив, що
Весловський залицяється до Кiтi, а вона не мала досвiду, н^Н цьому
завадити. I Левiн знову несамовито ревнує, знову Кiтi випра^Ш
довується перед ним, вона плаче, пригадуючи, якi вони були щаслЯ*
1 вi, доки нiхто не заважав ïм. Тодi Левiн пiшов до
Доллi й запитав, V справдi є те залицяння, чи йому тiльки
здається. Доллi, смiючись, ВIД' повiла, що трохи є, що
навiть Стiва це помiтив. Левiн раптом роз^Н селився i сказав, що вiн
зараз викине цього волоцюгу зi свого дому, Доллi, жахнувшись, просить не
робити цього, говорить, що можи* придумати щось, щоб мирно
спекатися'Весловського. Та Левiн не сл^| хає, вiн просто йде до
Василька i повiдомляє, що конi вже затiряженiЯ що настав час гостю
ïхати на залiзницю. Степан Аркадiйович i княИИ ня були обуренi
вчинком Левiна. Вiн i сам почувався винним, але ко.iЛ пригадував,
скiльки вистраждала Кiтi, знав, що зробить таке ще раН якщо хтось
наважиться порушити ïï спокiй.
614ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
Даря Олександрiвна виконала свiй намiр ïхати до Анни, вона иважала
за потрiбне довести, що, незважаючи на змiну ставлення суспiльства,
ïï почуття до Анни не змiнилися. Хоча Левiн i Кiтi не хотiли
пiдтримувати стосункiв iз Вронським, Левiн обурився, коли дiзнався, що
Даря Олександрiвна вирiшила наймати коней у селi. Вiн пiдготу- IПВ для
поïздки все необхiдне, щоб ïï довезли за один день,
навiть замiсть лакея послав конторника для ïï безпеки. Вдома,
заклопотана дiтьми, Даря Олександрiвна не мала часу думати. Але тепер,
дорогою, юна передумала все своє життя, i ïй здалося, що всi
роки подружнього життя були жахливими: вагiтнiсть одна за одною, пологи,
годування дiтей, ïхнi хвороби, смерть немовляти, зради чоловiка i
бiльш нiчого. Даря Олександрiвна подумала про дiтей, про ïхнє
майбутнє, про грошi, яких не вистачало тепер i ще бiльше не
вистачатиме в майбутньому. Вона зробила висновок, що життя ïï
занапащене. Потiм пригадала Анну i вирiшила, що та вчинила правильно, бо
хотiла жити, кохати. Ларя Олександрiвна навiть уявила себе на
ïï мiсцi.
У таких роздумах пiдïхала до дороги, що вела до маєтку Вронсько-
го. Назустрiч ïхали вершники, серед яких була i Анна, ïï
грацiя i краса пнову вразили Дарю Олександрiвну. Дарï Олександрiвнi
стало трохи поромно за свiй старий екiпаж, за своє вбрання, за
запорошене пилом поличчя. Анна дуже зрадiла, побачивши Доллi, i пересiла
у ïï екiпаж. Проте й дорогою розмова не вязалася, здавалося,
не можна за такий короткий час висловити все, що думалося. Анна сказала
тiльки, що дуже щаслива, що Олексiй Вронський чудова людина, що вi
багато працює, i показала новi будови: домiвки для службовцiв,
стайню, лiкарню, яку вiн будував, тiльки щоб довести Аннi, що вiн не
скупии, а .кономний господар. Дiм Вронського справив на Дарю
Олександрiвну дивне враження: тут все було нове i розкiшне, як у дорогих
готелях. Анна повела гостю у дитячу кiмнату, яка теж вражала розкiшним
обладнанням, але Доллi помiтила, що Анна не часто буває в цiй
кiмнатi, юна не знала, де iграшки, навiть скiльки зубiв у ïï
маленькоï Дочки. Доллi не сподобались нi мамка, нi годувальниця
маленькоï Анi, якiй придiлялося, очевидно, мало уваги. Взагалi
середовище, в якому опинилася Доллi, бентежило ïï. Вона
вiдчувала, що жалiє Анну, хоча теоретично розумiла, навiть
схвалювала ïï вчинок. Всi життєвi сили Анни
о у ли тепер спрямованi на те, щоб утримати кохання Вронського. Вона
кiлька разiв на день переодягалася, намагалася зiбрати i утримати хоч
якесь товариство, щоб Вронеькому не було так нудно. Гостi дому, Ва- I
гилько Весловський, якого вигнав Левiн, Тушкевич, колишнiй коха- I нець
княгинi Бетсi, Свiяжський, якому щось було потрiбно вiд Врон- I гького,
княжна Варвара Облонська, яка завжди була нахлiбницею у
605ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Анна Каренiна
багатих родичiв, всi користувалися лише нагодою весело i без тур бот
провести час, але Анна була рада й таким гостям.
Увесь день минув у розвагах, отож розмову з Доллi Анна вiдкладi ла на
вечiр. Пiд час прогулянки Вронський вибрав слушну хвилину(|
аби залишитись iз Доллi на самотi, i розпочав розмову, яка схвилн^| вала
Доллi i змусила пiддати сумнiву щастя Анни. Вронський попр- сив Доллi
вплинути на Анну i примусити ïï написати листа до Каренi-I на
з вимогою про розлучення. Доллi погодилася, бо розумiла почуттЯ
Вронського: його дочка i дiти, якi, можливо, ще в них будуть, за коном,
носитимуть прiзвище Каренiна. Лише пiзно увечерi, перем тим, як лягати
спати, Доллi i Анна мали вiдверту розмову, яка ро крила всю глибину
нещастя Анни. Доллi вiдчула, що рiч не тiльки ” тому, що свiт
вiдвернувся вiд них, Анна страждала вiд розлуки з С-I рьожою, але не
перенесла всю силу любовi на свою маленьку дочк]Н бiльш того, вона не
хотiла бiльше мати дiтей, бо це б завдало шкап ïï красi i
могло вiдвернути вiд неï Вронського. Анна однаково люб^Н ла сина i
Вронського, тiльки вони були ïй потрiбнi, i знала, що нiкЯ ли не
зможе зєднати ïх, а якщо так, то решта байдуже. Коли Доллi
лягла в лiжко, вона не могла примусити себе думати про Анну, хочi поки
та говорила, ïï було жаль, але спогади про дiм, про дiтей
набули тепер якось нового прекрасного значення. Вона вирiшила завтра^Н
ïхати додому. Анна, повернувшись до своєï кiмнати,
прийняла лiкi, значну частину яких становив морфiн, посидiла трохи,
заспокоïлася i в гарному настроï пiшла до спальнi. Вронський
чекав, що Анна ро* повiсть про свою розмову i можливе рiшення просити
розлученнi чоловiка, але Анна тiльки запитала, яке враження справила на
нь^Н Доллi. Вiн вiдзначив ïï доброту, але вважав ïï
надто непоетичною. 1
Другого дня вранцi Доллi поïхала додому. Прощаючись, усi вiдчН ли,
що господарi i гостя не пiдходять одне одному i що краще бiльша не
зустрiчатися. Аннi було сумно, вона розумiла, що тепер нiхто Л
доторкнеться до тiєï частини душi, якоï вона торкнулася
у розмовi i Доллi, i хоча цi дотики були болiснi, Анна знала, що то
краща част* на ïï душi, ïï життя, якому вже не було
вороття.
Дорогою вiзник несподiвано розпочав розмову з Дарєю Олекс* дрiвною
i зауважив, що вiвса ïм на дорогу дали мало, хоча й багачi, ” у
Левiна, мовляв, дають стiльки, скiльки кiнь зïсть, i, нiби пiдбир
ючи пiдсумок, зауважив, що в маєтку Вронського нудно.
Усе лiто Вронський i Анна прожили у сiльському маєтку, спр ва про
розлучення не просувалася, бо нiхто нiчого для цього не рi бив. Вони
вирiшили, що на зиму нiкуди не поïдуть, але вже восенШ коли
розïхалися гостi, вiдчули, що не витримають такого життШ
605ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
Iцавалося, все було для щастя: i добробут, i здоровя, i дитина, i цiка-
I. заняття у кожного, Вронський займався господарством, маєтком.
Анна багато читала, жила його iнтересами, по книжках вивчала те, чим вiн
займався, а вiн радився з нею з рiзних питань, навiть агрономiчних,
конярських; ïï цiкавила нова лiкарня, вона багато робила для
неï. Але найбiльше Анну цiкавила вона сама наскiльки дорога юна
Вронському, наскiльки вона може замiнити йому все те, що вiн iиради
неï полишив. Вронський цiнував ïï вiдданiсть його
iнтересам, ïï бажання присвятити йому своє життя, але з
часом вiн почав вiдчужити, що ïï кохання, наче тенета,
оплутує його, вiн не хотiв вирива- ись з них, але хотiв
перевiрити, чи не заважають вони його свободi.
У жовтнi мали вiдбутися губернськi дворянськi вибори, Свiяжський же дав
згоду, але вмовляв Вронського взяти в них участь, навiть заïхав ш
ним напередоднi. Ця поïздка стала причиною сварки мiж Анною i
IIронським. Вiн як нiколи холодно повiдомив, що має намiр
ïхати, i очiкував бурхливоï сцени вiд неï, але Анна
сприйняла цю звiстку зовнi спокiйно, нiби заглибилась у себе i нiкого не
пускала до свого внутрiшнього чiту. Вронський боявся цього, але йому так
хотiлося уникнути сцени, Щи вiн удав, нiби нiчого не помiтив i повiрив
ïï розсудливостi. Вронський Поïхав, уперше за увесь час
ïхнього звязку не зясувавши ïï потреби i iимог до нього.
Спочатку це його хвилювало, але потiм вiн вирiшив, Ii(о так краще, не
мiг же вiн вiддати ïй свою чоловiчу незалежнiсть.
У вереснi Левiн переïхав до Москви задля пологiв Кiтi. Вiн прожив
цiлий мiсяць без усякого дiла, коли брат його Сергiй Iванович
iвпропонував ïхати разом з ним на вибори до того губернського
мiста, I* у Левiна, крiм того, були справи з опiки маєтку сестри,
що жила |щ кордоном. Левiн вагався, але Кiтi бачила, що ïï
чоловiк нудьгує Москвi, i наполягала на цiй поïздцi, навiть
замовила йому новий горянський мундир, який i став ïï
вирiшальним аргументом. Шiсть мiв Левiн вiдвiдував дворянськi збори i
клопотався справами сестри, )ле не мiг зрозумiти нi того, що вiдбувалося
на зборах, нi того, чому ця просувається справа сестри: йому щось
обiцяли, про щось з ним умовлялись, але кiнця цьому не було. Сергiй
Iванович пояснював Iиму змiст i значення змiни голови губернського
дворянства, але Лещу все одно було прикро, що задля цього треба було
пiддати сумнiву пряднiсть теперiшнього голови, у чесностi якого нiхто не
сумнiвав- ш. Цi полiтичнi iгри були незрозумiлi Левiну, i вiн ще бiльше
розiгрувався у будь-якiй офiцiйнiй громадськiй дiяльностi. На виборах
Iичiн зустрiвся з Вронським, якого не бачив з того вечора, вiдколи щк
невдало освiдчувався Кiтi, i якого вiн досi ще ревнував до неï.
Ленi намагався уникнути стосунiсiв iз Вронським. Але його приятель
607
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
Свiяжський, Степан Аркадiйович Облонський, теж присутнiй н виборах,
втягнули Левiна в розмову в присутностi Вронського. Крi тичнi погляди
Левiна на земство i його дiяльнiсть здалися Вронськв* му дивними. Сам
Вронський, намагаючись виконувати своï обов яя ки дворянина, вбачав
у своïй дiяльностi сенс, хоча на вибори приïхаï лише
тому, що йому було нудно в селi, що необхiдно було продемо! струвати
Аннi своï права на свободу. Вибори захопили його, завдяï^^
своєму багатству i родовитостi вiн мав популярнiсть серед дворяне
перемога нового голови губернського дворянства багато в чому став
можлива завдяки його, Вронського, пiдтримцi. Вибори нагадува.iи йому
своïм азартом перегони, i вiн вирiшив, що коли через три рсж* вiн
буде одружений, то сам спробує балотуватися на виборах.
Пiд час обiду, влаштованого на честь перемоги свого кaндидatЯ Вронському
принесли листа вiд Анни, в якому вона сповiщала, аЩ ïхня маленька
дочка захворiла, що Анна не знає, де вiн i коли |^Н вернеться, що
мала намiр приïхати у мiсто, але усвiдомлює, що йс^^В це буде
неприємно. Вронського вразила ворожiсть, яка вiдчували у листi,
суперечностi в намiрах Анни. Але першим же потягом поïхав додому.
Анна чекала на нього i, вiдчуваючи свою провину того листа, нервувалася.
Дочка справдi трохи захворiла, але вже од| жала на той час, коли Анна
писала листа, що було ïй навiть досадив, Почувши, що Вронський
приïхав, вона забула всi своï переживании ïй важливо було
тiльки те, що вiн тут, поруч iз нею. Вечiр пройï* у присутностi
княжни Варвари жваво й невимушено, Анна розпитоï вала про вибори i
своïми питаннями дала змогу Вронському розпбЖ дати про те, що було
йому дуже приємно, про свiй'успiх. Але гiщ
но ввечерi Анна запитала, як Вронський поставився до ïï листа,
i
вiдповiв, що йому прикро чеоез те, що Анна не хоче зрозумiти, ще
нього є справи, якi неможливо вирiшити, сидячи вдома, напиикЛ
незабаром йому треба ïхати до Москви. Анна твердо вирiшила
ïхав разом з ним. Вронський з приємною посмiшкою
запевняє ïï, що тiльки про те, щоб нiколи не
розлучатися, але у його поглядi АннавЯ чить зовсiм iнше: злiсть на
неï, вiдчуженiсть i передчуття нещаств
Анна погодилася написати листа чоловiковi i просити його Нр розлучення.
Щодня очiкуючи вiдповiдi вiд Каренiна, вони приïхав до Москви i
оселилися, як подружжя, разом.
ЧАСТИНА СЬОМА
Левiни вже два мiсяцi жили в Москвi. Вже давно минули терМI^Н очiкуваних
пологiв, а Кiтi ще носила, i ознак, що ця подiя вiдбуцєтиИ скоро,
було не бiльше, нiж два мiсяцi тому. Усi непокоïлися, лише
608
::
.аЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
Пула спокiйна й щаслива, бо всi, кого вона любила, були поруч з нею,
iшiкувалися й турбувалися про неï. Вона вiдчувала в собi нове життя
i же любила майбутню дитину. Одне псувало ïй вiдчуття щастя:
ïï чоловiк став зовсiм не таким, як у селi, яким вона його
знала i любила. Тпм, у селi, вiн був постiйно чимось зайнятий, спокiйний
i лагiднии у ставленнi до всiх. Тут, у мiстi, вiн насторожений,
неспокiйний, увесь чмс кудись поспiшав, наче боявся щось пропустити, але
не мав заняттi!, що забирало б його душу. Свiтськi розваги його не
цiкавили, та и Кiтi, дивлячись на Облонського, не хотiла, щоб вони його
приваблювали. Левiн намагався писати свою книжку, але що бiльше вiн про
неï говорив, то менше вона його цiкавила. Дивно, але в мiстi мiж
ними ие було вже тих суперечок, якi часто-густо виникали в селi,
ревнощiв, иких вони боялися. Одного разу, пiд час вiзиту до
своєï хрещеноï ма- торi, вона зустрiлася з Вронським.
Лише в першу хвилину, коли вона пiзнала його у цивiльному костюмi,
ïй перехопило подих, але старий князь, що супроводжував Кiтi,
голосно заговорив до Вронського i дав дочцi змогу опанувати себе. Вона
сказала до нього кiлька слiв, навiть посмiхнулася на його жарт про
вибори, бо треба було посмiхнутися, щоб показати, що жарт вона
зрозумiла. Але пiд час цiєï короткоï розмови Кiтi
вiдчувала незриму присутнiсть свого чоловiка, i ïй здалося, що вiн
залишився б задоволений ïï поведiнкою. Коли вона розповiла
чоловiковi про свою зустрiч iз Вронським, Левiн почервонiв бiльше, нiж
Кiтi. Але вiн подивився у ïï правдивi очi i зрозумiв, що вона
задоволена собою, що повелася при цiй зустрiчi належно, що всi
ïï почуття до Вронського залишились у минулому, що спогади про
це минуле не вдають ïй болю. Левiн повеселiшав i зiзнався, що йому
було прикро пiд почуття, що є людина, майже ворог, з якою тяжко
зустрiчатися, i пообiцяв Кiтi надалi бути з Вронським бiльш любязним.
Левiн довго звикав до життя у мiстi, йому було незрозумiло, навiщо
ходити з вiзитами до людей, якi байдужi тобi й до тебе, навiщо запрягати
у важку карету пару коней, коли йти було зовсiм недалеко,
, навiщо наймати вiзника, коли є своï конi, тощо. Якось Кiтi
сказала, що в неï залишилось дуже мало грошей, i пошкодувала, що
послу- I хплась матерi й переïхала до Москви. Левiн дивився на
неï невдово- [ ппно, але вона знала, що це невдоволення
стосується не ïï, а самого iшбе. Левiн не очiкував, що
життя в Москвi потребуватиме таких гро- I шей. Коли вiн розмiняв першi
сто рублiв, вiн пiдрахував, скiльки ко- I рисного можна було придбати на
цi грошi для свого сiльського госпо- I дпрства, працю скiлькох
працiвникiв ними оплатити. Коли ж пiшли
i другi сто рублiв, а за ними третi й далi, Левiн вже нiчого не пiдра-
I ховував. Тепер вiн знав, що грошi потрiбнi, але не знав, де ïх
брати.
609ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Анна Каренiна
Цього разу Кiтi заговорила ще й про грошовi справи своєï
сестри Де ллi i передала Левiну прохання матерi насiсти на Стiву разом
iз чолЛ вiком сестри Надiï, Львовим.
Левiн ïхав до свого унiверситетського товариша, тепер професоре
Катавасова, що обiцяв познайомити його з вiдомим ученим Метровий,
соцiологiчна стаття якого дуже сподобалась Левiну. У нiй вiн вiдчу
багато спiльного з тим, що цiкавило його самого. Але коли Левiн спрД
бував викласти свою теорiю Метрову, той не дав йому договорити, на
вислухав аргументiв, що, на думку Левiна, пiдтверджували ïï, а
паï чав викладати своï думки як останню iстину, що не
пiдлягає сума ву. Спочатку Левiн хотiв договорити своє, але
потiм зрозумiв, що всiм з Метровим зовсiм по-рiзному бачать один i той
самий предмет, тоï^I не зможуть зрозумiти один одного. Тепер вiн
лише слухав, йому булï приємно, що такий вiдомий учений
говорить з ним як з фахiвцем у тв ких наукових питаннях. Вiн не знав, що
Метров переговорив вже з уаi ма, хто мiг слухати його про це, не зовсiм
зрозумiле йому самому. .
Потiм Левiн разом з Катавасовим i Метровим поïхав на засiда^I ня
наукового товариства, на яке тi поспiшали, а пiсля того знову за* просив
Метрова поговорити про книгу, над якою Левiн працював Але засiдання,
розмови, що точилися навколо, справили на ЛевiнI дивне враження: йому
здавалося, що все це вiн багато разiв чув, i саш мiг лише повторювати
те, що вже говорив. Вiн вiдмовився ïхати Метрова, а поïхав до
чоловiка старшоï сестри своєï дружини Арс^Н нiя Львова,
колишнього дипломата, який усе життя прожив за корi доном, тепер же
вийшов у вiдставку, аби дати належну освiту своïi дiтям. Левiн мало
знав його ранiше, але в цей приïзд близько позцЛ йомився i
здружився з Арсенiєм, незважаючи на рiзницю у вiцi. Л вiн схиляв
голову перед Львовим, бо щиро вважав його синiв вз|I рцем правильного
морального виховання i бажав, щоб його власяi дiти мали такi чесноти.
Про це вiн вiдверто i сказав Львову в розма* вi. Тому приємно було
почути таку оцiнку своєï працi, але вiн такоям вiдверто
говорить, що роботи ще дуже i дуже багато. Дружина Льва; ва не
погоджується з ним, вона впевнена, що досягти iдеалу немоявi ливо,
що не можна присвятити себе тiльки дiтям, що врештi-решМ це шкодить
ïм самим. Левiн розумiє, що ця розмова мiж подружжя^И
виникає вже не вперше, i йому дуже цiкаво ïï слухати,
спiлкуватись з дiтьми Львових. Але Надiя нагадує, що Левiн
збирався ïхати разоЦ з нею слухати концерт. Тiльки прощаючись iз
Львовим, вiн пригоï дав доручення, яке дала йому Кiтi стосовно
Стiви. I Львову, i Левiну нiяково вiд того, що вони повиннi говорити про
грошi i, напевне, ЗП'I вдаги болю Стiвi. Все, що робив Левiн цього дня,
викликало у нього
610ЛЕВ ТОЛСТОЙ. АннаКаренiна
почуття, нiби вiн нiчого не розумiє в цьому ïхньому мiському
життi.
А щоб зрозумiти, йому треба було перестати бути собою.
Вiн поïхав iз сестрою дружини на концерт i хотiв скласти власну
думку про музику, яку слухав, але не змiг цього зробити, вiн почував-
гн, як глухий, що дивиться на тих, хто танцює. Вiн вирiшив
звернутися до знавцiв музики, але вони тiльки тлумачили написане у
програмi концерту i не могли пояснити Левiну того, що вiн не зрозумiв.
Левiн теж висловив кiлька тривiальних думок, йому було трохи соромно вiд
нього, тим бiльше, що деякi з них вiн говорив ранiше. Потiм вiн пригадав
про вiзит, який просила його зробити Кiтi i про який вiн зовсiм був, аж
поки не побачив графа, якому й належало зробити цей вiзит. Сестра Кiтi
порадила ïхати тепер, висловивши надiю, що вони вже не приймають.
Але Левiна прийняли, вiн вiдмучився належний час у чужiй вiтальнi, не
знаючи добре, про що говорити, кiлька разiв вставав, пориваючись iти,
але очi господинi красномовно говорили, що ще не ”inc. Потiм Левiн
вiдвiз Львова на обiд до Кiтi, застав ïï веселою та по- i кпв
у клуб, куди його записав на обiд старий князь Щербацькнй.
Обстановка клубу так вiдрiзнялась вiд усiх вражень цього дня, що Левiн
пiддався ïй i дiстав справжню насолоду вiд приємного товари-
гтва задоволених життям людей. Степан Аркадiйович сидiв поруч з иим,
вони з насолодою ïли i пили. Пiсля обiду Левiн побачив Врон- i
ького, якого поздоровляли з перемогою його коня на iмператорських
перегонах. Облонський вирiшив за необхiдне цього ж дня познайомити
Левiна з Анною. Вронський зауважив, що Анна, безперечно, буде дуже рада
бачитись i говорити з Левiним, що вiн, Вронський, i сам би поïхав
зараз iз ними, але мусить залишитись тут, щоб стримати свого ириятеля,
не дати йому програти багато в карти. Левiн i Стiва потiм ще грали на
бiльярдi, у карти. Левiн радiв вiдпочинку вiд ранковоï
напруженоï розумовоï працi; заплативши сорок рублiв, що
програв у карти, за обiд у клубi, вiн поïхав зi Стiвою до Анни.
Вiдчуття спокою, задоволення життям i добропорядностi усього, що
вiдбувається, залишило Левiна, коли екiпаж затрусило на поганiй
дорозi, а у вiкно вiн побачив кабаки, крамнички. Вiн уперше запитав
Iпобе, чи добре робить, що ïде до Анни, що скаже на це Кiтi.
Дорогою Стiва розповiдав про справу розлучення Анни, у якiй Каренiн не
даше нiякоï вiдповiдi, через що становище Анни ще бiльше ускладню-
нплось, вона не мала змоги бувати у свiтi, i нiхто з жiнок, крiм Доллi,
мо бував у неï. Левiн висловив думку, що вона, напевне, дуже
зайняти вихованням своєï дочки. На це Стiва зауважив, що не
всi жiнки ! квочки, що Анна, звичайно, займається вихованням, але,
крiм того,
I у неï є iнтереси; вона опiкується однiєю
англiйською родиною, якаЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
залишилась у скрутному становищi пiсля смертi вiд пияцтва колиш! нього
тренера коней Вронського, навiть взяла дiвчинку на виховпД ня.
Намагається писати i вже передала Стiвi дитячу книжку, яку
тоï давав читати вiдомому видавцю й отримав схвальний вiдгук.
Коли Стiва i Левiн приïхали, Анна була саме зайнята розмовою i цим
видавцем. Перш нiж побачити Анну, Левiн побачив дивовижi ний портрет
прекрасноï жiнки i навiть забув, де вiн, не слухав того, що
говорилось, лише коли жива Анна звернулась до нього, змушИI ний був
вiдiрватися вiд портрета. Вона вразила його своєю схожiстю з
портретом, хоча в життi тепер була не така яскрава, проте прив* блювала
новими рисами, яких не було на портретi. У манерi спiлку1
ватися з гостями, вести розмову Левiн побачив справжню вишу^НI нiсть i
аристократизм. Анна говорила не просто розумно, а так, начi I не
надавала нiякого значення своïм словам, а в першу чергу даю* I
змогу спiврозмовниковi висловити свою думку. Ще нiколи жодна ^^Д зумна
думка, висловлена ним, не приносила Левiну такого задо]^^Р лення, як
тепер. Розмова точилася i навколо сучасного мистецтв(^| про освiту й
виховання i всi судження мали глибокий змiст. Леши вiдзначив у характерi
Анни рису, яку вiн цiнував у людях, правД вiсть. Вона не приховувала всю
складнiсть свого становища, але нi сла з гiднiстю своє кохання.
Левiн несподiвано вiдчув нiжнiсть i ж* лiсть до цiєï жiнки.
Вiн не помiтив, як промайнув час у спiлкуваннi' Анною, i коли Стiва
пiдвiвся, аби ïхати, Левiну здалося, що вiн тi]Д ки-но
приïхав. I дорогою додому вiн не переставав думати про Анi^| Вдома
на нього чекали листи з маєтку (про те, що за пшеницю даiН дуже
мало i тепер продавати невигiдно) i вiд сестри, яка докоряла
йо1^^ за те, що справа ïï ще не вирiшилась. Левiн
iз дивовижною для нь^| легкiстю вирiшив продавати пшеницю дешево, якщо
бiльше грош*- нiде було дiстати. Перед сестрою йому було соромно, але
вiн запевнi3 себе, що не було можливостi присвятити справi
бiльше часу. Кiтi 6yj сумна i нудьгувала. Левiн розповiв ïй увесь
свiй день: що робив, де бШ i про те, що Стiва познайомив його з Анною.
Вiн передав своï враж^| ня вiд Анни, i Кiтi, здавалося, все
сприйняла спокiйно. Але коли J1# вiн, переодягнувшись, повернувся у
кiмнату, вiн застав Кiтi у сльозаЯ Вона дорiкала йому, що вiн закохався
в Анну, i запевняла, що зав^| ж поïде до села. Вiн мав визнати, що
почуття жалю у поєднаннi з ви* питим вином так вплинули на нього,
що Анна справила на нього ос< бливе враження. Вiн щиро визнав, що вiд
цього життя у Москвi, вiдсут* носгi дiяльностi, а наявностi тiльки
обiдiв i розмов вiн просто очмаï^^| Анна несвiдомо, як тепер майже
завжди у товариствi молодих лю* дей, прагнула причарувати Левiна. Але,
як тiльки вiн пiшов, забуД
612ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
про нього. Вона чекала Вронського i намагалася зрозумiти, чому вiн
i'тає дедалi бiльш байдужим до неï, адже всi, навiть цей
добропорядний, розумний i вiдданий дружинi Левiн, зачаровуються нею.
Анна иiдверто сказала собi, що всi ïï заняття, англiйська
сiмя, читання i писання книжок усе це лише обман, прагнення забути
дiйснiсть, па зразок морфiну, який вона дедалi частiше приймає.
ïй стало жаль тебе, i вона заплакала. Але коли почула дзвiнок
Вронського, розкрила книжку, намагаючись виглядати спокiйною. Мiж нею i
Врон- п.ким наче йшла боротьба, i кожен iз них не хотiв зрозумiти iншого
i скоритися. Коли Вронський розповiв про вечiр у клубi, Анна наче
докоряє йому не за те, що вiн залишив ïï заради
приятеля, а за те, що вiн врештi-решт залишив його програвати грошi. Але
Вронський добре розумiє, що Анна не хоче визнати його права на
свободу, що для неï найголовнiше зараз примусити його визнати свою
провину у гпмому прагненнi бажати чогось ще, крiм ïï кохання.
Тому вiн приймає ïï виклик i говорить, що вiн залишився
у клубi тому, що хотiв цього: Анна називає це упертiстю в бажаннi
бути переможцем у боротьбi з нею за свою чоловiчу незалежнiсть. Майже
плачучи, вона го- иорить, що боïться сама себе, коли вiдчуває
його ворожiсть, ïï щирий иiдчай примушує Вронського
знову кинутися до ïï нiг. Анна спробу- пала приховати радiсть
перемоги над ним. Але вже через кiлька хвилин за вечерею Вронський
зробився холоднiшим у ставленнi до неï, не простивши ïï
перемоги. I Анна, пригадавши, що цю перемогу принесли ïй слова про
жахливе нещастя, яке вона сама собi може заподiяти, розумiла, що ця
зброя небезпечна, що нею не можна буде скористатися хоча б ще раз. Вона
вiдчувала, що злого бiса боротьби не може вже побороти ïхнє
кохання.
Якби три мiсяцi тому Левiну сказали, що вiн, живучи бездiяльним
IIСИТТЯМ, розтрачуючи безцiльно грошi, пiдтримуючи дружгii стосунки i
чоловiком, у якого була колись закохана його дружина, сам причару-
iшвшись iншою жiнкою, що завдало такого болю Кiтi, зможе спокiйно
заснути, вiн би нiколи не повiрив. Але пiсля довгоï розмови i
примирення з Кiтi Левiн мiцно i спокiйно заснув. Вiн пробудився серед
ночi, бо вiдчув, що Кiтi немає поруч з ним, та вона увiйшла у
спальню, (”казала, що почувала себе трохи погано, але вже все минулося,
лягла поруч, i вiн знову мiцно заснув. Через деякий час Кiтi сама
збудила Iiого розпочалися пологи. Поглянувши на його перелякане обличчя,
вона спробувала заспокоïти чоловiка. Левiн похапцем одягнувся i
хотiв бiгти по акушерку, але зупинився, дивлячись на дружину. Все, що
було у нiй кращого, все, за що вiн кохав ïï, все це зараз
вiдкрилося иому в ïï милому i рiдному обличчi. Кiтi пiдiйшла
до нього i пригорну-
613ЛЕВ ТОЛСТОЙ-АннаКаренiна
лася, наче шукала захисту, вiн бачив, що вона страждає, i не знав,
Я винен у ïï стражданнях. Ïï очi сказали йому, що
вона не винуват- його, а щаслива терпiти цi страждання.
Щойно вiн вийшов з кiмнати, почувся ïï жалiсний стогiн. Неспод
вано Левiн голосно звернувся до Бога i просив його милостi. Вже кiл ка
мiсяцiв зi страхом очiкуючи пологiв, вiн приготувався замкне своє
серце на кiлька годин, мовчки терпiти страждання, щоб бути ж рисним Кiтi
i пiдтримувати ïï. Але вiн не знав, що очiкувало його. ГГ шi
години у нього були справи, треба було привезти лiкаря, дiстати аптекаря
необхiднi лiки, i хоча ïхня байдужiсть i неквапливiсть боï че
вражали Левiна, вiн вiдчував, що потрiбен Кiтi i допомагає
ïй. минули вже всi термiни, що призначив вiн своєму терпiнню,
а Кiтi страждала. Вiн втратив вiдчуття часу: то йому здавалося, що ми
вiчнiсть з того ранку, то дуже здивувався, коли акушерка звелiла палити
свiчку, бо не помiтив, як настав вечiр. Вiн не памятав, що бив, хто
говорив з ним. Вiн не хотiв навiть дитини, не хотiв, щоб дЛ жина
залишилася жива, коли чув жахливi крики тiєï, що була кол
його Кiтi. Вiн хотiв тiльки, щоб вона перестала страждати. Коли лi.
сказав, що все закiнчується, Левiн зрозумiв так, що Кiтi
помирає, кинувся до неï у спальню. Обличчя Кiтi не було,
натомiсть було щ таке страшне у своєму напруженнi, як крик, що
виривався у неï. вiн вiдчув, як серце його розривається. Але
раптом крик перерва! все скiнчилося. Левiн вiдчув таке щастя, що не
витримав i розрида- впав на колiна перед лiжком i цiлував
руку дружини. Акушерка с зала, що дитина жива, що це хлопчик.
Вранцi у Левiна сидiли князь Щербацький, Степан Аркадiйоввч Сергiй
Iванович, поговоривши про Кiтi, вони обговорювали рiзнi тання. Левiн
слухав ïх наче з якоïсь висоти, коли пригадував все, сталося.
Не дослухавши навiть фрази, вiн пiшов до Кiтi. Вона лєжi, прибрана
i вiдпочивала. Акушерка поралася з дитиною, Кiтi поп сила ïï
показати Левiну сина. Вiн дивився на це маленьке тiльце i знаходив у
своєму серцi батькiвських почуттiв до нього, йому бу жаль цю
маленьку iстоту, нiчого веселого i радiсного вiн не вiдчуж навпаки, був
страх, нове вiдчуття вразливостi.
Справи Степана Аркадiйовича були поганi: грошi за лiс вже прожили, Даря
Олександрiвна, дбаючи про майбутнє дiтей, впер вiдмовилась
пiдписувати документи про продаж залишкiв лiсу, а лування не вистачало
навiть на утримання дому. Степан Аркадi вич вiдчував, що треба шукати
нових прибуткiв, i намiрився на од посаду, яка могла б принести йому до
десяти тисяч на рiк, при цьоï можна було не залишати i теперiшнього
мiсця. Але ця посада вима
614ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
лп таких знань i здiбностей, що знайти ïх в однiй людинi було
неможливо, тому краще було посадити чесну людину, якою всi вважали 06-
лонського. Але щоб посiсти це мiсце, треба було ïхати до
Петербурга, просити двох мiнiстрiв, одну впливову даму i двох
євреïв. Крiм того,
” iн обiцяв Аннi домогтися у Каренiна вiдповiдi у справi розлучення.
Облонський випросив у Доллi грошей i поïхав.
Сидячи у кабiнетi Каренiна i слухаючи його проекти, Степан Арка- дiйович
чекав нагоди поговорити про розлучення. Стiва погоджувався, що система
протекцiй заважає спiльнiй справi, суспiльному благу, i, чаче щось
пригадавши, попросив замовити за нього слово Поморському, вiд якого
залежало призначення на посаду. Каренiн здивувався, iiпуваживши, що, на
його думку, призначення на цю посаду залежало
” iд Болгаринова. Почервонiвши, Стiва сказав, що з ним все узгоджено, а
сам пригадав своє приниження, коли сьогоднi Болгаринов примусив
його, князя Облонського, нащадка Рюрикiв, двi години чекати у
приймальнi, а потiм майже вiдмовив у проханнi. Вiдганяючи спогади, вiн
почав розмову про Анну. Степан Аркадiйович змалював ста- иовище, в якому
тепер опинилася його сестра, i нагадав великодушне рiшення Каренiна
розлучитися з нею. Але Каренiн дуже змiнився вiд того часу, як Анна
поïхала з його дому. Тепер вiн заявляє, що розлучення з
дружиною суперечить християнському закону i його переконанням, але вiн
обдумає все i пошукає рiшення. У цей час доповiли про прихiд
Сергiя Олексiйовича, i Стiва не одразу зрозумiв, що мова йде про сина
Анни Серьожу. Каренiн нагадав, що сину нiколи не говорять про його
матiр, що вiн довго хворiв пiсля непередбаченого побачення
” нею. Серьожа мав вигляд здоровий i веселий, але, побачивши Облон-
ського, почервонiв i вiдвернувся. Степан Аркадiйович почав розпиту- iпти
про його життя i взяв за руку, але тiльки-но випустив ïï,
Серьожа, i к пташка з клiтки, кинувся з кiмнати.
Уже минув рiк вiдтодi, як Серьожа востаннє бачив матiр. Тепер
”Iн уже ходив до школи, i спогади про неï вiдступили перед новими
iраженнями. Але, коли вiн побачив свого дядька, дуже схожого на
[неï, вiн пригадав своï почуття до матерi, яких тепер
соромився. Степин Аркадiйович наздогнав Серьожу на сходах i розговорився
з ним. Вв вiдсутностi батька Серьожа почувався вiльнiше i розповiдав про
шкiльнi розваги. Облонський не втримався i запитав, чи памятає *ой
матiр. Серьожа почервонiв, сказав, що не памятає, i бiльше не i
Котiв говорити з дядьком. Лише через пiвгодини вихователь вiдшумiв його
i не мiг зрозумiти, чи той плаче, чи злиться на когось. Серьо- кп не
вiдповiдав на запитання, а лише просив дати йому спокiй i говорив це так
пристрасно, наче звертався до всього свiту.
615ЛЕВ ТОЛ С ТО Й. Анна Каренiна
Степан Аркадiйович вiдчував, що тривале життя в Москвi погД но
впливає на нього. Вiн доходив до того, що починав турбуватися^
настроєм дружини, i дрiбязковими iнтересами своєï
служби, i вих<г ванням дiтей. Але у Петербурзi було зовсiм iнше
життя, i всi турбот забувалися. Тут дiти не заважали жити батькам, один
князь, напр]| клад, розповiдав Облонському, що має двi сiмï,
законну i незаконнУï i навiть познайомив свого старшого сина з
незаконною сiмєю, вваяХ ючи це корисним для його розвитку. Грошовi
справи теж нiкого, зд* ється, не турбували, борги не вважалися
чимось незвичайним. I ïï службi був зовсiм iнший iнтерес:
влучно сказане слово, вигiдна зу1 стрiч i людина могла
зробити карєру. Облонський навiть молоï шав у Петербурзi.
Наступного дня пiсля розмови з Каренiним Степан АркадiйовиК заïхав
до княгинi Бетсi, почуваючись таким молодим, що його ж^в тiвливi
залицяння до господинi дому зайшли надто далеко, i Стiй сам не знав, як
виплутатись з цього становища: вiн подобався Бет* знав це, вона ж йому
не тiльки не подобалась, але й була огидна. Вiï дуже зрадiв, що
приïхала княгиня Мягка i перервала ïхнє усамiтни! ня.
Княгиня Мягка наче спiвчуває Аннi, шкодує, що не знала прН
приïзд у Петербург, а то б скрiзь ïï супроводжувала,
розпитує пр^Ц теперiшнє життя. Але коли Облонський
намагається розповiсти^^^ справжнє положення Анни, княгиня
не слухає, а поспiшає вислов ти своï думки про
Каренiна, Анну, свiт. Вона розповiдає, що Кареш пiд впливом
Лiдiï Iванiвни захопився модним медiумом, якого недвХ но привезли в
Росiю, що цей медiум так всiх причарував, що оди графиня навiть
всиновила його i тепер вiн має iмя графа Беззубоï Вона
сказала, що доля Анни залежить тепер вiд цього медiума, бсIВ Лiдiя
Iванiвна, нi Каренiн нiчого не вирiшують без нього.
Пiсля обiду Облонський поïхав до Лiдiï Iванiвни, де призначенi
йому зустрiч Каренiн. Лакей повiдомив йому, що граф Беззубов те*
приïхав. Стiва здивувався, але подумав, що добре було б ближче
знайомитись з Лiдiєю Iванiвною, адже вона має вплив у вищому
свi* тi, i якщо замовить слiвце Поморському, то вiн матиме ту посаду яку
намiрився. Господиня знайомить Облонського з медiумом, якiш
справляє на Стiву дивне враження: його погляд водночас i дитячий,
| шахрайський. Лiдiя Iванiвна розпочинає розмову про спасiння
дуiв> про нове серце Олексiя Олександровича, читає якийсь
англiйський текст про шлях, яким приходить вiра. Облонський
намагається зрвП зумiти сутнiсть нового релiгiйного вчення, уважно
слухає, але в головi все паморочиться, а пiд час читання вiн
навiть заснув. Медiум теж' I був заснув, але його сон не ображає
господиню, а, навпаки, радує:
616ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
мор вiн готовий вiдповiсти на питання, що хвилюють Каренiна. Стiвi
дається, що медiум лише прикинувся сплячим. Подальших спостережень
Облонський не встиг зробити, бо медiум iз глибини свого сну ”влiв йому
вийти з кiмнати. Степан Аркадiйович, забувши про те, що хотiв просити
Лiдiю Iванiвну замовити за нього слiвце, забувши праву сестри,
навшпиньках вийшов з кiмнати i прожогом кинувся i цього дому. На вулицi
вiн довго розмовляв i жартував з вiзниками, щоб скорiше прийти до тями.
Другого дня Олексiй Олександрович Каренiн вiдмовився дати Лннi
розлучення.
Хоча Вронський та Анна давно вже намiрились ïхати в село, вони
продовжували жити у Москвi, i злагоди мiж ними не було. Анну мучило
усвiдомлення, що кохання Вронського згасає, а Вронського кпяття,
що заради неï вiн поставив себе у таке складне становище, мке сама
Анна ще бiльше ускладнювала. Це внутрiшнє незадоволеннi! одне
одним породжувало суперечки, якi траплялися тепер вже майже щодня. Кожне
його слово вона сприймала як доказ, що вiн кохає ïï
менше, нiж ранiше. Вона ревнувала його i не могла справити- i'Н з
роздратуванням проти нього i всього свiту. Часом вона намагалася
опанувати себе, розумiючи, що така ïï поведiнка
вiдштовхує його. Нкось пiсля суперечки Вронський на цiлий день
поïхав з дому, Анна почувалася самотньою, ïй тяжко було
переносити незлагоду. Вона хо- i iла все простити i примиритися з ним,
тому звинувачувала себе i виправдовувала його. Вона вирiшила визнати
себе винною, хоча такою нi! почувалася, i звелiла принести скринi та
готуватися до вiдïзду в поло. Вронський приïхав пiзно, але у
гарному настроï i був радий, що Лнна готувалася ïхати. Його
самовпевнений тон, коли вiн схвалював II рiшення, неначе вона була
дитиною, що перестала вередувати, образив Анну, проте вона не пiддалась
бажанню розпочати боротьбу. Ллє коли вiн сказав, що не може
ïхати пiслязавтра, бо повинен бути н матерi, ревнощi заслiпили Аннi
очi. Без усякоï логiки, нiчим не мотивуючи своєï вимоги,
Анна заявила, що поïде або пiслязавтра, або иiколи. Вони знову
посварилися, пригадали й минулi образи. Але ще нiколи вони у своïх
звинуваченнях не заходили так далеко. Анна иисловила потаємний
бiль своєï душi: вона хоче тiльки кохання, а Ного вже
немає, тому кiнець ïхнiм стосункам. Залишившись на самотi,
вона подумала про те, куди можна поïхати з його дому, що будуть
говорити ïï знайомi, але цi думки не займали ïï
душу. У нiй народжувалась якась нова думка, якоï вона не могла ще
усвiдомити. Вона ииигадала свого чоловiка i подумала, як тодi, чому вона
не померла. Раптом вона зрозумiла, що та нова думка думка про смерть.
Вона
617ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
побачила в цьому єдиний порятунок вiд сорому i ганьби, вона уявЛ
ла, як Вронський буде каятися, страждати i любити ïï пiсля
смертi! Вiд цих думок ïï вiдвернув Вронський, який прийшов
сказати, щн вiн згоден ïхати тодi, коли вона того хоче. Анна
розридалася, ВроД ський запевняв ïï у своєму коханнi.
Ïï вiдчай змiнився пристрасноï нiжнiстю до нього. Ранком
наступного дня пiсля примирення Анн складала речi, готувалася
ïхати, i ïй було байдуже, вiдïдуть вонш того дня, коли
вона хотiла, чи iншого. Але за снiданком вони знови посварилися.
Вронський отримав телеграму вiд Облонського, у якiï
НбуЛњ нiчого певного сказано про
розлучення, i не хотiв, щоб АнЯ заивий раз хвилювалася, тому нiчого не
сказав ïй. Але Анна довiдД лась про телеграму i вирiшила, що вiн
приховує так своє листуваД ня з жiнками. Вона знову почала
докоряти Вронському, тепер вжi тим, що ïй байдуже, буде розлучення
чи нi, що це важливо тiлькИ для нього, ïй достатньо кохання. Коли
вона говорила про кохан^^| вiн мимоволi зморщився. Анна докоряє
Вронському, що його май хоче його одружити, називає ïï
жiнкою без серця. Вронський, якиi насправдi не любив i не поважав матiр,
вимагає, щоб Анна говориiЯ про неï шанобливо. Ненависть вже
блищала у ïï очах, коли вона вкiï- зувала на це
лицемiрство Вронського. Прийшов Яшвiн, i Анна стрii- мала бурю
своïх почуттiв. Яшвiн виграв у карти у свого знайомого майже всi
його грошi. Анна запитала, чи не вiдчуває Яшвiн спiвчу тя до
нещасного, Яшвiн говорить, що той, хто з ним сiдає грати, твiй
хоче залишити його без сорочки, що ця боротьба й приносить задоваР
лення. Перед тим, як ïхати з дому, Вронський зайшов до Анни, але
ïï вигляд i холоднi слова не обiцяли примирення. Вiн вирiшив:
якi^| вона хоче себе мучити, то хай мучить.
Коли Вронський повернувся додому, йому сказали, що в Анни А^Д
кадiïвни болить голова i вона просила не турбувати. Анна чула, як
вiщi повернувся, як йому сказали про неï, але вона насправдi так
загадал щоб вiн не звернув нi на що уваги й пiднявся до неï, тодi
вона знов повiч рить у його кохання. Але вiн послухав служницю i бiльше
нiчого не х[ тiв знати. Це кiнець, вирiшила Анна. Смерть як засiб
вiдновити йор кохання, покарати його i бодай так здобути перемогу знову
уявиласН ïй. Вона прийняла тепер уже звичну дозу опiуму, i думки,
здавалосД приносили ïй насолоду. Але раптом вона злякалася: враз
через усю стiВ лю простяглася тiнь, i свiтло потьмарилося в кiмнатi.
Свiча, згорiвш^И потухла, але ïй здалося, то смерть прийшла по
неï. Анна жахнулася! запалила нову свiчку i вiдчула, що вона хоче
жити, кохати, що це момï ливо. Вона встала i пiшла до Вронського.
Вiн спав, Анна дивилась на нього з нiжнiстю, але не збудила, бо знала,
що його погляд викаже його
618
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
перемогу, що вона не зможе говорити про свою лЮбов, поки не доведе йому,
як вiн винен перед нею. Вона повернулася до себе, знову прийняла опiум i
заснула важким сном. ïй снився давнiй сон: той самий бруд- иий
чоловiчок з бородою щось робить iз залiзом i белькоче французькi слова,
тепер вона вiдчувала, що вiн робить щось страшне i над нею.
Анна прокинулась, i увесь вчорашнiй день пригадався ïй, але вона
iiапевнила себе, що то була звичайна суперечка. Вже хотiла йти до
Iiронського миритися, але побачила у вiкно, як вiн любязно говорить iз
дiвчиною в каретi, яка передає йому якiсь папери. Все, що сталося
вчора, по-новому постало перед нею: треба негайно залишити його дiм.
Анна увiйшла до Вронського повiдомити про своє рiшення, вiн читав
листа i сказав, що готовий тепер до вiдïзду. Вiн бачив ïï
вiдчай i вирiшив спокiйно сказати, що то за листа вiн отримав: листа i
грошi вiн отримав вiд матерi, а привезла його княгиня Сорокiна, то вiн
розмовляв з ïï дочкою. Але звiстка про княжну Сорокiну боляче
вразила Анну, i вона сказала, що завтра нiкуди не поïде. Вiн ще мiг
ïï зупинити, коли вона вiдмовилась ïхати i вже йшла з
кiмнати, але иирiшив не звертати на це уваги i поïхав з дому. Анна
схаменулася i послала йому записку, просила пробачення, просила
приïхати, бо ïй страшно. Вона боялася залишитись на самотi i
пiшла в дитячу кiмнату. Думки ïï плуталися, вона навiть
здивувалася, що в дитячiй не Се- рьожа, а дiвчинка, така схожа на
Вронського. Деякий час погралася :i дочкою, але та так нагадувала
батька, що Анна мало не розридалася i пiшла вiд неï геть. Потiм
повернувся кучер з запискою, бо графа Iiронського не застав. Анна знову
вiдправила його, на цей раз до матерi Вронського на дачу. Потiм
пригадала, що йому можна туди телеграфувати, i послала телеграму.
ïй нестерпно було залишатися в цьому домi i чекати його вiдповiдi,
тому Анна вирiшила ïхати до Доллi. Дорогою вона вирiшила, що
ïï записки до Вронського помилка, що нона сама вiддає
йому перемогу над собою. Анна зважилась все розповiсти Доллi i не
повертатися бiльше у його дiм. З цим намiром вона увiйшла до Доллi, але
та була не сама, до неï приïхала Кiтi. Сестри обговорювали
годування маленького сина Левiних, i Анна заважала ïхнiй бесiдi.
Доллi вийшла до неï сама i сказала, що отримала вiд Стiни листа, що
вiн не розумiє, чого хоче Каренiн, але не повернеться без
нiдповiдi. Анна прочитала листа i сказала, що ïï тепер це не
цiкавить, I запитала, чому Кiтi ховається вiд неï. Доллi
знiяковiла, але запевнила, що це не так, що Кiтi зараз нагодує
дитину i вийде. Кiтi насправдi не хотiла бачити Анну, але Доллi вмовила
ïï. Ворожiсть Кiтi до Анни минула, щойно тiльки вона побачила
ïï обличчя, натомiсть нiдчула в серцi спiвчуття i жаль. Анна
сказала, що приïхала прости-
619ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
тися, але нiчого не вiдповiла на питання Доллi, коли вони ïдуть, i
по-1 спiхом вийшла, а Доллi здалося, що Анна мало не розплакалась.
Каренiна знову поïхала додому, вона пригадувала, як Кiтi дивилася!
на неï, сама дивилася на людей на вулицi, i всi вони здавалися
ïй ворожими. Потiм вона пригадала слова Яшвiна, що кожен хоче
залишити Ч iншого без сорочки, i вирiшила, що вiн мас нацiю, що свiтом
править ненависть. Удома на неï чекала вiдповiдь Вронського на
ïï телеграмi вiн повiдомляв, що приïде о десятiй вечора.
Анна вiдчула потреб, пом- ститися i вирiшила ïхати до нього,
сказати йому все, що вона про ньоï] го думала. Вона подивилася
розклад поïздiв i впевнилась, що вi;тигв1 на останнiй. Потiм склала
необхiднi на першi днi речi, бо знала, що сюди вже не повернеться. I
знову дорогою вона побачила все так, як* нiколи ранiше. Анна повернулася
до останньоï думки про ненавистi] ворожiсть людей i вперше вiдверто
подумала про своï стосунки з Врон- ським: чого вона шукала у цьому
коханнi, чого хотiв вiн. Вона зроатЯ мiла, що це кохання годувало його
пиху, вiн хвастався своïм успiхом.1 Але тепер Анна викликала не
заздрiсть, а жаль,.i його кохання згасає-?! и ж, навпаки,
стає ще бiльш пристрасним i себелюбним. Анна розумiє,,! що
вона хоче бути для нього тiльки коханкою i не бажає нiчого iншо-.*
го, його ж подiбне бажання тiльки вiдштовхує вiд неï, а це
викликає ïï лють. Вона не хотiла, щоб ïхнє
життя звязав обовязок, а не кохання, I тому що розумiла: де вмирає
любов, там народжується ненависть, i ïï розлучення у
цьому випадку нiчого не змiнює.
Анна приïхала на вокзал, лакей купив ïй квиток, i вона сiла у
по-i ïзд. Тяжкi думки знову прийшли до неï, все здавалося
ïй потворним! i неприродним: чоловiки, жiнки, навiть дiти. Вона
вийшла на станi Цiï, але не могла пригадати, навiщо приïхала
сюди, що хотiла роби-Г ти. Анна вирiшила розпитати, чи не було тут
кучера Вронських iз за- i пискою. ïï повiдомили, що граф
Вронський щойно був тут, зустрiчав княгиню Сорокiну з дочкою. Аж тут
кучер Михайло, якого вона посиИ лала iз запискою, пiдiйшов до неï i
подав вiдповiдь. Анна тiльки роЛ горнула ïï, а вже знала, що
там написано. Вiн шкодував, що записка* не застала його, але не мiг
змiнити планiв i повернеться, як обiцяв,! десятiй. Анна пiшла платформою
повз станцiю. На неï здивовано да вилися люди, але вона нiчого не
помiчала. Вона не знала, куди ïй iтиЛ Платформа затряслася саме
пiдходив товарний поïзд. Аннi здал Л ся, що вона знову кудись
ïде. Раптом вона пригадала чоловiка, якогД розчавив поïзд у
той день, коли вона вперше зустрiлася iз Вронським.Я Iепер Анна знала,
що ïй робити. Вона спустилася сходами до колiï i зупинилася
бiля потяга. Постояла деякий час, дивлячись на колесаИ намагаючись
визначити середину мiж переднiми i заднiми колесами
620ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна КаренiнаI [отiм перехрестилася i, ввiбраши голову в
плечi, впала пiд вагон. Тiєï самоï митi вона жахнулася
того, що зробила, хотiла пiдвестися, але не- нблаганна сила штовхнула
ïï i потягла. Вона просила Бога простити ïй нее,
вiдчуваючи, що боротьба вже неможлива.
