АННА КАРЕНIНА — ЧАСТИНА ВОСЬМА
Минуло майже два мiсяцi. Сергiй Iванович Кознишев тiльки тепер, у другiйполовинi лiта, вирiшив ïхати до брата у село. Рiк тому иiн закiнчив
шестирiчну працю над книгою, яку вважав вагомим i песком у розвиток
сучасноï полiтичноï науки. Книга була вже видана, i Сергiй
Iванович очiкував широкого розголосу, але минав час, а про його працю
нiхто не говорив i не писав. Тiльки в одному журналi зявився фейлетон, у
якому автор так дiбрав цитати, що для тих, (то не читав книги (а було
очевидно, що нiхто не читав), виходило, що книга беззмiстовна, а автор
книги неук. Сергiй Iванович пояснював собi таку оцiнку тим, що якось у
розмовi виправив автора фейлетону у словi, що виказувало неосвiченiсть
цього молодика. Бiльше иiдгукiв на книгу не було, i Сергiй Iванович
вiдчув, що його праця iропала марно.
У цей складний для нього час гостро постали у суспiльствi слов'янське
питання i сербська вiйна. Вiн бачив, що цi питання стають мод- шми, що
багато людей займаються ними з корисливостi, марнославства, але вiн
визнавав i зростаючий ентузiазм, спiвчуття до страждань iратiв-словян.
Його захопив прояв громадськоï думки, в якому, вважав Сергiй
Iванович, виявилась народна душа. Вiн теж присвятив себе служiнню цiй
великiй справi i забув думати про книгу. Тепер вiн ïхав вiдпочити i
повною мiрою насолодитися виявами того народного цуху, в iснуваннi якого
були переконанi мешканцi столиць i великих мiст. Разом з ним ïхав
Катавасов, який вирiшив виконати свою давню обiцянку приïхати до
Левiна. На Курський вокзал вони приïхали майже одночасно з групою
добровольцiв, що вiдправлялись на сербську вiйну. Дами з букетами
проводжали добровольцiв, для них влаштували прощальний обiд. I Кознишев,
до якого пiдiйшла знайома дама просити допомогти молодику, якого
рекомендувала Лiдiя Iванiвна, потрапити до списку добровольцiв, почув
надмiрно урочистi слова, що говорив за обiдом, випивши шампанського,
один пан. До IСознишева пiдiйшов Степан Аркадiйович, йому подобалось це
загальне збудження, i очi його сяяли радiстю. Вiн просив Кознишева теж
сказати кiлька слiв добровольцям, але той вiдмовився, пояснивши, що вiн
зовсiм випадково на цих проводах ïде до брата. Степан Аркадiйович
просить передати уклiн своïй дружинi, яка з дiтьми
621
ЛЕВ ТО Л СТО Й. Анна Каренiна
влiтку живе у Левiних. Побачивши даму, що збирала пожертву. лонський
вiддає пять рублiв i йде розшукувати Вронського, котрий теж, як
виявилося, ïде на вiйну. Дама, з якою розмовляв КозниiiеЯ просить
його теж поговорити з Вронським, здогадуючись, що лому буде
неприємно бачити Облонського. Стiва ж, вiдридавши на^ аг стриною
труною, уже зовсiм забув усе i вбачав у Вронському лише героя, який везе
iз собою ще й цiлий ескадрон, споряджений на iого грошi. Вiн щось жваво
говорив Вронському, не дуже зважаючи на його суворий вираз обличчя.
Кознишев увiйшов у вагон, i поïзд рушив. Катавасов не мав змо*я
спостерiгати добровольцiв i все розпитував про них. Сергiй Iванович
порадив йому пiти у ïхнiй вагон i зробити власнi спостереження i
висновки. Катавасов познайомився з добровольцями, але вони справи^И на
нього невигiдне враження: один був багатий купець, що промотав!
багатство у своï двадцять два роки, а тепер, випивши, хизувався
св<^Е ïм геройством; другий, вiдставний офiцер, перепробував все
у своєму життi, вiн теж багато i недоречно говорив; третiй,
чоловiк вже у лiтаii мав лише юнкерський чин, бо не витримав екзамену з
артилерiï. КаI тавасов хотiв перевiрити своï враження i
послухати ще чиюсь думну,
Пiд час зупинки Кознишев на запрошення графинi Вронськоï увiр* шов
до неï у купе. Графиня нiяк не могла забути тiєï
страшноï трагЯ дiï, що сталася з ïï сином, i
розповiла про неï Кознишеву. Вронський написав записку до Анни, не
знаючи, що вона була на станцiï. ЧерЛ деякий час прилетiла звiстка,
що якась дама кинулась пiд поïзд, ку чер Вронського був там i все
бачив. Вронський поскакав на станцii^И а звiдти його привезли, наче
мертвого. Графиня нiтрохи не шкод>И за Анною, а й пiсля смертi
докоряє ïй, що згубила двох прекрасни* людей Вронського i
Каренiна. Пiсля смертi Анни Каренiн забрав” дочку до себе, Вронського
тепер мучить, що вiн вiддав свою дочку чу жiй людинi. 1а, каже графиня,
Бог помiг розпочалася вiйна, Яш- ” вiн все програв у карти, зiбрався у
Сербiю i вмовив Вронського ïхатi з ним. Як матерi, графинi,
звичайно, страшно, до того ж-у ПетербурЯ не дуже схвально ставляться до
добровольцiв, але виходу немає, тiляНI ки це розрадило трохи
ïï сина. Графиня просить Кознишева поговорi, ти з ним, бо у
нього, як на бiду, ще й зуби розболiлись.
Сергiй Iванович знайшов Вронського на платформi, де вiн ходив, яя звiр уклiтцi, повертаючись через кожнi двадцять крокiв. Кознишеву здалося, що
i Вронський робить вигляд, що не бачить його, але йомЯ це було байдуже,
бо в цю хвилину Сергiй Iванович бачив у ВронськН му тiльки дiяча
великоï справи i вважав за обовязок пiдтримати його^И схвалити.
Кознишев пропонує йому рекомендацiï до дiячiв сербського
622ЛЕВ Т О Л СТ О Й. Анна Каренiна
низвольного руху, але Вронський вiдмовляється: для того щоб
померти, рекомендацiï не потрiбнi, хiба що до туркiв, посмiхаючись
тiльки губами, сказав вiн. Сергiй Iванович каже, що участь у вiйнi
такоï людини, и к граф Вронський, пiднiме престиж добровольцiв.
Вронський вiдверто вiдповiдає, що його життя нiчого не варте, що
вiн буде радий, якщо ноно комусь знадобиться. У цей час вiн подивився на
колеса тендера, i iювсiм iнший бiль примусив його забути про
теперiшнє. Вiн пригадав, пк побачив тiло Анни на столi
залiзничноï казарми, вираз ïï обличчя, нiби вона й пiсля
смертi промовляла те страшне слово пожалкуєш. Нiн намагався
пригадати ïï такою, якою зустрiв уперше, теж на вокзалi,
таємничою, люблячою, тою, що шукала i дарувала щастя, а не
жорстоку у своïй помстi, якою вона пригадувалась в останнi хвилини.
Але нiн памятав тiльки ïï погрозу помститися, яку вона i
здiйснила. Вронський розридався i пiшов по платформi, потiм, опанувавши
себе, повернувся до Кознишева i поговорив ще трохи про подiï
сербськоï вiйни.
Кознишев не повiдомляв брата про свiй приïзд, тому, коли вони
дiсталися маєтку, Левiна вдома не було. Кiтi послала по нього,
попросила Доллi i старого князя Щербацького розважити гостей, а сама
побiгла годувати маленького сина Мiтю. Поки годувала, думала про свого
чоловiка, що його розрадить приïзд гостей, про те, що вiн змiнився
на краще останнiм часом, думки його не так вже гнiтять, як навеснi, коли
иона навiть побоювалась за нього. Кiтi знала, що гнiтить ïï
чоловiка його невiра. Кiтi знала i любила його душу, але його сумнiви i
його невiра ïй, глибоко i щиро вiдданiй християнськiй вiрi, не
завдавали болю. Нона з посмiшкою думала про його невiру i говорила сама
собi, що вiн смiшний. Вона радiла, що приïхав Катавасов, з яким
Левiн любив розмовляти й сперечатися. Думки ïï перекинулись на
господарськi справи, де покласти гостей спати, що стелити тощо. Потiм
вона пригадала, iцо не додумала щось важливе стосовно свого чоловiка, i
знову з посмiшкою згадала, що вiн невiруючий, i подумала, що краще нехай
вiн буде завжди таким, нiж вiруючим так, як мадам Шталь.
Новий доказ його доброти i шляхетностi душi Кiтi мала недавно: два тижнi
тому Доллi отримала листа вiд Степана Аркадiйовича, в якому вiн каявся i
просив продати ïï маєток, щоб заплатити його борги;
Доллi була у вiдчаï, ненавидiла чоловiка, хотiла з ним розлучитися,
але врештi погодилась продати частину маєтку; Левiн, нiяковiючи, з
острахом образити Доллi, запропонував вiдати Кiтiну частину маєтку
сестрi, сама Кiтi цього не здогадалась зробити. Тому всiм серцем вона
хотiла, щоб син був таким, як його батько.
Вiд того часу, коли Левiн побачив смерть улюбленого брата, його справдi
мучили страшнi сумнiви. Матерiалiстичнi погляди, прибiч-,
623
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна Каренiна
” /I
ником яких вiн став у студентськi роки i дотримувався на той час,шГ
давали вiдповiдi на найважливiшi питання життя i смертi. Вiн вiдi/уг
себе, як людина, що обмiняла теплу шубу на тоненьку одежину, ви# йшла у
нiй на мороз i переконалась, що тепер має неминуче загiвдЖ ти.
Одруження, його радощi i новi турботи приспали трохи цi дум|ш I але
народження сина стало новим поштовхом для них. Левiн спойте рiгав людей,
i тих, хто вiрив, i тих, хто не вiрив, i дiйшов дивного ви] сновку. Тi,
хто не вiрив, не мучились такими питаннями, вони про сто вiдкидали
ïх, шукали вiдповiдi на питання, якi його не цiкавили Серед тих,
хто вiрив, були найближчi йому люди, яких вiн любив: вi-; рили i старий
князь Щербацький, i Сергiй Iванович, i Львов. ВiрилД Кiтi так, як вiн
сам колись у дитинствi, вiрили девяносто девять вiґ соткiв
росiйського народу, життя якого викликало у Левiна таку по-, вагу. Пiд
час пологiв дружини вiн, невiруючий, молився i в ту хвил| ну вiрив, але
все минулося, i сумнiви знову охопили його. Вiн чита> фiлософiв,
читав богословiв, але i в них не знаходив вiдповiдi. Левiв не мiг жити
без знання, хто вiн, навiщо прийшов у цей свiт. Але зн|| ти цього вiн не
мiг i впадав у вiдчай. Тому, щасливий у сiмï, здоровий! чоловiк,
Левiн кiлька разiв був на межi самогубства, сховав мотузку, щоб не
повiситись на нiй, не ходив iз рушницею, щоб не застрелитис| Проте
нiчого цього не сталося, вiн продовжував жити.
Коли вiн переставав ставити собi всi цi питання, вiн наче знав, i хто
вiн, i задля чого живе. Пiсля повернення у село в Левiна було стiлi^ ки
турбот i клопоту, що вiн облишив своï проекти господарства длЯ
загальноï користi, а робив те, що вважав за необхiдне. Господарював
так, щоб його син подякував йому, як вiн подякував своєму дiдовi.
Н кидав Сергiй Iванович i справ сестри, i всiх селян, якi ходили до ньс
го радитися, як не кинув би напризволяще дитину, дбав про сестри
дружини, яку з дiтьми запросили на лiто, тощо. Все це наповнювало )
життя Левiна, яке не мало нiякого сенсу, коли вiн про нього думаï)
Вiн мучився сумнiвами, але твердо йшов життєвим шляхом.
Того дня, коли приïхав Сергiй Iванович, Левiн був саме у тому
н|__________________
строï, коли все пiддавалося сумнiву. Вiн виконував своï звичнi
господарськi обовязки, аде не хотiв думати про марнiсть усiх зусиль
людини перед обличчям смертi. Вiн побачив, що один iз працiвникiв не
танi порається бiля молотарки, як треба, i сам став до роботи.
Потiм вiн роя говорився iз цим працiвником i запитав його, чи не
вiзьметься вправ ний господар Фокатич обробляти землю Левiна у тому
селi, звiдки 6^1 цей найманець. Той вiдповiв, що, напевне, не
вiзьметься, бо не вирi чить з цього грошей. Левiн здивувався, чому ж
теперiшнiй орендатоЛ Кирилов, має вигоду. Вiдповiдь працiвника
вразила Левiна: Фокатич 624ЛЕВ ТОЛСТОЙ. АннаКаренiна
живе для Бога, жалiє людей, а не думає тiльки про свiй
живiт, як Кирилов. Левiна здивувало, що вiн, який не мiг уявити собi
Бога, як i нiхто не мiг, зрозумiв, про що хотiв сказати i сказав цей
робiтник. Життя Кирилова зрозумiле i розумне, бо всi розумнi iстоти
живуть для живота , але таке життя погане, бо треба жити для душi. З
точки зору логiки, це була нiсенiтниця, але Левiн душею зрозумiв цi
слова. Його вразило саме те, що вiн змiг зрозумiти i погодитись iз тим,
що не пiдлягало логiчному тлумаченню. I коли вiн запитав себе, чому вiн
змiг зрозумiти, вiдповiдь у нього знайшлась одна: добро iснує за
межами розуму, воно одвiчне, у нього вiрять, бо вiдчувають у душi
потребу любити людей. Розум вiдкрив боротьбу за iснування, але вiн не
мiг вiдкрити, що треба любити людей, бо це нерозумно.
Левiн вiдчув, що побачив нарештi те чудо, якого потребував, щоб иовiрити
в iснування Бога. У душi його все перевернулось, вiн вiдчув, що може
повiрити, i дякував Богу за цю вiру. Вiн був у такому схвильованому i
пiднесеному настроï, коли побачив свого вiзка i кучера, iцо Кiтi
послала по нього, бо приïхав брат. Левiн довго не мiг прийти до
тями вiд тих переживань, що пiднесли його душу. Йому здавалося, що тепер
всi стосунки з людьми будуть зовсiм iншими, осяянi добром. Вiн сiв у
вiзок, став сам правити. Коли кучер хотiв йому допомогти обминути пень
на дорозi i потягнув вiжку, Левiн розсердився. Йому стало дуже сумно, що
його душевний настрiй не змiнив його у ставленнi до дiйсностi.
Гостей у супроводi Доллi та старого князя Левiн зустрiв дорогою, нони
йшли на пасiку, думаючи, що вiн перебуває саме там.
Левiн намагається подолати вiдчуженiсть у стосунках iз братом, пле
не владний цього зробити. Розмова заходить про сербську вiйну,
I Сергiй Iванович вбачає в участi в нiй добровольцiв прояв
народного духу. Левiн, який тiльки-но вiдкрив для себе духовну опору
народу и добрi, зауважує, що вiйна, вбивство не можуть бути
проявом духу. Його пiдтримує старий князь Щербацький. Але Сергiй
Iванович i Ка- тавасов наводять аргументи, яких Левiн не може
спростувати, хоча ще менше може погодитися з ними. Вiн говорить, що на
вiйну йдуть тi, хто втратив гiдний громадський стан, яким нiкуди бiльше
дiтися, цi люди у всi часи є в суспiльствi, яким байдуже чи до
Пугачова, чи п Сербiю. А Сергiй Iванович називає ïх кращими
синами народу, якi болiсно сприймають страждання братiв-словян, наводить
ще й вислiв з вангелiя, що Iсус принiс у цей свiт не мир, а меч. Левiн
досаду- нав на себе, що знову не втримався i почав суперечити брату. Вiн
бачив, що Сергiю Iвановичу ця суперечка неприємна, наче вiн
захищає останнє, що в нього залишилось, тому Левiн припинив
ïï.
625
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Анна КаренiнаВсi саме поверталися з пасiки, коли
розпочалася гроза. Дiти i ДН ллi ледве встигли добiгти додому, як упали
першi краплини. Кiтiз дитиною пiшла в лiс, бо у домi було дуже жарко, i
до дощу не встиiiiа повернутися. Левiн, схопивши простирадла, кинувся до
лiсу. Йоiii здалося, що вiн вже бачить ïх, як блискавиця заслiпила
його, а коiiи вiн знову мiг бачити, то iз жахом побачив, що великий дуб
падаi i почув трiскiт. Вiн бiг щодуху i молився Богу, щоб дерево впало
не на них. I хоча за звичкою встиг подумати, що молитися тепер, коли
дерево вже впало, безглуздо, вiн не мiг придумати нiчого кращого. Левiн
знайшов ïх на iншому кiнцi лiсу i накинувся на дружину, дорiкаючи
ïй за необережнiсть. Кiтi i мамка тримали парасольку над вiзко|м
дитини, Мiтя був сухий, неушкоджений i проспав всю грозу. ПовеЯ таючись
додому, Левiн, памятаючи свою досаду, винувато стискав руку дружини.
По обiдi всi перебували в гарному настроï i бiльше не сперечалися^
Катавасов смiшив усiх своïми розповiдями, Сергiй Iванович так прЯ
сто i цiкаво викладав складнi питання, що всi заслухались його. ТiлiI ки
Кiтi мусила залишити приємне товариство, бо ïï покликали
купЯ ти сина. Потiм Кiтi покликала туди й Левiна подивитися, порадiтИ
успiхам сина вiн почав упiзнавати своïх i особливо радiсно сприй-
мов Кiтi. Це викликало захват не тiльки в матерi, а й несподiвано Я
Левiна. Кiтi зауважила, що вона дуже рада тому, що чоловiк починiИ
любити сина. Левiн зiзнався, що тiльки пiд час грози, коли синовi звЯ
грожувала небезпека, вiн зрозумiв, як сильно вiн його любить.
Вийшовши з дитячоï, Левiн не поспiшив приєднуватися до
загального гурту, де було весело. Вiн зупинився пiд зоряним небом i
знову ВIдЯ дався своïм мiркуванням. Але тепер не було болiсних
сумнiвiв душ^И хоча багато питань поставало перед ним. Тепер для нього
очевиднiИ свiдченням явлення Бога було iснування законiв добра. Вiн
зрозумiв що всього не скажеш словами, потрiбно просто вiрити. Пiдiйшла
Кiтi, вiн хотiв сказати, що трапилось з його душею, але подумав, що ця
та' ємниця його вiри залишиться в ньому, ïï не треба
вимовляти словами Нове почуття не змiнило його водночас, як вiн
очiкував, але, як i люб до сина, воно стражданнями твердо увiйшло у його
душу. Життя набуï вало для Левiна нового прекрасного сенсу добра.
