ПРО ЦАРIВНУ МIСЯЦIВНУ

Прийшла в кузню Мiсяцiвна в серпанковiм покривалi, хлопчик дивиться на
неï краса очi пориває.
Має бiлими руками, аж малому серце вяне, вислоняє, грiшна й
чиста, тугi перса оливянi.Тiкай, тiкай, Мiсяцiвно, бо як вернуться
цигани, накують iз твого серця намиста й перснiв багато. Дай я, хлоню,
потанцюю, бо як вернуться чхавале, ти з закритими очима лежатимеш на
ковадлi. Тiкай, тiкай, Мiсяцiвно! Чуєш, тупотять бахмати? Ну-бо,
хлоню, не топчися по бiлi моïй крохмальнiй.
Ьитим шляхом скаче вершник, мов у бубон, в шлях бабаха, а вже в кузнi
малий хлопчик склепив вiченьки, бiдаха.
Гаєм ïхали цигани, мусянджовiï примари.
Очi мружили набакир, рiвно голови тримали.
А в тiм гаю пугач пуга, пугач пуга тоскно й жаско… Пливе небом
Мiсяцiвна, за руку держить хлопятко.
В кузнi туж, у кузнi лемент, плачуть, голосять цигани, а царiвну
Мiсяцiвну повивають хмари, хмари.