ПОДОРОЖНIЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СПА…

Машина зупинилася, але мотор ще гурчав; десь вiдчинилася великiï
брама. По тому мотор замовк, i знадвору добувся чийсь голос:
Мерцiв сюди, чув? А решту сходами нагору, до зали малюваннi!, зрозумiв?
Так, так, зрозумiв.
Та я не був ще мертвий, я належав до решти, i мене понесли сходи ми
нагору.
Спочатку йшли довгим, тьмяно освiтленим коридором, iз зеленим и,
пофарбованими олiйною фарбою стiнами.
Ось з темряви коридору виринули дверi з табличками 6-А i 6-Б, мiж тими
дверима висiла Фейєрбахова Медея. Далi пiшли дверi з iншими
табличками, мiж ними Хлопчик, що виймає терня* рожеве з
червонястим полиском фото в брунатнiй рамi. А на сходовiй клiтцi, на
стiнi, пофарбованiй у жовтий колiр, пишалися всi вони пiд великого
курфюрста до Гiтлера…
Повз мене проплив портрет старого Фрiца в небесно-блакитному мундирi,
взiрець арiйськоï породи. Потiм виринуло все iнше: погруддi!
Цезаря, Цицерона i Марка Аврелiя, Гермесовi колона з рогом, лi- иоруч у
золотiй рамi вуса й кiнчик носа Нiцше (решту портрета пуло залiплено
написом Легка хiрургiя)… I перш нiж санiтари стали сходити на
третiй поверх, я встиг побачити i ïï перевиту камiнним
лавровим вiнком таблицю з iменами полеглих, з великим зо-
потим Залiзним хрестом угорi.
Якщо зараз, майнуло в мене в головi, якщо зараз… Та ось i вiн, я
його вже побачив краєвид Того, великий i яскравий, плаский, як
iтаровинна гравюра… на першому планi змальована велика в язка
Гшнанiв, на середньому з них було щось надряпано; я розгледiв той напис,
бо, здається, сам його й надряпав…
Мене занесли в залу малювання, над дверима якоï висiло зображення
Зевса, там тхнуло йодом, калом, марлею й тютюном i стояв гомiн. Усе це,
думалося менi, ще не доказ. Кiнець кiнцем, у кожнiй гiмназiï
є зали малювання, коридори iз зеленими й жовтими стiнами, кiнець
кiнцем, те, що Медея* висить межи 6-А й 6-Б, ще не доказ, що я у
своïй школi. …Жодне чуття не говорить тобi, що ти в рiднiй
школi, яку всього три мiсяцi тому покинув… Серце в менi не
озивалося.
Я виплюнув сигарету й закричав; коли кричиш, легшає, треба тiльки
кричати дужче, кричати було так добре, я кричав, як навiже- ний. Я
попросив пити i ще сигарету, у кишенi, вгорi. Менi принесли
145ГЕНРIХ БЬОЛЛЬ. Подорожнiй, коли ти прийпрiiтт/Гп;.
води, тiльки тодi я розплющив очi й побачив старече втомлене обличчя,
пожежну форму, на мене вiйнуло духом цибулi i тютюну…
Де ми? спитав я.
У Бендорфi.
Дякую, сказав я й затягся.
Мабуть, я таки в Бендорфi, себто вдома.
У Бендорфi три класичнi гiмназiï: гiмназiя Фрiдрiха Великого,
гiмназiя Альберта та (може, краще було б цього й не казати), але
остання, третя, гiмназiя Адольфа Гiтлера.
Тепер я чув, як десь били важкi гармати. Гармати били впевнено й
розмiрено, наче врочиста органна музика. Достоту як у тiй вiйнi, про яку
пишуть у книжках iз малюнками… Раптом менi спало на думку, що й
моє iм'я стоятиме на таблицi полеглих, укарбоване в камiнь, а в
шкiльному календарi проти мого прiзвища буде написано Пiшов зi школи на
фронт i полiг за… Та я ще не знав, за що, й не знав ще напевне, чи
я у своïй школi, я хотiв тепер про це дiзнатися будь-що.
Я виплюнув другу сигарету в прохiд мiж соломяниками й спробував посовати
руками, але вiдчув такий бiль, що знову закричав
Нарештi передi мною вирiс лiкар, що мовчки дивився на мене, вiн дивився
на мене аж так довго, що я вiдвiв очi. Позад нього стояв пожежник, що
давав менi пити. Вiн щось зашепотiв на вухо лiкаревi….
Хвилиночку, уже скоро ваша черга…
Я знов заплющив очi й подумав: ти мусиш, мусиш дiзнатися, щ: в тебе за
рана й чи ти справдi у своïй школi. Усе тут було таке далеке менi
та байдуже, неначе мене принесли до якогось музею мiста мерт вих, у
свiт, глибоко чужий для мене й нецiкавий. Нi, не могло бути що лише три
мiсяцi минуло, як я малював тут вази й писав шрифти а на перервах
спроквола сходив униз — повз Нiцше, Гермеса, Того повз Цезаря,
Цицерона, Марка Аврелiя i простував до сторожа Бiрге лера пити молоко в
малу тьмяну комiрчину.
Аж ось санiтари пiдняли мене й понесли за дошку, i я нагледiв ще одну
прикмету, тут, над дверима, висiв колись хрест, як гiмназiя звалася ще
школою Святого Хоми; хреста потiм зняли, але на стiнi лишився свiжин темно-
жовтий слiд, такий виразний, що його було, мабуть, ще краще видно, нiж
сам той старий, маленький, благенький хрест. Тодi спересердя вони
перефарбували всю стiну, та маляр не зумiв дiбрати фарби, i хрест знов
виступив. Вони лаялися, та нiчого не зар_{й аил} Хреста було
видно, було видно навiть слiд вiд буковоï галузки, яку чiп ляв
сторож Бiргелер, коли ще дозволяли чiпляти по школах хрести…
Аж ось мене поклали на операцiйний стiл i я побачив своє
вiдображення в свiтлi лампочки. Обважнiлий пожежник стояв навпроти
148ГЕНРIХ БЬОЛЛЬ. Подорожнiй, коли ти прийдеш у Спа…/юшки й
усмiхався менi; вiн усмiхався втомлено й скорботно. I раптом за його
плечима на нестертому другому боцi дошки я побачив щось ти ке, вiд чого
закалатало серце в мене в грудях на дошцi був напис моєю рукою.
Усе iнше не було ще доказом: анi Медея, нi Нiцше, нi динарський профiль
верховинця з кiнофiльму, нi банани з Того, нi намiть слiд хреста над
дверима, усе це могло бути й по всiх iнших шко- ипх. Та навряд щоб по
iнших школах писали на дошках моєю рукою. Он вiн, ще й досi там,
той вислiв, який нам звелiли тодi написати, у тому безнадiйному життi,
яке скiнчилося лише три мiсяцi тому: Подорожнiй, коли ти прийдеш у
Спа… О, я памятаю, як взяв завеликi ттери i вчитель малювання
розкричався. Сiм разiв було там написано моïм письмом, латинським
шрифтом, готичним, курсивом, рим, i.ким, iталiйським i рондо Подорожнiй,
коли ти прийдеш у Спа…
Я сiпнувся, вiдчувши укол у лiве стегно, хотiв був пiдвестися на мiктi й
не змiг, проте встиг поглянути на себе й побачив мене вже розмотали, що
в мене немає обох рук, немає правоï ноги, тим-то я
одразу впав на спину, бо не мав тепер на що спертися; я закричав; та
ïï кар тiльки знизав плечима; я хотiв ще раз подивитися на
дошку, але пожежник стояв тепер зовсiм близько бiля мене й заступав
ïï; вiн мiцно тримав мене за плечi, i я чув лише дух смалятини
й бруду, що йшов вiд його мундира, бачив тiльки його втомлене, скорботне
обличчя; i раптом я його пiзнав: то був Бiргелер.
Молока, тихо сказав я…