ПАНI БОВАРI

ЧАСТИНА ПЕРША
У життi Шарля Боварi навiть у дитячi роки не було нiчого особливого. До
дванадцяти рокiв вiн тинявся селом: бiгав за орачами в поле, ганяв
грудками гракiв, рвав понад ровами шовковицю, пас iз хворостиною
iндикiв, ворушив сiно, лазив по лiсах.
Батько його служив колись вiйськовим фельдшером, але, прошпетившись у
призовних справах, змушений був залишити службу. Скориставшись
своєю вродою, вiн пiдчепив з льоту посаг у шiстдесят¹
тисяч франкiв, який давав за своєю дочкою торгiвець головними
уборами. Дiвчина була без памятi вiд його статури. Одружившись, пан
Боварi жив два чи три роки на жiнчинi кошти, добре обiдав, пiзно
вставав, бував щовечора як не в театрах, то в кавярнях. Потiм тесть
помер, лишивши ïм у спадок якусь мiзерiю. Боварi обурився й узяв-*
ся сам до фабричного виробництва, та мало не вилетiв у трубу i ви-1
ïхав на село, але й на землеробствi знався не краще. Похазяйнувавши
деякий час, вiн махнув рукою на свою господарську дiяльнiсть, найняв за
двiстi франкiв рiчноï плати садибу i, досадуючи на своï не-i
вдачi, заздрячи всiм на свiтi, вирiшив доживати вiку у спокоï, мав-
I ши лише сорок пять лiт од роду. Жiнка його колись душi в ньому не
чула. Змолоду привiтна i жвава, пiд старiсть вона стала дражливою»
i нервовою. Бачачи, як чоловiк бiгає за сiльськими дiвками,
прихоï дить додому iз якихось вертепiв, гидко сопучи з перепою,
вона спочатку страждала без скарг, без докорiв. Але потiм у нiй
заговорила гордiсть. Вона вже не плакала, гнiтила лють на серцi,
замкнулась в нiмому стоïцизмi. Завжди вона кудись бiгала, про щось
клопоталм Коли в неï знайшовся хлопчик, вона пестила його, мов
королевичаЯ Усупереч материним турботам, батько висував свiй iдеал
мужнього) дитинства. Бажаючи загартовувати сина по-спартанському, вiн
клав хлопця спати в нетопленiй кiмнатi, привчав хлистати ром. Пан Боварi
мало дбав про науку. Мати ж в думцi бачила сина розумним, освi-| ченим.
Вона навчила його читати. Коли Шарлю виповнилося дванадi цять рокiв,
мати домоглася, щоб його почав учити мiсцевий кюреï Згодом хлопця
вiддали до руанського колежу. Завдяки своïй старавi ностi вiн
завжди був у числi середнiх учнiв. Через три роки батьки за брали його з
колежу, щоб вiн студiював медицину.
Мати найняла йому квартиру, придбала меблi, чавунну грубку з запасом
дров, суворо наказала шануватися i поïхала додому. ОзнайомивИ шись
iз програмою занять, Шарль довго ходив, як очманiлий. Вiн не тямив
нiчогiсiнько, хоч як уважно слухав викладачiв. Проте намагавЛ 766ГЮСТАВ
ФЛОБЕР. ПанiБоварi
ся працювати позаводив загальнi зошити з усiх дисциплiн, вiдвiдував усi
лекцiï, не пропускав жодного клiнiчного заняття. Та через деякий
час вiн поволi забув своï добрi намiри, унадився до шинку, став
грати у домiно. Не дивно, що з такою пiдготовкою Шарль провалився на
екзаменах на звання санiтарного лiкаря. Мати простила його батько ж
довiдався про це лише на пятий рiк. Шарль знову засiв за науку визубрив
напамять усi питання i склав iспит цiлком пристойно
^ПРа^кку у мiстечку Тост влаштувала Шарлю мати. Вона
ж знайшла йому дружину вдову судового пристава з Дьєппа, що мала
сорок п ять рокiв i тисячу двiстi лiврiв рiчного доходу. Шарль
сподiвався, що одруження полiпшить його становище, гадав, що буде
порядкувати сам собою i своïми грiшми. Але жiнка взяла його в шори-
вiн мусив говорити на людях так, а не отак, постувати щопятницi
одягатися, як велiла дружина, правити за ïï наказом гонорар iз
пацiєнтiв. Вона стежила за кожним його кроком, щохвилини треба
було з нею панькатися. Вiчно вона ахала та охала, завжди просила якихось
солодких лiкiв i хоч трошечки бiльше ласки.
Емму Руо Шарль побачив уперше, коли його викликали на ферму ïï
батька, який зламав ногу. Перелом був простiсiнький. Шарль швидко
впорався з перевязкою, обiцяв заглянути до хворого через три днi,
натомiсть заявився вже другого дня, потiм навiдувався регулярно двiчi на
тиждень. Вiн навiть не замислився над тим, чого це йому так полюбилося
ïздити на ферму Берто. Зате сяючий вигляд Шарля, коли вiн
виряджався до добродiя Руо i звiстка про те, що у старого є
донька, яка дiстала прекрасну освiту в монастирi урсулинок, спричинили
напад ревнощiв у лiкаршi. Вона iнстинктивно зненавидiла Емму. Пiсля
нескiнченних слiз дружини Шарль заприсягся на молитовнику, що бiльше не
буватиме у Руо. Та незабаром дружина Шарля несподiвано померла. Дядько
Руо привiз Шарлю плату за вилiкувану ногу, поспiвчував горю л саря i
запросив до себе на ферму. Шарль знову почав часто бувати у Берто.
Поступово вiн дедалi рiдше й рiдше згадував про покiйну дружину,
приємне вiдчуття незалежностi допомагало йому забувати про
самiтнiсть. Тепер вiн мiг робити все, що йому заманеться, бувати на
фермi добродiя Руо скiльки захоче. У ньому ворушилась якась невиразна
надiя, якесь передчуття щастя. Вiдбувши жалобу, Боварi одружився з
панною Руо. Весiлля вiдгуляли добре: гостей було аж сорок три особи, за
столом сидiли шiстнадцять годин, наступного ранку все почалося спочатку;
догулювали ще й кiлька днiв по тому. За два днi по весiллi молодi
поïхали до Тоста.
З перших же днiв Емма Боварi заходилася переробляти в домi все по-
своєму. Шарль був щасливий, адже до цього у нього не було нiчо
767
ГЮСТАВ Ф Л О Б Е Р. Панi Боварi
го хорошого в життi. Тепер вiн навiть оволодiв чарiвною iстотою, яку!
палко кохав. Увесь свiт обмежувався для нього тепер шовковистим! кругом
п спiдниць, вiн картав себе, що не досить любить ïï,
завждiï скучав за нею, поспiшав повернутися додому, i серце його
калатало коли вiн збiгав нагору сходами. Шарль i гадки не мав, що
коïться в душi дружини.
До шлюбу Еммi здавалося, що вона кохає, але кохання має дава-
— ти щастя, а щастя не було: виходить, вона помилилася. У
монастирi дiвчина читала багато романiв, i ïй хотiлося бути схожою
на чудових героïнь, що вiддаються жагучим пристрастям. Вона
горнулася душею до бурхливих явищ. Натура в неï була бiльш
емоцiйна, нiж артистична, вона прагнула хвилюючого, а не мальовничого.
Коли в
ми померла мати, вона першi днi дуже плакала, замовила медальйон для
волосся небiжчицi. В душi вона вiдчувала певне задоволення тим, що
одразу пiднеслась до вишуканого iдеалу безрадiсного iснування, який
є недосяжним для пересiчних сердець. Черницi вже про-I рокували
ïй релiгiйне покликання, але Еммi були неприйнятнi таïнства
вiри i дисциплiна. Батько забрав ïï з пансiону. Повернувшись
додому, Емма першi днi з задоволенням командувала слугами, але незабаром
село набридло ïй. Вона вважала себе вкрай розчарованою
iстотою^нездатною навчитися чогось нового чи зазнати якихось почуттiв.
Поява Шарля у Берто надала ïй вiри, нiби до неï зiйшла,
нарештi, та чудесна пристрасть, яка досi ширяла над нею легендарним роже
ш птахом у сяєвi поетичних небес. Проте замiжжя не принесло Еммi
вимрiяного блаженства. Шарль був вiдданий ïй, добрим, працелюбним,
але в ньому не вiдчувалося й тiнi героïчного. Вiн не вмiв нi
плавати, нi фехтувати, нi стрiляти з пiстолета. Розмови Шарля були
пласкi, як вуличнi тротуари. Емму дратували його благодушний спокiй,
його вайлувата безтурботнiсть i навiть щастя, що вона дарувалi йому.
Оскiльки Емма виросла з мрiєю про сильнi й палкi пристрастi, життя
в провiнцiï здавалось ïй прозаïчним, якимось несправжнiм
ïй здавалося, нiби в деяких кутках землi щастя вроджується
само со- оою, подiбно до того, як деякi рослини вимагають певного
ґрунту Д не приймаються нi в якому iншому мiсцi. I щоб зазнати вiд
життя повноï втiхи, треба було, мабуть, поïхати в екзотичнi
краï з гучними назвами. Може, ïй хотiлося розповiсти комусь
про всi своï химери.
ле вона не могла знайти нi слiв, нi нагоди, нi вiдваги. Якби ШарлI
схотiв, якби вiн здогадався, пiдхопив ïï думку, — серце
ïï прорвалося раптовою щедрiстю, як падають з дерева достиглi
плоди, коли його труснути рукою. Але що тiснiше сплiталося
ïхнє iнтимне життя ТО глибше ставало внутрiшнє
вiдчуження Емми.
768
за-
яка
————- ГЮСТАВ Ф Л О Б Е Р. Панi Бовдрi
Панi Боварi-мати якось зразу незлюбила невiстку через ïï велико-
панськi замашки. Коли мати приïздила до сина, то увесь день тiльки
чути було, що доню та мамо. Обидвi говорили, пiдiбравши губи вимовляли
пестливi слова, а голос аж тремтiв од притамованоï лютi Емма
намагалася розпалити в собi кохання до чоловiка, проте цi спроби були
марними. Вона незабаром переконалася, що в почуттях Шарля немає
нiчого особливого. Вiн милував ïï у певнi години, i це стало
нiби якоюсь звичкою, подiбною до заздалегiдь замовленого де-
серту по одноманiтному обiдi. Лiсник, якого Шарль вилiкував од
палення легенiв, подарував Еммi маленьку iталiйську левретку, стала
вiрною супутницею у самiтнiх прогулянках панi Боварi.
Проте одного разу в життя Емми увiрвалась надзвичайна подiя: подружжя
Боварi було запрошено до родового маєтку маркiза дАн-
дервiльє, якого Шарль порятував, вчасно розiтнувши ланцетом
пухлину у горлi. Прекраснi зали, знатнi гостi, вишуканi страви й вина
сяйво коштовностей на дамах, звуки вальсу це було те розкiшне життя, про
яке мрiяла Емма. Спогади про цей бал стали для неï своєрiдним
заняттям. З часом всi обличчя змiшалися в ïï памятi,
призабулись мелодiï контрдансiв, деякi подробицi вивiтрилися, але
жаль лишився. Емма придбала план Парижа i, водячи пальцем по картi
мандрувала столицею. Вона передплатила дамський журнал i жадiбно
поглинала все, що писали про великосвiтське життя. Знала останнi моди
сезону, розклад спектаклiв у оперi. Стежила за романами. Читаючи книжки,
Емма весь час згадувала вiконта, з яким танцювала вальс, порiвнювала
його з лiтературними героями. Париж, безбережний, як океан, мерехтiв
перед Емминими очима в рожевiй iмлi.
А Шарль — пiд дощ, пiд снiг знай розïжджав верхи околишнiми
путiвцями, бабрався в пiтних постелях, пускав хворим кров розгля;
ïв, що було у нiчних горшках, зате щовечора знаходив дома веселии
вогонь i елегантно вбрану гарненьку жiнку, вiд якоï так i пашiло
свiжiстю. Вона чарувала чоловiка своєï тонкою вигадливiстю з
якою прикрашала свiй дiм на зразок того, про що читала в журналах^
Репутацiя Шарля остаточно встановилась, пацiєнти любили його.
Бажаючи йти в ногу з наукою, Шарль передплатив медичний журнал, який
пробував читати пiсля обiду, але, зморений, засинав за п ять хвилин.
Емма дивилась та тiльки плечима знизувала. ïй хотiлося б^ щоб
прiзвище Боварi — _це ж i ïï прiзвище! —
стало славнозвiсним, фiгурувало в газетах i журналах, гримiло на всю
Францiю. Але Шарль не вiдзначався честолюбством.
Углибиш душi Емма сподiвалась на якусь перемiну. Настала весна. Коли
зацвiли грушi, у Емми зявилася астма. З початку липня
769ГЮСТАВ Ф Л О Б Е Р. Панi Боварi
вона стала рахувати, скiльки тижнiв залишилося до жовтня: можливо,
маркiз дАндервiльє дасть ще один бал. Але i вересень уже минув, а
не було анi листiв, анi вiзитiв.
Пiсля цього гiркого розчарування серце знову спустiло, знову потяглись
нуднi, одноманiтнi днi. Вона занедбала музику. Шиття дратувало
ïï. Читати не хотiлось. Господарчi справи вона зовсiм
занехаяла. Емма зробилась вередлива, ïй важко було догодити. Вона
ставала щораз блiдiшою, у неï почалось серцебиття. Шарль прописав
ïй валерянку i камфорнi ванни, але всякi спроби лiкування ще дужче
дратували ïï. Вона постiйно скаржилась на Тост, i Шарль
вирiшив, що ïï хвороба викликана мiсцевим клiматом. Шарлю
нелегко було покидати Тост саме в такий момент, коли вiн починав ставати
на ноги, та заради здоровя дружини вiн вирiшив перебратися до Йонвiля,
неподалiк вiд Руана. У березнi, коли вони виïхали з Тоста, панi
Боварi була вагiтна.
ЧАСТИНА ДРУГА
Йонвiль-лАббеï мiстечко, розташоване за вiсiм льє вiд Руана.1
Його видно здалеку: лежить собi, розкинувшись на березi, мов чередi ник,
що спочиває над рiчкою. Будинок нотарiуса, церква, критий ринок,
аптека пана Оме, трактир Золотий лев бiльше в Йонвiлi й дивитись
немає на що. Головна i єдина вулиця тягнеться не бiльше як
на рушничний пострiл. Коли з Руана прибував дилiжанс Лас-I тiвка,
йонвiльцi збiгалися на площу; кучер Iвер виконував в Руанi всi ïхнi
доручення: ходив по крамницях, привозив чоботарю шкури, ковалю залiзо,
своïй хазяйцi оселедцi, жiнкам капелюшки вiд модистки й накладне
волосся вiд перукаря.
Аптекар Оме взяв пiд свою опiку прибуле в Йонвiль подружжя Боï
варi. Вiн зустрiв ïх у Золотому левi i пiд час обiду познайомив
лiкаря з особливостями медичноï практики в цих краях. Панi Боварi
пiд час' цього ж обiду звернула увагу на бiлявого нерiшучого i
соромязливогОï юнака Леона Дюпюï, який служив клерком у
мiсцевого нотарiуса. З першоï бесiди вони вiдчули спорiдненiсть
душ. Леон любив книги, муi зику, мав романтичну вдачу, часто поринав у
мрiï, рятуючись вiд нудьги йонвiльського життя. Емма Боварi вразила
його уяву, до зустрiчi з нею йому ще нiколи не доводилось розмовляти ДВI
години пiдряд з дамою.
Подружжя Боварi оселилося в домi, залишеному попереднiм лiка-| рем.
Шарль був захоплений очiкуванням дитини. Що бiльше наблиi жався час
пологiв, то дужче вiн любив дружину. Емма була спочатку дуже здивована,
а потiм ïй захотiлося швидше родити, щоб узнати! що значить бути
матiрю. ïй хотiлося хлопчика, але народилася дi-i 770ГЮСТАВ Ф Л О Б
Е Р. Панi Боварi
вчинка. Емма довго думала над тим, як назвати дочку, i нарештi спинилась
на iменi Берта так назвала на балу одну молоду жiнку маркiза. Дядько Руо
не мiг приïхати на хрестини, i в куми запросили пана Оме. Дiвчинцi
знайшли годувальницю.
Життя Емми в Йонвiлi не вiдзначалось рiзноманiтнiстю. Обiд, на який
завжди приходив пан Оме, з яким Шарль вiв бесiди про пацiєнтiв,
гонорари, газетнi новини. Вечiрки у пана Оме, де гостi спочатку грали в
карти, потiм в домiно. Одноманiтнiсть i нудьгу цього життя скрашувало
товариство Леона. Мiж ним i Еммою встановилась нiби якась угода,
постiйний обмiн книжками й романсами. Леон закохався в молоду лiкаршу,
але не насмiлювався освiдчитися ïй. Вона здавалась йому такою
цнотливою i неприступною, що у нього не залишилось жодноï
надiï. Леон i гадки не мав, що Емма також була закохана в нього,
але прагнула самоти, щоб досхочу розкошувати його образом. Зустрiчi з
ним порушували зачарування мрiй. Емма i жалкувала, що своєю
неприступнiстю вiдштовхувала вiд себе молодого клерка, але разом з тим
радiла й пишалася, що може сказати собi: Я чесна. Що бiльше вона мрiяла
про Леона, то сильнiше ïï дратував Шарль. Вона вiдчувала себе
дуже нещасною, а тим часом ïй треба було вдавати перед усiма, що
вона щаслива. Це лицемiрство було ïй огидне. Лише служниця Фе-
лiсiте була свiдком ïï ридань. Втомлений безплiдним коханням,
Леон вiдïхав до Парижа продовжити навчання. Емма впала у похмуру
меланхолiю, в якусь тоскну безнадiю. Образ Леона весь ча^г:
вставав перед ïï уявою. Вона кляла себе за те, що не кохала
його. I знов, як у Тостi, почалися поганi часи. Тепер Емма вважала себе
ще нещаснiшою, нiж ранiше, бо вона пiзнала горе i була пересвiдчена, що
йому не буде краю. З нею стали траплятися напади, пiд час яких вона була
здатна на всякi безрозсудства. Часто на неï нападали млостi. Одного
дня сталося навiть кровохаркання. Стривожений Шарль викликав до Йонвi-
ля свою матiр i подовгу радився з нею щодо Емми, бо вона й слухати не
хоче про лiкування. Свекруха вважала, що ïï невiстцi треба
справи хорошоï, роботи руками, що вiд неробства i лiзуть у голову
рiзнi химери. Шарль з матiрю вирiшили не давати Еммi читати романiв.
Та ось якось на прийом до Шарля зявився пан Родольф Буланже де ла Юшетт.
Вiн привiз до лiкаря свого конюха: той хотiв, щоб йому пустили кров.
Пановi Родольфу Буланже було тридцять чотири роки. Брутальний на вдачу i
бистрий на розум, вiн мав чимало любовних пригод i досконало розумiвся
на жiнках. Панi Боварi впала йому в око. Вiн одразу зрозумiв, що Еммi
дуже нудно в Йонвiлi, що душа в неï аж бринить за коханням, i
вирiшивши, що вона буде його коханкою, негайно став обмiрковувати, де б
з нею зустрiтися.
771
ГЮСТАВ ФЛОБЕР. Панi Боварi
Невдовзi в Йонвiлi вiдкрилася сiльськогосподарська виставка. Родольф
зустрiв там Емму. Вiн скаржився ïй на самотнiсть, на провiнцiйну
обмеженiсть, яка занапащає життя, губить мрiï. Потiм завiв
мову про спорiдненiсть душ, якi зєднаються в коханнi, попри всi
перешкоди i дрiбну умовну мораль. Коли ж Родольф сказав Еммi, що нiколи,
нi в чийому товариствi вiн не знаходив такого всевладного зачарування, i
стиснув ïï руку, то вiдчув, що долоня ïï горить i
трiпонеться, як спiймана горлиця.
Пiсля виставки Родольф не зявлявся пiвтора мiсяця, розраховуючи, що вiд
нетерпiння побачитися з ним любов Емми ще бiльше розi гориться. Його
розрахунок був правильним. Вони стали коханцями пiд час першоï ж
прогулянки верхи, яку запропонував Родольф для покращення Емминого
здоровя, а Шарль гаряче пiдтримав. Ввечерi пiсля прогулянки, глянувши на
себе в дзеркало, Емма була враже на своïм виглядом. Нiколи ще очi в
неï не були такi великi, такi чорнi, такi глибокi. Щось невловно
тонке свiтилося на ïï обличчi, одухотворяючи й змiнюючи його.
Вiд думки, що в неï є коханець, вона вiдчувала невимовну
насолоду. Нарештi й вона зазнає тих радощiя кохання, тих захватiв
щастя, яких уже й не гадала дiждати. Емма настiльки була захоплена цим
почуттям, що наважувалася приходити в дiм Родольфа рано-вранцi, коли
ïï чоловiк виïздив до хворих. Згодом вони вiдмовились вiд
цих нерозважливих вiдвiдин. Родольф став приходити ночами в садок,
викликав Емму, кидаючи у вiконницю жменю пiску. Вона вибiгала,
затамувавши подих, усмiхнена! тремтяча, невдягнена. Це кохання без
розпусти було для РодольфИ цiлковитою новиною: воно виходило за рамки
його дотеперiшнiх легковажних звичок, задовольняючи в ньому не лише
хтивiсть, але я гордiсть. Проте, пересвiдчившись, що Емма його
кохає, вiн став байдужим. Для Емми ж з часом ïï почуття
стало не душевною прихилш нiстю, а якоюсь ненастанною спокусою. Родольф
цiлком пiдкорив ïï. Вона його майже боялась. Проте зовнi все
йшло гладенько. Родольï фовi вдалося врегулювати ïхнi
взаємини за своєю уподобою, i за пiл року коханцi опинилися
в ролi подружжя, що спокiйно пiдтримок домашнє вогнище. Емма
навiть почала питати себе, чому це вона так ненавидить Шарля i чи не
краще було б спробувати полюбити його. Тут дуже до речi зявився аптекар
i дав ïй для цього певну нагоду.
Пан Оме прочитав хвалебну статтю про новий метод лiкування
викривленоï ступнi i, будучи прихильником прогресу, висловив
паï трiотичну думку, що Йонвiль мусить iти в ногу з життям, а для
цьД го необхiдно виконати в ньому операцiю стрефоподiï. Вiн став
перег конувати Шарля допомогти Iполитовi з Золотого лева, зробивши
772ГЮСТАВ ФЛОБЕР. ПанiБоварi
тому таку операцiю. Емма не бачила жодних пiдстав вважати свого чоловiка
за нездару, а яка б це втiха була для неï, якби вона спонукала
Шарля до цього вчинку, що спричинився б до зростання його репутацiï
i його прибуткiв, ïй так хотiлося знайти собi якусь опору, мiцнiшу
за любов. Шарль послухався умовлянь аптекаря й дружини. Iполита ж
вдалося переконати погодитися на операцiю лише завдяки тому, що це йому
нiчогiсiнько не коштуватиме. Пiсля операцiï схвильована Емма
зустрiла Шарля на порозi й кинулась йому на шию. Вечiр пройшов в
розмовах i спiльних мрiях. Проте через пять днiв у конюха почалася
гангрена. Довелось послати в Нефшатель по тамтешнє медичне
свiтило, пана Канiве. Той оглянув хворого i заявив, що тут рада одна
ампутацiя. Шарль був у вiдчаï. Емма не вiдчувала жалю до чоловiка,
ïï гнiтила iнша думка: як могла вона уявити собi, нiби ця
людина на щось здатна? I Емма згадала всi своï поривання до
розкошiв, всi своï сердечнi поневiряння, убозтво свого шлюбу,
своï мрiï, що попадали в болото, як пiдбитi ластiвки. Коли
увечерi в садок прийшов Родольф, вони обнялись, i вся ïхня досада
розтала, як снiжинка, в палкому поцiлунку.
Вони почали любитися знову. Емма часто говорила Родольфу, що чоловiк
ïй остогид, що жити так далi несила. Вiн просто не мiг збагнути, до
чого вся ця плутанина в такiй звичайнiй справi, як любов. А в неï
були своï пiдстави, своï причини кохати його щораз бiльше.
Ïï нiжнiсть до Родольфа зростала щодня пiд впливом вiдрази до
чоловiка. Що повнiше вона вiддавалась одному, то дужче ненавидiла
другого. Граючи роль доброчесноï дружини, вона водночас аж уся
палала вiд згадки про коханця. Для нього вона обвiшувалась браслетами,
перснями, коралами. Коли вiн мав прийти, вона ставила троянди у великi
вази синього скла, оздоблювала свою кiмнату i себе, як куртизанка, що
чекає на вiдвiдини принца. Вона робила йому дорогi подарунки,
купленi у Jlepe: гарапник з позолоченою головкою, печатку з девiзом Amor
nel cor, елегантне кашне, портсигар, достоту такий, як вiконтiв. ïй
хотiлось завжди бути поруч з Родольфом.
Пiсля черговоï сварки зi свекрухою Емма вибiгла до Родольфа
надзвичайно збентежена i стала благати його виïхати разом з Йонвi-
ля. Очi ïï, повнi слiз, блищали, наче вогонь пiд водою; груди
високо здiймались вiд переривчастих зiтхань. Нiколи вона не була йому
такою милою, як зараз; забувши все, вiн погодився.
Емма стала жити солодкими мрiями про близьке щастя. Разом з Родольфом
вони детально продумали план втечi. Емма приготувала речi для подорожi.
Нiколи панi Боварi не була такою гарною, як цi днi; вона була вродлива
тiєю особливою вродою, яка породжується
773
ГЮСТАВ ФЛОБЕР. Панi Боварi
радiстю, захватом i успiхом, яка є проявом повноï
гармонiï мiж темпераментом i зовнiшнiм обставинами. Проте на
неï чекав страшенний удар. Родольф, який весь час вiдкладав
вiдïзд, в останнiй день вiдмовився вiд цього задуму. Вiн вирiшив
порвати з Еммою i написав ïй листа, якого вранцi надiслав у кошику
з абрикосами.
Родольф часто вдавався до такого способу листування, посилаю-I чи фрукти
або дичину, як до пори року. Але цього разу якесь недобре передчуття
охопило Емму. Знайшовши листа на днi кошика, пiднялась на горище, щоб
нiхто не бачив, що вона читає. Що напруженi- ше вона вдумувалася у
змiст листа, то дужче мiшалось ïй усе в головi. Погляд ïï
нестямно блукав, ïй хотiлось, щоб уся земля запалася. З розчиненого
вiкна вона подивилась на брук i готова була зробити] останнiй крок, але
тут Шарль голосно покликав ïï обiдати. I довелось зiйти вниз.
Довелося сiсти до столу. В той час, коли Шарль марно намагався вмовити
Емму скуштувати абрикосiв, по площi швидкою риссю промайнуло синє
тильбюрi. Емма скрикнула i впала навзнак,] як мертва. Рiч у тому, що
пiсля довгих мiркувань Родольф вирiшиш поïхати до Руана. Але з його
маєтку до Бюшi можна було добратись тiльки Йонвiльським шляхом, що
вiн i змушений був зробити. Емма впiзнала його в свiтi лiхтарiв, що
блискавкою розпанахали темряву.1
Протягом сорока трьох днiв Шарль не вiдходив вiд Емми, рятуючи
ïï вiд запалення мозку. Вiн кинув усю практику i жодноï
хвилини не спав. Найдужче його лякала цiлковита апатiя дружини: вона
нiчого не говорила, нiчого не чула i навiть, здавалось, зовсiм не
страждала! нiби ïï тiло й душа знайшли нарештi спокiй по всiх
тривогах i муках*
Одного разу, в самому розпалi хвороби, Еммi здалося, що вже почни
нається агонiя, i вона забажала причаститися. Пiд час цього
таïнства вона вiдчула, нiби ïï осiняє якась могутня
сила, що визволяє ïï вiд усiх болiв, усiх вражень i
почуттiв. Серед iнших оманливих надiй Еммi вiд-] крився стан
непорочноï чистоти, коли душа витає над землею, злив' ючись з
небом. Емма теж прагнула до цього, ïй хотiлося стати святою. А
память про Родольфа сховалася в неï десь у глибинi серця i
спочивала там. Вiд цього набальзамованого великого кохання точився
нiжнищ аромат, що проникав усюди i проймав собою ту атмосферу
непорочное* тi, у якiй хотiла тепер жити Емма. Стаючи навколiшки до
молитви вона посилала до Господа тi самi голубливi слова, якi шепотiла
колисi коханцевi в запалi грiховноï пристрастi. Вона хотiла
запалитися пор вом вiри, але втiха так i не сходила з небес, i вона
пiдводилась, стомлЛ на фiзично i з щемливим вiдчуттям якоïсь
величезноï облуди.
Тодi вона вiддалась вся надмiрнiй доброчинностi. Вона шила одiя для
убогих, посилала дрова породiллям, годувала юшкою жебракiвi 774ГЮСТАВ
ФЛОБЕР. Панi Боварi
Вона знову забрала додому дочку, пiд час ïï хвороби Шарль
вiддав був дитину до мамки. Вона вирiшила сама навчити ïï
читати, i хоча як вередувала Берта, мати не гнiвалась. Про що б Емма не
говорила, вона вдавалась до молитовних виразiв. Панi Боварi-старша тепер
уже не знала, до чого й прискiпатися, от хiба що не похваляла
тiєï манiï возитися з кофтами для сирiток, коли в домi i
своя бiлизна не латана.
Якось навеснi пан Оме порадив Шарлю повезти жiнку для розваги в
руанський театр послухати славнозвiсного тенора Лагардi. Шарль подiлився
цiєю думкою з жiнкою. Та спочатку вiдмовлялась, посилаючись на
клопiт, втому, витрати. Але Шарль, всупереч звичаєвi, стояв на
своєму, бо був переконаний, що ця розвага вийде на користь Емi,
яка була пiсля хвороби до всього байдужою.
Слухаючи оперу, Емма знову потрапила в казковий свiт читаних У дiвоцтвi
книжок. Вона вiддавалась колисанню мелодiй, вона вiдчувала, як
вiбрує вся ïï iстота, неначе смички скрипалiв ходили по
ïï нервах. У почуттях головноï героïнi Емма
впiзнавала все те спянiння, всi тi страждання, вiд яких мало не вмерла
сама. Голос спiвачки здавався ïй тiльки вiдлунням власних думок, а
вся ця чарiвлива iлюзiя якоюсь часткою ïï життя. Слухаючи
славнозвiсного тенора i прагнучи крiзь iлюзiю вигадки до живоï
людини, Емма намагалася уявити собi те життя те гучне, незвичайне,
блискуче життя, якого б i вона могла зазнати, якби так судилося долею. В
антрактi до ïхньоï ложi зайшов Леон, якого Шарль несподiвано
зустрiв в буфетi. Вiн приïхав до Руана на два роки попрацювати у
великiй конторi. З цього моменту Емма вже не слухала опери. Вона
згадувала своє спiлкування з Леоном в Йонвiлi три роки тому, те
бiдне кохання, таке тихе й довге, таке скромне й нiжне. Гра акторiв
здавалася ïй тепер неприродною- Вистава ще не скiнчилася, а Леон та
подружжя Боварi залишили театр, вийшли на набережну й сiли в холодочку
перед кавярнею. Розмова швидко урвалася, бо в присутностi чоловiка Еммi
з Леоном, власне, не було про що говорити. Коли Шарль пожалкував, що не
дослухав останньоï дiï, Леон почав вмовляти залишитися ще на
один день, аби знову послухати Лагардi. Та Шарль нiяк не мiг
затримуватися в Руанi i запропонував Еммi лишитися в Руанi самiй.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Коли Леон зустрiв Емму пiсля трилiтньоï розлуки, в ньому знову
заговорила жага. Попрощавшись ввечерi з подружжям Боварi, Леон пiшов за
ними назирцi, щоб подивитися, де вони зупинилися. Другого дня, близько
пятоï години, вiн прийшов у Червоний хрест. Емма нiтрохи не
збентежилась, коли вiн увiйшов. Мiж ними завязалась бе-
775
ГЮСТАВ ФЛОБЕР. Панi Боваиi
сiда, в якiй обоє почали визначати причини своïх страждань, i
що бiль-J ше говорили, то дужче запалювались дедалi бiльшою
взаємодовiрою.* Часом вони замовкали, нiби не наважуючись
висловити думку до кiн-I ця, i тодi вдавались до багатозначних натякiв.
Емма не призналась, що кохала iншого, а Леон не сказав, що забув
ïï. Обоє вони малювали себе такими, якими бажали б бути,
i пiдганяли своє минуле життя пiд творенi нинi iдеали. Леон гаряче
доводив Еммi, що рiдко хто може оцiнити iдеальну натуру. От вiн вiн
полюбив ïï з першого погляду, вiн просто впадав у розпач на
думку про те, якого щастя вони могли б зазнати, якби ласкава доля звела
була ïх ранiше i поєднала навiки. Емма почала переконувати
його, що кохання мiж ними неможливе, що вони повиннi, як i досi, не
переступати межi братньоï дружби. Емма й сама! не знала, чи
серйозно це говорилось: вона упивалась чаром спокуси i водночас
намагалася встояти проти неï. Вони проговорили допiзна, забувши
навiть про оперу, заради якоï Емма залишилась в Руанi. Прощаючись,
Леон виблагав у Емми згоду побачитися ще раз завтра. Вона призначила
побачення вранцi в соборi. Коли Леон пiшов, Емма напл сала йому
довжелезного листа, у якому вiдмовлялась вiд побачення. Але, запечатавши
листа, вона раптом згадала, що не знає Леоновоï адреси. Тодi
вона вирiшила, що вiддасть його завтра сама.
Вони зустрiлися в соборi. Емма довго молилася, сподiваючись, що небо
пошле ïй якесь знамення, але на душi ïй ставало щодалi
бентежнiше. Вийшовши з собору, Леон послав хлопчика, який бавився на
папертi, покликати вiзника. Емма була запротестувала, сказавши^ що це
непристойно. Леон вiдказав, що так роблять у Парижi. Цей непохитний
аргумент переконав ïï. Вони сiли в екiпаж, кучер отримав
дивний наказ ïхати куди хоче. I в порту, серед вiзкiв i бочок, i в
Mid- тi ^на вулицях i перехрестях обивателi широко
розплющували очi, дивуючись iз цiєï небаченоï в
провiнцiï картини: карета з опущя ними шторами весь час
показується то тут, то там, закрита, як Домовина. i розгойдана, як
корабель пiд бурею.
Повернувшись до Йонвiля, Емма довiдалася, що помер свекор. Бачачи
мовчазнiсть дружини, Шарль вирiшив, що вона дуже засмучеï на, i
намагався нiчого не говорити, щоб не додавати ïй жалю; вiн був
зворушений ïï, як йому здавалося, спiвчуттям. А Емма була в
цей час думками в Руанi. Вона знайшла привiд поïхати туди знову
необхiдно було порадитися з паном Леоном щодо того, як обачливо оформити
справи про спадщину.
То були захоплюючi, розкiшнi, неповторнi три днi справжнiï медовий
мiсяць. Вони оселились бiля набережноï, в готелi Булонь. Жили,
зачинивши вiконницi й замкнувши дверi. Надвечiр брали 776ГЮСТАВ Ф Л О Б
Е Р. Панi Боварi
човна i ïхали обiдати на острiв. Прощання було дуже сумне. Леон мав
адресувати своï листи тiтцi Ролле; Емма дала йому такi докладнi
вказiвки щодо подвiйних конвертiв, що вiн неабияк здивувався
ïï спритностi в любовних справах.
Незабаром Емма домоглась у чоловiка дозволу ïздити до мiста раз на
тиждень начебто для занять музикою, а насправдi ж щоб бачитися з
коханцем. I з того часу все ïï життя перетворилось на
суцiльний обман. Вона, мов покривалом, огортала ним своє кохання,
щоб його нiхто не побачив. Брехня стала для неï потребою,
манiєю, насолодою.
Знову в дiм Боварi пiд рiзними приводами став приходити торговець Лере.
Тепер Емма зовсiм не могла жити без його послуг. Двадцять разiв на день
вона посилала по нього, i вiн, покинувши печене й варене, летiв до
неï i робив усе без нiяких нарiкань. З двох пiдписаних Шарлем
векселiв пiд час хвороби дружини Емма сплатила тiльки по одному. Що ж до
другого, торговець замiнив його на ïï прохання двома новими,
виписаними на дуже далекий термiн. Лере ж надоумив Емму продати мiзерну
халупу в Барневiлi, яка належала старому Боварi. Маючи вiд Шарля
загальну довiренiсть, Емма без вiдома чоловiка за допомогою того ж таки
Лере продала те нерухоме майно.
Одного вечора Емма не повернулась з Руана в Йонвiль. Шарль був не при
собi, а маленька Берта не хотiла лягати спати без мами i ридала до
повноï знемоги. Шарль не витримав, запрiг свого шарабанчика i о
другiй годинi ночi добрався до заïзду Червоний хрест. Емми там не
було. Шарль кинувся шукати Леона, але не достукався до нього. Тодi вiн в
Адрес-календарi вiдшукав адресу вчительки музики мадемуазель Ламперер.
Коли вiн звернув на вулицю, де мешкала вчителька, на другому кiнцi
ïï зявилася Емма. На гнiвне питання чоловiка, чому вона вчора
не приïхала, та спокiйно вiдповiла, що була хвора. I попросила
надалi не турбуватися так, бо вона не може почувати себе вiльною, коли
знає, що його хвилює найменше ïï спiзнення. Таким
чином вона встановила для себе своєрiдне право не обмежувати себе
в своïх походеньках i стала користатися з нього досить часто. Коли
ïй хотiлось бачити Леона, вона завжди знаходила привiд поïхати
до Руана i заходила до нього прямо в контору, бо вiн же не чекав
ïï того дня. Iнодi Леон приïжджав у Йонвiль, щоб
побачитися з Ем- мою. Вiд кожного побачення Емма сподiвалась якогось
неймовiрного щастя, а потiм признавалась у душi, що нiчого надзвичайного
вона не вiдчула. Кохання Леона також почало потроху згасати. Те, що
колись у Еммi зачаровувало, тепер нiби аж лякало його. Одного дня пiсля
побачення з Леоном Емма йшла бульваром повз стiни монастиря, де колись
виховувалась. Вона пригадала роки, проведенi там. Як за-
777
ГЮСТАВ Ф Л О Б Е Р. Панi Кпидрi____________
ласГтодТу1Т_и^Нй^{ЛОВНИМ
ЛЮбоВНИМ} почуттям, що ïх вона намага- лась тодi
уявити собi з книжок! Першi мiсяцi подружнього життя
йшло'п ^{РОГУЛЯНКИ ВРХИ ВаЛЬ}њ ^{I3 ВIКОНТОМ
сп}iв Лагардi — все про-
шло перед i очима… I раптом перед нею зявилась постать Леона -
^{ДаЛКа ЯК 1 всi iншi}- ^Вњпа вiдчула
неповноту життя нетрив- ть всього, на що вона намагалася спиратись. Все
тлiн все омана]]
За кожною усмiшкою криється позiх нудоти, за кожною радiсТю -
лунк^на^убах лишњ^Дњ^Ю ~ ^ПРСИТ ‘
^{НаВIТЬ ВIД} iш^х пцi-
ГО блаженства ^ ^{Т1ЛЬКИ НВТОЛенна} Доба якогось вищо-
шi ^шГГњ^{РИНУЛа В СВОÏ ПРЖИВаННЯ 1} турбувалася про гро-]
ерцгерцогинi. Тим часом хитрий Лере став
миТ ^{ВИМаГаТИ Сплати б}њР^гiв- ^За
пiдписаними Еммою векселя- ]
Гв^ть⁰тс^Ьта^{ЧИМаЛа СУМа
Б}њ^{ВаРI ЗЯГ}Рњ^жУ^вав њпис
майна. Жах- грошГеммяТпГ ^{Ща ВПЖК}њ ^6УЛњ
^НвВIТЬ У^{явита Аб}и здобути баГнн заво^
^ПРњ^{ДаВа СВОÏ} ^ Р^ечi i
торгувалася завзято: »
бажаннi заробити якнайбiльше вiдчувалась ïï селянська кров.
Тепер
виходили звiдти злю-^
по кiмнатах бiлизна, а маленька
* * w , ‘ ‘ J IX V
У ïхнiй господi було сумно i тоскно. Кредитори
ТIII-ППдптттлгттi ТТл ~___________________ .
Щi~презлющi. Де попало валялася
_с —— iчшпаïал и.
ерта ходила в дiрявих панчiшках. Якщо Шарль дозволяв собi якесь бодай
несшливе зауваження, Емма рiзко вiдповiдала, що вона не вин-
були розкiшнi Якш* п^{УЛИ ДЛЯ Н1 святими}- ^Емма
хотiла, щоб пi лнi ули розкiшнi! Якщо Леон не мiг покрити всiх видаткiв
вона витп I
чала, не рахуючи, своï грошi. Вiн намагався довести ïй що
ïм жи
* незгiрше 1 в якомусь дешевому готелi, але вона завжХ находив
безлiч заперечень. Одного разу Емма вийняла з ридикюляТвдюжи
ни позолочених ложечок (то був весiльний податок ДядГа ^Я
попросила Леона понести ïх негайно в ломбардi вслухався й
т и сХ ^ДпњоТГв^{Я бУЛ}њ
^Йњ^{МУ Н Д}њ ^СМЙКУ- ^{ШН б0ЯВСЯ}
ти себе. Помiркувавши гаразд на дозвiллi, вiн вирiшив, що його ко- ханка
починає поводитися якось дивно i що не так ïжр _тги
я I спекятигчi ïï тт ^{не так} уже погано було б I
листа в якому ïï п њ ^{Ж ИОГО мати вже
вст}игл^а одержати анонiмного! листа, в якому и
попереджували, що син ïï губить себе iз замiжнiï
Жiнкою. Старенька попросила синового патрона, метра ^бГажаï
вплинути на Леона. Той чудово провiв усю справi, i Л^н дав сл^оi
що не зустрiчатиметься з Еммою. слово,
^{НаСТIЛЬКИ ж} переситилась Леоном, наскiльки вiн втомився! нею.
I хоч як гостро вiдчувала вона всю принизливiсть такого жалю-i дного
щастя, проте мiцно чiплялась за нього; пориваючись до яко- I
Телеп*!,^{140 ТВа В}њ^На
Р^озгУблювала останнi рештки втiхи I
Тепер вона завжди i скрiзь почувала себе розбитою,»виснаженою-'
]ГЮСТАВ ФЛОБЕР. Панi Боварi
Одержуючи повiстки в суд, гербовi папери, вона ледве дивилася на них.
Вона волiла б не жити або спати безпробудним сном.
На масницю Емма не повернулась у Йонвiль, а пiшла увечерi на маскарад.
Всю нiч вона танцювала пiд шалений рев тромбонiв у компанiï
приятелiв Леона. Схаменулась вранцi, опинившись у поганенькому портовому
ресторанчику, де чоловiки шушукалися, жiнки ж були певного
ґатунку. Емма зомлiла, а отямившись, згадала про Берту,
заквапилась ïхати в Йонвiль.
Вдома на неï чекав новий удар постанова суду, за якою у термiн
двадцяти чотирьох годин треба було сплатити борг у вiсiм тисяч франкiв.
Вона кинулась до Лере, але той був невблаганним. Наступного дня судовий
пристав прийшов описувати майно. Емма виявила твердiсть духу. ïй
вдалося приховати все вiд чоловiка, а сторожа, приставленого до майна,
сховати на горищi. Другого дня Емма поïхала в Руан i оббiгала там
усiх банкiрiв, про яких тiльки чула, просила грошей у всiх знайомих, але
всi вiдмовили. Тодi вона кинулась до Леона, але той нiчим не мiг
зарадити. Емма натякнула, що вiн мiг би взяти грошей у своïй
конторi. Леон злякався настiйливостi цiєï жiнки, яка штовхала
його на злочин. Посилаючись на невiдкладнi справи, вiн залишив коханку.
Емма повернулась в Йонвiль.
Служниця Фелiсiте показала Еммi оголошення про призначений судом
розпродаж ïхнього майна. Панi Боварi зробила ще одну спробу дiстати
грошей: вона пiшла до нотарiуса Гiйомена i спробувала розчулити його.
Той обiцяв грошi за умови, що Емма вiддасться йому. Вона в страшному
гнiвi скрикнула, що вона нещасна, але не продажна. Емма повернулась
додому. Вона уявила собi, як розкаже все Шарлю, як вiн поплаче, а потiм
примириться з долею i простить ïй усе, а вона б йому нi за якi
мiльйони не простила, що вiн зустрiвся з нею. Думка про душевну перевагу
Боварi доводила ïï до розпачу. Зачувши кроки чоловiка, вона
кинулась з дому. Дружина мера бачила, як Емма увiйшла в помешкання
акцизника. Разом iз подругою дружина мера вилiзли на горище, звiдки було
добре видно, що вiдбувається у мансардi акцизника Бiне: спочатку
Емма схвильовано говорила, потiм наче знiяковiла i взяла акцизника за
руку, потiм запропонувала йому щось жахливе, бо той аж вiдсахнувся, мов
перед ним гадюка, i закричав. Емма вискочила на вулицю i побiгла до
тiтки Ролле, впала на лiжко i заридала. Потiм вона послала мамку до себе
додому, сподiваючись, що Леон роздобув грошей i привiз ïх. Тiтки
Ролле довго не було, та нарештi вона повернулась i сказала, що Леона
немає, пан плаче i всi шукають Емму. Задихаючись, Емма дивилась
навкруги безтямними очима. Зненацька, наче блискавка глупоï ночi,
сяйнула в неï в душi згадка про Ро-
779
ГЮСТАВ ФЛОБЕР. Панi Боварi
дольфа. I вона подалась до Ла Юшетт. Родольф дуже здивувався почав
наводити якiсь заплутанi виправдання, навiть сказав, що любить 11. Проте
коли Емма попросила грошей, рiшуче вiдмовив
Ьмма вийшла на вулицю. Вона знову усвiдомила своє станови-
ХлЛњхпГ^{Ва Р}њ^{ЗСТуШаСЯ пе}Р*Д ^неIњ-
Вона дихала так важко, шо груди ïï ходили ходором. Тодi в
якомусь героïчному поривi, майже радiсно, спустилася вниз iз
косогору, минула ринок i опинилася пе- ^{У ШИбКУ ВИК}юстена,
племiнника пана котеки РмГя ГГ ^{аПТКарЮ ПОП}Рњ
^в нього ключ вiд Фарма-
ньогоєIi ж ^{ПЯМ ЯТаЛ ЯК К}њ^{ЛИСЬ ПаН}
њ^{Ме гов}њРив, що там у нього є мит як. Жюстену вона
сказала, що хоче вивести пацюкiв та ¹
зайшовши до комiрчини з лiками, схопила синiй слоïк вiдiткнула
КУ т^^ВСТРњ^{МИЛа всередину} РУКУ ^й-
витягши жменю бiлого порош- *
шб ^{Ж ПОЧаЛа} «^0Гњ ^{ÏСТИ а
П0ТIМ ПIШЛа раптово} заспокоïвшись, Нiби виконала
якиись обовязок, що тяжiв ïй на совiстi.
Вдома Шарль зажадав вiд Емми пояснень, як сталося, що у них описали
майно. Вона написала листа, поставила число, день, годину запечатала.
Потiм урочисто сказала, щоб вiн прочитав цього лиса автра, а доти не
ставив ïй жодного питання. Пiсля цього пiшла у свою кiмнату i
лягла. ^ШЛ0У
IТТяпГ^{3бУДИВ ТРПКИЙ СМаК У Р}њ^ТI-
^Пњ^{ТIМ потягло} на блювоту. Шарль помiтив на днi
таза бiлi крупинки якогось порошк почав
розпитувати. Вона спочатку вiдмовчувалась, а потiм, коли на неï на
пали корчi, махнула рукою у бiк бюрка. Вiн схопив листа, прочитав
.нiчого не спромiгся сказати, окрiм: Отруïлась, отруïлась!
Потiм викликав пана Канiве й доктора Ларiвє. Прибiг аптекар. Шарль
рид в Емма тихенько погладила його по головi. Скiнчились, думала вона,
всi зради, всi мерзоти, всi незлiченнi жадання, що мучили ïï
Тепер вона не вiдчувала нi до кого ненавистi; iмлистий присмерк опо- ,
вив и думки, i з усiх земних шумiв вона чула тiльки переривчасте тихе,
жалiбне лебедiння свого бiдного серця, мов останнiй вiдлунок
завмираючоï симфонiï.
Емма помирала у страшних муках. Прибулi лiкарi вже нiчим не могли
ïй допомогти. Пан Оме, щоб приховати самогубство, вигадав
цукром ^ ^Е.^ММа.^{Готуючи} ванiльний крем,
переплутала мишяк iз цукром-1 всi ионвiльщ ДО останнього вислухали цю
брехню
Пiсля похорону Шарль iз матiрю, незважаючи на втому,'сидiли й
гомотли _{до штього вечора}. _{говорили
пр<> минуле}
Тепер вона пере в Йонвiль. вестиме господарство, i вони
нiколи не розлучаться. Мати була запобiглива й ласкава; вона радiла в
душi що ДО неï знов, пiсля довгорiчноï перерви,
повертається синова любов 780ГЮСТАВ Ф Л О Б Е Р. Панi Боварi
Невдовзi знову почалися грошовi неприємностi. Шарль залiз у
страшнi борги: вiн нi за що на свiтi не згоджувався продати хоч що-
небудь iз Емминих речей. Це надзвичайно дратувало матiр. Але вiн
розгнiвався на неï ще дужче; вiн зовсiм не той став. Вона
поïхала. Тодi всi почали грiти руки: мадемуазель Ламперер правила
плату за ненаданi уроки, бiблiотекар абонементну плату за три роки;
тiтка Ролле грошi за те, що вiднесла двадцять листiв. Виплачуючи кожен
борг, Шарль думав, що це вже останнiй. Але де й бралися дедалi новi й
новi. На зелену недiлю Фелiсiте, вкравши Емминi сукнi, утекла з Йонвiля.
Якраз у цей час вдова Дюпюï мала честь сповiстити про одруження
свого сина Леона. Шарль вiдповiв вiтальним листом.
Одного разу вiн випадково знайшов на горищi того самого прощального
листа вiд Родольфа i подумав, що всi мусили обожнювати його дружину, усi
мужчини, безперечно, жадали ïï. I вiд цього вона почала
здаватися ще прекраснiшою. Для того, щоб ïй подобатися — нiби
вона ще була жива! вiн перейняв ïï смаки, ïï
погляди. Вiн купив лакованi черевики, став носити бiлi краватки,
напахчував парфумами вуса i пiдписував, як Емма, векселi. Вона
розбещувала його з могили.
Бiдолашному вдiвцевi жаль було дивитись на дитину вона була погано
вдягнена, взута в черевички без шнуркiв. Але дiвчинка була така тиха,
така лагiдна, що вiн вiдчував безмiрну насолоду, втiху, змiшану з
гiркотою. Тепер до них нiхто не заходив. Жюстен утiк в Руан, а
аптекаревi дiти бували у Берти дедалi рiдше. Пан Оме врахував рiзницю в
ïхньому суспiльному становищi i зовсiм не був зацiкавлений у
пiдтриманнi колишнiх дружнiх стосункiв.
Хоч як ощадно намагався жити Боварi, йому нiяк не щастило розрахуватися
зi старими боргами. Знову нависла загроза опису майна. Тодi вiн вдався
до матерi. Вона дозволила заставити ïï майно, але при цьому
написала чимало прикрих слiв про Емму; в нагороду за свою самопожертву
вона просила в нього шаль. Шарль вiдмовив. Вони посварились. Перший крок
до примирення зробила мати: вона запропонувала взяти до себе дiвчинку.
Шарль погодився. Але в хвилину розлуки йому стало шкода вiдпускати
дочку. Тодi настав цiлковитий, остаточний розрив.
Чи то з пошани до небiжчицi, чи то з особливоï чутливостi Шарль
довго не вiдмикав потайноï шухляди палiсандрового бюрка. Та ось
одного дня вiн повернув ключа i натиснув пружину. Там лежали всi Леоновi
листи. Вiн жадiбно перечитав ïх усi; вiн хлипав, вив, лютував, був
мов несамовитий. Сусiди здивувались з його пригнiченого стану. Вiн
бiльше не виходив з дому, нiкого не приймав, вiдмовлявся навiть
781
ГЮСТАВ Ф Л О Б ЕР. Панi ВоддрiIТИ до хворих. Коли ж, бувало, хтось
цiкавий зазирав через огорожу
шо^оГив оп^{аЧИВ ТаМ ЗДИЧаВIЛ0Г0} неохайного, зарослого
чоловiка, що ходив дорiжками олосно плакав. Влiтку, надвечiр, вiн брав
iз
?^{ВЧИНКУ 1ИШОВ13 НЮ На кла}Дњвище. Вертались вони, коли на
була ^ЗОВС1-^{М ТМН}њ- ^{АЛ НаСОЛОДа}>
ïï Давала йому скорбо а. була неповною: йому нi з ким було
подiлитися нею.
Одного дня Боварi подався на базар продати коня — останнiй засiб
iснування, i зустрiвся з Родольфом. Вони навiть зайшли у шинок ви- пити
пляшку пива, i Шарль сказав, що не має зла на Родольфа, що
_в усьому винна доля. Родольф, який сам цю долю скерував,
подумав, що Шарль надто добродушний для людини в його станi, навiть смiш-
нии, а може, трохи й огидний.
_в Д^{ругого дня Бе}Р^та знайшла батька в
альтанцi мертвим. Вiн сидiв
^{Щ> притулившись} њвою ДО стiни, в руках вiн затиснув до-
вге пасмо чорного волосся.
^{ВС бУЛ}њ ^{РОЗПРОДаНО зали}шилось двадцять
франкiв i сiмде- ь сантимiв, на якi мадемуазель Боварi послали до
бабусi. Ста-
ра померла того ж року; дядька Руо розбив паралiч, а дiвчинку в ла до
себе тiтка. Вона живе дуже бiдно i посилає Берту заробляти
прядильну фабрику.