ВЕЛИКДЕНЬ ЙОГАННА СЕБАСТIАНА БАХА

Вся родина виïхала в Гаген,
Сам тепер у величезнiм домi Вкраплюю у тишу своï кроки.
I смiшать мене тих рам овали Й пелiкани, рiзьбленi недбало,
I хмарини пiвдня синьоокi.
Я дуже люблю хмари. I свiтло похмуре.
Як фуги моï. Як потужнi фортечнi мури. Що за розкiш! Посеред
покоïв Нас тут, Панi Музико, лиш двоє.
Як осiннiй лiс, горять свiчки червонi.
Нинi свято! Линуть перегуки дзвонiв.
О, веселе серце моє!
Десь на днi старi листи в шухлядi,
В них сухi квiтки, та перша радiсть.
Як приємно в спогади поринуть…
О, натхнення час! В такi хвилини Постають кантат стрункi аркади.
Все ходжу-блукаю по покоях,
Вбраний у зеленi оксамити
О, ще стiльки часу, стiльки свiтла До темна, мугичучи, бродити,
Плинути водою чарiвною!
Темнi портрети вiтають мене серед тишi. Як вiдходжу стають вони ще
темнiшi.
То смiшно, що дехто зве мене майстром великим,
Кажуть, нiби в кантатах я небеса замикаю.КОСТЯНТИН ГАЛЧИНСЬКИЙ.
Сервус,МадонноА ви чули, як дрiзд мiй свистить i спiває?
Його пiсня зi мною. Довiку вдячний йому я. I хмарам у непогоду. I рiкам
великим.
I грудям твоïм, Природо.
Погляньте на чисту блакить гiацинту.
На тi крiсла, чорнi, що злiва,
На ту клiтку, що повна спiву,
На ту прозолоть свiту багату,
На тi хмари, мов срiбнi фрегати.
Так, погляньте. От у цьому домi Теж про себе я лишаю спомин.
Кажуть, я уже старий. Немов рiка.
Кажуть, нiби час мiж пальцями втiка.
Правда, що багато тих жарин схололо.
Та дарма! Ще струни всi напято,
К бiсу! Ще живуть моï кантати,
Не роки мене я ïх кладу пiд молот! Вернеться скоро родина.
Почнеться учта,
I дочки моï вiдiбються у люстрах,
I гостi наïдуть на танцi.
Незле пiдiпють собi, пiде й печеня
Заграє рiжок пастуха з гобелена.
А нiч я зустрiну в альтанцi.
Бо лiпша вiд веймарськоï вiолiни,
Вiд перлiв, котрi я шукав для дружини,
Вiд синiвських сонат i вiд марень усiх Та велика, велика хвилина
спочину,
Коли стало у шпари альтани виднiти Щось незвичне i млосне, щось
несамовите: ВЕСНЯНЕ ЗОРЯНЕ НЕБО.
Переклад О. Карпенка