ВIЙНА I МИР — ТОМ ПЕРШИЙ (Частина друга)
У жовтнi 1805 року росiйськi вiйська займали мiста i села ерпгеЯ цогстваАвстрiйського, розташовувалися бiля фортецi Браунау, д була штаб-
квартира Кутузова. Один iз полкiв, солдати якого пройш^| тридцять миль в
останньому переходi, готується до прибуття та оглл ду
головнокомандувача, полкове начальство вирiшило одягти солдат у парадну
форму, бо краще перекланятися, нiж недокланятися. Прiв ïжджає
Кутузов, оглядає вiйська, впiзнає деяких молодших офiцерiв ”
обличчя. Серед почту Кутузова князь Андрiй. Коли доходять до трЯ
тьоï роти, вiн говорить Кутузову, що той просив нагадати про
позбпо' леного офiцерського звання Долохова, який несе солдатську служЯ
в цьому полку. Кутузову вказують на Долохова, той виходить пер
строєм i просить надати йому можливiсть спокутувати провину, довнИ
ти вiдданiсть государевi-iмператору i Росiï. Кутузов дозволив
поверну! ти йому еполети до першоï провини. Полк вирушив, командири
задВ воленi оглядом, солдати говорять про Кутузова. Полковий
команднiï наказує пiснярам спiвати на маршi. Спочатку
спiвають пiсню, що скл^^ 636
ЛЕВ Т ОЛ СТ О Й. Вiйна i мир ли начесть перемоги у турецькiй вiйнi,
тiльки замiняють iмя командира, який там очолював вiйська, на iмя
Кутузова. I потiм щиро i радiсно заспiвали народноï. Один солдат iз
ложками вийшов наперед усiх i пiшов у танок. Жерков, один iз тих, хто
належав до веселоï компанiï разом з Долоховим у Петербурзi,
зустрiвши його у цьому полку солдатом, не схотiв упiзнавати. Та пiсля
розмови Долохова з Кутузовим пiдïхав i заговорив до того. Долохов
iшов разом з усiма в ногу, мимоволi при-слухаючись до пiснi, вiн добре
зрозумiв, що спонукало Жеркова впiзнати його, тому говорити про себе не
хотiв. Кутузов, повертаючись пiсля огляду полку, знову зустрiв цю роту
на маршi. Вiн дав команду йти вiльно, обличчя його було задоволеним,
коли дивився на пiснярiв. Пiсля огляду Кутузов, приïхавши до штабу,
iз глузуванням читає лист ерцгерцога про успiшне просування вiйськ
останнього. Потiм Кутузов просить князя Андрiя показати присутньому тут
австрiйському генералу повiдомлення росiйських розвiдникiв та iншi
матерiали, що вiдбивають реальний стан справ. Минуло не так багато часу
вiдтодi, як князь Андрiй залишив Росiю, та вiн багато в чому змiнився. У
виразi його обличчя, у ходi майже не було помiтно колишньоï
удаваноï втоми й лiнi; вiн виглядав як людина, що не має часу
думати про враження, яке справляє на iнших, i зайнятоï
справою приємною i цiкавою. Кутузов вiдрiзняв Волконського вiд
iнших адютантiв: брав iз собою до Вiдня i давав бiльш серйознi
доручення. Кутузов пише батьковi Андрiя листа iз похвалою на адресу
молодого князя. Товаришi по-рiзному ставляться до князя Андрiя: частина
вiдзначає його непересiчнi здiбностi й очiкує вiд нього
значних успiхiв у карєрi; бiльшiсть же вважає його надутою,
холодною i неприємною людиною. З цими людьми князь Андрiй поставив
себе так, що вони поважали i навiть боялися його. Якось, коли саме
чекали звiстки вiд командувача австрiйськоï армiï Мака, до
штабу прибув якийсь генерал, якого адютанти не хотiли пропускати до
Кутузова. Головнокомандувач виходить до приймальнi i впiзнає
генерала Мака. Австрiйцiв розбито пiд Ульмом, практично вся армiя
здалася. Князь Андрiй розумiє, що на росiйську армiю, таким чином,
лягає весь тягар вiйни :i Наполеоном. З одного боку, вiн
радiє з того, що нарештi пiде у бiй, ;i iншого боïться,
оскiльки добре розумiє стан росiйських вiйськ i добре знає
можливостi французькоï армiï. Адютант Жерков iз глузуванням
вiтає австрiйських офiцерiв з поверненням Мака. Князь Болконский
рiзко перериває Жеркова. Ми або офiцери, що служать своєму
царю та батькiвщинi й радiють загальному успiху й засмучуються вiд
загальноï невдачi, або ми лакеï, котрим немає дiла до
панськоï справи. 637
ЛЕВ Т О Л СТО Й. Вiйна i мир Гусарський Павлоградський полк, у якому
служив Микола Ростов стояв за двi милi вiд Браунау. Вiн був юнкером в
ескадронi ротмiстЯ Денисова, або Васьки Денисова, як називали його всi у
кавалерiï, i мешi кав з ним на однiй квартирi. Того самого дня,
коли надiйшла звiстка! про поразку армiï Мака, Денисов повернувся
додому вранцi та ще й у поганому настроï, бо програвся вщент.
Ростов, навпаки, був у доброму! гуморi, бо нове життя гусарськогоофiцера йому дуже подобалося, та й узагалi вiн людина, що любить життя i
людей. Ростов запропонувЯ друговi грошей, аби той мiг сплатити програш.
Денисов вiдмовляєте ся: у своïх не беру, кидає Ростову
гаманець з грiшми i просить ïх пiЯ рахувати, а сам виходить до
ротмiстра, що прийшов до нього у якiйсь | справi. Ростов саме
пiдраховував грошi, коли прийшов поручик ТелЯ нiн, переведений за щось
iз гвардiï у ïхнiй полк. Ростов не любив цьЯ го поручика, який
нiколи не дивився людям в очi. Телянiн запиту про коня, якого продав
Ростову, обiцяє показати, як треба кувати, аби кiнь не западав на
ногу. Ростов виходить розпорядитися, щоб проведЯ того коня, а гаманець
кладе пiд подушку Денисова. Повертається, паï тiм iде разом
iз поручиком на конюшню. Коли вiн повернувся, ДенЛ сов саме писав листа
дiвчинi, до якоï тепер залицявся. Денисов мусиш вiдвернутися вiд
листа, бо прийшли вiд поручика, якому вiн програнi Денисов подивився пiд
подушку, але гаманця там не було. Денисов наг кинувся на свого лакея,
але Ростов сказав, що знає, хто взяв тi гроцiЯ i збирається
йти до Телянiна. Денисов не пускає його, бо це ганьба длi полку,
коли офiцера звинувачують у злочинi. Ростов виривається, йдЯ до
Телянiна й знаходить того у трактирi. Ростов вагався, не знав, чи*
справдi його пiдозри мають пiдстави. У якусь мить погляди ïхнi
зустрЯ лися, i Ростов зрозумiв, що Телянiн вкрав тi грошi. Вiн схопив
того за| руку i сказав, що тi грошi належать Денисову. Телянiн просить
не гЛ бити його, бо в нього старi батько й мати, i вiддає грошi.
Ростов узяв га-1 манця й пiшов з кiмнати, та повернувся, запитав, як
можна було таïЛ зробити. Потiм кинув гаманця Телянiну (якщо вам вже
так треба!) I вибiг з трактиру. Того вечора Денисов i ще один офiцер (штаб-
ротмiИ тер Кiрстен) вмовляють Ростова вибачитися перед полковим команди
ром, та Ростов не погоджується, бо вiн же не збрехав. Так вийшло,
иД Ростов i розповiв про цей випадок з Телянiним полковому команд^И в
присутностi iнших офiцерiв. Командир звинуватив Ростова у наклЛ пi.
Ростов, обурений цим, ладен викликати полкового командира н* дуель.
Офiцери пояснюють йому, що вчинок Телянiна лягає плямою начесть
полку, треба було залагодити цю справу тихо, аби нiхто з офiцерiв нiчого
не знав. Ростов розумiє свою помилку, але нiзащо не хоч* йти до
командира вибачатися (Не можу я, як маленький, просити про* 638
ЛЕВ Т О Л СТ О Й. Вiйна i мир бачення). Кiрстен попереджає, що
Богданич, так називають промiж собою офiцери полкового командира,
злопамятний. Денисов клянеться вбити Телянiна, якщо десь зустрiне того.
У кiмнату заходить Жерков i повiдомляє, що армiю Мака розбито,
тому росiйськi вiйська ниступають у похiд. Кутузов вiдступав до Вiдня,
знищуючи за собою мости. Одного дня переходили через рiчку Енс.
Несвицький, вiдкомандирований головнокомандувачем до батарей, якi
захищали мiст вiд французiв, почастував офiцерiв пирiжками та добрим
вином, помилувався краєвидом iз замком та жiночим монастирем,
пiшов запрошувати генерала скушту- нати пирiжка. Той не вiдповiв на
пропозицiю Несвицького, а просив його поïхати до переправи i
передати гусарам наказ вiдходити останнiми i пiдпалити мiст. Над мостом
вже пролiтали ворожi ядра. Несвицький не мiг навiть проïхати
мостом, так i зупинився на серединi, бо солдати йшли потоком, якого йому
несила була перебороти. Солдати жартували, смiялися. Денисов готував
ескадрон до бою. Ростов мав щасливий вид учня, викликаного перед великою
аудиторiєю до iспиту, у якому вiн упевнений, що вiдзначиться.
Приïхав Жерков, який передав наказ Багратiона пiдпалити мiст,
нарештi пробився з таким самим наказом i Несвицький. Полковий командир
нiмець Богданич довго сперечається з цими офiцерами, доводячи, що
такого наказу ранiше не мав. Супротивник уже пiдвозить гармати на
вiдстань картечного пострiлу. Тодi Богданич посилає ескадрон
Денисова пiдпалити мiст. Один iз офiцерiв, спостерiгаючи те, що
вiдбувається на мосту, заува-жує, що треба було послати два
або три гусари, i тi б виконали завдання. I Iа це Жерков
вiдповiдає, що тодi б нiхто не помiтив тих зусиль, якi
докладаються, а так хоча й побють людей, та полковий командир може црден
отримати. Ростов на мосту серед iнших гусар, хоча в нього немає
джгута, щоб пiдпалювати. Вiн не розумiє, що вiдбувається
навколо: не бачить супротивника, не знає, що треба робити, а
навкруги падають люди. Проте, як зясувалося згодом, його розгубленостi
нiхто не помiчає, навпаки, усi вiтають його з бойовим хрещенням.
Нiмець Бог- дпнич, з вини якого мiст не пiдпалили вчасно, говорить, що
операцiя коштувала дрiбничку двоє гусар пораненi, а один наповал.
Микола глибоко вражений, адже сонце таке яскраве, небо голубе, спокiйне
й глибоке. У менi одному i в цьому сонцi так багато щастя, а тут ятогiн,
страждання, страх i ця незясованiсть, похапливiсть, мiркував Микола. I
вiн звертається до Бога, благаючи захистити його. Кутузов перейшов
за Дунай i зупинився. Тридцятого жовтня вiн птакував дивiзiю
Мортьє i розбив супротивника. У ходi бою вперше 539
ЛЕВ ТО Л СТО Й. Вiйна i мир беруть трофеï стяг, гармати i два
ворожих генерали. У бою пiд кня ” зем Андрiєм був поранений кiнь i
сам вiн був злегка подряпаний ку-I лею в руку. На знак особливоï
милостi Волконського посилають до австрiйського двору, який
розташовувався тепер не у Вiднi, а в Брюннi, зi звiсткою про останню
перемогу. Зустрiвши дорогою транспорт Iз пораненими солдатами, князь
Андрiй дiзнається, що вони постраiН дали пiд час цього переможного
бою. i дає ïм на всiх три золотих. 1 Вiйськовий мiнiстр i
його адютант зустрiчають росiйського курєрi! холодно, хоча Андрiй
привiз звiстку про першу суттєву перемогу над французами. Мiнiстр
говорить, що напевне австрiйський iмператор захоче бачити князя Андрiя,
але не тепер, хай почекає до завтра. З усiЯ го повiдомлення
мiнiстр звертає увагу лише на те, що самого Мерсє ни взято i
вбито ïхнього спiввiтчизника ПIмiдта, що, на його думку, занадто
дорога плата за перемогу. Виходячи з палацу, князь Андрiй вiдчувiИ що
радiсть, яка переповняла його пiсля перемоги, понiвечена. Князь Андрiй
зупинився у свого старого знайомого росiйського дипломата Бiлiбiна,
якому й розповiдає про прийом у мiнiстра. Бi- лiбiн
вiдповiдає, що подiбного ставлення варто було очiкувати. Якби
Волконський привiз звiстку про перемогу ерцгерцога Карла або Фердинанда
хоч над ротою пожежноï команди Бонапарта, це iнша рiч, то гримiли б
у гармати. Але коли справа набирає зовсiм iншого ви—' гляду
Мак утрачає цiлу армiю, Карл i Фердинанд роблять помилiЯ за
помилкою, лише Кутузов здобуває перемогу, роздратування ав»
стрiйцiв цiлком зрозумiле. Князь Андрiй захоплюється Наполеоном Як
щастить цiй людинi, яка генiальнiсть! Бiлiбiн викладає своє
розумiння подальших подiй: Австрiя пошилася в дурнi i тепер швидi^И за
все стане шукати таємного союзу з Францiєю. Волконський не
вiрить, говорить, що це було б занадто паскудно. Наступного дня ”
Бiлiбiна збираються гостi. Князь Андрiй зустрiчає Iполита Курагiнв
(сина князя Василя) i помiчає, що людина, до якоï вiн майже
ревнув^^ свою дружину, у цьому товариствi вiдiграє роль блазня.
Поважнiсть. iз якою вiн говорить дуростi про полiтику, забавляє
присутнiх. Наступного дня Волконський потрапив на прийом до iмператор*
Франца зi звiсткою про виграний бiй. Iмператор ставить йому декiль* | ка
безглуздих запитань (про час початку бою, про вiдстань вiд одноïм
го села до iншого тощо). Втiм, незважаючи на пророцтва Бiлiбiна}*
загалом при дворi звiстку про перемогу Кутузова зустрiли радiсно, к
князя Андрiя навiть нагородили орденом Марiï-Терезiï третього
сту пеня. Iмператор замовляє урочистий молебень. Князя Андрiя,
нiбi> змовившись, запрошують усi сановнi особи. Увесь день
Волконський присвятив цим вiзитам, а коли повернувся до Бiлiбiна,
побачив, iцо 640
гой готується ïхати. Бiлiбiн i повiдомив, що французька армiя
перешила один iз мостiв, який захищали австрiйцi, i, хоча мiст був
замiнований, його чомусь не пiдiрвали, що, схоже, навiть у Бонапарта
иикликало подив. Це означає, що за якийсь час французи ввiйдуть у
мiсто. Росiйська ж армiя виявилася у ще скрутнiшому станi, оскiль- I! и
тепер французи ïï майже напевно вiдрiжуть. Цю звiстку князь
Ан-дрiй сприйняв iз сумом, та водночас вiдчув, що саме вiн зможе вивес-
iи армiю зi скрутного становища: от вiн, той Тулон, що виведе його ц
рядiв невiдомих офiцерiв i позначить його перший шлях до слави. Князь
Андрiй вирiшив негайно виïхати назад, хоча мав намiр пробути в
мiстi ще днiв зо два. Бiлiбiн радив йому не повертатися до армiï,
що перебуває в безнадiйному станi: це героïзм, але
безглуздий, i хiба можна щось змiнити. Волконський хотiв був сказати, що
вiн ïде, аби ирятувати армiю. Тiєï ж ночi вiн
вiдкланявся вiйськовому мiнiстро- иi i вирушив до армiï, сам не
знаючи, де ïï знайде. Дорога була така пажка, що вiн не мiг
ïхати в екiпажi, а сiв верхи. Князь Андрiй iз пре- нирством дивився
на вiдступаючу армiю, на потопаючi в багнi вiзки i солдат. Дорогою вiн
бачить, як вiзок, у якому сидить жiнка, що нагналася дружиною лiкаря
сьомого єгерського полку, вiдштовхують убiк. Жiнка
звертається до князя по допомогу, але, коли той вимагає
пропустити вiзок, на нього кричить пяний офiцер. Князь Андрiй
скаженiє, офiцер лякається i пропускає вiзок. Все, що
вiдбувається довкола, здається i Волконському огидним. Вiн
повертається до шта- Гу, де на його очах Кутузов вiдправляє
Багратiона на великий подвиг Багратiон мусить затримати французiв i дати
можливiсть росiйськiй армiï зайняти вигiднiшу позицiю. Князь Андрiй
просить дозволу приєднатися до Багратiона, але Кутузов не
вiдпускає його. 1 листопада Кутузов отримав повiдомлення, яке
ставило його армiю у безвихiдне становище: французька армiя, що
безборонно перейшла той мiст, швидко наздоганяла росiйську армiю,' котра
значно поступалася чисельнiстю. Загiн Багратiона першим зустрiвся з
ворогом. Мюрат, який так вдало обдурив австрiйцiв i без бою перейшов
мiст, вирiшив вдатися до хитрощiв i цього разу. Зустрiвши загiн Ба-
татiона, вiн вирiшив, що перед ним уся росiйська армiя. Аби розгромити
росiян остаточно, Мюрат хотiв дочекатися решти французькоï
армiï, яка вже вийшла з Вiдня, тому запропонував перемиря. Виграти
час для зєднання росiйських вiйськ було дуже важливо, тому
Вагратiон приймає умови перемиря i повiдомляє про них
Кутузова. Головнокомандувач розумiв, що це той шанс, якого не можна
пропустити, вiн навiть подає пропозицiï щодо капiтуляцiï
росiйськоï армiï. Мюрат погоджується, але Бонапарт,
отримавши вiд Мюрата повiдо- 641
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир до Баграт^ЙХIГтГбТ Щњ6 КуТуЗОВ «»Р.
Щось особливе, цiлко евоенмД 0^ХГР»њ-Та *6У вабливе.. Князь Андрiй
спостерiгає итувани доТ^Х «^1 сiйськi елова^ Фра^Гк~^~ сГЛЗ
знати, що буде пiсля ^ нп Л М ЮЛЬКОМа *( Волконський iд. на батам Т на.
Дорогою князь Андрiй помiчає нп оатаРею Гу^Н -асу Суворо,
подарував тему в iiалi» Т» ШњГУ' Я*У I грабен, ,о,. й е ав
такого иаказГi^ГГ Пњ Лу Ш* Ф.льд,ебеле зХПре,<о. Рйну,»^Гев; ш
суд, , е врятувало ситуацiю. Багратiон схв.лн.с дiГтупп Кн^ вiсть подiй
i незалежнiй ïу вiд йолi , ЦЮ випав зробила надзвичайно багато
Нач^никн я IфИСутНIСТЬ йњ»> личчями пiдïжджали до княiГ^ 13
РњЗСТРњНИМИ * солдати й офiцери весело вiтали його i
стаïïяпжi^ш^^Ш сутностi i, пе.не, хиз5гвалися перед ним
своєю рТю! ^
ти збитi в купу, проте вiдбивають атаку за атакою. Багратiон особис- .0
веде солдатiв у бiй i вiдкидає супротивника. Ця атака надала
можливiсть вiдступити правому флангу. Але лiвому флангу загрожувало
оточення. Багратiон послав Жеркова на праний фланг з наказом негайно
вiдступити. Жерков хвацько сiв на коня i рушив, але надалi сили йому
забракло: вiн боявся ïхати туди, де небезпечно. Вiн почав шукати
командирiв лiвого флангу там, де ïх не могло «Ути, тому наказ
до тих командирiв не дiйшов. Полковi командири лi- пого флангу,
пiхотного, де служив Долохов, i кавалерiйського, де служив Ростов, Не
могли домовитися мiж собою, кому з них першими йти у пiй. Цю суперечку
вирiшили французи, якi пiшли в атаку i примусили командирiв вдатися до
рiшучих дiй. Та й солдати i офiцери вiдчували, що командири самi не
знають, що тепер робити. Ескадрон, де служив Ростов, першим мав кинутися
на ворога. Нерiшучiсть командирiв передалася вiйськам. Гусари пiшли в
атаку. Пiд Миколою Ростовим вбито соня, вiн падає. Навколо усе
змiшалося, вiн не розумiє, де росiяни, де французи. Коли Ростов
схопився на ноги, то виявив, що оточений супротивником. Переднiй француз
iз горбатим носом пiдбiг так близько, що вже очевидний був вираз його
обличчя. I розпаленiла, далека фiзiономiя цього чоловiка, що iз штиком
легко пiдбiгав до нього, злякала Ростова. Вiн схопив пiстолет i, замiсть
того, щоб стрiляти в нього, кинув ним у француза i побiг до кущiв щосили
iз почуттям зайця, що утi-кає вiд собак*, одне неподiлене почуття
страху за своє молоде, щасливе життя оволодiло ним. Вiн не мiг
далi вже бiгти, бо болiла йому лiва рука, наче тягар висiв на нiй. Але
коли кулi засвистiли над головою, вiн нiбрав останнi сили i кинувся до
кущiв. Там були росiйськi стрiльцi. На пiхотний полк, у якому служив
Долохов, французи напали зненацька. Роти переплуталися, i солдати
натовпом вiдходили до лiсу. I Iолковий командир, зачувши стрiлянину,
зрозумiв, що з його полком трапилося щось страшне, неочiкуване. Тому
кинув своï суперечки з командиром гусарiв, сiв на коня i поскакав
до своïх солдатiв. Настала та хвилина морального коливання, яка
вирiшує долю бою: послухають цi юрби солдатiв свого командира чи,
глянувши на нього, побiжать далi*. Командир зайшовся вiд крику, але його
не чули. Несподiвано рота Тимо- хiна, де служив Долохов, вийшла з лiсу у
повному порядку i кинулася на французiв. Французи вiдступили. Долохов
убив одного француза i першим узяв за комiр офiцера, що здавався у
полон. Дiï цiєï роти надали можливiсть зiбрати решту
солдатiв у роти i батальйони. Долохов, т> пмiхаючись, пiдiйшов до
полкового командира i просив того не забути його поведiнку у бою, рана
штиком, а я залишився у фронтi, памятайте. ваше сiятельство. 643
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i МИР Про батарею Тушина забули. Вона залишилася без
усякого npfl криття i продовжувала стримувати французiв. Тушин робив
усе,^И належало найкращому офiцеру, але й гадки про те не мав. НезваН
ючи на численнi втрати, батарея Тушина продовжує обстрiл. Кая>
тан вiддавав накази: iз люлькою в зубах вiн то бiгав до гармат, то iИ
ревiряв заряди. Складалося враження, що вiн немов у мареннi. Том коли
вiн почув голос штабного офiцера, що наказував вiдступати, трi хи
злякався. Тушин хотiв щось пояснити, але той полковник, ухили- шись вiд
ворожого ядра, повернув коня i поскакав геть. Здалеку вiнЯ раз прокричав
наказ. Солдати засмiялися. Через хвилину прискакi адютант iз тим самим
наказом. Це був князь Андрiй. Вiн побачиЯ якому безвихiдному становищi
опинилася батарея Тушина, тому, в редавши наказ, не поïхав, а
вирiшив допомогти врятувати гарматнi людей. Капiтан Тушин i князь Андрiй
не мали часу говорити, бо роЛ ли дiло. Та коли батарея рушила угору i
князь пiдïхав попрощатись i капiтаном, на очах Тушина чомусь
виступили сльози. Щойно Тушин зi своïми гарматами вийшов з-пiд
вогню i спустЯ ся в урвище, до нього поспiшили командири й адютанти,
серед яiЯ i Жерков, що мав двiчi передати наказ про вiдхiд батареï,
але так iЗ доïхав до неï. Тепер вони, перериваючи один одного,
навперебiй г ворили, куди йти батареï, дорiкали капiтановi. Той
мовчав, бо вiдч вав, що ладен розплакатися. Поранених не брали, але вони
йшли^И вiйськом, просились сiсти на гармати. До Тушина пiдiйшов РостЛ
уло видно, що вiн уже не раз просився, але йому вiдмовляли. Тупив
дозволив Ростову сiсти на гармату, бо бачив, що тому справдi i.ажi йти.
Незабаром батарея зупинилася на вiдпочинок. Сутенiло. Росiаi не мiг
знайти свою частину, Тушина викликали до генерала. Офiцерi в штабi
розглядали захоплений французький стяг. Полковий комаЯ дир, розповiдаючи
вигаданi iсторiï, нагадує Багратiону про Долох^ ва. Штаб-
офiцер доповiв про прибуття Тушина, у котрого вони ледi не зiткнулися з
князем Андрiєм. Волконський рiзко вiдповiдає, не мав
задоволення застати штаб-офiцера на батареï. Багратiон дорМ
кає Тушину за те, що той лишив на полi бою гармати, якi можна 6^3
взяти, використовуючи прикриття. Тушин не сказав, що прикрй# тя
насправдi не було, тому що боïться пiдвести iншого командира* Проте
князь Андрiй описав-таки Багратiону реальне становище пi| час бою:
залишенi гармати були розбитi. Потiм iз вiдвертою смiливi, тю повiдомив,
що успiшному завершенню операцiï армiя зобовязанi передусiм дiям
батареï Тушина, яку, до речi, нiхто не прикривав. Баï гратiон
нiчого на те не сказав, тiльки звелiв Тушину йти. Князь Айв дрш вийшов
за ним. Тушин щиро дякував князю: Виручив, голЯ 644
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир Осi КНЯЗЬ Андрiй подивився на Тушина i нiчого
не сказав, йому було iумно i тяжко на душi: героïзму Тушина нiхто
не помiтив, не слава чекала на нього, а сувора догана. Це було так не
схоже на всi уявлення Волконського про славу i героïзм. Ростов
прибився до роти Тушина, погано розумiючи, що вiдбуваються навколо, у
нього дуже болiла рука. Вiн почувався самотнiм i покинутим, нiкому не
потрiбним, згадував про життя вдома, де вiн оув сильний, веселий,
улюблений. Наступного дня французи не вiдновили атаки, i залишки загону
Iiагратiона приєдналися до армiï Кутузова.
