В пору зимну, в мiсцевостi, звиклiй
В пору зимну, в мiсцевостi, звиклiй радше до спеки, нiж до холоду, до
площини бiльше, нiж до гiрських пiднiж, немовля народилось в печерi, щоб
свiт спасти;
мело, як тiльки може в пустелi взимку мести.
Йому видавалось таким невимовно великим все: груди матерi, в парi жовтiй
вiл та осел;
Валтасар, Гаспар, Мельхiор волхви, i ïхнi дари.
Вiн був лише крапкою. Крапкою теж зоря згори.
Уважно, без мерехтiння, не блимнувши, вiддаля, крiзь хмарки рiдкi, на
спеленане в яслах маля з вселенськоï глибини, з тамтого
ïï кiнця зоря дивилася в печеру. I то був погляд Отця.
Переклад I. Лучука
