СЕНТИМЕНТАЛЬНА РОЗМОВА

В старiм саду серед нiчноï мли Двi постатi непевнiï пройшли.
В них зiр погас, уста у них змарнiли.
I ледве чутно голоси бринiли.
В старiм саду в зимову нiч сумну Два привиди будили давнину.
Ти згадуєш, як ми колись любились? Навiщо вам тi згадки знадобились?
Чи бачиш ти й тепер мене ввi снi?
Чи рвешся серцем ти до мене? Нi.
Як ми колись удвох жили щасливо, Зливаючи серця й вуста! Можливо.
Де синь небес, де сяєво надiй?
Надiï тi пощезли в тьмi густiй.
Отак iшли вони у нiч зимову,
I тiльки мiсяць чув чудну розмову.
Переклад М. Лукаша