ФЕДЕРIКО ГАРСIЯ ЛОРКА СВIТАННЯ

Серед нью-йоркського свiтання чотири є колони з тванi над ураганом
чорних горлиць, що хлюпаються в мертвих водах.
Свiтання у Нью-Йорку стогне на височезних крутосходах, шукаючи по
гострих пругах жасмини писаноï туги.
Грядущого свiтання нiхто в уста не прийме, бо тут немає завтра,
немає сподiвання.
Лише монети часом нестямними роями жалять i пожирають покинуту дитину.
Найпершi, що вiдходять, кiстками розумiють: не буде нi кохання
безлистого, нi раю. ïх тихо поглинає твань чисел i законiв,
та iгри без мистецтва, та сiк без твердi плоду.
Бо свiтло поховали кайдани, гуркотнеча та безсоромнi грозьби тих знань,
що без корiння. I люди по кварталах тиняються безсонно так, нiби щойно
вийшли з кривавого потопу.
Переклад М. Москаленка