Чорна райдуга
Категории
Оригинал
Спалив я з вами лiтечка миттєвi,Хто ж дасть менi хоч нiч iз тих ночей?
Iз тих одвертостей хоч крихiтливу крихту?
Нiхто не дасть! Бо й я згорiв у них,
Ви ж будете ще жити — пектись в моєму словi,
Бо ви — брехня! Ви — маскарад любовi!
Ви чорна райдуга небесних лiт моïх...
...У чорноï райдуги бiле тiло
I чорнi очi, як сто криниць.
У чорноï райдуги небо згорiло,
I райдуга впала на землю ниць.
У чорноï райдуги в пальцях вiтер
I кров голуба — в кровi небо сiя.
I телефон бiля лiжка, i квiти.
Квiти моï, i за квiтами — я. Iнодi закоханi надiляють предмет своєï любовi певними демонiчними властивостями, як правило, тодi, коли не можуть позбутися пристрастi, потрапляють в емоцiйну залежнiсть вiд неï. Так, М. Вiнграновський уявляє свою кохану в образi чорноï райдуги, поєднуючи несумiснi за значенням слова: райдуга — символ рiзнобарвностi, чорний — вказiвка на вiдсутнiсть кольорiв. У такий спосiб виявляються внутрiшнi протирiччя i боротьба, що роздирають закоханого.
