Олександр Довженко. Щоденник
страница №3
...нiзм, люде страждатимуть?- Да. Любитимуть - значить, i страждатимуть.
- Я так страждала вчора, коли ти довго не приходив, ти став мене
пiдозрiвати.
В громадськiй дiяльностi iгнорується минуле. В нiй важить одне лиш
сучасне.
Коли б нашi письменники та не були столичними птицями, вони б знали,
хто має око видiти, як гiрко доводиться колгоспниковi трудовий його
героїзм, отой самий, Що приносить славу писарям красномовних тирад.
- Залиште. Вже як хочете знати - сама чеснiсть обертається часом в
порок, якщо вживати її помилково.
//Улянi треба зробити монолог, глибокий змiстом i частий формою. Треба
пiдяяти її зворушлиний образ над побутом, дати їй змогу розкрити свою душу
в глибокому внутрiшньому самоспогляданнi.
Щось на зразок монолога: "Не покладав я рук".
Може бути саме:
"Не покладала рук". Нi, рано.
1. Що про нас говорять? Не довiряйте мужиковi. В ньому й досi ще сидить
власник i т. д.
А хто бiльше вiддав державi? Ми чи вашi злопихател i?..
2. Моя республiка. Мiй свiт. Мов майбутнє! Але чому i до якого часу я
думатиму по шпаргалцi, говорити по писаному, любити тiльки ударника?
Прагнути тiльки до поголiв'я?
Радiти тiльки перевиконанню?
Жити тiльки заможним, щасливим життям?
Де моє щастя? Хто звеличив мене в стражданнi? i т. д.
Не покладаючи рук (цiлком).
Конкретна мета: загальнi збори.
Доробити сцену загальних зборiв. Прийняття в колгосп Нечитайла i виступ
Царя. Точно визначити i драматично оформити мету зборiв. Очевидно, вона
зводиться до вирiшення однiєї з багатьох "простих" колгоспних земельних та
iн. органiзацiйних справ. Тодi все написане надасть сценi незвичайну,
гостру i життєву красивiсть.//
Куркульське прiзвище:
- Скоробагатько,
- Дубенко.
- Рубленко.
Пiсля блискучої промови.
- Ну, чого лiзеш?
- Не лiзу я, а йду по-людському.
- Що треба?
- Скажiть, а чи не можна...
- Не можна.
УЛЯНА ПРО ЗАГИНАЙЛА
- I що воно таке пак за людина? Ото як вийде на трибуну, поверх людей
як гляне, да так красиво й гарно промовляє, да довго так, що плачеш i не
знаєш, на небi и чи на землi. Еге. Злiзе додолу - вовк. Не пiдiйти, казав
той, не забiгти. Похмурий да неуважительний - страх, нехай бог милує,
їй-богу.
- Освiта в нього, кажуть, вища, а середньої нема - дiрка. А воспитанiє
нижче (дописать).
Пригадати розмову з моїм батьком. Як молодим ще дев'ятнадцятилiтнiм
парубком їздив батько в Каховку до Фальцфейна на заробiтки.
- їхали човном до Днiпра, Днiпром до Каховки, де вже човен той
продавали.
- А як же ви переправлялись через пороги?
- А так i переправлялися. Човном.
- А хто ж човном правив?
- Я й правив.
//Наплив. 1887 рiк. Пливуть по Днiпру з Десни дванадцять хлопцiв,
тiльки не в Царгород, а в Каховку, найматися до Фальцфейна. Каховка. Ринок
робiтникiв i т. д.
Отже, можна використати, почавши з старовинних пiсень.
Наплив: дiстати пiсню давньоiсторичну.//
(1947)
Тиха, добра, чесна, пересiчна людина. Приємна i лагiдна.
Рокiв 45. Бригадир. Має медаль.
Був на виставцi в Москвi.
Призначається на посаду голови колгоспу, на яку посаду у нього не
вистачає розуму власного.
У нього жiнка i дiти, син i дочки.
Зробився поволi нетихим, недобрим, нечесним i неприємним, злим.
Зробив нещасними всiх майже, хто йому пiдлягав.
1. Завiв кабiнет. Крiсло. Телефон. Секретаря.
2. Чергу. Без черги не приймав. "Ну як? Бачив, яка черга?" Черга як
знак, атрибут влади.
3. Охорона. Щоб не вбила мiжнародна контрреволюцiя.
4. Пiдлабузники. Борис Петрович Пiдлабузник.
5. Працював поночi. Викликав бригадирiв на доповiдь поночi.
6. Електрифiкував власний дiм - "кожному по потребi".
7. Портрети вождiв. Скульптури в письмовий стiл.
9. Карта свiту. Карти колгоспу нема.
10. Цитати.
11. При нiмцях сидiв у погребi.
12. Пишуща машинка.
13. Прошу подати в дисьменнiй формi. "Сказивсь".
14. Його почали боятись як вогню.
15. Все знав. Про все мiг говорити.
16. Дiти критично ставились до нього.
17. Перед молоддю: "Ех, ми були колись. Я за бандитами в 17 лiт
гаялася..."
18. "А ми колись в окопах знаєш як..."
19. Розвалив колгосп. Нiкому стало робити. Всi службовцi.
20. Учитель дешанований.
21. Всi родичi в доярках, снабах, плановиках.
22. Коли його зняли...
23. Грандiозна сцена звiльнення з посади. Як страшно: я - нiхто. Ти й
був нiхто.
24. Виявилось, що призначили його помилково.
25. Любив понад усе на свiтi щось забороняти.
26. В нього приятель i друг "непропускатель", бувший сторож закритого
розподiлителя.
26а. Мета - зробити кращий в Радянському Союзi кол" госп.
27. Завжди риба воняє з голови. Так от, щоб риба (колгосп) була здорова
й свiжа, я хотiв, щоб була здорова, культурна голова.
28. Вiн не знав, за що його судять.
29. Свiдки: вдова, яку вiн викликав уночi на допит:
чому я напилась.
30. Вiн копiював великих. Мiй колгосп.
31. Вiн почував себе вождем села.
32. Якщо ти стоїш на чолi, ти не повинен пiдпускати близько нiкого
(пафос дистанцiї).
33. Манилов: мрiяв об'єднати в колгоспи пiд свою владу млини,
електровню. I сидiтиме все життя.
34. Вiн возвеличився.
35. Огромний апарат.
35а. Нiкому не довiряв. Учинив контроль над контролем.
36. Вважав, що народ треба "тримати в руках, щоб боявсь".
37. Iдучи по селу, нi а ким не вiтався. Проте вимагав, аби всi знiмали
шапку.
38. Свiдок-дiд: "Василь Федорович, прибуло до вас начальство".
"Ну й що ж. Приїхало, так хай мене найде".
39. У нього не було кар'єризму. Вiн був позбавлений високого iдейного
рiвня. Василь Федорович Ступак.
40. "Мiй колгосп". Моє, моя. Мої люде. iїеокуркуль.
41. Все викрилось пiсля Постанови ЦК про порушення Статуту
сiльськогосподарської артiлi.
1948 рiк
5/II/ [19]48
//У поводженнi з вищестоящими треба завжди бути скромним i не втрачати
шанобливостi, в усякому разi, треба зробити все, щоб видимiсть
вищесказаного була помiчена начальником.
Якщо начальник, спонукуваний невiдомими вам домашнiми або службовими
драмами, дiставши де-небудь у ще вищого начальства прочухана, почне
кричати на вас, не падайте духом, не бiжiть вiшатись, не проклинайте
життя. Ви можете дуже ласкаво, бiльше того, спiвчуваючи йому, сказати
чемно:
- Не утруднюйте себе криком. Повiрте, що навiть звичайна розмова з вами
приносить менi справжнє страждання завжди.
Начальник тут же посмирнiшав. Вiн не зразу зрозумiв справжню суть вашої
чемностi, i тодi перш нiж приступ нiкчемностi i злостi спалахне в ньому з
новою силою, ви постарайтеся пiти додому, отруєний. Дома ви поплачте,
поскреготiть зубами i сiдайте писати що-небудь бадьоре, героїчне.//
23/II/[19]48
Мати. Отеє ж як хочете, а буде знов вiйна.
Ми. Невже?
Мати. Бачу. Ось пригадаєте мене.
Ми. Що за прикмета?
Мати. Спiдницi знов коротшають у женського полу. Вже скiльки я за своє
життя помiчала - спiдницi у женського полу коротшають, задираються,
пiднiмаються-пiднiмаються. I вже як за колiна пiднiмуться - зразу вiйна.
Потiм опустяться, подовшають, - вiйна затихає, замиренiє.
Дак отеє, помiчайте, зараз були подовшали, а це знов почали задиратись.
Буде вiйна. В Америцi вже, кажуть по радiо, вже так позадирались, що
тiльки воювати. Ну що ти зробишi.. Не смiйтесь, ось побачите.
ЗО/I [19]48
По закiнченнi картини зразу ж написати книгу про своє життя в
мистецтвi.
Написати докладно i абсолютно одверто, як труд цiлого фактичного життя,
з великими екскурсами в бiографiю, в дитинство, в родину, природу,
пригадати всi чинники, якi створювали й визначали смак, тонкiсть
сприймання.
Що створило мене як кiномитця?
Яка лiтература? Класика? Малярство?
Чи, може, пiснi й думи? Чи вражливiсть бездонна й бездонна фантазiя? Чи
зачарована Десна?
Як я йшов на зйомку не готовившись, не маючи в цьому потреби. В мене
все ставало ясним з початку створення сценарiю.
Я просто повторював процес. Я мiг знiмати коли завгодно, з якими
завгодно артистами, нiколи не ганявся за великими именами.
Кiно як спосiб суспiльно-полiтичної дiяльностi.
Мої поеми - моє сучасне.
Я творив, що хотiв, що думав. Я дiйсно був i е вiльний художник свого
мистецтва.
Полiтична обстановка на Українi. Всi її перипетiї. Культурне життя.
Мої позакiпематографiчнi iнтереси. Ким би хотiлося бути, до кого себе
примислити?
Їзда на кiностудiю в Одесi.
Бiгом Київ - Шулявка - вища мiра.
Потилиха. Нiкчемство i краса.
Мрiйництво.
Мої проекти перебудови життя, господарства, мiста (нраб), садiв,
ансамблiв архiтектурних. Комедiя. Любов до комедiї. Нездiйснена мрiя
життя. Все навпаки. "Цар" - мiй кращий непоставлений сценарiй. Перегляд
фiльмiв у Харковi, Києвi, Москвi. "Звенигора", "Арсенал", "Земля". Веремiя
навколо переглядiв. Диспути...
Як я знiмав у селi Яреськи. Народ. Думи. Мене запрошують на посаду
голови колгоспу. Хто мої герої? Батько, мати, дiд i я. Я - Василь, Щорс,
Боженко, Мiчурiн. В "Землi" вмирає мiй дiд. Шкурат - мiй батько. Я -
парубок, що сидить з дiвкою на призьбi. Я - Кравчина. Орлюк. Як мучивсь я
i проклинав адмiнiстрацiю, що з їдала мої нерви, мою душу, всi мої сили
своїм нiкчемством. Яке розчарування я мав по закiнченнi картини. Чому я
нiколи не дивлюсь своїх картин? Документальнi мої фiльми. Захiдна Україна.
Виступи. Вiйна. I вся моя трагедiя воєнного часу.
Одне скажу: хоч я зробив картин i небагато, однак, з того часу, як
розколовся свiт i Ленiн став на сторонi людського, не покладав я рук.
51 IV [19]48
"ЖИТТЯ В ЦВIТУ"
//Ось уже кiлька рокiв тягнеться моє "Життя в цвiту". Я написав його як
повiсть i як п'єсу. Я вистраждав його як кольоровий фiльм, видушив i
вистогнав, знемагаючи вiд приступiв стенокардiї i тупого бюрократизму.
Потiм, коли все нарештi з таким граничним трудом було зроблено, коли
картина стала жити i радувати навiть натасканих снобiв, я потрапив у
дивовижну мiстичну смугу її обговорень на художнiй радi великiй. Потiм
мiнiстр кудись бiгав з нею i кожного разу вимагав все нових i нових
купюр...
Тодi мене врятував вiд ядухи Жданов. Пiсля зустрiчi з ним я, здавалося,
ожив. I хоча п'єсу також задушили, всупереч його думцi, я спочивав начебто
в Барвнсi тижнiв зо три i повернувся звiдти знову хворим.
Тепер мене вже знову розпинає кiноорганчик. Я сиджу цiлiсiнький день за
столом. Я наступив на гораянку i задушив усi мої плани, всi мрiї про
п'єси, про мiй рiдний край, про Днiпро, i тепле повiтря, i нiжнi береги
моїх рвчоя, про вiчне свято просторiв.
Я повинен нехтувати, заперечувати створене, ненавидiти те, чим
захоплювалися, що утворено з багатьох тонких компонентiв. I написати
твiр-гiбрид - стару поему про творчiсть i нову повiсть про селекцiю. А
серце болить. I часто, йдучи вiд столу пiсля цiлого дня трудiв, я озираюсь
на зроблене - як його нiкчемно мало.
А втома така, неначе цiлий день ворочав камiввя в неспокої.
Як би знову не бути кимось удареним за що-небудь.
О жорстокiсть, я пiзнав тебе.
Важкi передчуття гнiтять мене.//
18/IV 1948
Людськеє.
Порiзавши палець, хлопчик спочатку заплакав, забiгав, потiм трохи
згодом, коли ущухла кров, пiдiйшов до дядька.
- О! Вавка.
Дядько сидiв на призьбi, простягши вперед єдину свою цогу й милицi. На
грудях у нього був чималий iконостас.
Дивись, мов, i я маю вже дещо, i хоч воно й болiло, та не дуже. Колись
i менi повiсять золотi оцi iграшки. I одрубають, може, ногу чи руку.
Нехай. Ось який я мужчина.
Дядько подивився на хлопця i нiжно засмiявсь. У нього трохи сльози не
виступили на очах. Зразу куди й дiвся сум i жаль. I калiцтво показалось
йому чимсь природним, як шлюб чи робота. Як неодмiнний атрибут життя.
Хлопчик дивився на його медалi, зачарований красою. Вiн був гордий i
сильний. Готовий до подвигу. Вiн заспокоївсь. Вiн бачив, що дядько
зрозумiв його. Вiн полюбив свою рану i вже пишався нею.
11V [19]48
//Київ - город-генiй. Красивий, незважаючи иа многолiтаi яамагання
архiтекторiв i горе-керiвникiв занапастити його красу витворами убожества
i нiкчемства.
Написати докладно, як пiдлабузники а архiтектурної управи i
пiдслiпуватi дилетанти нiвечили його, ставлячи на записках "великих
товарищей"... жалюгiднi коробки на самих видатних точках, якi вимагали
абсолютно iнших.
Київ - генiальне мiсто, генiальне мiсце. Київ - старець, руйнований
вiсiмсот рокiв iсторичної свовї драми.
Описати докладно красу його вечорiв i ночей. Днiпро i гори. Вулицi.
Повiтря. Весну, веснянi вечори.
Написати, як я переробляв його двадцять рокiв. Присвятити щоденнiй оцiй
перебудовi Києва досконально розроблену главу, нiби ее ив а книги
кiнорежисера, а з дисертацiї архiтектора мiста й ландшафту. Принципи
перебудови згiдно з характеристикою мiсцеположення, динамiкою епохи i
загальною характеристикою епохи. Окремi вулицi, майдани. Виеотиi точки.
Панорами. Ансамблi. Окремi розробки: Хрещатик, бульвар Шевченка,
Володимирська. Нова площа Софiївська, об'єднана з площею Калiиiна.
Вiадуки. Мiст через Днiпро i його архiтектура - мiст - iсторiя в
скульптурi.
Зразковi села бiля Киева - Вишгород, Межигiр'я, Ходорiв.
Євбаа - площа з озером. Пам'ятники.
Пам'ятник народу. Пам'ятник Герою. Пам'ятник жiнцi над Днiпром.
Бiблiотека. Мiськрада. Вiдсутнiсть iєрархiчних атрибутiв. Матерiал.
Колiр. Ознака нацiонального в стильових виразах.
Нова роль золота i банi.
Написати проекти пам'ятникiв на майданах. Сади - фруктовi на майдаяах i
вулицях принципiально.
Виноград на пiсках пiд Києвом на основi штучної системи водопостачання.
Мiсто Київ - сад. Київ - поет. Київ - епос. Київ - iсторiя. Київ -
мистецтво. Київ - поема. Київ - наймодернiше мiсто комунiстичного
суспiльства.
Трактовка пам'ятника Ленiну: розмiр, матерiал, точка, виконання.//
25 / ХI/ [19]48
//Вiн не був людиною мистецтва. Все в ньому: хода, манери, нудне
нерозумне лице i такий самий нудний голос, - усе було протипоказане,
здавалося, його посту.
Коли ви розмовляли з ним десять хвилин, ви починали вiдчувати, що ви
стаєте дурнiшим.
Вiн був схожий на великий рояль, у якому чомусь грали тiльки три
клавiшi. Решта вистукувала розпорядження.
Усяка теперiшня хвилина його життя до останку витiснялась наступною
хвилиною. Нема для нього нi досвiду, нi звичаю, нi можливостi нормальних
умовиводiв.//
1949 рiк
22/1 [19]49
Н-ам i НН-ам
Прощайте, товаришi, друзi i недруги, прощайте. Продовжуйте топтати моє
iм'я, якщо комусь треба, нехай я швидше вмру. Бажаю вам довгого вiку. Вiд
усього поруйнованого серця бажаю кожному з вас зробити багато бiльш за
мене i, склавши колись у прекрасному майбутньому трудовiї свої руки, не
будучи нiким нi перебiльшеним, нi засудженим, нi заплямованим i
зневаженим, оглядаючи шлях свiй i рiднi народнi "лани широкополi", засiянi
невмирущими словами з душами чистими, не спустошеними брехнею, взаємною
ненавистю, жаднiстю, жорстокiстю, кар'єризмом, зiтхнути легко, тихо i
щасливо i втiшитись думкою, яка не судилась менi, що мрiяв усе життя про
творення добра: благословен труд, i день, i дом.
...Чим утiшусь на чужинi? Де преклоню голову сиву? В далекiм Китаї, пiд
чужим небом? Прощайте.
Чи, може, й там ви знайдете мене зi своїм злом, ви, мої щасливi
бездоганнi недруги?
7/II/ [19\19
Що зi мною сталося? Я розучився неначе писати. Пишу статтю для
"Лiтгазети" про суд над "Летр франсез" i за два днi не можу зiбрати думок,
не можу пером повести. Ще не написав i одної сторiнки, а вже втомився так,
неначе каменi ворочав на тяжкому шляху, i серце болить, i смуток обнiмає
душу. Нiт, не редакцiям належу я, мабуть, а лiкарям. I тормоз в писаннi -
се травма моя, що вже нiколи не покине мене. Ловлю себе на думцi: неначе
стоїть мiй грiзний критик за плечима й розглядав безсердечним оком кожну
лiтеру мою i кожну кому, чи немає в нiй зради i пiдкопу. I я, замiсть
писати, страждаю. Мене зламано.
Я сприймаю вже свiт як страждання. Я постиг: мiряється воно глибиною
потрясiння внутрiшнього, всiєї душi, а не тiльки гнiтом зовнiшнiх
обставин. Я мiг би довго жити й творити багато лише на основi добра, на
основi позитивних стимуляторiв.
23/IV [19]49
ВЕЛИКА БАГАЧКА
Псьол. Вулицi Багачки. Люде. Краєвиди з гори. Там ми ховали Боженка,
несли житами понад лугом. Урочистi панорами пiд героїчним небом, пiд
хмарами такої краси i такого пафосу всесвiтнiх змагань велетнiв i
пророкiв, що пiснi "Як умру, то поховайте" не можна було спiвати, i
артисти тремтiли од хвилювання i спiвали глухо, придавленими голосами, а
Боженко лежав у них на плечах на своїх носилках i плакав не акторськими, а
справжнiми сльозами. Уперше за довгий свiй вiк лицедiйства опинився вiн на
таких просторах перед лицем одвiчностi, i прибита пилом i мiзерiєю
многолiтнiх дрiбниць душа його нiби вирвалась з кайданiв i полинула мiж
хмари, жахаючись, i плачучи, й радiючи трепетно, що єсть вона, душа, яка
причастилась великого.
23/IV [19]49
Як люде, дивлячись на нас, не знаючи, що воно й до чого, та розумiли,
проте, цiлком через свою тонку народну чутливiсть, що йдеться про щось
серйозне i глибоке. Бо нiхто не перешкодив нам нi одним словом.
Ми вертаємося до хати. Вона була - цариця хат. Бiла, велика i простора,
з великою стрiхою зеленого оксамиту.
Грабарi i їх конi. Я виходжу в двiр до грабарiв. Тепла, зоряна,
прославлена в пiснях українська нiч. Бездоняе небо, уроч-истий всесвiт вад
нами. Розмова з грабарями.
Як почалась вона, як протiкала ргисою 1ю зсiк питаннях.
Отак i вiч минала, i почало свiтати. Зiтхнув один красивий чоловiк (вже
всiх їх стало видно).
- Спасибi вам, дай боже здоров'яi Не то всю нiч, усе ятаття тисячi
верст iшов би за вами, аби тiльки слухать.
27/IV [19]49
Болять руки, голова болить, i болить серце. Я тяжко хворий. I нiхто
сього не номiчає. А в меае таке почуття, иiби я стото перед катастрофою.
1. Написати оповiдання про народну Середу i щуку.
2. Оповiдання про оержантя ЇЯвеар. Про до нiмецьких загарбникiв.
3. Про погибель богiв.
4. Про Шосгаковята.
Сен Святослава.
Соя насьметанiса.
12/VI [19]49
медицину, про його ненависть
IV/VI 1949
ФАТАЛЬНА ХВИЛИНА
ОПОВIДАННЯ
//Про художника. Зробив грандiозний твiр мистецтва. Все в ньому булх"
незвичайне. Все було приведене в таке гармонiйне поєднання - сюжет, гра,
композицiя, колiр, правда, - що люде плакали вiд незбагненної
розчуленостi. Нiби клаптик неба спустився на землю у виглядi сходiв. От у
цьому станi, весь ще в полонi цiєї внутрiшньої гармонiї, досягвутої
величезним зосередженням усiх фiзичних i душевних сил, i з'явився я до
начальника. Начальник показав уже твiр там i був обласканий. Тому вiй
звернувся i до художника в чимось подiбним. Але душа у нього була бiдна.
Вiн був схожий на рояль, у якого звучали два клавiшi. Решта могла
вистукувати тiльки накази.
- От ви знаете, добре ви вробили картину. Картина вдалася. Ви знаєте,
ви можете краще за всiх працювати.
Чего ви смiєтесь? Не вiрите? Даремно, у вав завжди що-небудь та... Не
розумiєте ви, ось що... життя не роаумiвте, життя. Вам ба полiнуватися
слддё. еге, мiсяць. Мiсяць полiкуватися, потiм той вi'дшвтати i петшггапги
трохи, попрацювати над собою. Дуже хорошi фарби, его. I iнше, i iнше. Все.
Можете iти спати.
Вiн так звик не поважати" що навiть, кости не похвалити вже було не
можна, вiн i хвалив таж,, иiби робев догану.
Художник пiшов додому. Йому захотiлось повiситись. Але вiн не
повiсився. Повiсилась, примiром, задавилась безповоротно частина його
(араб}./
//Ця пихата, жорстока i безнадiйна оврежия мiкролюдина зробила все для
того, щоб художник вiдчув себе меншим i нэкчемнапнав за тем. I начальник
явимсь незрозумiлим чином досяг цього: чи те безбарвною нудьгою сиего
голосу-ажгомати добором слiв, жестiв", вiдчуженiстю i глибоко прихованою
ненавистю до iнших. Художник щохвилини дурнiшав, мовчазно пошлiв, меншав.
Спустошений пiшов вiн додому i, не проклявши навiть життя, помер. Цей
процес меншавия тривав 10 рокiв...
Йому здалося, що вiн нi на що вже не здатний, що вiн иозбавяеиий
найменшого ироблиску думки. Почуття його теж стали нiкчемнi i тьмяна. Вiн
забув про свiй твiр, нiби вiд i не створював йото зовсiм.
Вiн не зрозумiв, що начальник намiрявся його, так би мовити, похвалити.
Але й хваливши його, вiй нiби робив догану.
Вiн потребував зустрiчного поруху душi, як людина, дiйшовши до
останньої стадiї справи, потребує краплини води. Але у начальника не було
душi. А треба було сказати одне тихе слово: "Спасибi'". Та для цього слова
треба бути людиною.//
//"Найбiльшi подiї, проникаючи в їхню свiдомiсть, пристосовувались до
їхньої мiрки i ставали такими ж мiзерними, як вони самi^ жалюгiднi рвачi,
режисери - угодники i лакеї".//
//Його лице, широке i грубе, i груба фiгура свiдчили про шкоду, що її
робить сидяче життя, затворницьке, канцелярське, людям, створеним для
здорової фiзичної ирацi.
Вiн був прекрасний працiвник, не дуже далекий, позбавлений всякої уяви.
"Немає кращого засобу пiдняти бойовий дух генералiв, як присудити до
смертi одного з них".//
А. Франс
//Одним словом, це була людина не гiрша i не краща за iнших.
Бездоганнiсть - найчастiше справа щастя, а не властивiсть i результат
доброчинностi.
Телеграфний стовп - вiдредаговане дерево. Знайомтесь, -це моє пряме, як
палиця, начальство.
- ...I ця ось людина!..
- Я не людина. Я iнженер.
Вiн був сутулуватий i дивився завжди в землю. Казали, що ще малим вiн
знайшов монету в двадцять копiйок. Ця, здавалося, незначна подiя зiпсувала
його на все життя.//
ОРГАНЧИК
//"Я скоротив мистецтво втроє. За це я одержав орден i захистив
кандидатську дисертацiю. Тепер захищаю докторську. Доктор виродження кiно!
Звичайно, я зворушений, страждаю".
Все, включаючи i тему страждання, вiн вимовляв, як манекен, без усякого
душевного поруху. Це мерзотна фiгура, жорстока, тупа, егоїзму крайнього,
огидного. Нiчого в свiтi, крiм його персони. Комплекс лакейський.
Вiн був пересiчною ординарною людиною, призначеною випадково на
неординарний пост. Тому вiн перестав бути пересiчним i ординарним. Вiн
перетворився в щось у своєму родi, що виходить поза рамки звичайного.//
Проїхали Нiжин. Тут учився Гоголь. Згадав Боженка й Савку Трояна...
17/VII [19]49
Як важко болить серце. День i нiч, невпинно, невблаганно. Важке,
немовби в ньому сто пудiв. Болять руки. I такий бiль у грудях, i так я
знесилiв. Не можу не то що ходити, сидiти вже важко, навiть важко лежати.
Невже настав мiй смертний час?
Пишу сценарiй. Так працювати важко, як ще нiколи. Уперто вiдчуваю, що
бiль у серцi не дозволяв думати, не дозволяє почувати життя, не пускає
навiть писати, водити олiвцем чи пером по паперу.
Коли б менi пощастило написати як слiд отсей сценарiй. Я, може,
одмовлюсь його ставити. Я мушу лiкуватися довго, якщо можна ще лiкуватися.
18/VIII [19]49
ФУТБОЛ
//Написати оповiдання про футбол. Як був я на футболi в 1938 роцi, що я
там бачив, що чув i що говорив. Внести в "Футбол" вставне оповiдання про
Н.
I закiнчити оповiдання складним ходом думок, що виникли тодi в мене. От
чого я й до сього часу ненавиджу отсю дурну i темну гру.//
//Оглядуюсь, - як я постарiв.
Не встиг роздивитись неначе, i вже пiвстолiття майнуло в далечiнь, як
один день. Як я жалiю, що не встиг написати найголовнiшого. Все було
нiколи неначе. I як тепера братись за перо? Що знаю я? Молодь вiд мене
далеко. Почати писати про старих людей, про старi часи.//
30/Х [19]49
Сьогоднi свято в Українi... Возз'єднання земель. Здiйснення мрiй народу
мого на протязi довгих столiть i мрiй моїх, моєї юностi.
Святкують всi трудящi.., святкують всi сьогоднi на Вкраїнi...
Осталося чотири днi до закiнчення сценарiю. Чи й витягну: так все в
менi пошматоване болить...
1951 рiк
17/I/ [19]51
ПРО ЗОЛОТИЙ КЛЮЧ
Нещодавно В. Шкловський зустрiв мене в Спiлцi письменникiв i каже:
- Я думаю, що найвиразнiшим за глибиною i вiрнiстю основного i
головного, що було i є в нашому життi, - мiсце в "Щорсi", де богунцi
мрiють про майбутнє, зокрема Чиж - хлонець-богунець з напiвоголеною
шаблею. Ось ключ, який кiнематографiя повинна була пiдняти, щоб вiдкрити
доступ до найвеличнiших справ... i не пiдняла, пiдiбравши вiдмичку
протилежного призначення...
Пам'ятати про сей ключ.
Всi так забули про нього, наче його i не було зовсiм.
Пам'ятати про сей ключ.
7/VI [19]51
ТЕМА ОПОВIДАННЯ
//У мiстi зруйнована головна вулиця. Зруйнували її вороги пiд час
вiйни. Усе мiсто брало участь у прибираннi руїн протягом трьох лiт. Усi
уявляли вiдбудовану нову вулицю з прекрасними будинками.
I от почали будувати перший дiм. Цей перший блин будував найвпливовiший
архiтектор, який при всiх своїх незлiченних довершеностях вiдзначався
браком смаку.
Будинок був такий нiкчемний, що викликав хвилю обурення. Обурення,
уїдливi дотепи, невдоволення, гнiв не тiльки спецiалiстiв, а й усього
народу, всiх перехожих, якась непримиренна ворожнеча до будинку, що не
виправдав сподiвань, свiдчать про зростання народу, про закладенi в ньому
вiд природи багатства, ненависть до "мертвих каменiв".//
8/VI [19]51
ШВЕДИ
//Написати повiсть. Полонених шведiв при Катеринi женуть у заслання з
островiв балтiйських на пiвдень України. Частина дорогою загибає. Село
Шведiвка. Минуло [майже] двiстi лiт. Шведи в колгоспi. Нiмецька окупацiя.
У шведiв-колгоспяикiв нейтралiтет.
Пiсля вiйни шведський уряд зажадав репатрiацiї. Наш уряд погодився.
Плебiсцит. Агiтацiя. Патрiотизм. Збентеження. На батькiвщину!
Пароплав в Одесi "Швецiя". Турне навколо Європи. У портах кiнозйомки,
хронiка, репортери. Антнрадянська безсоромна маячня.
Швецiя. В порту мiтинг. Гендлярi патрiотизмом. Оселяють шведiв у горах
на убогих кам'янистих дiлянках. Убогiсть i вiдсутнiсть перспектив. I все
поступово стало на своє мiсце. Все маленьке, а головне, нема простору
життя, нема польоту, нема великої мети. Вони духовно стали оскудiвати. I
тодi вони зрозумiли, що втратили. Бунт молодi.
Назад, на Батькiвщину. "Хай живе Радянська Україна!" ...Знову пароплав,
на цей раз наш, радянський, "Україна" везе шведiв на Батькiвщину уже з
Швецiї. Такi самi мiтинги в портах Європи, тiльки все навпаки. Приїхали на
Батькiвщину i стали будувати комунiзм.//
1952 рiк
- Скажу вам, товаришу, щоб ви знали: тут, на стройцi, я мала людина. I
взагалi я людина невелика i незначна. Я та людина, щоб ви знали, за
допомогою якої, що коли їх зiбрати докупи i направити на якесь добре дiло,
то вже з них може видiлитись щось там героїчне i видатне, що заслуговує
уваги. А сам я в окремностi своїй такий, як я вже вам сказав. Виробляю
норму, плачу всi внески, бо неприлично ж робочому чоловiку в своїй державi
їх же не платити. Роботу я люблю.
Серафим Н. був одягнений гарно, носив умiло пов'язаний галстук. Гладко
причесаний. Здалека вiн чимось вагадував менi Андрiя Малишка. У фiльмi
iнтересно подати його отак на урочистих зборах, пiсля чого зразу перейти
на робочий процес, де вiн, як каменяр, вже мав зовсiм iнший вигляд, а його
молода дружина - красива i струнка штукатурниця в прозодежi, ще й з
покраплеиим крейдою чи вапном обличчям...
16/11 [19]52
НIЧ ПЕРЕД РIЗДВОМ
1. Приїзд у Москву Iвана Тимофiйовича Хапуго-Соловейчика.
2. Отримання сукна в Кунцевi.
3. Мрiї на дорогах.
4. Є така машина. Слабi гальма.
5. Зрадницькi гальма *.
7. На кiльцi В.
8. Що робити?
9. Хаиуго-Соловейчик у вiдчаї.
10. Троє в однiй кабiнi.
11. Суперечки. Пошуки адреси.
12. Обiйшовши весь двiр, всiх розпитавши про ХапугуСоловейчика. Немає
Хапуги! Нiхто не знає. Провалився Хапуга. Що робить?
13. Зрада i вiдступництво. Зваживши всi "за" i "проти", вирiшив не
повертатися в машину. До речi, у нього справа. Правда, вiн перший завiв
невизначену розмову в кабiнi.
14. Що робити двом? Крадiжки, звичайно, нiякої немає. Але, з другого ж
боку, можуть же подумати? I куди дiвався оцей?
15. Їздили до вечора. Витратили бензин. Купили нового. Куди? Вихiд! На
фабрику в Кунцево.
16. На фабрицi бiля ворiт. Генiй непропускательства. Вставна новела.
17. Знову мрiї на дорогах. Нiч. Чорт мiсяця вкрав. Хурделиця.
18. Приїздять на базу. Не приймають без начальника бази т. Кума.
19. Кум гуляє в Солохи. Побiгли за Кумом. По дорозi розминулися.
20. Кум знаходить у машинi сукно.
21. Здiйснюються Кумовi мрiї. Вiн може творити добрi дiла. Лише добрими
дiлами можна прославитись. Але якi ж добрi дiла можуть бути у начальника
автобази будiвництва?
22. За рулон сукна - i в дитячий будинок. Вихованцiсироти i їхнi
виховательки.
23. Суд.
- Чорт його знає. Таке дурне наснилося, що до цього часу не можу прийти
до пам'ятi. Чи це сон, чи, може, справдi... Слухай! Де ж це я вчора?.. Хм!
От iсторiя... Вiра!
Тиша. Нiхто на крик не вiдiзвавсь.
10/ III [19]52
//Все спрямоване в завтра. Ця спрямованiсть у недалеке майбутнє
становить душу нашого часу.
Це молодiсть, реальнiсть, оптимiзм.
Це не мрiї про далеке щастя. Ми вже пiдiйшли до щастя дуже близько.
Зроблено так багато, що здається, вiд смертi Ленiна до наших днiв
минули столiття, так багато вмiстилося великих подiй за двадцять вiсiм
лiт.//
//Продовження життя.
Чую в вагонi пiснi азербайджанського] соло пiд акомпанемент музики i
хору. Це прекрасно. Записати докладно, що це: це життя людини. Помер Н., i
зразу все життя на 50 метрах пiд цю музику.//
//Треба шукати в усьому поетичний вираз. А скiльки його навколо! Тiльки
погано ми бачимо i мало прислухаємось до голосу свого серця.//
Про все можна складати вiршi.
Про найменшi нiби речi, про все звичайне нiби i буденне, аби стало воно
незвичайним i небуденним.
Диктор. Тема. Схилимо голови перед мiльйонами убитих. Траурний
урочистий марш. Тиша. Салюти гармат. Небо темно-вороне - така велетенська
хмара.
1. Плотники спинились на хвилину.
2. Другий варiант, їм нiколи спинятись. Вони говорять, роблячи своє.
Мимо них провозять жiнки вози чи плуги.
3. Се є лиш спогад про Гришу Нагнибiду. Про смерть його i про печiнку.
Про те, що вiн бачив перед смертю i що сказав (Роману).
4. Тут можуть бути музикальнi паузи. Нiби радiо - то голосно, то тихо.
Гра на тишi й на повному звучаннi.
12/IV [19]52
//Сценарiй "Вiдкриття Антарктиди" я писав не для N. i не для NN.
Я писав його для молодих початкуючих сценаристiв. Для них я працював
близько восьми мiсяцiв, не шкодуючи сил. Менi хотiлось створити зразковий
сценарiй, в якому iдея, людськi образи i вся обстава перебували в єдностi
форми i змiсту. Щоб усе абсолютно в ньому, бувши легко прочитаним,
драматичним, спрямованим, було сповнене руху, тобто було завжди
кiнематографiчним.//
l/V [19]52
ЗАСТУПНИК ДУРНЯ
ДРАМА
1.. Пiсля призначення на пост приходить у кабiнет. Рекомендується йому
перший заступник. "Що це таке?" - "Графин" - "Який?" i т. д. (всю сцену з
Д-м).
2. Секретарш!: "Якщо будуть до мене проситися на прийом або дзвонити
особи, що iменують себе моїми товаришами або родичами, не пускайте. У мене
немає родичiв i товаришiв".
3. Їздить з мiнiстерства на квартиру о першiй годинi ночi або вдень,
обов'язково машиною. Вiддаль - два квартали.
- Чому ви їздите машиною? Чому б вам не пройтися прекрасною вулицею?
Тим бiльше це так близько.
- Не хочу. Отак, знаєте, пiдеш, а на вулицi будуть до тебе приставати а
рiзними просьбами...//
5/V [19]52
//На всiй картинi поввина полум'янiти печать величi iсторiї. Але не в
знеособленому мiсивi тисячних бентежних юрм, а в iндивiдуалiзованих
образах, у вчинках, думках, у висотi намiрiв. Чим вимiрюється людина?
Висотою намiрiв i цiлей, а не висотою хмарочосiв.//
//Все повинно бути в безперервному русi з змiнним ритмом - вiд
бурхливого до урочисто повiльного.//
//Усi пори дня i року. Сходи i заходи.//
13/VII [19]52
//Один з основних персонажiв Мовчан Iлля, багатодiтний. Вiн веселий.
Вiн втiлення радостi, працi. У цьому його талант.
Такi його дружина i дiти. Вiн любить дiтей.
Може бути винятковою своєю чарiвнiстю сцена, коли, посадивши собi на
живiт напiвголого малюка, вiн пiсля трудiв грається з ним i про що тiльки
не розмовляє. Згадати вiдомий малюнок у (нрзб), де вiн держить його,
лежачи, на витягнутих руках.
Старшi три розумники. Взагалi дiти його гарнi, здоровi, привабливi.
Гарна дружина. Згадати: В. Мовчан у тайзi. Розумник. Знаки вiспи зробили
його лице сяючим.
Докладно описати його в роботi.
Що вiн умiє робити.
Якi слухнянi йому iнструменти.//
//Але це був уже хор.
Згадати, як, роблячи вулик для бджiл, вiн спiвав у садку пiд грушею
бiля хати. Описати цю грушу роду. I подвiр'я, сад. I як дiти його
пiдспiвували йому. Деякi були такi ще малi, що спiвати не вмiли. У них ще
ве вистачало слуху та протяжностi звуку. Як у маленьких птиць не вистачає
сили в крильцях i в спiваннi. Пiснi були рiзнi, i все це радiсть життя.//
//Молодому космополiтовi не сподобалось у Каховцi.
- Не подобається менi Каховка.
- Так? Не подобається! Ай-ай-ай! А скажiть менi, ви їй подобаєтесь?
- Кому?
- Каховцi. Чим ви порадували її, чим натхнули? Якими iдеями, якими
планами ви схвилювали серця каховчан - будiвникiв комунiзму? А що ви
знаєте про неї? Якi пропозицiї внесли на предмет виправлення
недосконалостi видимого порядку речей?
- Та я просто...
- Ви нахлiбник i нiкчема. Каховка навiть не помiтила вашої присутностi
в нiй. Ви як муха в їдальнi. Йому не подобається Каховка! Нудно,
неефектно, не, не... Ви слiпа нiкчема, слiпа, не здатна бачити, без любовi
до людей, без радостi творчостi, без здатностi захоплюватись. Ви молодi, а
душа у вас стара. Стара заперечуюча душонка з такою-от, знаєте,
саркастичною дотепнiстю. Я бачити вас не хочу! Iдiть.//
Тодi Гриша Нагнибiда подивився на нас своїми великими чистими очима, i
ми помiтили, що вiн вiдходить од
нас.
- Що, Гриша? - сказали ми йому нiжно, наскiльки дозволяло нам зовнiшнє
безобразiв i смердота, що йшла з наших ротiв.
- Умираю, - прошептав Нагнибiда i якось не то всмiхнувсь, не то хотiв
заплакать. Потiм вiн повернув своє
лице' до мене, як до старшого лiтами. Тодi я нахилився i до нього i,
дивлячись в бездонну прозорiсть його очей,
що ось-ось закриються навiки, помiтив, що очi його вже бачать не нас, а
щось iнше, дивлячись кудись поза нас.
- Кажи менi, Григорiй. Що ти бачиш? Запишу.
- Я бачу все...
- А чи нема там України? Чи не бачиш ти її?
- Бачу, брате.
Що вiн розповiдав про Україну, я не чув. Я знепритомнiв од голоду, i
перо випало з моїх рук. Коли я прийшов до тями i розплющив очi...
Я составляв закони. Я пропонував їх вождям мого народу на затвердження.
Я пропоную план саду. Мене провалили. Виступаю па пленумi комсомолу.
Мене слухають. Потiм закон приймають, тiльки я щоб не думав багато про
себе.
- Я мрiйник. Я реконструюю мiсто перший. Я провiдник - (2-го травня).
Обком-iнтурист. Розмови. Мости. Озеро. Сади. Мiсто. Площi. Принципи
забудови. Закони для села. Для школи. Для батькiв. Основна моя пристрасть
- етична. Перебудовую в уявi свiт. Не сплю ночi. Картини шумлять в головi,
проносяться одна за одну краща й величнiша. Мiг усе. На все добре i
розумне був здатний i готовий цiлком. А бачив навколо себе дрiбноту
душевну й розумову. I нi на грiш смаку навколо.
Творець мусить любити життя й показувати, що воно прекрасне. Без нього
люде б мали сумнiв. Себто творець мусить писати... правду.
Сорадуйся i сострадай. Тiльки через жалiсть, страждання людина
зостається людиною, а не каменем з викарбуваннми на ньому письменами
законiв людських.
//Обов'язково в картинi повиннi бути археологи i розкопки.
Згадати i розписати докладно цю унiкальну Кам'яну Могилу, i нiч розмов,
i як доiсторичний учений ловив менi вночi ракiв теж доiсторичним способом.
Докладно описати. Порiвняти, як мiй дiд-чарiвник ловив рибу.
Археологи потрiбнi як носiї призми часу.//
//Виступала молода вiрменська поетеса. Прекрасний, гiдний подиву
виступ. Я буквально зачарований цiєю промовою. "Це нове начало". Узнати її
iм'я i адресу i обов'язково написати листа.//
//-Та нiчого, ну що ви, їй-богу, на мою думку, все в абсолютному
порядку. Шкода тiльки, що час марно гине.
- Не час гине, а ми.//
- Дуже iнтересно. Хоча в мене є кiлька аргументiв, якими я хотiв би
обгрунтувати протилежну точку погляду. Ви дозволите?
- Прошу.
- Почну з того, що ви говорили неприпустимiї дурницi взагалi...
//Багато говорите про щастя. Щастя, щастя... Є речi набагато значнiшi,
нiж щастя, набагато глибшi i, якщо хочете знати, набагато достовiрнiшi.//
У нього так довго не було успiху, що вiн постарiв, зiв'яв i зробився
некрасивим. Для красоти потрiбно щастя, потрiбна гармонiя:
у фiзичних насолодах,
у здiйсненнi бажань,
в сприятливiй роботi.
//Нерозумно i пошло було б ненавидiти i "розвiнчувати" Гоголя за
"Листування з друзями", що викликало лист Бєлiнського.//
ПРО ЛЮДЕЙ
слiд судити з того, в чiм вони мали успiх, а не з того, в чiм вони
зазнали невдачi.
Боєць i з хибами все-таки боєць, а муха без хиб - всього лише
бездоганна муха.
//Перетворення прароди в Китаї,, зiбрвтя яомери журналiв, книги.
Природа Iндiї в оковах. Розтагiнева земля. Америка.
"Людство загине вiд пустелi, рано чи ино їй судилося покрити мертвим
саваном усю земну кулю. Земля стане царством посухи. Таке є її фатальне
нркречення. I главний фактор в утвореннi пустелi-людина".//
(Буржуназна наука)
Дiалог про вдячних нащадкiв. Проспiвавши Солюв: 1. велевi....
2. Темнiє. Паотшпсв поснули. На iснавах чи просто на землi пiд небом.
Починає мiнятися небо. Свиться сон.
Пiд час сну проїжджають машини чи хтось пiдходить i спиняється втаюча
тоявсно: "Куди звертати?"" Пiдходить не один, а двоє чи троє, щоб дати
можливiсть вести паралельнi дiалогв надореневам мiж собою i "сил мiж
собою.
3. Один з плотникiв - закаяодавець- i пророк. Колидуб.
4. Другий - Кола. Товченик. Нечитайло.
5. Один - зовсiм, юдлiгок. Почував в сей всi 'таланти, якi тiльки в ва
свiтi.
6. Третiй - практична людина" Не любвiь нiяких нриявiв почуттiв.
Любить, щоб усе було- так, як едви.
Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат,
- Пусть солдаты немного поспят.
Сю теню сшиахгаь мої плотники пiд кiнець одної дiї вечорами весною швд
спiвв солов'я.. Потiм: они.
Неодмiнно скористати в напливах.
Переглянути для цього "Прощай, Америко!" i, можливо, звiдти взяти
епiзод.
//Приїзд на Каховку делегатiв Америки, Iндiї, Китаю.
1. Дiйовi особи можуть ешдкунатися з допомогою радiоапаратiв. Таким
чином, можна обiйняти кiлька точок. Каховка - Тершиня або Заворiжжя -
Керч.
2. Поїздка автомашиною по трасi Москва - Сiмферополь.
3. Або лiтаком.
4. Над пустелями нашого пiвденного сходу i, можливо, i iнших країн.//
//Коли президент Академiї наук О. М. Несмеянов читав свою iмпровiзовану
доповiдь про "точки росту", якi лежать завжди "десь мiж", по краях иаук, я
додумав:
i в поезiї ми знаємо дуже яскравий приклад - Маяковський. Зумiв же вiн
мову поезiї, газети, гасла i прози найсiрiшої об'єднати в новий сплав
могутньої нової, нечуваної сили.
Це зрозумiв Б. Агаяов.
Взагалi виступ Несмеянова був винятково топким i цiкавим, що розкриває
в ньому дуже обдаровану людину.//
Про стик далеких атомiв.
//Довго дививсь Кравчина на роботу крокуючого екскаватора. Бiля нього
захопленi шепоти журналiстiв. Нарештi, коли його спитали: "Ну, як?!" -
вiдповiв несподiвано, чим i збентежив декого://
- Рука довга. Щось не те. Неестественная стать. Не смiйтеся. Ось
пригадаєте мое слово - не пройде. Буде роботать якась iнша машина. А це
все рiвно, що жирафi приточить ще шию втрое. Розпадеться:
- Що?
- Розпадеться отая машина на двi чи три, а може,и п ять машин, i всi д
ять, разом взятi, зроблять всю її роботу, а електроенергiї пожеруть удвоє
менше. От щоб ви знали. Руки довгi.
- Шия?
- Хай буде шия.
16/VII/ [19]52
Може, ввести в фiльм автора? Дикторський текст.
- Те-то i те-то... Ось тут батрачив колись мiй I9-лiтнiй батько.
Все в показi: екскаватор "хватає" цiлу скiфську могилу й пiднiмав вгору
(напливом).
Три тисячi лiт назад скiфи.
Половцi, хозари,
Запорожцi.
Сiрко... Долина.
Фальцфейн, революцiя, вiйна.
1. У Сталiна.
2. Андрiанов дома.
3. У степу на машинах.
4. На Днiпрi на пароплавi.
5. В лiтаку над Україною.
6. Каховка.
7. Хто прийшов (прийом на роботу)
I ДЕСЬ У СЕРЕДИНI
цiєї семiрки дiм мого героя, i виїзд його з сiм'єю, i прощання з
матiр'ю Фелiкси - i вона в степу (її забрали проїжджi геологи на вантажнiй
машинi). Вантажна машина у степу серед безбережних бавовникових полiв, i
вона на нiй стоїть, вся спрямована в майбутнє.
Люди радiють. Сталася подiя величезна в їхньому життi, в життi народу,
в життi i долi їхнiх дiтей i всiх їхнiх поколiнь. Це велике торжество. Це
величезне самоспоглядання, i це на межi дiї. Дiя невiддiльна. Вона
починається зразу.
Вирiшили проект. Пiсля довгих дослiджень, спорiв, перевiрок i т. п.
прийшли до варiанта, прийняли. Великий, незабутнiй день! У такий день не
можна бути на самотi. Навiть мало говорили, але думали разом (винятково
цiкаво i виразно).
У драмi один з геологiв говорить: "Господи, як вiдрiзняється теперiшня
драма вiд минулої".//
ШЕХОВЦЕВ
//Чоловiк швидкий, рухливий i якийсь увесь нiби невловимий,
вислизаючий. Вiн пе ходив, а забiгав, заскакував, наскакував, зiскакував.
Його не можна було кудинебудь пiдвезти, а лише пiдкинути, викинути.
Голос у нього гучний i спочатку завжди впевнений i респектабельний, як
кажуть, голос людини з знанням справи. Але знання справи раптом виявлялося
сумнiвним, i тодi голос у нього зразу слабшав i починав невпевнено
деренчати. Так було i цього разу.
Довго сидiли робiтники, притихши в глибокому знiяковiннi, коли вiн
розкрив їхнє неподобне ставлення до працi "з цiлковитою бiльшовицькою
прямотою i вiдвертiстю". I як не просили в президiї, як не викликали
робiтникiв на дискусiю, нiхто не вiдгукувався. "Що тут уже говорити, все
зрозумiло". I сидiв пiсля своєї блискучої доповiдi приємно збуджений,
поправляючи п'ятiрнею, нiби гребенем, волосся, що злегка скуйовдилося пiд
час виступу.
Але от якось умовили виступити бригадира рiзноробiв Романа Ляща. Лящ
був людиною на вигляд непоказною але вдумливою. Був вiн i непоганий
бригадир.
Свої рiзноробочi справи або те, що звалося ранiш чорною роботою, вiн
виконував дуже старанно. Ораторських даних за ним помiтно не було, але тут
раптом вiн знайшов справдi класичний ораторський прийом, який розвеселив
усiх, крiм, мабуть, президiї.
- Так, товаришi, - сказав Лящ i, повернувши голову, добре потер
потилицю, - наш виконроб Ш., що виступав тут, правильно викрив i вивiв на
чисту воду, ну, тобто буквально всi хиби в нашiй, так би мовити, мiж iншим
роботi i так i далi. Картина, або ще бiльше, так би мовити, художество,
яке ми являємо з себе, та ще, так би мовити, ну, буквально, на найкращому
березi Днiпра, нiкуди, тобто, не годиться, абсолютно. I немає тут серед
нас жодного чесного робiтника, якими ми тут є, щоб цiлком не погодитись з
тими неподобствами, якi, знов же таки, ми тут щодня творимо. Тому ми
можемо сьогоднi цiлком так би мовити, свiдомо заявити нашому виконробовi i
вiдповiдально: так, ви, товаришу Ш., справдi по-варварському ставитесь до
матерiалiв великої будови комунiзму, про яку ви так чiтко i правильно, так
би мовити, говорили. Ви по-варварському ставитесь до нашого робочого часу
до нашої працi. Скiльки ми тут простоюємо через вас через ваше невмiння
органiзувати наш робочий, так би мовити, процес i так i далi. Скiльки ми
тут щодня лаємо вас за це тайкома, можете, так би мовити, жiнок спитати i
перевiрити.
Ш. був тихо приголомшений. Що завгодно чекав вiн почути вiд Ляща,
тiльки не такого повороту справи.//
//"Ти скажи менi, чи рiчки назад потечуть?
- I рiчки потечуть, куди накажемо". (Солдатська розмова) .//
//А смисл який? Чому треба робити все обов'язково наперекiр? I чи в в
цьому мудрiсть?
- Те, що ми робимо, таке саме безсмертне, як Сталiнградська битва, таке
саме незмiрне, як наша перемога.
Це давня мрiя людства. Погаснуть грiзнi бурi, посуха, облагородиться
клiмат. I ми ввiйдемо в Безсмертя, красивi, як i дiло наших рук.
Тридцять мiльярдiв дерев, що їх посадимо ми...- ось iсторична
вiдповiдь, що її дає сьогоднi комунiзм анархiчному капiталiзмовi,
розтлителю землi.
- Спасибi за великий приклад. Нема нi барв, нi слiв... Може, тiльки
музика спроможна втiлити сьогоднi цей неосяжний рух нових людських сил на
землi.
Це справдi географiчний труд. I коли е розумнi iстоти на iнших
планетах, то й звiдти побачать вони в свої телескопи наш бiльшовицький
знак на Землi.
- Вiсiмдесят тисяч колгоспiв СРСР! А Румунiя, Болгарiя, Китай! Важко
уявити собi, що буде в свiтi через п'ятнадцять лiт.//
17/VIII [19]52
Проблема часу
Розробити найрiзноманiтнiшi способи рiшення часу на екранi. Треба так
розташуватися в картинi, щоб почуватися цiлком вiльно в часах минулих
рокiв за двi тисячi. Сучасники.
Те ж саме i в просторах.
81 IX [19]52
ЗОЛОТI ВОРОТА*
(НОТАТКИ Й МАТЕРIАЛИ ДО РОМАНУ • НАРОДНОЇ ЕПОПЕЇ НА ДНIПРI)
Подумати треба зараз же - поки не до кiнця зiпсували - i про Нову
Каховку. В нiй минуле не матерiалiзоване нi в пам'ятниках старовини, нi в
iсторичних будовах. Вона, Стара Каховка, має минуле iсторичне, полiтичне.
Отже, деякi будови треба будувати, уявляючи себе в майбутньому.
13/IХ 1952
Написати цiлу лiнiю "аморального" поводження хлопцiв з дiвчатами. На 10
рожениць у родильному домi вiсiм байстрят. Вивчити найбiльш цiкавi дiла,
iсторiї, драми.
Їм протиставити хороше подружжя з любов'ю, щастям, дiтьми.
Дiвчат багато бiльше, нiж хлопцiв взагалi у нас. I дiвочкам горе. Се
бiда велика, загальна.
Дiвчатам присвятити окремий роздiл i взагалi багато уваги. Про них так
багато можна сказати.
Пригадати дiвчину, що не виходить замiж, бо сватаються некрасивi.
Тут впадав у вiчi багато красивих дiвок i хлопцiв.
ПОЕТ НАРОДУ
На великих зборах, на пленумi, лаяли поета Р.
Лаяли й шельмували його молодi, власть iмущi люде, якi вважали сю лайку
й шельмування народного старого поета за свiй священний обов'язок i
службовий подвиг. Поету не простили нiчого, нi одної його життєвої
помилки. Драму його життя, що попсувала йому все на свiтi, ще коли власть
iмущi ходили без штанiв або гадили в пелюшки, [сю] драму особливо грiзно i
пристрасно пригадували як непростимий, незабутнiй, пiдлий злочин поета, що
заслуговує вiчної кари, презирства i помсти. Що вже нiяка нi партiйна його
приналежнiсть, нi талант, нi третина столiття творчої працi, нi сивизна,
нi велетенська праця для народу, для партiї, для комунiзму не затулять нi
його ганьби й злочинства, нi їх пильностi й непримиренностi.
Навiть бездонну душевну доброту поета вважали за безпринципнiсть i
маскування.
Поет у сей час сидiв поверхом нижче в буфетi i тихо собi випивав щось
алкоголiчне. Вiн був у всьому подiбний до свого народу.
- Поете! Нагору поспiшайте. Там про вас iде грандiозна мова. Сам N. вас
критикує. Швидше!
Поет посидiв трохи ще, схилившись над бокалом. Про що вiн думав,
невiдомо. Потiм пiшов нагору, почувши обов'язковi оплески.
Пiшов поет нагору... Нагорi в шанобливiм оточеннi всiх тих, що треба,
iшов сам власть iмущий, проповiдчик грiзний.
Его.глаза сверкают. Лик его ужасен. Движенья быстры. Он прекрасен. Он
весь, как божия гроза".
Пiдiйшовши до "божої грози", поет ввiчливо поклонився i, потискуючи
длань, сказав, аби не подумала "гроза", що вiн її зовсiм не чув:
- Вiтаю вас. Промова епохальна. I переконлива до краю по формi i по
змiсту. Пiдписуюсь пiд кожним її словом.
- А що ж ви думаєте, не правда? В таких дiлах треба бути одвертим, не
взирая... - сказала "гроза".
- Абсолютно згоден. Я навiть не ждав од вас такого. Я зачарований.
- А ви не дуже бравiруйте, - доповiдчик грiзно пахмурився i зловiсно
блиснув очима.- Вам би плакати треба, а не вчиняти жалюгiднi намагання
жартувати.
- Я дуже вдячний вам за милостиву пораду. Дiйсно, пiду я краще додому
да поплачу, - сказав поет.- Будьте здоровi й щасливi. Бажаю вам добра.
Тiльки два слова на прощання: ви прийшли i пiдете, а я вже остався...
Поет повернувся i поволi пiшов по схiдцях униз. Спина в нього була
зiгнута од великої ношi, голова бiла, нiби весь огонь уже згорiв у нiй i
лишився один тiльки попiл. Дома вночi вiн склав вiрша прекрасного i
чистого, як ручай, для свого i всiх народiв про те, що комунiзм поборе i
запанує в усiм свiтi, не дивлячись нi на якi темнi сили, що стоять на
переможнiм його шляху, i буде братство на землi, i любов, i жалiсть.
Наймогутнiша машина епохи - земснаряд - має абсолютно неоригiнальний i
неефектний вигляд. За допомогою сiєї машини ми перетворимо Землю. Те, що
мрiялось лише в казках чи в снах, може стати реальнiстю наших днiв. От що
таке земснаряд. I нiчого показного. Се не машина, а цiлий образ.
21/IХ [19]52
Секретар Херсонського обкому виступив з доброю доповiддю.
Голос у нього молодий, i сам вiн мiцний i здоровенний.
Намагався говорити найчистiшою руською мовою, що йому й удалось на 150
%: вiн акав бiльш, нiж се роблять самi руськi люде... Перестарався.
За змiстом промова була хорошою.
12/Х [19}52 Недiля, ранок над рiкою Пiдпiльною
НАД ВIЧНИМ ПОКОЄМ
Преклоняю колiна перед тобою, повний невимовної вдячностi, що породила
мене в великi часи, що напуваєш i годуєш мене всiма твоїми багатствами
хлiба, меду, молока твого, твоїх пiсень i музики, що даєш менi радощi й
страждання i приймеш до свого лона, як прийняла дiдiв моїх i прадiдiв,
мати моя.
Чому так любили тебе, i так оспiвували, i так серцем тяглися до тебе, й
думками, i всiма найвищими почуттями, що тiльки було вищого й чистiшого в
мужнiй людинi.
Благословляю день, i осiнь, i теплий вечiр, i шум сокориний, що
доноситься до мене з того берега.
21/Х [195й2
Коли менi пощастить написати сценарiй в доброму здоров'ї i я не втрачу
працездатностi, я зроблю фiльм с...
