Поезiї українських авторiв (збiрка I)
страница №3
...вогнем освяченi i рiднi:
горнутись, горниця, горня.
Хоч їх походження i рiзне -
немає в цьому дивини.
Та дух вiтчизни, материзни
несуть i досi нам вони.
Слова, що доти їх не знали,
первiснi трепетнi слова,
що зiгрiвали i єднали, -
i мова врунилась жива.
В щасливi i в тяжкi години -
куди б нам не стелився шлях
не гасне вогнище родинне,
в людських запалене серцях.
З ОДНОГО ДЖЕРЕЛА
Де вам, друзi, траплялось,
щоб од мiста, села
три рiки розливалось
з одного джерела?
Що не рiчка, то мова
прагне, рине у свiт
од безсмертного Слова,
що про княжий похiд.
Що не рiчка, то мова
з-понад волзьких степiв:
це росiйська чудова -
гусел радiсний спiв.
Що не рiчка, то мова
з-над Славути-Днiпра:
українська чудова -
кобзи сонячна гра.
Що не рiчка, то мова,
де шипшини корал:
бiлоруська чудова -
нiжний видзвiн цимбал.
Вiд Русi розливалось
три могутнiх рiки.
I тепер побратались
на вiки, на вiки.
НАЙДОРОЖЧЕ
Синiв i дочок багатьох народiв
я зустрiчав, якi перетинали
гiрськi й морськi кордони i на подив
багато бачили, багато знали.
Я їх питав iз щирою душею:
- Яку ви любите найбiльше мову? -
I всi вiдповiдали: - Ту, що нею
спiвала рiдна мати колискову.
А ВIДГАДАЙТЕ-НО: ЩО Я ТАКЕ?
Загадка
А вiдгадайте-но: що я таке?
Всi хочуть, як народиться дитина,
щоб я було красиве i дзвiнке,
бо носить все життя мене людина.
(Iм'я)
ВIЧНО ЖИВА
А мова не корилася царю -
анi царю, анi його сатрапам,
з орлом двоглавим стаючи на прю,
що брав її у пазуристi лапи.
Несла устами вiдданих синiв
мужицьку правду, ту, що є колюча,
смiялася з ненависних панiв,
що їхня правда на всi боки гнуча.
Плюндрованiй, не надавали прав,
немов на звiра, об'являли лови.
Орел впивався в душу, тiло рвав -
вiн був безмозкий, хоч i двоголовий.
Заборонити дереву рости,
ширяти вольнiй птицi у блакитi,
живiй рiцi мiж берегiв плисти,"
ходити сонцю по своїй орбiтi?
Заборонить дощевi поливать
гiнке стебло, щоб не зросло колосся,
поетовi - писать i малювать,
щоб приректи народ на безголосся?
О як хотiла, прагла воля зла,
щоб ти була лиш суржик мiшанина:
щоб вiчно недорiкою була
на втiху скалозуба-мiщанина!
Хай давню жуйку мiщанин жує,--
воскрели, пiднеслися духом люди.
Бо є в народу Жовтень, Ленiн є,
i рiдна мова є i вiчно буде!
ВЕСЕЛКОВИЙ РОЗМАЙ
Порипують роменським шляхом гарби,
Сулою тихо хлюпають човни.
I плине люд з своїм нехитрим скарбом
на ярмарок у нашi Курмани.
Вози на вигонi. Стирчать голоблi.
Корови й конi поблизу осель.
Горшки i хомути. Мiшки картоплi.
I крутиться весела карусель.
А нам, малим, усе цiкаве вдвiчi:
хто звiдкiля прибув до Курманiв.
Вусатий дядько - з Ракової Сiчi,
той - з Бiлої Берези, той - з Тернiв.
Хтось примiряє теплi рукавицi,
когось приваблює садовина.
- А ви звiдкiль? - З Погожої Криницi,
тi - з Бiлопiлля, тi - з Лебедина.
I назви в юнiм серцi зазвучали,
як щось казкове, дивне, чарiвне,
немов далекi зорянi причали,
кудись манили, кликали мене...
Хто так назвав тi селища навколо?
Хто оспiвав дiброви i лани?
У небi мiсяць - як млинове коло,
а на землi - Климентовi Млини...
Красо моя ти, Сумщино, Сумщино,
куди не кинь - барвистих слiв розмай:
Ромен, Боромля, Липова Долина,
Березiв Яр, Лука, Зелений Гай...
Так зберiгає мова калинова
на гронах дивних свiжостi росу,
щоб у майбутнє музикою слова
нести душi народної красу.
З ОДНIЄЇ МИ РОДИНИ
Загадка
З однiєї ми родини
вiд Андрiя до Ярини.
Як по одному, самi,
ми буваємо нiмi,
хоч i маєм рiзнi назви
й добре знаєте всiх нас ви.
Певним станемо рядком -
заговоримо ладком.
Ми - писемностi основа.
А без нас нiхто нi слова!
Що це таке?
(Лiтери абетки)
ДУХМЯНИЙ ДИВОСВIТ
У спеку й дощ - без панiки -
i ясним гожим днем
з учителем ботанiки
ми влiтку в мандри йдем.
Гудiнням бджiл озвучений
духмяний дивосвiт:
i паничi тут крученi,
i королевий цвiт.
А хто розбризкав схилами
пiд гомiнке цвiрiнь
цю жовту цвiть на килими,
цю золоту яскрiнь?
Лист голий iз росинками,
холодний, а на сподi -
покритий волосинками
i теплий. То в народi
i стали мати-й-мачуха
цi квiти називати:
холодний верх - то "мачуха",
а теплий спiд - то "мати".
Спочинемо у тiнi ми:
ось прямо бiля нiг
iз вузликами синiми
стоїть петрiв батiг.
Та зовсiм то не вузлики,
не плетив торочки, -
то неба синi кусники,
блакитнi квiточки.
Всi назви ми записуєм
(а дощик - мов крiзь сито).
Залитий парк мелiсою -
немов меди розлито.
Уже до дому близько ми,
все рiдне навкруги.
А нас дощу i блискавки
перiщать батоги.
У спеку й дощ - без панiки
i ясним гожим днем
з учителем ботанiки
ми з подорожi йдем.
З КОСИ БУЗЬКО ЛЕТIВ НА БАЛКУ
Каламбур
З коси бузько летiв на балку
(косар косу там брав на брус),
i сiв бузько в дворi на балку,
на довгий дерев'яний брус.
РIДНЕ СЛОВО
Ти постаєш в яснiй обновi,
як пiсня, линеш, рiдне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!
Несеш барвiнь гарячу, яру
в небесну синь пташиним граєм
i, спивши там вiд сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.
Плекаймо в серцi кожне гроно,
прозоре диво калинове.
Хай квiтне, пломенить червоно
в сiм'ї великiй, вольнiй, новiй.
КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
Тарасик набiгавсь,
примчав iз двора.
Уже й за уроки
сiдати пора.
Ось вiршика вивчив,
задачi зробив.
В щоденник заглянув
тривогу забив.
Гласить неодмiнний
шкiльний записник:
"Принести до школи
клумачний словник".
Завдання у класi
вiн сам записав.
А що за словник то -
i досi не взнав.
Прибiг до бабусi,
що прала рушник:
- А що таке, - каже,
клумачний словник?
- Клумачний? - бабуся
на те хлопчаку. -
Та, мабуть, що носять
його в клумаку!
Сестричка смiється,
швидка на язик:
- Сам, - каже, - доклумай,
який це словник!
Та це вам не шахи,
це вам не лото:
кого не спитає -
не знає нiхто.
Спитав у сусiда -
вже дещо нове:
- В нас, - каже, - в будинку
письменник живе.
По радiо мову
веде про слова.
Слова - це перлини,
це дивнi дива!
Пiди ти до нього -
у нього книжки.
Вiн знає й розкаже
про всi словники.
Ну що ж, як розради
немає нiде,
в квартиру поета
Тарасик iде.
Ось дзвонить, заходить:
- Будь ласка, - гука, -
клумачного дайте
менi словника!
Поет усмiхнувся:
- Ти просиш дарма:
клумачного, - каже,
в природi нема.
Клумачний... То, мабуть,
почулось... Пробач,
бо той, хто тлумачить,
той зветься - тлумач.
Буває, що слово
вiдоме давно,
а знає не кожен,
що значить воно.
I тут у пригодi
стає визначник
скарбiв наших мовних -
тлумачний словник.
Тарасику, свiтла
твоя голова,
Ану, зустрiчав ти,
наприклад, слова:
красуля, красоля?
Словник розгорни -
i зразу побачиш,
що значать вони:
красуля -красуня,
красоля - цвiток.
I тут же: краснуха -
хвороба дiток.
Оце ж i тлумачний
словник! Зрозумiв?
А є словники ще -
походження слiв.
Любити життя -
звiдси йде життєлюб.
А шлюб - вiд слюбитися
слюб - отже й шлюб!
Вивчатимеш мову:
слова - в головi,
любов до них - в серцi,
в самому єствi.
- Слова в головi? -
розсмiявся хлопчак. -
То, значить, для слiв
не потрiбний клумак!
Радiє письменник
з тямкого дружка:
- Як любиш, наука
тобi не важка.
Цiннюща в людини
до знань ненасить.
I їх за плечима,
тих знань, не носить.
- Спасибi! - Тарасик
додому побiг.
I ледве, зрадiлий,
ступив за порiг:
- Доклумав! - гукає
сестричцi своїй.
А потiм бiжить
до бабусi мерщiй.
Примчавши на кухню,
червоний, як мак:
- Бабусю, - кричить, -
не пiдходить клумак!
Цiннюща в людини
до знань ненасить.
I знань за плечима, -
гука, - не носить!
I ТАК I НАВПАКИ
Загадка
У нiм - три лiтери, та ба -
iде на ньому молотьба.
А прочитай з кiнця - i вмить
почне тобi мишей ловить.
(Тiк i кiт)
IЗ ПРАДАВНЬОГО КОРIННЯ
Що не мова - чудо, диво.
Чув, наприклад, ти оцi
назви - як звучать красиво
бiлоруськi мiсяцi?
Перший - cтyдзень, другий - люты,
третiй мiсяць - сакавiк,
а четвертий - красавiк...
Скiльки нiжностi в них чути!
Мiсяцi в болгар i нинi
всi зовуться по-латинi:
януарi, февруарi,
март, апрiл, але другарi
назви знають ще й народнi,
що живуть i по сьогоднi.
Сiчень в них - великий Сiчко,
лютий - менший Сiчка брат,
i тому малий вiн Сiчко,
хоч зима й не йде на спад.
Березiль же - баба Марта...
I живий тут кожен мiсяць:
той рiку скував не жартом,
той чобiтьми глину мiсить.
Все пiдмiтили народи, -
календар життя, природи!
Дивовижно йдуть у парi
i январь i януарi!
Все красиве, все погiдне
у сплетiннi запозичень,
i близьке всiм нам, i рiдне -
сiчень - студжень, Сiчко - сiчень.
Чуєш? Наче нив подзвiння,
щойно вистигне колосся...
Iз прадавнього корiння
проросло, переплелося...
ДОРОФЕЙ
Де я вперше чув росiйську мову?
На Роменщинi, в глухiм селi.
В пам'ятi моїй зринає знову
спогад про дитинство на Сулi.
З тих рокiв двадцятих бачу й досi:
коли голод гнав до нас людей,
жив у тiтки нашої Ходосi
хлопець з Волги, звався Дорофей.
В латанiй до нас приходив свитi,
грався з нами, за м'ячем гасав.
В нього очi - як волошки в житi,-
мов про нього Головко писав.
В хатi нас не двiйко i не трiйко,
не як з рукавички - як з мiшка.
В тiтки ж за Сулою Дорофiйко
рiс коло ще меншого Мишка.
Якось вiн зайшов до нас у хату
(а було тодi йому лiт шiсть),
до макiтерки метнулась мати,
пирiжка дає, а вiн не їсть, -
взяв за пазуху, картуз на брови:
- Это я Мишутке понесу... -
Так спiзнав я i чарiвнiсть мови,
i росiйської душi красу.
ЧИ ТО ЗЛIВА, ЧИ ТО СПРАВА
Загадка
Є слова - ну й цiкаво!
Є слова - просто диво!
Прочитаймо їх з вами:
чи то злiва направо,
чи то справа налiво -
означають те саме.
Ось дивiться: корок, бiб,
око, Кирик, зараз, пiп...
Є ще й iншi на умi,
та назвiть ви їх самi.
ГОВОРИ, ЯШКО, IЩЕ РОЗКАЗУЙ!
Як була пiсля вiйни розруха,
дядько Бiлик взяв торбину: що ж,
поки що прощай, рiка Ревуха! -
та й подався iз синком за Сож.
Взяв вiн хлiба й солi на дорогу
(бо дорога довга i важка).
Добре, що з собою на пiдмогу
пiдхопив кмiтливого Яшка.
Тесля там робив хлiви, сараї,
поправляв на зиму реманент.
А Яшко, як це в майстрiв буває,
щось тесав та подавав струмент.
Од хлоп'ят почув вiн про героїв,
про вiдвагу їхню на вiйнi.
I незчувся, як слова засвоїв,
бiлоруську мову i пiснi.
I за кiлька мiсяцiв по тому
(непомiтно лiтнiй час зрина)
повернулися вони додому,
заробили бульби i зерна.
I Яшко став дiтям говорити
все, що чув за Сожем вiд хлоп'ят.
Обступають хлопця нашi дiти,
розглядають з голови до п'ят.
Полонить Яшко, чарує навiть
дзвiнко-нiжним бiлоруським "дзє".
Оголошує, чита напам'ять -
Янка Купала:
"А хто там iдзє?"
Бiлоруська мова - наче казка, -
вперше чують Таня, Коля, Гриць:
- Говори, Яшко!
- Ды калi ласка,
буду i чытаць i гаварыць...
I вони iзнов то бiля хати,
то бiля Ревухи бережка
сходяться гуртом, щоб розпитати,
щоб послухать Бiлика Яшка.
Де Яшко з'являється - одразу
неодмiнний хвостик дiтвори:
- Говори, Яшко, iще розказуй!
- Говори, будь ласка, говори!
НА КОЖНIМ КРОЦI
В життi робив ти свiй перший крок,
сьогоднi в школу йдеш на урок.
А що iдеш ти, то робиш кроки, -
отак i вийдеш у свiт широкий.
I раптом думка помiж думок:
а що за слово цей самий крок?
Тут щось цiкаве таїтись може,
бо й слово кроква на нього схоже!
Та слово, друже, знань вимага,
в болгарськiй мовi є крак[1] - нога.
А в бiлоруськiй є слово крочыць,[2] -
уже й не треба мiзки морочить.
А як вiдкрились нам крок i крок, -
тодi звiдкiль же росiйське шаг?
Згадай тут вiдстань, ту, на яку ти
ногою можеш вперед сягнути -
один раз ступиш - один i сяг,
а сяг прадавнє дало нам - шаг.
Отож i справдi кiнець мороцi.
А що потрiбно на кожнiм кроцi?
На кожнiм кроцi - знання, знання,
iнакше йтимеш ти навмання.
СОБIНОВ СПIВАЄ
Собiнов приїхав на гастролi.
Золотий сезон. Найкращi ролi.
Собiнов спiває на Вкраїнi
ув "Онєгiнi" i в "Лоенгрiнi".
Собiнов спiває в "Майськiй ночi".
Тисячi послухати охочi.
Наша опера заледве набирає сили,
й раптом - свiтове iмення в нiй оголосили.
Жовтню - перший лиш десяток. Ще зiяють рани,
тi, що нашому народу завдали тирани,
як була на рiдну мову люта заборона,
як жорстоко її царська тиснула корона.
А сьогоднi море звукiв плещеться безкрає:
в українському театрi Собiнов спiває.
Але що це? Ярославець, корiнний волжанин,
українською спiває. Знак любовi й шани.
Для волжанина, напевне, нелегка то праця -
кожне виплекати слово, знати, не збиваться!
Сотнi слухать Лоенгрiна, й Ленського охочi,
i Левка у "Майськiй ночi" слухать до пiвночi...
Грiм овацiй. Свiжi квiти. Захват по виставi.
Коло нього i артисти, й глядачi цiкавi.
- Ви пробачте нам, - аж сяють молодi дiвчата, -
а по-українськи важко ролi вам вивчати?
Вiн, симпатiю вiдчувши в їхньому нестримi,
лиш очима усмiхнувся, ще в костюмi й гримi:
- Може, декому i важко, та признатись мушу,
легко все менi красиве западає в душу.
У Москвi я Заньковецьку бачив на гастролях,
українських корифеїв у найкращих ролях.
В юнi роки з ними навiть виступав укупi,
у Сад омського Миколи в українськiй трупi...
В нашiм мовнiм багатоголоссi
Собiнов хвилює нас i досi.
Золота сторiнка не зiв'яне.
То хiба ж могли тодi кияни,
як i харкiв'яни, й одесити,
на руках артиста не носити!
КЛАСНА ЗАГАДКА
Iще одна загадочка для вас:
прикметник означа найвищий клас,
спорiднений з iменником спiвзвучним.
Лиш Й на К в кiнцi змiнiть - i враз
ви познайомитесь з маленьким учнем,
який не ходить ще i в другий клас...
Як почнете цей вiрш читать спочатку,
то знайдете ви натяк на вiдгадку.
Який прикметник i
який iменник?
(Першокласний i першокласник)
ЗАГАДКА ДИТИНСТВА
Враження дитинства - ясновеснi!
Слiв краса! Звiдкiль iде вона?
Наче загадки якiсь чудеснi:
рiдна мова - дивна дивина!
Вперше у життi штанцi крамнi
хлопцевi придбали у Ромнi.
Лиш надiв - усi йому: — Митянчик,
ти - як янчик!
-Що за янчик? - хтось спитав. I сивий
батько наш поважно вiдповiв:
-Так говорять, коли хтось красивий,
так ми чули од своїх батькiв...
я цiкавивсь цього слова змiстом,
в словниках шукав його стократ...
Та в Чехословаччинi туристом
побував i розказав мiй брат:
- Знаєш, хто наш Янчик благородний?
Як не здогадались ми? Це ж той
люблений словак, герой народний,
справдi красень, Яношик-герой!
Я зрадiв: усе - в єдинiм словi,
все в iменнi! Отже сумнiв прiч.
Яношик! Але в розмовнiй мовi -
Яншик, Янчик - ось у чому рiч!
Слово пломенить червоним маком
(над легендою не владний час!).
Як його передали словаки?
Як воно долинуло до нас?
СЛОВО ЦЕ - СТАРОВИННА БУДОВА
Загадка
Слово це - старовинна будова
з гостряками мурованих веж.
Щойно змiниш ти наголос слова
цим одразу будову замкнеш.
Що це за слово?
(замок, замок)
ГУСИ
Професора Баженова [3] уроки
усе життя я буду пам'ятать.
Байки Крилова повторяли, поки
не навчимося правильно читать.
Професор нас вимовою чiткою
подивувать нагоди не минав:
- Читайте так: "Лозиною гнучкою
на продаж селянин гусей до мiста гнав".
Читаючи, ви уявiть картину:
гусей, i селянина, i лозину.
I я згадав, як дядько Єлисей
наймав пiдпасичiв гонить гусей:
ледь свiт в Ромен погнать i дотемна
за двадцять верст вернутися з Ромна.
За те, що вiджене гусей Марiйка,
дивися, й набiжить якась копiйка.
Але "гел-гел" для старшої сестрички
не раз слiзьми кiнчалося з незвички.
Згадав я на заняттi той маршрут
i вже забув, чого сиджу я тут.
Професор бачить: - Митю Бiлоусе,
куди твої помандрували гуси? -
Певнiше я спираюся на парту
вiд теплого професорського жарту.
А вiн киває - повторять за ним:
"Таж нашi предки врятували Рим!"
Проказую рядок, але на думцi
iзнов сестра, окраєць хлiба в сумцi...
I вже через гусей тих на травi
Ромен i Рим змiшались в головi...
Не знаю я, чи справдi вiд навали
спасли тi гуси Стародавнiй Рим,
а нас вiд злиднiв трохи рятували,
коли я був малим...
ЧУДЕСНI БАРВИ
Якi чудеснi барви у нашiй рiднiй мовi,
якi вiдтiнки рiзнi вiд Сейму аж по Сян!
У Києвi говорять iнакше, нiж у Львовi, -
i чорногуз, i бусол, лелека i боцян...
Так наче називаєш рiзновиди лелек ти,
а це лиш рiзнi назви, синонiмiчний ряд.
А є ще риси мови, що звуться дiалекти:
це говори мiсцевi на дещо iнший лад.
На Київщинi (в Лiтках) взуття зовуть обувка,
а огiрок звичайний в Чернiговi - гурок,
а кошик на Полiссi (в Iванковi) - кошувка,
i назви, i вимова рiзняться що не крок.
Раз якось на базарi професор iз столицi
заговорив iз дiдом, що ягоди привiз:
- То, значить, на Полiссi вродили полуницi?
Я бачу, ви з-над Сновi, iз хутора Рогiз.
Дiд витрiщає очi - i як це може бути?
- То ви з Рогозу родом? Мо, iнженер? Поет?
- Та нi, я просто знаю, як де говорять люди:
прислухуюсь до мови - i в цьому весь секрет.
СЛОВО ЦЕ ПРОСТЕ — НЕ ДИВОВИНА
Загадка
Слово це просте - не дивовина
(зустрiчаєм мало не щодня),
органiзму складова частина
i перiодичне видання.
В цьому словi тiльки й заковики:
другий склад наголоси - i вмент
означать почне воно великий
клавiшний музичний iнструмент.
Що це за слово?
(Орган, орган)
МИХАЙЛО СВЄТЛОВ ЧИТАЄ РУДАНСЬКОГО
Нi, їй-право, дивне сяйво є навколо слова!
Українську мову в Ялтi чув я вiд Светлова:
про Руданського Степана принагiдне мовив,
i полинув на Вкраїну вiтру нiжний повiв.
Ми з будинку йшли до моря смуглi, загорiлi -
Луговськой, Светлов i тут же - Вiкстрем, Нонешвiлi.
Говорили, що Руданський лiкував тут хворих
i ходив по цих завулках i по цих ось горах.
- Да, - сказав Светлов, - Руданский - и поэт и личность. -
I додав по-українськи:- Спiвомовки - вiчнiсть!
Як там здорово у нього, - осмiхнувсь грайливо, -
про торговцiв спiвомовка... я зiб'юсь, можливо:
"Зайшов мужик до крамницi,
а пани смiються:
- Тут не дьоготь, тiльки дурнi
однi продаються.
А мужик їм: - Тож нiвроку
добре торгувалось,
щойно два вас таких гарних
на продаж зосталось..."
Бистрi скутери по морю мчали повним ходом,
а Светлов стояв високий, схожий з Дон Кiхотом.
Повiдав нам спiвомовки з сатиричним вiстрям,
всi смiялись, особливо Нонешвiлi й Вiкстрем.
НЕВМИРУЩИЙ РУШНИЧОК
На декаду в Ташкент з України
прилетiли i старшi майстри,
i з молодшої їхньої змiни
два поети: обидва - Дмитри.
Заповняють картки в готелi,
аж пiдходить дiвча:- Я - Зухра, -
усмiхаються очi веселi
до гостей з-над Славути-Днiпра.
У руках записна в неї книжка:
- Хочу, - каже, - в концертi для вас
заспiвати "Рушник" Малишка, -
пiдкажiть українськi слова.
Переглянулись два поети
(щойно в свiт "Рушничок" злетiв):
сяк-так знають першi куплети,
а з останнього - кiлька слiв.
Та не знати свого - це ж сором,
i не скажеш про це Зухрi.
Що ж, згадаєм, мовляв, вiдтворим,
як звучить у нас на Днiпрi.
А воно, знайоме до болю,
в головi не все ожива.
Що робить? Дали собi волю -
повставляли свої слова.
I чудово Зухра проспiвала,
заворожена зала була:
"Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
i водила мене у поля край села..."
Прозвучав "Рушничок", нiвроку!
"Бiс! - кричать узбеки. - Ура!"
Але якось через пiвроку
прибула на Вкраїну Зухра.
Виступає вона з концертом,
пiсню в нашiй столицi спiва.
Iз узбецьким легким акцентом
вимовля українськi слова.
Та цiкаво, що буде далi:
тут найвищi ноти бери,
бо Малишко сидить у залi, -
це помiтили два Дмитри.
Пiсня стелиться, пiсня лине,
та чи автору це не в гнiв:
слiв Малишкових - двi третини,
а третина - слова Дмитрiв.
- Видно, сплутали щось узбеки? -
настороживсь поет. - Що таке? -
Щось незвичне, немов далеке,
але серцевi все ж близьке!
А Дмитри пiдвелися знишка
(поряд ложа їх - бенуар),
поглядають в партер на Малишка, -
аплодує Зухрi пiсняр.
Та кому на серце не ляже?
I Малишко просяяв:- Бiс!
Я не знав, що "Рушник" мiй, -каже, -
варiантами вже обрiс!
ЗЛИТКИ ЗОЛОТI
Чи ти задумувавсь, вiдкiль отi
у нашiй мовi злитки золотi?
Як намистини, диво калинове -
частини мови!
Який спiвець, поет, який письменник
уперше слово вигадав - iменник?
Iменник! Вiн узяв собi на плечi
велике дiло - визначати речi, -
iм'я, найменування i наймення:
робота. Бiль. I радiсть. I натхнення.
Ну а вiзьмiмо назву - дiєслово,
само пiдказує, що дiє слово!
Ще й прикладу на нього не навiв,
а вже до пiвдесятка дiєслiв!
Прикметник дасть iменнику - предмету
якусь його ознаку чи прикмету.
Числiвник може визначить тобi
число речей, порядок при лiчбi.
А поспитай звичайного займенника,
за кого вiн у мовi? За iменника!
(Хоч може цей наш скромний посередник
замiнювать числiвник i прикметник.)
Прислiвник звик, незмiнюваний в мовi,
ознаки рiзнi виражать при словi.
Сполучник каже: скромну роль я маю,
але слова я в мовi сполучаю.
I частка мовить: слово я службове,
але людинi чесно я служу.
I, будьте певнi, в iнтересах мови
i так i нi де треба я скажу.
А вигук може пролунать, як дзвiн,
у мовi, мабуть, найщирiший вiн!
"Ура! - гукнеш ти друзям неодмiнно. -
Сьогоднi з мови я дiстав "вiдмiнно"!"
Частини мови! Назви наче й звичнi,
полюбиш їх - красивi, поетичнi!
"Вiдмiнно" заслужив ти. Знав - чудово.
Це за любов найвища з нагород.
Хто ж так назвав оцi частини мови?
Назвали вченi.
Й пiдхопив народ!
ПРО ДАВНIЙ ПРЕДМЕТ
Загадка
Цей iменник означа предмет
для зрiзання злакiв i трави.
Прочитаєш ззаду наперед -
будь-що тисни ним чи сiк дави.
Який це iменник?
(Серп, прес)
ЛIНИВОМУ НЕ РОЗГАДАТЬ НIКОЛИ
Загадка
Лiнивому не розгадать нiколи,
кмiтливому на вiдповiдь - хвилина.
А буде наша загадка така:
три букви, означають те, що й поле.
Додай знак м'якшення - i вже тварина
з родини оленiв, струнка й прудка.
Що це таке?
(Лан i лань)
ЦЕ Ж ЯК ВIРШ!
Є ще люди соннi, наче сови,
а глухi до слова - це найгiрш.
Ти до рiдної прислухайсь мови,
прокажи вiдмiнки - це ж як вiрш!
Називний питає: хто ти? що ти?
Хоче вiн про наслiдки роботи
i про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
Родовий доскiпує свого -
хоче знати вiн: кого? чого?
I про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
Все давальний дасть - не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш i ти свому народу?
У знахiдного свої потреби:
вiн - кого? i що? - питає в тебе.
I кого всi ми за друзiв маєм,
i що друзi роблять нам навзаєм?
А орудний хоче знать: ким? Чим?
У трудi орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А мiсцевий - де? В якому мiсцi?
Хоче знати - у селi чи в мiстi?
Кличний закликає всiх навколо:
гей, Iване, Петре чи Миколо,
ви не будьте соннi та байдужi -
у життi нема нiчого згiрш.
Рiдна мова! В нiй слова - як ружi,
а самi вiдмiнки - наче вiрш.
НА УРОЦI МАТЕМАТИКИ
Вiн до класу зайшов неквапливо,
крейду взяв i, немов чарiвник,
вивiв числа на дошцi красиво:
- Ось вам дiлене, частка, дiльник.
Заспiвало нам слово доданок,
мов дударик заграв на дуду;
а дiльник - як щiльник iз дуплянок,
що дiдусь нам зiбрав у саду.
Частка, множник, добуток, остача -
квiтiв жмутик, i бджiлка гуде;
оживають слова - i задача
веселiше до розв'язку йде.
Зачарованi мовним розмаєм,
що росою спадає з розгiль,
ми в учителя щиро питаєм:
- А вiд кiль це буяння? Вiдкiль?
- Вiд землi слова рiдного соки, -
усмiхнувсь вiн, скiнчивши урок, -
Це - поезiї небо високе,
що людину зове до зiрок.
ВIН ПIСЛЯ РЕЧЕННЯ, ЦИТАТИ
Загадка
Вiн пiсля речення, цитати
вмостився, схожий на гачок.
Всiх нас примушує питати,
а сам нi пари з уст - мовчок.
Що це таке?
(Знак запитання)
МУДРИЙ ПОРАДНИК
Загадка
Завжди можу стати в пригодi,
моїх вам порад не злiчить.
I кажуть про мене в народi:
"Мовчить, а сто дурнiв навчить".
Що це таке?
(Книга)
ДIЄ СЛОВО!
Бистрi очi, вмiлi руки,
рухи точнi, як слова.
Вияв радостi i муки -
слова, мови плоть жива.
Де лемiш i чересло -
розрослось колосся,
сиве жито поросло -
слово розцвiлося!
Де сокири звуки чистi,
пилки виспiви простi,
тирси розсипи злотистi,
мови злитки золотi.
Де позначило тесло
бiг колiс, полоззя,
де цвiлося ремесло -
слово розцвiлося!
Стружок кучерi русявi,
сивi вуса конопель,
на Днiпрi, Сулi, Росавi -
не за тридев'ять земель.
Де загонило весло
в сiть йорша, лосося,
змислi слово проросло -
слово розцвiлося!
Далi - лопать замiсть весел
i машина замiсть рук,
вiд старих простих ремесел -
в царство мудростi наук.
Щоб ракету понесло
в зоряне мiжгроззя.
Де безмежне зiр число -
слово розцвiлося!
I ЯКБИ МОЯ БАБУСЯ ВСТАЛИ
- Любi дiти, хто з вас тему вiзьме, -
каже вчитель, - тема не важка:
розказати про неологiзми
на заняттi мовного гуртка.
I знiчев'я глянув на Марiйку
(знали всi вiдмiнницi iм'я).
Але Людочка, що мала з мови трiйку,
руку пiдняла: - Давайте я...
Як це сталось - досi невiдомо:
доказать запраглося в ту мить.
Та злякалась, розгубилась дома:
"Вийду... що я буду говорить?"
У дворi Тарасика зустрiла:
- Що робити? - А Тарасик їй:
- Дам посiбник. З мовознавства. Дiло? -
Шмиг додому - i несе мерщiй.
Люда дома книжку розгорнула -
ой, якраз цiкава є стаття:
рiзних слiв сучасне i минуле,
як слова народжує життя.
Низку слiв докинула їй мама,
що з'явилися не так давно:
холодильник, кiнопанорама,
телевiзор, стереокiно...
I коли гурток зiбрався знову -
iнша справа! - Люда на гуртку
повела свою нехитру мову,
що й малим i старшим до смаку:
- Я читала, - повiдає Люда
стишенiй цiкавiй дiтворi, -
що слова так само, як i люди,
молодi бувають i старi.
Кожен з нас неологiзми знає:
це новi слова. Вони кругом.
А в старих їх словниках немає,
мотобол, фломастер, космодром.
А якiсь слова обов'язково
тiльки змiнює життя живе.
То й буває, що вiдоме слово,
але значення його - нове.
В нашем побутi така новинка
для старих людей звучить невклад:
каблуки - шпильки, вид мебли - стiнка,
а портфель квадратний - дипломат.
i якби моя бабуся встали,
здивувались теж би, що двiрник -
не людина, як вони вважали,
а на склi машини очисник!
Учнi тепло, дружно засмiялись
i незчулись, як настав кiнець.
Люда щиро: — Ой, я так боялась! -
А Марiйка: — Що ти? Молодець!
Вчитель каже: — Клас тебе заслухавсь, --
Кращого й чекати я не мiг. -
Люда ж знов: — Це не моя заслуга, --
це мени Тарасик допомiг!
ПЕРШЕ - СНIП ПО ОБМОЛОТI
Шарада
Перше - снiп по обмолотi
на покрiвлю хати,
друге - жiнка, ще точнiше -
материна мати.
А коли в одному словi
поєднаєш те i те -
буде квiтка, що весною
жовтим цвiтом зацвiте.
Що це таке?
(Кульбаба)
ЯК ЦАР ПОВЕЛIВ
Доводилось чути менi:
"Навiщо тi коми дурнi? -
Казав п'ятикласник-хлопчак. -
Зi слiв зрозумiло i так!"
На це я казав у одвiт:
є притча старезна, як свiт,
переказ про вирок царя,
коли привели бунтаря.,
Слузi вiн диктує в ту мить:
"Карати не можна простить".
Той пише, як цар повелiв,
а коми не ставить мiж слiв.
I ось на майданi для страт -
бунтар у кайданах. I кат,
що мав за царя вiдомстить.
"Карати, не можна простить",-
слуга об'явля рiшенець.
Аж руку пiдносить мудрець
(усi шанували його):
- Не так прочитав ти, слуго. -
Бо встиг зазирнуть тайкомл,
що коми у текстi нема.
Взяв вирок, поправив умить:
"Карати не можна, простить".
Побачив, що кома змогла?
Така колись притча була!
МОЖЛИВОСТI ПРЕФIКСА
Загадка
Префiкса можливостi безмежнi.
Пари слiв, що змiстом протилежнi,
префiкс може в значеннях зрiвняти.
Але що там довго мiзкувати?
Префiкса до слiв додаймо з вами -
рiзнi стануть означать те саме;
Що це за префiкс?
Напiв... (напiвправда - напiвбрехня, напiвсвiтлий - напiвтемний,
напiвсолодкий - напiвгiркий i т.п.)
ВЕСЕЛЕ СЛОВО
Добре слово настрiй, дух пiдносить;
забувати, друже мiй, не варто,
що для настрою i жарту досить
просто теплого людського жарту.
Як народ веселе слово творить?
Ось по кризi йде дiдок бровастий,
зустрiчає дядька i говорить:
- Де б оце його отут упасти?
Дядько теж боїться посковзнутись,
але йти йому уже певнiше.
Не минув нагоди усмiхнутись:
- Та вже падайте, де вам зручнiше...
I обидва розсмiялись гучно:
ковзанку пройшли благополучно.
Ось улiтку (квiти на газонах),
смiючись, бiжать дiвчата юнi,
будiвельницi в комбiнезонах,
крейдою оббризканi красунi.
I за мить уже шпаркi дiвчата
вносять козли крiзь склянi дверини.
Й тут же Мотря, дiвчина завзята,
блиснула очима в бiк Марини:
- Як би це розбити шибок зо три?
Ти заходь, Марино, звiдсiля ось... -
А Марина їй: - Та бачиш, Мотре,
я ж оце й сама вже нацiляюсь.
I обидвi розсмiялись гучно:
козли пронесли благополучно...
Ти звертав увагу, друже милий,
що таке в життi веселе слово?
Гумор надає людинi сили,
коли в серцi сяє веселкове.
СКОРО ВЖЕ КАНIКУЛИ
Нам гулять, звичайно, нiколи,
в школi все для нас цiкаве.
Але скоро вже канiкули -
нас новi чекають справи.
Жовтень каже: - Дощ я висiю
й чисте небо вам готове!
Ми ж на свята у Киргизiю
i - в похiд на Алатоо...
Землю бiлою нам дратвою
Дiд Мороз прошив на славу.
В цi ж канiкули ми в Латвiю
гайнемо на Даугаву!
Травень каже: - Повзеленюю
буйним зiллям кожну хату.
Ми ж на свята - у Вiрменiю,
до пiднiжжя Арарату!
По дощах земля стужавiє -
здiйсним лiтнi мри давнi:
в червнi їдемо в Молдавiю,
до Днiстра, в зеленi плавнi!
А з Молдавiї у Грузiю
нам дорога недалека.
З усiма своїми друзями
ми знайомi ще з Артека.
Про кiно, було, там споримо
чи про книжку, що читаєм.
Вам цiкаво, як говоримо,
коли мов усiх не знаєм?
Хто грузинською, марiйською...
Коли ж разом братнiм клубом
всi говоримо росiйською,
бо її, як рiдну, любим.
Нам гулять, звичайно, нiколи,
в школi все для нас цiкаве.
Але скоро вже канiкули -
нас новi чекають справи.
ДВI КРАЇНИ
Шарада
До умови шаради простої
тут ми Африку мусимо вставити;
в нiй до назви країни жаркої
Бо попереду мусим добавити -
й принесуть нам у клiматi змiну
дивовижнi словеснi химери цi,
i потрапим ми в iншу країну,
що вже буде в Пiвденнiй Америцi.
Якi це країни?
(Лiвiя й Болiвiя)
ПРИЧАРОВАНА
Раїсi Карагезян[4]
Сквером жiнка миловидна
йде зi школи з дiтками:
схiдний тип (з обличчя видно),
порiвнялись швидко ми.
Усмiхається: - Так пряжить
тижнями останнiми,
що мої малята кажуть -
наче в Єреванi ми!
Взагалi ми з Зангезура
свiй вiрменський рiд ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.
Що не слово, то такою
мовою спiвучою!
Iдемо попiд густою
липою квiтучою.
- Як, - питаю, - ви, вiрменка,
нашу мову вивчили?
- А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!
"Кобзаря" читала в вузi,
час у ночi крадучи.
"Стажувалася" в бабусi
у селi Безрадичi.
Як спiвали молодички
"Продай, милий, сивi бички",
часом пiдпрягалася, -
вiд душi смiялася...
- Що ж найперше стало вабить?
б ж якась основина?
- Українська пiсня, мабуть, -
нею причарована!
АББАС I МИКОЛА[5]
Два гарнi поети вiдомi у нас -
киянин Микола й бакинець Аббас.
Як з'їдуться разом цi двоє братiв,
подовгу смакують красу рiдних слiв.
Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса питає про їхнi слова:
- Чечек у вас - квiтка, як чiчка у нас.
- I кюль у нас - квiтка, - говорить Аббас.
- То й наша кульбаба iде звiдсiля?
- Так, - каже Аббас, - луки й вам звеселя.
Микола русалок згадав на Днiпрi.
- Цiкаво: русалка у вас - су перi!
- Тут, бачиш, два слова, бо су - це. вода,
а з неї русалка - перi - вигляда.
Жартує Аббас, бо русалок не раз
стрiчав у Шевченкових творах Аббас.
Смакують, до сутi доходять самi.
Микола напам'ять чита Насiмi.
Рядкiв переклали не сотню, не двi, -
це чiчки духмянi, це квiти живi!
Киянин Микола й бакинець Аббас
прозорiстю слiв милувались не раз:
- Ах, чудо-слова: чи Десна, чи Басань!
- А вашi дива: Сумгаїт, Ленкорань!
Аббасовi сниться безмежжя Днiпра,
Миколi завжди - бiлопiнна Кура.
Тому про них друзi говорять у нас:
бакинець Микола-й киянин Аббас.
СТАЮТЬ У ПРИГОДI
Загадка
Коли твiр якийсь готую,
рiзнi речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мiй читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
анi коми, нi крапки,
у пригодi стати можуть -
здогадались ви?
(Лапки)
МАЛЕНЬКI ПОСЕСТРИ
Оляночка пiсля школи
гостює в Литвi у Агне.
I радiсно, як нiколи,
зелена їм рута пахне.
Ось Агне бiжить на ганок
стрiчати погожий ранок,
а там застає Олянку
i каже: - Доброго ранку!
- Лабас рiтас! - Олянка їй.
Давай умиватись мерщiй.
Воркують собi дiвчатка,
завжди нерозлучнi, в парi.
У Агне - синi очатка,
в Олянки - очицi карi.
Беруть газету в кiоску
(на вулицi повно люду):
- Я буду вивчать литовську!
- А я - українську буду!
Злетiв шпачок на полянку,
примчав на траву, на попас.
- Он шпак! - зрадiла Олянка.
I Агне зрадiла: - Шпокас!
А ген рiка недалеко.
I Агне: - Он гандрас бродить!
Олянка: - А в нас - лелека!
Не схожi слова, виходить.
Олянка хотiла б нинi
буть з Агне в Києвi в парi.
У Агне - очата синi,
в Олянки - очицi карi.
Вже й вечiр. А рута пахне.
Та нiч насуває з-над плес.
- Добранiч! - говорить Агне.
Олянка: - Лабос нактьєс!
ПIДПРИЄМСТВО I ЗАТОКА
Загадка
Двоскладове наше слово -
пiдприємство промислове,
а знак м'якшення додай -
буде вже частина рiчки
чи затока невеличка.
Що за слово? Вiдгадай.
Власне, два тут слова (з рiзним
наголосом навiть).
Хочеш - пiдкажу тобi я:
це -
(завод i заводь)
СIМ'Я
Ти чув таке: сiм'я - держави ланка?
Я розкажу, яка в нас є сiм'я:
Дiд - українець, баба - росiянка,
онук - туркмен. (I їхнiй родич - я.)
Нiде не приймуть хлопця за чужого;
куди не киньте - скрiзь його рiдня.
I Київ свiй для нього, i Чарджоу [6],
i вiн про всiх турбується щодня.
Чорнявий хлопчик: в маму а чи в тата?
Батьки ж бо - українка i туркмен.
Яка ця хата мовами багата,
ще й славна розмаїтiстю iмен.
Олекса - дiда звали. Баба - Люся.
Батьки - Рахман i Ольга, син - Мурад.
I мови - тата, мами i бабусi -
звучать, як спiв, i їм хлопчина рад.
А якщо мама хоче супу з гречки,
бабуся - щi, а татко любить плов?
Тодi пораду проти суперечки
дає їм Котляревський знов i знов:
"Де згода в сiмействi,
де мир i тишина,
щасливi там люди,
блаженна сторона..."
Тодi всмiхаються батьки i дiти,
як всi щасливi люди на землi.
В оселi їх витають заповiти
Шевченка, Пушкiна й Махтумкулi.
СЛОВЕЧКО ПIДВЕЛО
Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.
Бо є омонiми мiжмовнi,
вiдомi вченим з давнини:
слова однаковi назовнi,
та рiзнi значенням вони.
I дуже легко помилиться -
суцiльнi рифи навкруги:
болгарське булка - молодиця,
вонявка в Чехiї - духи,
а бiлоруське бульба - й зроду
картопля... Он якi дiла!
Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавiї була.
До пiонерського будинку
край мальовничого села
у табiр працi й вiдпочинку
юнь з України прибула.
Знайомляться загони, класи:
гука вожатий i своїм,
i гостям теж: - Интр-ац-ла-каса!
що значить: "Просим вас у дiм!"
Наш хлопець, до дурнички ласий,
Не знав, що каса в них - це дiм.
- Ще й не робив, а вже до каси! -
гукнув, пожвавившись: - Ходiм!
Нiчого дивного немає,
що збоку смiшно всiм було.
Подумати - i то ж буває:
отак словечко пiдвело!
ДО ПОЕЗIЇ ЛЮБОВ
Є на київськiй околицi
восьмирiчка в Крюкiвщйнi.
Знаєш, чим вiдома школа ця
всiй великiй Батькiвщинi?
Слiдопитами завзятими
(йдуть на пошук знов i знов).
Їхнi буднi робить святами
до поезiї любов.
А музей! Хлоп'я з указкою
вiрш читає... Ряд портретiв...
Гомонить живою казкою
бiля школи Сад поетiв.
Почуття ж бо стiльки теплого
в них до воїна-спiвця!
В пам'ять кожного полеглого
посадили деревця.
У поезiю закохана
дiтвора розкаже радо
про Герасименка й Когана,
Чумаченка i Отраду.
Ось рядочки безiменнiї -
ким написанi? Коли?
Щоб узнать - в Москвi, в Вiрменiї
слiдопити побули.
Що читаємо, що бачимо,
затамовуючи подих, -
все зусиллями дитячими
в лiтнiх зiбрано походах.
Кожне з них душею чулою
як перлин, тих слiв шука
до обiрваного кулею
поетичного рядка.
Рюкзачок - їх амунiцiя,
бiльш нiчого в них немає.
Але кажуть, що й мiлiцiя
на шляхах їм козиряє.
МАЛЕНЬКА, МЕНША ВIД МАЧИНИ
Загадка
Маленька, менша вiд мачини,
нi з ким не стану на борню.
А при читаннi, коли треба,
й людини мову зупиню.
Що це таке?
(Крапка)
ВОНИ ДЛЯ РЕЧЕННЯ БАГАТО ВАЖАТЬ
Загадка
Вони для речення багато важать:
турботливо обнiмуть, як дружки,
i вставленi слова й цитату вкажуть,
Давайте ж назовем їх. Це -
(Дужки)
ЧИ ВАЖКО РОЗГАДАТЬ?
Як розгадать, звiдкiль походить слово,
що дивиться на тебе загадково?
Таких птахiв стрiчали-бо не раз ви,
що зробули звукоподiбнi назви:
у росiян кукушка, знана птиця
в болгар її сестриця - кукувiца.
А пiвень - кокот у слов'ян справiку
(бо й ко-ко-ко, — не тiльки ку-ку-рi-ку!)
В прадавнiй Iндiї: куккутас - когут,
а схоже у Литвi: кукутiс - одуд!
А одуд у болгар за збiгом дивним
зоветься жартома... циганським пiвнем...
А якщо назви не звукоподiбнi?
Зусилля додатковi тут потрiбнi.
Буває слово: вдаєтесь до нього -
не промовляє спершу вам нiчого.
А назва не звичайна, не безлика, -
у нiй прихована краса велика, -
над назви островiв, архiпелагiв, -
як мiсто-сад Алма-Ата в казахiв.
Для них не тiльки милi звуки в словi,
а Батько Яблук це в казахськiй мовi.
А чом болгарське мiсто зветься Враца?
До нього вхiд - мiж скель ворiтця - вратца.
А в нас село - чом зветься Нiжиловичi?
Колись жили мисливцi - мужi ловчi!
Та щоб збагнути слова суть чудесну,
теж треба вергати руду словесну.
Як роблять це невтомнi i натхненнi
талановитi мовознавцi-вченi.
ЗЛИТА Х ХВОСТКОМ ЦЯ КРАПКА
Загадка
Злита з хвостиком ця крапка,
невелика, власне, лапка.
Робить паузу, всiм знайома.
Як вона зоветься?
(Кома)
ШЕНI ЧIРИМЕ[7]
Р. Чiлачавi
Слiв грузинських, де я вирiс,
не учили ми.
Але чув я чудо-вираз -
шенi чiриме.
Чий високий дух, як гори, -
тим вiдмiрено
брать чуже на себе горе -
шенi чiриме.
Лихо в друга чи в сусiди
висне гирями: -
"Най менi твої всi бiди -
шенi чiриме".
Чий широкий дух, як море, -
тим вiдмiрено
брать чуже на себе горе -
шенi чiриме.
Бiль словами гасять люди
щемно-щирими.
Хай наш вiк щасливим буде -
шенi чiриме!
А ХТО Я?
Загадка
Я такий же, як знак роздiловий,
i вiдомий шкiльнiй дiтворi.
Та в словах української мови
я пишусь не внизу, а вгорi.
Спробуй лиш написати iм'я -
зразу стану потрiбним i я.
(Апостроф)
ВИПАДКОВА НАЗВА
- Ти знаєш, друже, що може слово
з напiв'ясного нам джерела
предмету назву дать випадково,
i назва влипне, як там була!
Тарасик слухав мене, завмерши,
уже до бесiд зi мною звик. -
Коли англiйцi ступили вперше
до австралiйцiв на материк
i там уздрiли якусь тварину -
сумчасте диво на двох ногах -
подивувались якусь хвилину,
аж гульк - тубiлець iде на шлях.
Англiєць якось йому зненацька:
- Що за тварина ця чудернацька? -
Та слiв англiйських не чувши й близько,
знизав плечима той: - Кенгуру!
(що означає по-австралiйськи
"не розумiю", "не розберу").
Отак i стало це кенгурисько
вiдоме в свiтi як кенгуру.
Все, бачиш, сталось тут випадково,
а не зiтреш ти його нiчим:
для австралiйцiв i рiдне слово,
але як назва - немов вiтчим.
ПРО ПIВНЯ
Чом пiвень, як спiва, очей не одкриває?
Тому, що вiн по пам'ятi спiває!
(Французький жарт)
- Але ж удень спiває рать спiвоча,
а пiвень i вночi - як потороча!
(Реплiки цiкавого хлопця)
Красень пiвень по подвiр'ю ходить.
А про нього ви хiба не вчили,
що з тропiчних джунглiв вiн походить,
де курей уперше приручили?
Любленець iндiйського народу,
знаний там цей красень гребенястий,
як провiсник сонячного сходу,
вiчний символ радостi i щастя.
Де iндiйська голуба Малакка
чи пiвденний iнший осередок -
правив за будильник цей спiвака,
красеня сьогоднiшнього предок.
А для нас диковина велика:
спить собi спiвун пiд дахом дому
й раптом - леле - як закукурiка!
А секрет, мiй друже, ось у чому:
екваторiальнi днi i ночi
в рiзнi пори дивовижно рiвнi:
в час той самий - хочеш чи не хочеш
засинали й прокидались пiвнi.
Сонця схiд завжди о шостiй ранку,
захiд же - увечерi о шостiй.
У години цi й вели спiванку
когутовi предки пишнохвостi.
Тож кричать пiвнi вночi й понинi
без нiяких примх i забаганок,
бо в цей час на їхнiй батькiвщинi
саме починається свiтанок.
ТРIШЕЧКИ НАПРУГИ
Загадка
Нумо трiшечки напруги,
ось вам i подробицi:
перше тут - предмет, а друге
що з предметом робиться.
Як би речення словами
не були заклечанi,
досить легко ми їх з вами
визначимо в реченнi.
Хто вони?
(Пiдмет i присудок)
ЩЕ ПРО СПIВУНА
- Це ви так розповiли про пiвня, -
чи не вiн - улюблений ваш птах?
Бляшанi його фiгурки дивнi
i менi стрiчались на дахах!
(З розмови з Тарасиком)
Справдi, пiвень - птиця, що єдина
має вiд годинника ключi,
що й спросоння нам, котра година,
сповiщає завжди уночi.
Взять iндика, що в дворi калдика,
павича красуня-хвастуна, -
не замiнять белькотом i криком
нам нiчного часу вiстуна...
Предок нашого словечка голос -
слово gal, а вже вiд нього шлях
i до пiвня - по-латинi gallus, -
адже й справдi голосистий птах!
ЖАХЛИВА ПЛУТАНИЦЯ
Тарасик, як метелик,
пропурхав до пiвдня.
Оце б дивитись "телик",
та є ще завдання.
I власнi назви спiшно
на завтра вчити став:
- "...наприклад, Рим, Рубiжна,
Гаїтi, Кокчетав..."
I все це вчити мусим...
Нащо воно менi? -
Повiв тут батько вусом:
- Нi, - каже, - синку, нi.
До назв усi ми звикли,
дорослi i малi.
А уяви, що зникли
всi назви на землi.
Задумали ми нинi
у Харкiв чи Москву,
чи на своїй машинi
в мандрiвку свiтову.
Мчимо в шаленiм летi,
а вздовж усiх шляхiв
нi назв на всiй планетi,
анi вказiвникiв.
Машини, мотоцикли,
автобуси довкiл.
А власнi назви зникли -
країн, i мiст, i сiл.
Кругом шляхи безмежнi,
по рейках мчить експрес.
Летять швидкi й пожежнi
куди? Нема адрес.
З-за рубежу прибулець
шука Алма-Ати -
нi назви мiст, нi вулиць -
куди йому iти?
Летить туристська група,
у неї повно скарг:
не зна, де Гваделупа,
а де Мадагаскар.
Жахлива плутаниця.
А бач, до цього зла
така собi дрiбниця,
як назва, довела!
НАЗВА РIКИ
Загадка
До країни знань iшов мандрiвник
i зустрiв цiкавi складники:
поєднались префiкс i числiвник
i зробились назвою рiки.
Яка це назва?
(Прип'ять)
МАМУТ
Iще в добу льодовикову
людина зустрiчалась з ним.
Коли ж iз ним спiткалась знову,
вiн був лиш рештком викопним.
Не взнаєш, хоч кричи ти пробi,
як звавсь цей велет за життя,
бо назва мамут у Європi -
пiзнiших рокiв набуття.
Та що за слово? Нi в нiмецькiй,
анi в французькiй, анi в грецькiй,
анi в слов'янських основних
немає з ним зв'язкiв прямих.
I їдуть вченi полiглоти
в Сибiр, у царство холодiв - -
у краї вiчної мерзлоти
шукати мамута слiдiв.
Дерзай, хапайсь за кожну вiстку,
збирай по капельцi, питай:
це ж з мамута слонову кiстку
вiдсiль вивозили в Китай.
Це ж тут легенд про нього повно
з льодовикової пори -
про зрiст його, про довгу вовну
й загнутi бивнi догори.
Що ходить вiн попiд землею,
такий великий, як гора.
Надмiру ж вирине iз глею -
ковтне повiтря й помира.
Тож уявлявся вiн народам,
що з Пiвночi вели свiй рiд,
як велетенський вiд природи
невиданий пiдземний крiт.
Пiдземний крiт? Шукавши нитi
(як знаємо з книжок тепер),
про це в минулому столiттi
дiзнавсь росiйський вчений Бер [8].
Хоча радiти годi, мабуть,
але задуматися слiд:
є у естонцiв слово maamutt,
що й означа - пiдземний крiт!
Естонiя й Сибiр... Можливо,
це дивно вам: де Крим, де Рим?
Та все сприймається, як диво,
з прадавнiм звiрем викопним!
ДIЄСЛОВО, НЕ В'ЯЖЕТЬСЯ З РУХОМ
Загадка
Дiєслово, не в'яжеться з рухом.
Його змiсту не знать просто сором:
як без префiкса - сприйметься слухом,
а як з префiксом - сприйметься зором.
Яке це дiєслово?
(Казати, показати)
ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
Я радий, що ти, Тарасику,
так пiдрiс i так змiцнiв,
що читаєш нашу класику
i сьогоднiшнiх спiвцiв.
Мов стрибком ловця обачного
ти за роги взяв бика.
А давно питав "клумачного"
у бабусi словника?
Нинi клунком не врятуєшся,
бо словник важенний - страх!
той, що ним ти користуєшся -
в одинадцяти томах.
Букви золотом вiдтиснено:
кожне слово - золотник.
Мiж братiв-народiв визнано
український наш словник.
Мово, ти - вiдкрита часовi,
мужня, нiжна i дзвiнка;
муки, помисли Тарасовi,
серце Лесi i Франка.
Скiльки сонця полудневого
у Тичининськiй добi!
Скiльки сяєва Вишневого,
спiву Рильського в тобi!
Я радий, що ти, Тарасику,
так пiдрiс i так змiцнiв,
що читаєш братню класику
i сьогоднiшнiх спiвцiв.
Бо гордиться Батькiвщиною
кожен сущий в нiй язик.
Дух братерства, дружбу щирую
прославляє наш словник.
Не пустi красивi видива,
не словес примхлива гра.
В ньому сталь аустенiтова [9],
поклик Тронки Гончара.
Нe реклам вогнi неоновi -
спiв у серцi й на устах.
А рядки - як шви Патоновi
в наших зоряних мостах!
ЩО ЗА ЗНАК - СТРУНКИЙ, МОВ СПИС?
Загадка
Що за знак - стрункий, мов спис,
вiн над крапкою завис,
спонука до поклику.
Хто ж бо вiн?
(Знак оклику)
ЩОБ ДУЖЧЕ СВIТОМ ДОРОЖИТЬ
В. Пепi
Путi-дороги перехреснi
верстали прадiди й дiди
i назви нам земнi й небеснi
лишили в мовi назавжди.
Тi - крем'янi лани орали,
тi - полювали дичину,
а тi - по сiль дорогу знали
у Крим або в Галичину.
Ось вiдкiля з земними збiги
в космiчних назвах без кiнця;
сузiр'я там - Граблi, Чепiги,
Вiзничого, Орла й Стрiльця!
Котрийсь поет iз предкiв наших,
що гречку сiяли в полях
i їздили по сiль на мажах,
у небi взнав Чумацький Шлях.
О ця туманна свiтла смуга
в безмiсячну прозору нiч!
I щем, i радiсть в нiй, i туга,
i вiчна загадка сторiч...
А ген - накат в имлистих бликах -
мов припорошений узвiз. -
I сiм отих зiрок великих
в народi звуть - Великий Вiз.
Сiяє в буднi вiн i в свята
й несе цю назву недарма:
чотири зiрки - колiщата,
три - вiйя - дишло до ярма.
А що за зiрочка-мигачка
бiля середньої блищить?
Маленька зiрка - то Собачка
за возом назирцi бiжить.
Женеться, злюще, дзявулисте,
бiжить притьмом, не попуска -
сирицю хоче перегризти,
що крiпить дишель до вiзка.
Спинити дума колiсницю
завзятий цуцик-бiгунець:
коли перегризе сирицю -
настане свiтовi кiнець...
Та ми говоримо усюди,
що треба вiчно в мирi жить.
А цю легенду склали люди,
щоб дужче свiтом дорожить!
ЗАГАДКА З РОЗГАДКОЮ
Акростих
Розтина блакить, гостроголова,
Аж до зiр готова досягти;
Космонавтики вона основа,
Екiпаж споряджено - лети!..
Тут, у вiршi, й вiдповiдь готова,
А тобi - лишається знайти.
ПЛАСКI, ЛЕДЬ ВИГНУТI ПРЕДМЕТИ
Загадка-жарт
Пласкi, ледь вигнутi предмети
стоять укупi кружкома.
Про них стосовно до кебети
говорять люди жартома.
Коли це тара, то нiчого:
уставиш, як вiдсутнi й двi.
Але смiються з тих, у кого
нема одної в головi.
Що це таке?
(Клепки)
ЩО ЗНАЧИТЬ СЛОВО "ЗНАЧИТЬ"?
Федько, розумна голова,
а робить все недбало.
Крiзь зуби цiдить вiн слова,
говорить як попало.
Як тiльки двоє-троє слiв -
одразу: значить, значить.
I вже не раз таке вiн плiв,
що важко розтлумачить.
Вже стiльки з ним було розмов
старання друзiв марнi.
Федько вживає знов i знов
слова паразитарнi.
Раз на запитання просте -
що значить слово "значить"? -
сказав: це, значить, значить те,
що слово "значить" значить!
Потiшив вiн своїх дружкiв
(ой Федя бiдолашний!).
Смiявся з ними й брат федькiв,
армiєць учорашнiй.
Хоч трохи й сором за Федька,
та як з халепи вийти?
Заводить мову здалека:
- I хлопець не дурний ти.
Та ба! вчепивсь в одне слiвце
не контролюєш мови.
А що по сутi значить це?
Лiнивство розумове!
ЯКИЙ ЦЕ СПОСIБ I ЯКИЙ НАРОД?
Загадка
Подумай, не ломися без пуття
в незамкнутi самими нами дверi.
Звичайне слово - спосiб вiдбиття
малюнкiв, лiтер, знакiв на паперi.
Читатимеш назад - скажу заранi -
уже постане представник народу,
який живе в Туреччинi, в Iранi,
на територiї Близького Сходу
(подекуди i в нас на Закавказзi).
Вiдгадуй. Не здавайсь нi в якiм разi.
(Друк i курд)
ХЛIБ I СЛОВО
У стiнах храмiв i колиб
сiяє нам святково,
як сонце, випечений хлiб
i виплекане слово.
I люблять люди...
