В ТОВАРИСТВI ДЖМЕЛЯ
Категории
Оригинал
Ще вчора джмiль гудiв — сьогоднi вже нема,
Застиг вiд холоду, ледь лапками вiн меле,
Крилята задубiлi не здiйма
I тихо й тоскно дивиться на мене.
Беру його iз затiнку, кладу
На щире сонце — в затишок осоння.
Джмелями лiтаки собi гудуть,
I джмiль до них гуде собi спросоння.
Я потiм забуваю про джмеля.
А вiн нагрiвся, з рукава стартує,
Та щось йому така важка земля,
Та вiтер ним, пiдраненим, гордує.
На ньому светрик чорно-золотий,
У нього груди нiжнi, щирозлотi.
— Лети, — шепчу йому, — лети, лети,
Бо нам життя не в льотi, а в польотi!
Вже полудень. Аж чую — джмiль гуде.
Куди там тому грому-бомбовозу...
Розправив крила, розiгрiвся день,
Летить джмелем навстрiч зимi й морозу...
