Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану

Категории

1.   1 Лiна Костенко

Оригинал

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалi уже ïм спинилася мить.
А пiдмайстри iще не зробились майстрами.
А робота не жде. Ïï треба робить.
I приходять якiсь безпардоннi пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки генiй стоïть, витираючи сльози,
метушлива бездарнiсть отари своï пасе.
Дуже дививй пейзаж: косяками iдуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собi суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому i е висота.