В ОБОРОНУ ХЛIБА
Борис Олiйник ()
Юначе мiй, чиєïсь мами сину,
Зодягнений на джинсовий мотив,—
Я вже завмер, коли ти... пiвхлiбини
В дев'ятку
натреновано вгатив!
Солоним потом заливає спину...
Футбол, як бачиш,— не солодка гра!
Перепочинь. Та поговорим, сину.
Бо є про що. I — вже давно пора.
Я просто, не домiшуючи меду,
Скажу:
коли ти замахнувсь ривком
Ударить хлiб,
твоя весела кеда
Менi пiд серце влучила носком.
Ти вдарив так,
що потемнiло в оцi,
I по державнi крайнi рубежi
У всiх, що пухли в сорок шостiм роцi,
Вiд жаху похолонуло в душi.
I у батькiв, якi на полi ратнiм
Дiлили хлiб, мов долю у бою,
Вiдкрилися старi солдатськi рани,
I заболiли в смертi на краю.
I в матерiв, коли ти через луки
Котив хлiбину, як футбольний м'яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.
Ми всi iз хлiба виростали, сину,
Iз працi себто — чуда iз чудес,—
Яка нас охрестила на Людину,
Пiднявши з чотирьох до пiднебесь.
Нас кликав хлiб на добре, чесне дiло
До братнього, трудящого коша.
Ми в нiм шануємо не тiльки тiло,
У нiм народна свiтиться душа.
I я тобi сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м'яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу,—
Дивись, щоб не спiткнувсь... на чотирьох!
