Небо
Михайло Петренко ()
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокiл, чому не лiтаю,
Чому менi, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув i в небо злiтав.
Далеко за хмари, подальше од свiту,
Шукать собi долi, на горе привiту
I ласки у зiрок, у сонця просить,
У свiтлi ïх яснiм все горе втопить.
Бо долi ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неï, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долi, чужий у людей:
Хiба ж хто кохає нерiдних дiтей?
Кохаюся з лихом, привiту не знаю
I гiрко i марно свiй вiк коротаю,
I в горi спiзнав я, що тiльки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
I на свiтi гiрко, як стане ще гiрше, —
Я очi на небо, менi веселiше!
Я в думках забуду, що я сирота,
I думка далеко, високо лiта.
Коли б менi крилля, орлячi тi крилля,
Я б землю покинув i на новосiлля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
I в хмарах навiки от свiту втонув!
