НЕ ВМРЕ ПОЕЗIЯ
Володимир Самiйленко ()
1891р.
Не вмре поезiя, не згине творчiсть духа,
Поки жива земля, поки на нiй живуть,
Поки природи глас людина серцем слуха, -
Клопоти крамарськi ïï ще не заб'ють.
Не вмре поезiя, поки душа бажає
Зирнути в тi краï, де око не сягне,
I хоче з меж вузьких порватися в безкрає,
Щоб зрозумiти все небесне i земне.
Не вмре поезiя, хоч людськiсть цiла стане
Про ïжу тiльки дбать, про дух забувши свiй:
Потреба вищого бажання в серцi встане
I викличе в душi роï забутих мрiй.
I вiщi голоси творцiв iз-за могили
Промовлять до людей, що серця позбулись;
I наберуть вони вiд них новоï сили,
I будуть серцем жить, як i жили колись.
I поки на землi ще є одна сльозина,
Поезiя ïï нащадкам передасть;
I поки на землi ще втiха є невинна,
Поезiя в ïï ще радощiв додасть.
А якщо людськостi зла доля присудила
Дiждатися колись життя свого кiнця,
То буде на землi останняя могила -
Останнього спiвця.
