Мова

Категории

1.   1 Микола СингаÏВський

Оригинал

Ми з правiку народженi бути,
I в собi вiдкривати свiти.
Та примножувать серцем здобуте,
Та святинi своï берегти.
Промовляти – одвiчне жадання,
Наче бачити чисту блакить...
Кожен голос – то наше дихання,
Кожним звуком
нам серце болить.
Наче злагоди, прагнем обнови
Од своïх первобутнiх основ.
Через пiсню вертаєм до мови,
А вiд мови – до пiснi знов.
Щоб душею вiдчути болiння
Незагойних чорнобильських ран...
Тож якоï землi
ми корiння?
I якого народу наш храм?
Залишаем у спадок нащадкам
Колисковоï зоряний цвiт.
I вiдроджуєм наче спочатку
Слова отчого заповiт.
А вiд нього – i мова родинна –
Розповита, розкута життям.
А вiд мови – сильнiша людина,
Що себе називає iм'ям.
То в задумi притихла, мов пуща,
То розбурхана, наче гроза,
Мова – суща i невмируща,
Мова – материна сльоза.