Нерозвiйно нагусла над мокрим вiкном
Володимир Свiдзинський ()
1932р.
Нерозвiйно нагусла над мокрим вiкном
Ослiплених днiв каламуть.
Речi спокiйно живуть,
Не зринають гiркi слова,
I сiрiє печаль моя,
Як пiд льодом трава.
Заростає дзеркало пилом,
Пам'ять нiжноï – забуттям.
Нехай речi спокiйно живуть
Пiд глухою корою мовчання.
Нi вечiрня зоря, анi рання,
Нi з далеких, нi з близьких дорiг
На мiй забутий порiг
Милого голосу не приведуть.
