ОСТАННЯ СПОВIДЬ СЕВЕРИНА НАЛИВАЙКА

Категории

1.   1 Микола Вiнграновський

1966р.

Оригинал

1596 року за Лубнами на Солоницi
Живу — назад. Я — Наливайко. Все.
Ми починаєм битву за Вкраïну.
Наш чорний вус у чорний гнiв тече,
I юний меч наш розгинає спину.
Не прапор-раб, не прапор-порохня
Нам обпожежив душу, товариство.
Не встанемо, братове, iз коня,
Доки не стане в полi нашiм чисто.
В суцiльних ворогах пройшли роки-роï,
Руïна захлинається руïною.
Ми на Вкраïнi хворi Украïною,
На Украïнi в пошуках ïï...
Забудьмо все у цю священну мить.
Забудьмо нашi розбрати i чвари.
Я вас веду — i воля нам горить,
Вона горить нам вiчно, як Стожари.
...Забiлiли снiги моï чорнi,
Засмiялась душа молода:
Ворiженьки стоять видзiгорнi,
Ворiженьки стоять, як вода.
I солона моя Солониця
На погибель менi ще гряде,
Ще у мiднiм бику задимиться
Моє тiло, як сон, молоде,
Ще заплаче ночами Барбара
Над споляченим сином моïм,
I розiрветься серце, як хмара,
Вiд даремних за мене молiнь,—
Та i тодi не прокленем ми долю,
Не зречемось себе, поранених синiв,
Коли й побачимо в кривавищi за волю,
Що наш народ вже тереном зацвiв.