Авеста

АВЕСТА (вiд аiоаБiвд основа), тобто, Книга основ», пам'ятка давн-
iран. л-ри, священна книга зороастрiйiцiв, послiдовникiв Заратуштри,
котрий виступив як великий реформатор маздаïзму, найдавн.
полiтеïстчноï релiгiï iранцiв, i пiднiс культ Агура-Мазди
як втiлення чистого добра. Це дає пiдставу Iран, вченим, починаючи
з епохи суфiзму, твердити про споконвiчний монотеïзм iранцiв.
Навпаки, певнi європ. дослiдники ладнi протиставляти
«арiйський монотеïзм А. Бiблiï. Реальна ж основа вчення
Заратуштри та тексту А. свiдчить про те, шо Агура- Маада мислиться
невiдємним вiд свого двiйника, лихого Ангроманью. Це бiльш
нагадує рiвновагу Вiшну й IIIиви в iндуïзмi або унiверсальну
сх. модель янь-iнь», нiж справжнiй монотеïзм, хоча людина
має бути на боцi свiтозарного Агура- Мазди. Найдавн. мiфол.
моменти А. складаються, очевидно, ше за часiв iндоєвроп.
спiльноти. Зокрема, мiфологiя А. паралельна до iнд. Вед, але свiт А.
є тут немов вiддзеркалення: в iндуïзмi девi добрi божества, а
в А. деви злi; навпаки, ашури (агури) добрi у iранцiв й злi у iндусiв
(асури). Це свiдчить про духовне розмежування в давн- арiйському свiтi,
на яке й спирався Заратуштра в своïй рел. реформi. За гiпотезою
С.Наливайка, згадана єдиний раз в А. ГЗемля Агури» є,
можливо, Пн. Причорномор'я, осередок первiсних арiйських вiрувань, якi
згодом розвинуться в iндо- iран. теогонiю. На думку дослiдника назва
‘Украïна» свiдчить про обрання саме ведичного, а не
авестiйського напрямку, бо свiдчить про ашурський культ кривизни (укр.
Крив-, санскритське Вакр-), засвiдчений численними топонiмами, шо досить
спiрно. Разом з тим, саме Агура (Ахура, Ашура)-Мазда починає
мислитися у iранцiв як iнтегральне начало. Але свiт полiтеïстичних
божеств, так само, як i архаïчне вшанування природи. Структура А.
нагадує структуру будь-якоï священноï кн. В основi
ïï лежать написанi нiбито самим Заратуштрою гати (вiд даiiа
пiсня), молитви, якi очевидно, виголошувалися речитативом й мають
силабiчну структуру. Це була комбiнацiя вiршiв i прози, шо
обгрунтовували рел. проповiдь (прозовi фрагменти втрачено). Подiбнi
структури властивi архаïчнiй поезiï взагалi (пор. бiбл. Книгу
Нова). Гати утворюють основу Ясни, кн. молитов, яка разом з кн. Вендидад
(Кодекс проти девiв) та Вiсперед ( Книга про всi вишi iстоти) лягла в
основу першоï редакцiï А. Ця кодифiкацiя є власне
требник, зiбрання молитов для культовоï мети, причому центром
культу було споживання молящими пянкоï хаоми, загалом засуджене
Заратуштрою (пор. санскр. сома, укр. хмiль). Двi ж останнi кн. є
викладом дидактично- правових норм. Цей комплекс написано авестiйською
(давн-iран.) мовою. Вiн належить до доби Аршакiдiв (1-111 ст. н.е.).
Невiдомо точно, коли жив Заратуштра (з IX по VI ст. до н.е.), але тут
вiдбито реалiï Давн. Iрану 1-оï пол. I тис, до н.е.
Закономiрне й формування требника» навколо заратуштрових гат
однотипно утворилися буддiйський канон (навколо положень, проголошених
Буддою) та комплекс Нов. Завiту (центр якого записи логiй» повчань
Iсуса). Друга редакцiя з перекладом на сер-перс. (пехлевiйську) мову
вiдбулася за Сасанiдiв (11I-ЛI ст. н.е.) й мала на метi не богослужебнi,
а наук.-пiзнавальнi цiлi. За зороастрiйським мiфом, А. продиктовано
пророковi самим Агура-Маздою, шо вiдбито в формi дiалогiв. Та друга
редакцiя мiстить коментаторський момент зенд (т.зв. Авеста i Зенд); тут
текст органiзовано з метою кращого вивчення й запам'ятовування, й це
показує процес поступовоï гуманiзацiï А. Очевидно,
найдавнiшi фрагменти А. виникли пiзнiше, нiж iнд. Ригведа, тобто пiсля
VII ст. н.е., й несуть в собi вже Iран, колорит. Тут зустрiчаються
вiдгомони найархаïчнiших мотивiв арiйськоï мiфологiï,
виклади нов. мiфiв, елементи героïчного епосу Давн. Iрану, Зокрема
тут є поняття про стихiï свiтла й пiтьми (пор. бiбл.
вiддiлення свiтла вiд темряви), уявлення про Землю-Мати й Небо-Батька
(пор. грец. шлюб мiж Ураном та Геєю). Дослiдники вiдзначають в А.
чимало тропiв та риторичних фiгур й елементи вiршування. Нар.-поет.
струмiнь свiдчить, шо на основi А. мали б виникнути рiзнi лiт. роли та
види: бо, стиль вiдзначається пластичнiстю образу й тяжiнням до
жанровостi (напр., опис бога Вертрагни, шо постає то у виглядi
вепра, Котрий кидається уперед, з гострими зубами. Мужнього, з
гострими iклами; або ж хвалу водам, шо витiкають з джерела… якi
подiбнi до вагiтних матерiв та дiйних корiв). Але цього не сталося, бо
двi редакцiï А. остаточно перетворили памятку на дидактично-рел.
кодекс. А навала арабiв-мусульман у VII ст,. яка зруйнувала й текст
памятки, вже постраждалий за Александра Македонського (збереглися самi
уламки), i давн-iран. культ, традицiю взагалi, спричинилася до того, шо
нова Iран, поезiя виникає вже на базi мусульман, ментальностi.
Сьогоднi шанують А. як священну кн. лише нечисленнi герби в Iранi та
парси в Iндiï. В III ст. н.е. вiд вчення А. вiддiлилася єресь
манiхеïв з власним лiт, каноном. А. вiдбиває конкретно-iст.
iдеал епохи патрiархального сусп-ва, шо тiльки-но перейшло вiд кочiвя до
землеробства (лихий Ангроманью бог зими, хвороби й кочiв'я). Поняття
Доброго Бога нерозривно повязане з добробутом, з ситим, забезпеченим
життям: Славословити Агура-Мазду i давати корм худобi це ми
вважаємо найважливiшим, Хто сiє хлiб той сiє пра
веднiсть. В описi багатого дому на першому мiсцi пойменовано худобу й
собаку, а потiм дружину й дитину. Людина тут ше має риси
«культ, героя, вона гiдна опису лише як богатир або вождь. Перша
людина Йïма була скотарем (пор. бiбл. Авеля), вона отримала вiд
бога Мiтри золотого бодця й позолочений батiг, й, одночасно врятувала
свiт вiд великого потопу, причина якого, проте, не гнiв Неба, а танення
снiгiв у степу (Йïма огороджує свого роду крааль, шо
нагадує бiбл. ковчег). Вiн же вчиняє перший грiх,
поласувавши яловичиною (мотив табу на ïжу є паралель
Бiблiï, а табу саме на яловичину свiдчить про духовний зв'язок з
Iндiєю або й, ширше, з усiм регiоном Середземномор'я, де повсюди
шанувався бик, втiлення родючих сил). Другий герой такого типу Керсасп,
який воює з драконами (мотив солярного мiфу, бо ж дракон є
уособлення хмари) й вчиняє перший грiх з жiнкою (пор.
месопотамський епос про Гiльгамеша та бiбл. iсторiю грiхопадiння).
Космогонiя ж А. близька своєю загадковiстю до iнд. мiфiв (В першу
еру богiв з Не-iснуючого iснуюче народилося. Тодi згодом частини свiту
народилися, вийшовши з Роженицi, (тоï, у котроï ноги
витягнено, як при родах у людини). Елементи ассиро-вавилонськоï,
єгип. та грец. культури в А., асимiльовано й перероблено часом до
невпiзнаностi (напр., юнак вiдгадує загадки чарiвника, шо
вказує на сюжет Сфiнкса). Грец. свiт, шо ознайомився з вченням
Заратуштри в добу греко-перс. вiйн, погано уявляв, з чим має
справу, напр. перс, слово маг (жреиь) стало означати чаклуна, хоча
зороастризм суворо забороняє чаклунство. Месопотамська астрологiя
була сприйнята греками як перс, досвiд. Грекам ми завдячуємо й
перекрученням iмен А. (Зороастр Заратуштра, Ормузд Агура Мазда, Арiман
Ангроманью). Важливо вiдзначити, шо А. мала увiйти в свiдомiсть давн.
юдеïв, якi пiсля вавiлон. полону опинилися в складi перс,
iмперiï, пiсля перемоги персiв над Вавiлоном. Якшо згадати, шо
перша кодифiкацiя бiбл. канону вiдбувається за Ездри (V ст. до
н.е.), можна припустити якшо не вплив зороастризму на юдеïв, то
полемiку з його положеннями (зокрема iгнорування персони та
iєрархiï злих демонiв у Бiблiï). Особлива тема звязок
уявлень, котрi вiдбилися в А., з словян, свiтом: адже вiд скiфiв до нас
прийшли не лише «дивъ, шо кличе въръху древа (Слово о полку
Iгоревiм), але й самi ключовi слова релiгiï Бог (вiд бхага; звiдси
ж компексслiв багатий, багатир) та диявол (вiд лев). Численнi приклади
запозичень з Iран, джерел визначали дослiдники й у давн. укр. фольклорi
(хмара-змiй i т.п.). В вропi А. стала вiдома з XVIII ст. завдяки
перекладу дю Перрона франц. мовою. З тих пiр кн. широко вивчалася.
Iснують численнi переклади А. на європ мови. З кiн. XIX ст.
спостерiгається своєрiдна мiфологiзацiя А., котру часом
використовують у рiчишi модернiзму як обгрунтування антихрист, поривань.
Ф.Нiише, проголосивши смерть Бога, вкладає свою проповiдь
iндивiдуалiзму в уста Заратуштри. абстрагуючись вiд реальноï
аксiологiï памятки. Цiкаво, шо в Совєтському Союзi, де було
дифамовано iмя Iран, пророка (саме завдяки Нiцше), Заратуштра часом
згадується як уособлення доброчинностi, як аналог Христа (напр., у
Дванадцяти стiльцях» I.Iльфа та .Петрова: Дав би тобi у рило, але
Заратуштра не дозволяє). В останнi роки в Украïнi й, почасти,
за кордоном спостерiгається нова мiфологiзацiя А., яку проголошено
органiчною частиною укр, культ, спадщини (Л.Силенко, С.Плачинда та iн ).
Семен Абрамович