Бароко

БАРОКО напрям i стиль у л-рi та мист-вi ряду свроп. краïн кiн. XVI
поч. XVIII ст. Термiн виник у XVIII ст. у мист-вознавствi, перейшов до
л- рознавства лише у XX ст., як найменування стилю i пiзнiше як назва
напряму. Д-ра i мисг-во Б. втiлили якiснi змiни iст. дiйсностi по
завершеннi доби Вiдродження, коли настає феодальна реакцiя,
європ. краïни спустошують рел. вiйни Контрреформацiï,
виникають кризовi явиша в iдеологiï i формуються абсолютистськi
монархiï. Найiнтенсивнiше Б.розвиваться в Iспанiï та
Нiмеччинi, знаходить прихильникiв у Iталiï, Францiï,
Англiï, краïнах Пд. та Сх. Европи. При рiзноманiтностi проявiв
i тенденцiй характерними рисами Б. є зображення напружених
протирiч епохи, вiдсутнiсть ренесансноï впевненостi у силi
людського розуму та дiянь, мотив траг. приреченостi боротьби проти зла,
зображення страждань i жахiв. У поетицi панують риторизм високого сталю,
мiстичний алегоризм, химернi метафори i порiвняння, емблематика, фант,
екзотика. Нiм. Б. досягає сили в поезiï та драматургiï
А.Грiфiуса (1616-1667). Земний свiт для нього повний страждань,
позбавлений оптимiзму. Дише рел. вiра, а не чуттєва велич земного
свiту здатна втiшити людину. В усiх його трагедiях звучать тираноборчi
мотиви. Образи i побут третього стану у пєсах Грiфiуса наближають
його до течiï нар. Б., найбiльшим представником якого в Нiмеччинi
був Г.Грiммельсгаузен (1625-1676), автор Симплiцiсiмуса (1668). При
всiййого народностi, роман зображає свiт вiйни, хаосу та зла. в
якому й народ втрачає свiй життєвий оптимiзм. В Iспанiï
Б. мало течiï культеранiзму, виразником якого була поезiя Л. де
Гонгори (1561-1627) з ïï вишуканою вигонченiспо мовлення,
арисгокргггичним елiтаризмом, i консепжзму. найхарактернiшим пред
ставником якого був Ф. де Кеведо (1580-1645). Його стилю не була
властива аристократична вигадливiсть, вiн базувався на вiрi у могутнiсть
слова та мав демократ, спрямованiсть (роман Iсторiя життя пройдисвiта,
1606-1609). Найвидатнiшим поетом та драматургом iсп. Б. був П.Кальдерон
де ла Барка (1600-1681). Крiзь його пєси проходить почуття траг.
невлаштованостi життя, хаотичностi свiту, iдея життя це сон. Хоча цьому
авторовi властива й бунтарська тематика. Зачинателем Б. в Iталiï
бувДж. Марiно (1569-1625), за прiзвищем якого названо цiлу лiт.течiю
марiнiзму. Характерними його особливостями були чуттєвий гедонiзм,
чисто формальне новаторство (т.зв. барокiзм), вiдсутнiсть значних iдей
та моральних iдеалiв. Мотиви радостi життя спiвiснують у Марiно з
усвiдомленням швидкоплинностi та минучосгi усього земного. У
Францiï Б. знаходить втiлення у вiршах та бурлескних поемах А.Сент-
Амана (1594-1661), який продовжував барочну метафоричнiсть Марiно.
Захопленiсть iсп. гонгоризмом та iтал. марiнимом отримує у
Францiï найменування преиiозноï л-ри, центром якоï був
лiт. салон маркiзи Рамбуйє, де найбiльшою популярнiстю
користувався поет В.Вуатюр (1598-1648). Поряд з барочною вигадливiстю у
його творчостi наявнi тенденцiï класицизму. В Англiï принципи
Б. виявилися у Д.Донна (1572-1681). У його вiршах та проповiдях помiтне
вiдчуття свого часу як катастрофи, порятунок вiд якоï слiд шукати у
вiрi, пишномовне багатослiвя, екстатична напруженiсть. Спадщина Донна
породила цiлу школу поетiв-мегафiзикiв, для яких характерними були рел-
етич. пошуки, поет, заглибленiсть, дотепнiсть, парадок сальнiсть,
афористичнiсть. Найбiльшим теоретиком Б. був iсп. прозаïк Б.Грасiан
(1601-1658), автор трактатiв «Дотепнiсть, або Мистецтво витонченого
розуму (1642) та ‘»Кишеньковий оракул (1647), у яких
розглядаються види та прийоми дотепностi, значення асоцiативного начала
та витонченого розуму у творчостi. Вкладом у теорiю Б. був трактат
iталiйця Е.Тезауро (1591-1675) Пiдзорна труба Арiстотеля (1653).
Джерелом та-основою дотепностi автор вважає рiзноманiтнiсть
метафор та можливiсть поєднання важливого та потiшного, траг. та
комiч. Дотепнiсть зближується тут з ант. розумiнням iронiï.
Вчення про метафору, алегорiю, символи у дусi теоретикiв Б.
розвиває у трактатi Нова наука iтал. мислительДж.Вiко (1668 1744).
Б. було першим заг-європ худож. напрямом та стилем, що охопив i
краïни Пд. та Сх. вропи. У слов'ян, варiантi, на вiдмiну вiл зх-
європ., воно характеризувалося iдеологiчною та естет, помiрнiстю,
меншою екзальтованiстю. Передусiм Б. сформувалося у поль. л-рi.
Провiдним теоретиком був єзуïт Сарбевський (1595-1640), у
теорiï якого стикаються iдеï Вiдродження та
Контрреформацiï. Вiдомим представником поль. Б. були поети
ґрабовецький (1540-1607), Я.Кохановський (1566- 1620), А.Морштин (1613-
1693). Серед епiкiв видiляється автор Записки про Хотинську вiйну
В.Потоцький (1621-1694). Слiд вiдзначити цикл пiсень Ш.Зиморовича (1608-
1629) Роксолянки», з хорами укр. юнакiв i дiвчат з Галичини та
вiдчутним впливом мiсцевого фольклору. Особливе мiсце займає
плебейська т.зв. совiзжальська течiя Б. (вiд iменi Совiзжал, поль.
калька з Ойленшпiгель). Анонiмнi творцi з сой. низiв видавали чи
поширювали у рукописах памфлети, сатири, помели, мiстери, фарси,
моралiте, анекдоти, пiснi, фацецГi, в яких величнi громадянськi мотиви
перемежовувалися веселими пригодами спритних шахраïв. Виступаючи
проти шляхетсько-катол. експансiï, письменники Украïни
сприймали поль. та зх-європ традицiï Б., якi проте отримали
нац. характер пiд впливом вiзант., давн-рус. джерел та фольклору. Цi
якостi виявилися утворчосгi I.Вишенського (прибл. 1545-50 1620-
30), який виступив протидержавноï та полiт, системи Речi
Посполитоï на захист знедолених землякiв. Серед кращих тв.
полемiста Извещение краткое о латинской прелести (1588-98), Зачапка
мудраго латынника с глупымъ русиномь» (1608-9). Мова його тв.
експресивна, риторично-образна, талановито дiалогiзована,
поєднує гумор i сатиру, книжнi та простонар. елементи.
Стиль Вишенського, за визначенням I.Франка, живе чуття i жива
фантазiя». Iнтенсивний розвиток Б. на Украïнi тiсно
повязаний з культ.-просвiтницькою дiяльнiстю Києво-
Могилянськоï академiï, яка орiєнтувалася на лат. i
європ. школи. Це втiлилося в поезiï чернiгiвського
архiєпископа Л.Барановича (1615-1693), просякнутiй цитатами з
Бiблiï, символiкою та алегорiями (Аполонова лютня, 1671), поета
I.Величковського (пом. 1726) творця епiграм та лiр. вiршiв. Його зб.
Млеко од овцi пастору належное (1691) оцiнюють як пiдручник поетики.
У контекстi бароч. л-ри виникли Граматика i полемiчнi тв.
Г.Смотрицького (бiля 1572-1630). В оригiнальнiй образностi та
складнiй строфiцi риси Б. знайшли втiлення у зб. вiршiв Г. Сковороди
(1722- 1794) Сад божественних пiсень. В драматургiï поетика Б.
є помiтною у пєсах Лаврентiя Горки. М.Довгалевського,
М.Козачинського. Серед iн. жанрiв Б. на Украïнi популярним був
провiдницький. XVII ст. час розквiту церк., публiцистичноï,
просвiтительськоï проповiдi С.Яворського (1658-1722)
I.Галятовського (помер 1688). Барочний стиль проник i до житiй. Такою
є чотиритомова Книга житiя святих (1689-1709) Д.Туптала.
Фольклор, джерела є помiтними у таких жанрах укр.низового»
чи народного Б. як м iстерiï, вертепна драм а, бурлескнi та жартiвливо-
пародiйнi тв. Популярними були мiстерiя Слово о збуреннi пекла
«, мiракль Олексiй, чоловiк божий», iнтермедiйнi маоки
шахрая, хазяйновитого селянина, козака, шляхтича. Теоретиками укр. Б.
були Ф.Прокопович, автор трактату Про поетичне мистецтво »
(1705), М.Довгалевський, творець латиномов. Саду поетичного (1736).
Застосовуючи принципи поетики абсурду, низове» Б.
поєднувало дидактичне i смiхове начала, якi найiнтенсивнiше
виявлялися у словян, краïнах. У Росiï Б. виникає у
2-й пол. XVII ст. через посередництво укр. та поль. культури i мало
тут по сутi значення Ренесансу, шо вiдзначався
життєсгверджуючим, просвiтницьким характером. З вел. кiлькiстю
перекладiв з мови на мову тут утворилася певна спiльна для
європ. культур етил, лiнiя. Найбiльшим представником був
проповiдник, вчений та педагог С.Полоцький (1629-1680), автор поет.
зб. Вертоград многоцветный (1678) i Рифмологион (1679). У них
виявилися всi риси барочного стилю: алегоризм, сумiщення хрисг. та
ант. мiфологiï, етил, прикраси». У дусi Б. створює
шкiльнi драми та казання С.Яворський (1658- 1722). Просвiтницькi
тенденцiï петровськоï епохи висували на противагу Б. лiт.
класицизм, розквiт якого в сер. XVIII ст. не заперечував впливу етил,
прийомiв Б. на Ф.Прокоповича, М.Ломоносова, ґ.Дєржавiна. Б. у
Чехiï та Словаччинi насаджувалося iноземним духiвництвом, яке
виступало проти гуситських традицiй. Сзуïти Плаха (1585-1655),
Брiдель (1619-1680) культивували духов, поезiю. Офiцiйнiй кат. л-рi
протистояла барочна любовна лiрика В.Я.Роси (пом. 1689) з типовим для
Б. протиставленням душi i тiла та розумiнням любовi як джерела
страждань. Серед письменникiв- емiгрантiв барочноï епохи
пiдноситься вел. гуманiст, фiлософ i педагог Я.А.Коменський (1592-
1670), творець Лабiринту свiту i раю серця» (1631), у якому
автор в образi подорожнього знайомиться з алегоричним мiстом. Кн.
висловила душевнi сумяття героя та яскравий образ епохи. Для
Чехiï та Словаччини XVII ст. показовою є гостра боротьба
офiцiйноï та нар. культур. Гнiт Контрреформацiï тут не змiг
повнiстю перервати нац. традицiï. У л-рi пд. словян стиль Б. пiд
впливом iтал. культур отримав найбiльший розвиток у Хорватiï, у
вiльному мiстi» Дубровнику. Характерним представником, шо
повязав ренесансний гуманiзм з вiяннями епохи Контрреформацiï,
був поет
J.Гундулич(1589-1638), автор поеми Осман (1628). Гол. iдея поеми, яка
вражає багатством мови та метафоричною образнiстю звiльнення
пд. словян з-пiд влади тур. загарбникiв. Л-ра Б. в Угорщинi це
творчiсть видатного прозаïка, архiєпископа Пазманя (1570-
1637), який проповiдями та памфлетами сприяв розвитковi угор. лiт.
мови. Представником аристо кратичного Б. був полiтик i полководець
М.Зрiнi /1620-1664). автор поеми Сегедське бiдування. До традицiй Б.
у Х1Х-ХХ ст. звертались представники iн. лiт. напрямiв. вроп
романтизм зближувався з барочною л-рою характером свiтосприймання
(криза фiлософiï Просвiтництва, посилення рел. начала). Схожiсть
була також i у свободi вiд естет правил, у висуненнi особистого
начала, вимислу та фантазiï. У Нiмеччинi у 10-20-тi pp. XX ст.
iнтерес, до Б. був пов'язаний з експресiонiзмом у л-рi та образотвор.
мист-вi. Один з теоретикiв цього напрямку В.Ворiнгер убачав
подiбнiсть експресiонiзму i Б. у пануваннi суб'єкта над
обєктом, у неприязному ставленнi до живих форм чуттєвого
свiту. Традицiï Б. вiдчутнi у творчостi суч. письменникiв
Iспанiï та Лат. Америки (Ф.Гарсiа Лорка, Г.Г.Маркес,
Р.Альбертi), у тв. магiчного реалiзму. Вивчення Б., як лiт. напряму i
стилю багатьох європ. краïн, є невiддiльним вiд
порiвн. аналiзу. Епоха Б. характеризується iнтенсивним
розвитком мiжнац. лiт. зв'язкiв, перекладацькою дiяльнiстю. Для
слов'ян особливо характерними є типол. паралелi мiж поетикою
ранньоï Вiзантiï та Б. Микола Нефьоаов