Диван

ДИВАН (перс, запис, книга) зб. вiрш, тв. (персональний або колективний)
в л-рах мусульман. Сх. Складався з трад. жанр, i строфiчних форм,
розташованих у певному порядку. Жанр.-строфiчна композицiя Д. часто
ускладнювалася алфавiтною засадою слiдування кiнцевих лiтер римованих
вiршiв у кожному жанр, роздiлi або ж початкових лiтер тв. Тематика Д.
рiзноманiтна, крiм усталених в лiрицi елегiйних мотивiв кохання, долi,
вигнання тошо, вiдбивалися рел. почуття (араб, поет-суфiст ХШ ст.
Фарiд), розробляли соц. мотиви (узб. поет ХЧ/III-ХIХ ст. Садiк),
пародiювалися соц. канони (Диван одеж перс.-тадж. поета XVI ст. Махмуда
Карi) тошо. Часто-густо тв., шо входили в Д., обєднувалися за
тематичними ознаками. Напр., перс.-тадж. поет XV ст. Джамi створив три
Д., шо вiдповiдають трьом вiковим перiодам людського життя; Передмова
юностi, Середина намиста, Висновок життя; «Скарбниця думки класика
узб. л-ри Навоï (ХУ-ХЛ ст.) являє собою чотири поет, никли,
що утворюють т.зв. великий Д.: Дива дитинства, Рiдкостi юностi, Дивовижi
середнього вiку та Останнi поради старостi. Д. був не лише
найпоширенiшим рукописним явищем поезiï Бл. та Сер. Сх.; вiн
зустрiчається i в iнд. лiрицi (урду-поет ХУII-ХУШ ст. Фаïз,
який писав Д. на назмi, тобто римованим двовiршем, що нагадує
строфiчну форму масневi), i в європ. лiрицi (етил. Д. Й.-В.Гьоте
«Захiдно-схiдний диван»). Борис Iванюк