ГАЙДУЦЬКI ПIСНI

ГАЙДУЦЬКI ПIСНI (гайдук вiд тур. розбiйник з дороги, або угор. погонич худоби) частина нар. героïчного епосу балканськоï культурно- лiтературноï зони: болгар, македонцiв, сербiв, хорватiв, грекiв, албанцiв, румунiв. Г.п. виникли як вiдображення гайдуцтва своєрiдноï форми партизанськоï боротьби проти тур. поневолення. Гол. персонажем Г.п. був гайдук, як нар. захисник та месник. Гайдуцький рух розпочався пiсля завоювання турками Балкан у XIV ст. i тривав у балк. краïнах до ïх звiльнення у XIX ст. (в Албанiï та Македонiï до 1912). На вiдмiну вiд героïв юнацьких пiсень, якi дiяли поодинцi, гайдуки об'єднувались у загони (чети), що виступали не лише проти туркiв, але й проти своïх нац. багатiïв- зрадникiв (у болг. чорбаджiïв). Не маючи постiйноï дислокацiï, ^йдуки завжди були готовi напасти в несподiваному мiсцi й зникнути в гiрських лiсах або селах, де мали друзiв та родичiв. Переважно, починалося гайдуцтво з особистоï помсти окр. людей (гайдукiв) i поступово ставало масовим рухом, який особливо активiзувався з весни до пiзньоï осенi, хоча й мiг тривати протягом цiлого року. Процес утворення чети в подробицях розкривають болг. пiснi. Г.п. почали створюватися у XVI ст. Значного поширення набули у XVII — XVIII, надто у XIX ст., коли спостерiгається пiднесення нацiонально- визвольноï боротьби. Г.п. поєднують особливостi iст. та соц. пiсень. Безпосередньо повязанi з iсторiєю, вони визначаються яскравою самобутнiстю та суто нац. характером. Луже рiдко зустрiчаються мiжнар. сюжети, якi проникають шляхом запозичення. Але розробляються мотиви, що пов'язують ïх з близькими за тематикою пiснями iн. народiв. Як соц. пiснi, вони вiдповiдними мотивами наближаються до пiсень iн. словян, та карпат. народiв. Передусiм до серб, ускоцьких пiсень та грец. клефтських пiсень. Певна подiбнiсть спостерiгається мiж Г.п. та рос. iст. й укр. iст. пiснями та думами. Захопившись Г.п., грунтовну розвiдку про гайдуцький рух написав
      I.Франко, де, зокрема, зазначив: У пд. слов'ян, в лiсах i полонинах,
      гуляли тi гайдуки, так, як колись нашi опришки. Подiбним до руху
      гайдукiв та опришкiв був збойницький рух, шо охопив гiрськi райони
      Польщi, Словаччини, Моравiï, починаючи з XVII ст. Iмена видатних
      героïв збойницького руху збереглися в пiснях словакiв,
      украïнцiв та полякiв. Зустрiчаються образи спiльних героïв,
      лк, напр.. образ сiлезького збойника Ондраша у поль. та словаи.
      збойницьких пiснях. До зх-слов'ян. образiв нар. месникiв близькi
      героï укр. оприш ниш ких пiсень Головач, Довбуш, Дожа, Кармалюк,
      Шугай. Внаслiдок iст.-культ, звязкiв мiж слов'ян, народами та
      подiбних соц. процесiв у ïх пiсеннiй творчостi, крiм iдейно-
      тематичноï близькостi, виробилась своєрiдна спiльна
      система образiв i худ.-зображальних засобiв. Г.п., як i типол. до них
      подiбнi пiснi рiзних народiв, повязанi з iн. фольклор, жанрами. Вони
      виникли на заг-фольклор. грунтi й мають казк. (птахи й тварини
      помiчники гайдука) або пiсенно-лiр. елементи (порiвняння, епiтети).
      ïх поєднує героïчний характер сюжетiв:
      персонажi не бояться смертi, кидають ïй смiливий виклик,
      ставляться до неï зневажливо. Це стосується як гайдукiв,
      так i збойникiв, i опришкiв. Пiдкреслюється благороднiсть
      героïв: вони забирають майно в багатих, вiддають бiдним
      (гайдуки, Довбуш, Кармалюк, Ондраш, Яношiк). Скрiзь
      простежується безпосередня близькiсть борцiв до природи. Але на
      вiдмiну вiд Г.п. та греи. клефтських пiсень, зх. та сх-слов'ян. пiснi
      акцентують увагу лише на соц. боцi боротьби, обминаючи нац.-визвольнi
      змагання. Разом з тим, Г.п. оригiнальне жанр, утворення. ïм
      притаманнi сюжетнiсть, динамiчнiсть дiï, драматизм. Вiд юнацьких
      пiсень вони вiдрiзняються iст. конкретнiстю та розвинутими соц.
      конфлiктами. Г.п. стверджують iдею нац.-визвольноï боротьби та
      соц. 115 ГАРIБА справедливостi: гайдуки звiльняють полонених,
      вiдбирають у туркiв зiбранi ними в болгар та сербiв грошi, мстяться
      туркам та чорбаджiям. Розкривається багатогранний образ
      гайдука: ставлення до народу, товаришiв, родини. В Г.п. болгар та
      сербiв часом виступають тi ж самi героï Груша. Радiвой, Старина
      Новак (подiбний образ Груï є також у молдаван). Подiбнiсть
      Г.п. балк. народiв пояснюється типол.: однаковими сои.-iст.
      умовами ïх життя протягом тривалого часу пiд тур. ярмом. й деякi
      вiдмiнностi. Серб. Г.п. мають переважно десятискладовий вiрш, болг.
      восьмискладовий, який часто вiдповiдає ïх лiро- епiч.
      характеру. Серб, пiснi епiчнiшi, болг. часом наближаються до балад. У
      болг. Г.п. менше, нiж у серб., придiляється увага особистому
      життю гайдукiв. Меншу ролю вiдiграє фантастика й майже нема
      мiфол. первнiв. У серб. Г.п. наявна циклiзацiя, пов'язана з iменами
      вiдомих героïв. Iснують i новелiстичнi та авантюрнi сюжети, якi
      пов'язанi з веселим та смiливим Грушею. Гайдуцька тема широко
      представлена у пд- словян, л-рах. зокрема, у Х.Ботєва,
      I.Базова. ВДрумева, Л.Каравелова, Н.Хайтова, Д.Чинтулова. П.Яворова;
      сербiв Дж.Якшича, И.Иовановича-Змая. Укр. мовою Г.п. перекладали
      М.Старииький,
      J.Франко, М.Рильський, Д.Первомайський. Образи та мотиви Г.п
      використовували Ю.Федькович, Леся Украïнка, Д.Павличко,
      Д.Бiлоус. Валерiй /Iавренов