ГАЗЕЛЬ чи ГАЗЕЛА

ГАЗЕЛЬ чи ГАЗЕЛА (араб, ггазал пряжа) одна з трад. строфiчних форм в
азерб., араб., перс., тадж., турк., узб., уйгурськiй лiрицi; зуст
рiчаються в л-рах Iндiï та Пакистану. Структур ною основою Г.
є бейт (шатро араб.) дистих, який є одиницею поет, мови в
багатьох л-рах Бл. та Сер. Сх. аналогiчно вiршевi в європ.
поезiï (тому обсяг твор. спадщини поета вимiрюється кiлькi
стю створених ним бейтiв) з ним повязана i жанр .-композицiйна
єднiсть поет. тв. Крiм Г., бейт використовується в таких
жанрах, як дастан, касиаа, масиавi, рубаï та iн. Г. мiстить вiд 3
до 12 iзометр. бейтiв, обидва рядки першого бейту закрiпленi римою, в
наступних перший рядок є холостим, а другий римується з
першим бейтом. Створюється своєрiдний перервний монорим, схе
ма якого: аа ва са … i т.д. В останньому бейтi називається
iмя автора Г. або його поет, псевдо нiм (тахаллус). Можливi внугр.
подiли бейта на 2 дистихи (мiсра перс.) i навiть подiл останнього на 2
пiврядки (характерно, напр., для Г. Рудакi). Такий композицiйний прийом
зумовлений худож. завданням зi чи протиставленням двох об разiв
(паралелiзм i антитеза). Бейти можуть бути ускладненi редифом (араб.),
тобто наскрiзною епiфорою. Принцип лексичного та римового по вторiв
сприяє композицiйному обєднанню само стiйних за смислом
бейтiв. Щоправда, ступiнь вiдок ремленостi бейтiв одного вiд iн.
неоднаковий i залежить не тiльки вiд iндивiдуальноï поетики ав
тора, але й вiд нац. уявлення про худож. цiлiснiсть лiр. тв. (зокрема,
специфiкою спiввiдношення складника i цiлого), шо отримало трад. виражен
ня в жанрi. Так, автор поетики XIV ст. Атаула Хусайнi писав: …
вiршi повиннi бути такими, щоб кожний бейт замикався в самому собi i не
залежав в органiзацiï змiсту i впорядкуваннi лексики вiд iн.
бейта… I чим бiльша подiбна залежнiсть, тим ущербнiший бейт:
змiст, шо переноситься iз бейту в бейт, бiльш властивий араб,
поезiï… У перс, же л-рi цього ряду явиша бувають переважно у
вiршах, жартiвливих чи сказаних експромтом. Часто ґ. обєднуються в
цикл (диван). Щодо жанр, змiстовностi Г., то вона уявляється
проблематичною; у крайньому разi, в лiт-знавствi немає
однозначноï думки з цього питання: однi вважають ïï
жанром, а iн. лише специфiчною формою. Тематика ґ. неоднорiдна, хоча
трад. домiнуючим мотивом Г. є кохання. Необхiдно вiдзначити
музичнiсть та на спiвнiсть Г., шо досягли в лiрицi фарсiмов. поета Румi
(XIII ст.) особливоï досконалостi. Не випад ково його Г.
передавалися усним мелодiйним виконанням i лише потiм були записанi i
обєднанi в зб. Газель пiд акомпанемент лютнi. Не можна не
враховувати i той факт, шо фонетичнi особ ливостi багатьох мов (араб, та
тюрк.), а саме вла стивiсть довготи i короткостi голосних звукiв,
сприяє наспiвностi сх. лiрики. Походження Г. незясоване.
Вважається, шо вона виникла з перс. нар. лiр. пiснi доiсламського
перiоду. i версiя про ïï формування з лiр. зачи ну (тагаззул)
касиди. Активний розвиток Г. починається в XII ст., хоча вже перс.-
тадж. поет Рудакi (IХ-Х ст.) i першi суфiйськi лiрики Перс i Абу-ль-
Хайрi (Х-ХI ст.) та Урян (XI ст.) зверталися до неï як до форми
нар. поезiï. Надалi Г., яка вiдрiзнялася вiдносно про стими
структурними та стильовими ознаками, стає однiєю з
популярних поет, форм, а у перс, лiрицi XHI-XIV ст. навiть виконує
ролю етил, норми. Дос коналiстю визначаються ґ. азерб. i перс, поета XII-
ХШ ст. Нiзамi, перс, поетiв Саадi (XIII сг.) та Гафiза (XIV ст.), iнд.
поетiв, шо писали на урду, Фаiза, Дарда (XVIII ст ), турк. поета XVUI
ст. Махтумкулi, афганцiв, шо писали на кабунi (рiзновид фарсi) царя
поетiв Карi Абдулла (XIX ст.) та Зiя Карiзад (XX ст.) та iн. Г. Нiзамi
характеризуються на скрiзним розвитком основного лiр. мотиву, виключ ною
композицiйною цiлiснiстю. Саадi створив, крiм звичайних, цiлий вiнок Г.
У Гафiза Г. вiдрiзняються символiчною багатозначнiстю. Г.
залишається про дуктивною строфiчною формою i в суч. сх. л-рах.
Засвоєння Г. європ., переважно нiм-мов., по езiєю,
вiдбулося в перiод романтизму як один з проявiв фiлоорiєнталЬму
1803, наслiдуючи сх. взiрцi, Г. створив Ф.Шлеґель. Пiд впливом
Гафiза пише Захiдно-схiдний диван (1819) Й.В.Гьоте, Далi Ф.Рюккерт,
А.Платен, Е.Гайбель, Ф.Бо- денштедт, Р.Гаґельштанге. В iн. л-рах
словен. Ф.Прешерн, поль. Ф.Фалєньський, австр. Е,- М.Рiльке, iсп.
Ф.Гарсiа Лорка та iн. В рос. поезiï вперше зявилася на поч. XIX ст.
(Д.Ознобiшин), а потiм у А.Фета, В.Брюсова, Вяч. Iванова, який увiв
ïï у лiт. моду, М.Кузмiна, О.Мандельштама та iн. До неï
зверталися i укр. поети (I.Франко, Д .Пав- личко та iн). Проте
специфiчний сх. колорит Г. не сприяв органiчному впливовi
цiєï форми на європ. л-ри. Борне Iванюк