Iмпресiонiзм

IМПРЕСIОНIЗМ (франц. impression isme, вiл impression враження) в
образотвор. мист-вi та музицi худож. напрям, шо виник у Францiï в
останню чверть XIX ст. i поширився в рядi краïн вропи та Америки.
Не вiдкидаючи обєктивноï реальностi свiту, I. прагне
вiдтворити миттєве враження вiд зображуваного, передати
мiнливiсть, минучiсть життєвих явиш у рiзних аспектах,
декларує нове сприйняття предмету худож. зображення. Термiн виник
1874 з виставкою молодих франц. художникiв, серед експонатiв яких була
картина К.Моне Враження. Схiд сония. Художники Е.Мане, Е.Дега, О.Ренуар,
К.Пiсарро, К.Сiслей виступили проти академiзму з його умовними сюжетами,
кольором та композицiєю, проти натуралiстичноï приземленостi.
Замiсть голоï правди iмпресiонiсти з допомогою кольору,
вiльноï композицiï, вiдмови вiд сухоï лiнiйностi
вiдтворювали тремтливу поезiю життя. Вони не створювали закiнченоï
теорiï, не оприлюднювали манiфестiв. Лише з уривчастих висловлювань
художникiв та письменникiв можна скласти дешо на зразок естет, програми
I. Для Ренуара категорiя дiвчат, чия шкiра не вiдштовхує колiр
бiльш важлива ознака, нiж походження, полiт, та рел. переконання. В л-рi
це бр. Гонкури, якi в своєму щоденниковi висловили лаконiчну
формулу I.: Бачити, вiдчувати, виражати». Е.Золя писав: Витвiр мист-
ва це куточок природи, сприйнятий крiзь темперамент. Принцип
враження» дозволяв видобувати iз звичних предметiв несподiванi
властивостi. Iмпресiонiстiв приваблювало не стiльки типове, скiльки
особливе та поодиноке, шо вiдповiдало ïх настрою. В iсторiï
малярства I. склав цiлу добу, досягнувши найбiльших успiхiв у пейзажi.
Серед найвидатнiших його представникiв в iн. краïнах М.Лiберман,
Л.Корiнт, М.Слефогт в Нiмеччинi; Я.Тосроп в Нiдерландах; К.Коровiн,
I.Грабар у Росiï; Л.Вичулковський, А.Славiчек у Чехiï,
А.Маневич, О.Мурашко, М.Бурачек в Украïнi. У рiзьбярствi
iмпресiонiстами були М.Россо, .Роден (Францiя), П.Трубеиькой (Росiя).
Муа I. не цiлком аналогiчний малярському. В тв. його представникiв гол.
передавання настроïв, символiв, фiксацiя ледь вловимих психол.
станiв, викликаних спогляданням зовн. свiту. Це зближувало муз. I. з мист-
вом поетiв- символiстiв. Серед композиторiв напряму К.Дебюсi, М.Равель,
П.Дюк, Ф.Шмiтт (Францiя), М. де Фалья (Iспанiя), М.Черепнiй,
С.Василенко,
1.Стравiнський (Росiя), К.Шимановський (Польша). У худож. л-рi та
театрi I. виявлявся на рiвнi етил, складникiв у творчостi митцiв
рiзних напрямiв: символiзму, натуралiзму, реалiзму, неоромантизму.
Прийоми лiт. стилю I. поновилися в поезiï франц. символiстiв
С.Малларме, П.Верлена, А.Рембо. Характерною рисою лiт. I. була
вiдсутнiсть будь-якоï стiйкоï етил, форми, зображення
предмету або явиша в уривчастих, миттєвих штрихах, в видимому
безладдi, але в повнiй єдностi автор, вiдчуття. Малларме
визначав риси нов. поетики афоризмом: малювати не рiч, а здiйснюваний
нею ефект. Лiт. I. вже на ранньому етапi розвивається не як
однорiдне явише. Родоначальниками психол.
I. вважають бр. ґонкурiв (Ми були першими поетами нервiв, бiльш чутливi
та вразливi, нiж iншi). Вони обирали предметом опису частiше всього
краєвид, архiтектуру, натюрморт, пiдкреслювали нестiйку
психологiю своïх героïв. Психол. I. О.Вайлда забарвлений
естетизмом та символiзмом. У Золя I. сплетений з натуралiзмом,
помiтна прихильнiсть до чуттєво-конкретного зображення
барвистого матерiального свiту. Психол. 1. М.Пруста був
охарактеризований ним принципом: Тiльки враження критерiй iстини .
Вiн дотримується концепцiï А.Бергсона, який вважав мист-
во пiднесеною формою цiкавостi до реальностi. Враження прустiвського
героя насиченi асоцiацiями з малярством ст. iтал. майстрiв
С.Ботiчеллi. А.Мантеньï, Тiцiана, Дж.Б.Тьєполо. Нiм.
iсторик Лампрехт зробив спробу класифiкацiï I. на досвiдi нiм.
л-ри. Вiн подiляє його на фiзiологiчний, психол., та
неврологiчний. До першого рiзновиду вiднесений стиль тв. раннього
Г.Гауптмана, частково творчiсть Д.Ф.Лiлiєнкрона i Р.Демеля. до
психол.
J., його субєктивноï вразливостi, тяжiє творчiсть
С.Георге, А.Шнiцлера. На вiдмiну вiд Францiï, в Нiмеччинi I.
результат еволюцiï натуралiзму. Австр. теоретик Г.Бар
Фiлософiєю I. вважав книгу позитивiста Е.Маха Аналiз вiдчуттiв
з ïï гол. тезою: свiт складається з наших вражень.
Своєрiдним варiантом неоромант. » I. була творчiсть австр.
письменникiв Шнiцлера, П.Альтенберга, захоплених пiдсвiдомим життям
своïх героïв в дусi фройдизму. Для ïх стилю характернi
недомовленiсть, хиткiсть, замовчування, натяки на таємне,
фатальне, настроï кохання та смертi. В Англiï I. проник в
стиль Вайлда та став до того ж i стилем життя. Iмпресiонiстична
життєва програма героïв роману Портрет Дорiана Грея
програма нов. гедонiзму. Художник пише те, що вiдчуває, а
гедонiст живе так, як вiдчуває. В тв. Р.Л.Сгiвенсона,
Дж.Конрада i С.Моема на реалiст, основi розвиваються екзотичнi,
живописнi риси iмпресiонiстичного стилю. В рос. л-рi М.Михайловський
видiляє три рiзновиди I. як явища стилю. В реалiст, прозi
А.Чехова враження завжди створюються яскравою та знайденою точно
деталлю, яка посилює виразнiсть цiлого (опис грози в Степовi).
Риси I. на реалiст, основi помiтнi в прозi В.Гаршина та В.Короленко.
Iнакше стилiстика
K. втiлилась у лiрицi символiстiв I.Анненського, К.Бальмонта, А.Белого,
О.Блока. Ними акцентується чуттєвий момент, значення
звук, сторони слова, музичнiсть вiрша. Думка рухається за
випадковими асоцiацiями. Iмпресiонiстична манера з мiстичним
акцентом характерна для прози Б.Зайцева. В укр. л-рi риси I., багато
в чому трансформованi соц. тематикою, зявились у реалiст, прозi
М.Коцюбинського. Характерна стилiстика новели Невiдомий, шо
побудована на фрагментарних спогадах, субєктивних настроях
героя. Традицiï Коцюбинського вiдбилися в мал. прозi
С.Васильченка, який створив жанр лiр.-iмпресiонiстичноï за
формою та реалiст, за змiстом новели, часом з ухилом у фантастику.
Вплив I. вiдчув В.Винниченко. У фiксацiï виразних зорових
деталей, тонких психол. рефлексiв вiн близький до Чехова (Промiнь
сонця, Зiна, Записки кирпатого Мефiстофеля»). Неоромант. риси в
прозi О.Кобилянсько'i мали особливостi символiзму та
L., але бiльшою мiрою вони проявилися в творчостi письменникiв, якi
тяжiли до символiзму М.Вороного, Г.Чупринки, Г.Хоткевича. В складнiй
взаємодiï з неоромантизмом проявилися тенденцiï I. у
творчостi поетiв та прозаïкiв Молодоï Польщi
З.Пшеслицького, С.Пшибишевського, К.Тетмайєра, Я.Каспровича.
Принципи I. в чес. л-рi розвивали Я.Врихлиький та Р.Свободова. Для
останньоï характерним є поєднання неоромант. з
зображенням хворобливоï чуттєвостi та вразливостi.
Складний синтез реалiст., iмпресiонiстичних та символiстських
принципiв проявився в поезiï та прозi Словацькоï модерни. У
новелiстицi (I.Краско, I.Галл, В.Ройя) помiтна зацiкавленiсть образом
iндивiдуалiста з iмпульсивним характером. У болг. л-рi риси I.
помiтнi у П.Славейкова (1866-1912), П.Яворова (1877- 1916) з ïх
глибоким психологiзмом та тяжiнням до зображення внутр. свiту людини.
M. залишив помiтний слiд у лiт. критицi. Засновником ïï
вважається А.Франс автор чотирьох томiв Лiт. життя (1888-
1893). Його статтi не аналiзують тв., а обмежуються автор,
враженнями вiд книги (Критик перш за все розповiдає про
пригоди своєï душi, а критика є дочкою уяви).
Послiдовником Франса був франц. письменник Ж.Леметр, який уважав
завданням критики видобуття з худож. тв. якомога бiльшоï
кiлькостi вражень i передачу особистих вражень критика читачевi. В
Англiï подiбну позицiю займав у кришцi Вайлд. I. в рос. лiт.
критицi втiлився в оцiнках Анненського та Ю.Айхенвальда. Перший
пропонував в пушкiнськiй Русалцi вбачати не драму, а
обєктивiзацiю єдиного, розiрвано-зєднаного я
поета, шо говорить мiстичною мовою душi». Називаючи свiй метод
iмпресiонiстичним, Айхенвальд стверджував, шо варто пустити його на
порiг науки, в ïï основу, як вiн пiде все далi й далi i
всю цю строгу храмину обовязково зруйнує. В оцiнках I. в мист-
вi та л-рi вiдбито рiзнi думки. тенденцiя розглядати цей напрям i
стиль як рiзновид реалiзму. Прихильники цiєï думки далекi
вiд докорiв I. в обмеженостi, фiлос. обєктивiзмi, занепадi.
Негативнi оцiнки I. народились разом з його виникненням, iдуть вiд
В.Стасова та Г.Плеханова. В мист-знавствi це робить Б.Вiппер в
дослiдженнi про творчiсть Моне, перераховуючи серед фатальних
помилок I. заперечення змiсту, згущений екстракт оптичного
сприйняття , нехтування обєктивною дiйснiстю. Л.Андреев
убачає труднощi в оцiнцi I., бо вiн є особливим типом
поєднання обєктивного та субєктивного, при якому
може панувати як перше, так i друге, тобто можливе його зрощення з
натуралiзмом i реалiзмом, в другому випадку з символiзмом,
неоромантизмом i навiть з експресiонiзмом. I. став одним iз способiв
худож. вiдкриття та пiзнання свiту й мав значний вплив на наступний
розвиток мист-ва. Провiдна роля у вивченнi I. належить психол.
методу в лiт-знавствi, однак i порiвн.-iст. аналiз може сприяти
вирiшенню низки проблем. Явно потребують уточнення лiт.-етил, форми
I., особливостi ïх най. варiантiв, характер взаємовпливiв
та звязкiв з iн. лiт. напрямами. Микола Н еф ьоаов