ПСИХОЛОГIЧНА ШКОЛА

ПСИХОЛОГIЧНА ШКОЛА дослiдницький напрямок, у основу якого покладено
вивчення худож. явиш, зокрема, лiт. тв. у заломленнi типовою
iндивiдуальнiстю творця та реципiєнта (читача). Звертання до
психологiзмi/ в лiт-знавствi виникає найiнтенсивнiше у 80-90-тi
рр. XIX ст., коли фiлос, позитивiзм у естетицi набуває нов. рис:
соцiологiчний пiдхiд до явиш сусп. життя поступається мiсцем
психологiзмовi (Л.Ворд, Г.Тард, У. Мак-Дугалл). Лiт-знавча П.ш.
розвивається в кiлькох течiях, якi не завжди пов'язанi мiж собою.
Пiонерами психол. вивчення л-ри вважаються В.Вундт (1832 1920) та
О.Потебня (1835-1891). Нiм. психолог, фiлософ i фольклористВ.Вуняг був
представником т.зв. етнографiчноï психологiï. Зокрема, у працi
«Мiф i релiгiя вiн тлумачив уявлення продух, душу, нижчу мiфологiю
(русалка, лiсовик, джин тощо) з позицiй психологiï первiсноï
людини. Цi думки Вундта дуже продуктивнi для порiвняльноï
мiфологiï', фольклористики та етнографiï. Не вважаючи психол.
дослiдження мист-ва унiверсальним метолом, вiн прагнув виявити психол.
мотиви худож. творчостi, встановлював психол. форми розвитку
образотворч. мист-тв на раннiй стадiï. Першi кроки тут визначенi
Вундтом як мист-во моменту з функцiєю умовних знакiв; мист-во для
пам'ятi», коли вже є турбота про майбутнє; прикрашаюче
мист-во останнiй етап примiтивних мотивiв. До виших психол. етапiв вiн
вiдносив «наслiдуюче та iдеальне мист-во. коли певне зображення
проходить через почуття, свiдомiсть i волю митця, ; той вносить у
предмети своï iдеï. Сприйняття дiйсностi i мист-ва Вундт
зумовлював аппер цепцiєю. набутим ранiш життєвим досвiдом.
Iсторiя змiни стилiв зводиться ним до панiвного настрою епохи рел. чи
свiтського. У твор. процесi нiм. психол. значне мiсце вiдводив
сновидiнням та галюцинацiям, випереджаючи психоаналiтичнi судження
Фройда (П сихоаналiз у лiтературознавствi) Cou.-психол. аспект П.ш.
отримав вираження в «Поетицi нiм. психолога Р.Мюллера-
Фрайенфельса. котрий убачав залежнiсть сюжетики й стилiстики не лише вiд
психол. особливостей митця, але й вiд соц. та культ: розвитку тих. хто
сприймає худож. тв. Вiн намагався встановити типи митцiв за
характером ïхньоï психiки, в cou. планi, за рiзновидами
мислительного життя, ступенем iнтелiгентностi, темпераментом. Як
рiзновид психол. вивчення л- ри Мюллер-Фрайенфельс визначав т. зв, об'єктивно-
аналiтичний метод, предметом якого був не автор i читач, а сам тв., шо
розглядався як система свiдомо i навмисно органiзованих
«подразникiв. У Францiï пiд впливом П.ш. виникла
естопсихологiчна школа Засновником П.ш. в укр. та рос. фiлологiï
був Потебня, який систематично виклав своє, розумiння психол.
аспектiв мови та словесностi (Мова i мислення». 1862). Вiн виховав
у Харкiвському ун тi плеяду лiт-знавиiв та мовознавцiв психол. напрямку
(Д.Овсянико-Куликовський, Б.Лєзiн, В.Харцiєв. А.Горнфельд.
А.Попов та iн.). В основi вчення Потебнi думка про зв'язок мови й
мислення, виголошена ранiш В.Гумбольдтом (1767- 1835); слово не тiльки
виражає думку, aie й генерує ïï в процесi
комунiкацiï мiж людьми. Розумiння слова Потебня вважав виключно
iндивiдуальним. Крiм зовн., звуковоï форми, багато слiв несуть у
собi образ внутр. форму, шо допускає ïх переносне значення.
Внутр. формi слова вiдповiдає внутр. форма худож. тв., iдентичне
розумiння якого неможливе, бо у кожного, хто його сприймає, i
слово, i тв. мiстять своï уявлення. Завданням лiт- знавства Потебня
ввалив нове застосування» худож. образу в межах його основи. Т. ч.
Потебня звертав особливу увагу на специфiку сприйняття та тлумачення тв.
Його теорiю можна визначити як лiнгвiстичний рiзновид П.ш. Iн.
ïï варiант розробляв лiт-знавець Д.Овсянико-Куликовський (1853-
1920). Вiн поєднував психол. метод iз соцiологiчним. Особливо
цiкавлячись твор. особистiстю, учень Потебнi вважав, шо поет не стiльки
думає про передачу своєï думки, скiльки зайнятий
процесом ïï створення. А.Горнфельд (1867-1941) був
прихильником формально-естет. аналiзу л-ри i психологiï творчостi.
Харкiвська П.ш. мала неперiодичне видання Питання теорiï та
психологiï творчостi (1907-1923, Т.Т. 1-8). Пiзнiший розвиток
психол. методу повязаний з дiяльнiстю Л.Виготського (1896-1934). Вiн
розглядає худож, тв. як сукупнiсть естет, знакiв, спрямованих на
те. щоб збудити в людях емоцiï «. На основi цих знакiв
вiдтворювалися вiдповiднi до них емоцiï. Автор Психологiï мист-
ва». вважав, папр., шо за одними байками I.Крилова неможливо
вiдтворити його психологiю i психологiю його читачiв, бо вона була
рiзною у людей XIX i XX ст Але за допомогою аналiзу байки можна вiднайти
той психол. закон, який покладено в основу байки. В конкретному аналiзi
тв. та естет, реакцiï Виготський намагався встановити специфiчнi
закони худож. форми, шо викликають таку реакцiю; напр., закон психол.
загати перешкода на шляху психол. руху, шо викликає напругу
iнтересу. Особливоï ваги набуває виявлення внутр.
невiдповiдностi мiж матерiалом i формою для розкриття глибинних
властивостей матерiалу (того, що в термiнологiï В.Шкловського
названо прийом одивнення). Подiбний аспект психол. аналiзу може
слугувати порiвн. вивченню тв. З кiн. XIX ст. з рiзноманiтними течiями
психол, лiт-знавства пов'язується вивчення психологiï худож.
творчостi. Вирiзняється грунтовна праця болг. вченого М.Арнаудова
Психологiя лiт. творчостi» (1931). Однак, суч. стан наук, лiт-
знавчоï психологiï ше не вiдповiдає доконечнiй потребi
комплексного вивчення лiт. явиш. Зрошення прийомiв психол. вивчення л-ри
з iн. методами можна прослiдкувати вже в працях представникiв бiог раф
iч н оï та культурно- iст ори ч н оï шкiл-. Ш.Сент-Бьова.
I.Тена, Г.Дансона, Г.Брандеса. Теорiя i практика поєднання порiвн.
та психол. аналiзiв л-ри мали мiсце в працях нiм. дослiдника В.Веиа
(Шекспiр з погляду порiвн. iсторiï л-ри , 1890). До психологiзму
почав схилятися такий представник порiвн.-iст. лiт-знавства. як акад.
О.Веселовський. З переходом до вивчення особистоï творчостi вiн все
частiше звертався до естетики та психологiï творчостi. Такою
є його докторська дисертацiя монографiя В.А.Жуковський, Поезiя
почуття i сердечноï уяви (1904). Веселовський вказував па
психологiчно зумовленi подiбностi деяких лiт. явиш, розглядаючи сам
озародж ення та мiграцiю сюжетiв, повторюванi мотиви. На основi порiвн.
аналiзу матерiалу нар.творчостi вiн дослiдив феномен психологiчного
паралелiзму. Франц. компа ративiсти Ф.Бальяансперже (1871-1958) та
П.Азар (1878-1944) застосували засади психол. аналiзу в працях, шо були
присвяченi освоєнню творч. спадку окр. значних письменникiв за
межами ïх краïн. Позицiю франц. лiт-знавцiв пiдтримав рум.
акал. О.Дiма (Принципи порiвняльного лiтературознавства, 1972). Психол.-
типол. подiбностi, що визначаються iндивiдуальною психологiєю
твор. особистостi, розглядав словац. лiт-знавеиь Д.Дюрiïиин (Теорiя
лiт. компа ративiстики'. 1975). Микола Нефьопов