Романс

РОМАНС (iспгатапсевiдпiзньолат. romanice — «по-романськи)
— лiро-муз жанр, шо обєднує тв., ритмiко-синтаксична
та строфiчна структура яких орiєнтована на створення
наспiвноï iнтонацiï переважно елегiйного характеру. Специфiка
цього жанру вимагає складних засобiв виразностi й тонких звязкiв
слова й музики. В Р. мелодiя бiльш деталiзована, нiж у пiснi, вона тiсно
повязана з вiршем, вiдображаючи не тiльки заг. його характер, тип
строфи, поет, розмiр, але i окр. поет, образи, ïх розвиток i змiну,
ритмо- iнтонацiйний малюнок окр. фраз Р. — жанр, менш
демократичний, нiж пiсня. Почуття його лiричного героя мають характер
iндивiдуальний; часто вони розкривають внутр. свiт автора- оповiдача.
Тут поет, думка, шо проникає в саму суть людських вiдносин,
нерiдко фiксує найдрiбнiшi змiни настроïв, почуттiв, шо
спiввiдноситься з тонкою худож. озлобленiстю вiрша. Кожний рядок
набуває особливого словесно-образного малюнку i пронизується
неповторною, тiльки ïй притаманною тональнiстю, котра, в свою
чергу, зумовлена «худож.-психол. завданням, шо здiйснюється в
єдностi прийомiв стилю (В.Жирмунський). Р. як сольний лiр. тв.
об'єднав у собi риси таких жанрiв, як лiт. пiсня балада, елегiя, б
арк арол а, сонет, романси в танцювальних ритмах, драм, монологах та
iн., шо сприяло розвитковi й поезiï, i музики. Термiн Р. виник у
сер. вiки в Iспанiï, мову якоï тодi часто називали романською,
тому Р. означає буквально — по-романськи, тобто по-
iспанськи. Саме в Iспанiï в XII-XIV ст. в творчостi мандрiвних спiвакiв-
оповiдачiв (хуґларiв) затвердився незвичний пiсенний жанр, який
виконувався пiд гiтару одним, зрiдка двома солiстами. Р. називали
свiтську (побутову) на рiднiй iсп. (романськiй) мовi, а не на лат.,
прийнятiй в церк. спiвi. 36. таких пiсень, почасти обєднанi
спiльним сюжетом, мали назву романсеро. Цi сюжети були часто пов'язанi з
епiзодами боротьби проти маврiв-завойовникiв. являючи собою мовби
фрагменти епiч. поем, ширше — нар. епосу. Т радицiï романсеро
зберiглися i вXX ст., напр..Циганське романсеро» Ф.Гарсiя Лорки. З
Iспанiï (Л.де Вега, Гонгора) Р. як лiт. жанр перейшов в поезiю iн.
краïн. Термiн Р. почав означати, з од. боку, поет, жанр: особливо
наспiвний лiр. вiрш (а також вiрш, шо призначений для виконання в муа
супроводi), а з iн. жанр вокальноï музики. Ще в XVI ст. в
Iспанiï, зближуючись з нар- побутовою та придворною поезiєю,
збагатившись рисами iнтимноï, любовноï лiрики, поняття Р.
набуло бiльш заг. значення; ним почали називати тв. любовного,
жартiвливого або сатир, змiсту з iнструментальним супроводом. В тому ж
значеннi це поняття почало застосовуватись у Францiï разом iз
спорiдненим поняттям Chanson (пiсня) в XVIII ст. i на поч. XIX ст.
Згодом його замiнило поняття melodie, яке ввiв Г.Берлiоз як жанр,
позначення вокального тв. з супроводом. В деяких краïнах Р. i пiсня
позначались одним словом; нiм. мовою - Lied. анл. — song. У нiм.
музицi найвiдомiшi Р. Ф .Шуберта. У XVIII ст. Р. iз Францiï
(Ш.Мiльвуа, Е.Парнi) потрапив до Росiï, де дещо змiнилась його
тематика i поет, структура. Назву Р. спершу мали вокальнi твори,
написанi на франц. текст (хоча б i рос. композиторами). Романси з
текстом рос. мовою називали рос. пiснями. На вiдмiну вiд ширшого поняття
пiснi, шо мiстила в собi тв. нар. i професiйноï
композиторськоï творчостi, сольнi та хоровi, з супроводом i без
нього, пiд Р. розумiли сольну пiсню з обовязковим iнструментальним
супроводом. Порiвняно з пiснею, в Р. використовувались переважно
складнiшi засоби виразностi муз. композицiï. Намагання передати в
музицi iнтонацiï поет, мови привело до створення Р. декламацiйного
типу, прагнення вiдобразити мiнливiсть поет, образiв i лiр.
настроïв привело до використання рiзноманiтних форм, складнiших,
нiж проста куплетна форма, шо характерна для пiснi. Мiське музииiювання
поч. XIX ст. стало тим середовищем, в якому виникла в Росiï i в
Украïнi пiсня нов., романсового типу. В нiй можна видiлити два
види: побутовий, майже не вiдмiнний вiд пiсень з супроводом, Р. iз заг.
елегiйною мрiйливiстю або буйно веселою окрасою мелоса та
iндивiдуалiзований P., який виникає пiд iноземним впливом (iтал.
оперна кантилена, сентиментальний франц. Р., пiсеньки нiм. зiнгшпiля i в
якому вiдбувається вже повне поглинання пiсенних нар. елементiв
зх.-європ. мелодiєю. Крiм власне муз. чинникiв, Р. завжди
вiдчував на собi вплив поет, культури, зокрема ïï жанр.-
стильових особливостей. Напр., в перiод сентименталiзму з являються Р.,
якi i за змiстом, i за формою вiдповiдають заг. характеристикам цього
лiт. напряму. Вони оздобленi меланхолiєю, яка зумовлена розлукою
або нерозлiленим коханням i пронизує весь етил, лад тв., а також
мають ознаки нар.-поет, творчостi. Вел. популярнiстю користувалися такi
Р., як «Стогне сизий голубок, написаний I.Лмитрiсвим i
Ф.Дубянським,»Ой, не ходи, Грицю, легендарним творцем якого
вважається Маруся Чурай та iн. Особливоï ваги набув Р. у
романтизмi, зокрема, рос. поряд з такими жанрами вокальноï лiрики,
як балада, елегiя, гусарськi пiснi тощо (В.Жуковський, .Пушкiн,
М.Лєрмонтов, .Баратинський, Ф.Тютчев та iн.). Ця традицiя була
продовжена М.Кольцовим, М.Огарьовим, А.Фетом, I.Нiкiтiним,
1.Тургенєвим. А.Майновим, О.К.Толстим та iн., на вiршi яких
писали М.Глiнка, О.Даргомижський, М.Мусорґський, О.Бородiн, М.Римський-
Корсаков, П.Чайковський, С.Рахманiнов. На поч. XX ст. клас, доба рос.
Р. завершилася i вiн зазнав впливу символiстськоï поезiï,
особливо чутливоï до музичностi худож. мислення, зокрема, в
словi (Сiре платячко С .П рок оф єва на сл. З.Гiппiус,
Недотикомка сiра М.Гнесiна на сл. Ф .Сологуба та iн.). Репертуар лiт.
Р. поповнився в XX ст. i тв. С.Ссенiна, А.Ахматовоï.
М.Цвєтаєвоï, Б.Ахмадулiноï. А.Вознесенського та
iн. поетiв. Загалом, розвиток європ Р. в XX ст. являє
собою досить складну картину. Поряд iз продовженням традицiй XIX ст.
виникає проблема синтезу музики i поезiï.
Створюється навiть нов. жанр камерно- вокального твору —
‘ вiрш з музикою або музика до вiршiв. На нов. основi, без
спирання на традицiï оперноï декламацiйностi,
вирiшується в Р. проблема музичномов. декламацiï. Щоб
максимально наблизитись до iнтонацiй природньоï мови,
композитори звертаються до текстiв, шо написанi вiльним вiршем i
навiть прозою (К.Дебюссi — Пiснi Бiлiтис. Прокоф єв-
Гидке каченя), використовують вiльно iнтонований музичний говiр»
(ЭргескзИтте, ЗргесИдеэапд) — цикл А.Шьонберга Мiсячний
П'єро. Поезiя й музика в цей час, йдучи назустрiч одне одному,
мають спiльну точку зiткнення в лiрицi. Поезiя оцiнюється
насамперед з точки зору музики. Критерiй музичностi стає одним
з гол. З iн. боку, вмiння композиторiв чути текст, увага до слова,
чутливiсть i тонкiсть розкриття особливостей вiрша стають
критерiєм оцiнки вокальноï музики. Щодо укр. Р.. то вiн
через посередництво лiрики Т.Шевченка зазнав глибокого впливу нар,-
пiсенноï творчостi. На слова Шевченка було написано багато Р.:
Нашо менi чорнi брови (муз М.Маркевича). «Дума (муз
Б.Пiдгорецького), Ой маю, маю я оченята (муз. Б.Сокальського) та iн.,
бiля трьох десяткiв Р. на слова Кобзаря створив Вл. Заремба, який, до
речi, є автором вiдомого (на слова М.Петренка) Р. Дивлюсь я на
небо. Неможливо уявити собi укр. Р. i без таких iмен, як Л.Глiбов,
С.Гребiнка, Леся Украïнка. I.Франко (Ой ти, дiвчина», Як
почуєш вночi), О.Олесь (Опiвночi айстри в саду розцвiли».
«Спiвають, плачуть соловï), А. Малишко (Ми пiдем, де трави
похилi»). Розквiт укр. клас. Р. повязаний з iменами М.Лисенка та
його послiдовникiв (К.Стеиенка, Я.Степового та iн.). В романсову
скарбницю ввiйшли тв. Лисенка на слова Франка («Мiсяцю- князю,
Розвiйтеся з вiтром та iн., всього шiсть), на сл. Шевченка (Ой, одна
я, одна, як билиночка в полi), на сл. Г.Гайне (всього чотирнадцять);
тв. Степового на сл. А.Самiйленка, цикл Р. «Барвiнки» на
сл. Шевченка та Лесi Украïнки тощо. Характер i стиль укр. Р.
своєрiдно вiдтворив Глiнка, який, перебуваючи на Украïнi,
написав на слова укр. поета-романтика В.Забiли двi
«малороссийские песни.- Гуде вiтер вельми в полi та Не шебечи,
соловейку». Таïсiя Кириловсьиа