Спiванка

СПIВАНКА жанр пiсенноï нар. творчостi, поширений у Карп, регiонi.
Побутуючи поруч з коломийкою, має ряд власних виражальних ознак,
хоча у народi коломийку i спiванку здебiльшого ототожнюють. Термiн С.
вiдомий у словян, фольклорi. Ян Коллар видає словаи. нар. пiснi
пiд назвою гос!пiе грiеуапку (1834-1836), як термiн С, вживається
в зб. Русалка Днiстрова та iн. Термiн С., на вiдмiну вiд коломийки,
побутує не лише на зх. Гуцульшинi, а також на Лемкiвшинi та
Бойкiвшинi, Пряшiвщинi (Словаччина) та Сяншинi (Польща) та iн., хоча
вiдомий i для Гуцульшини. С. може мати вiдмiнну будову не дворядкову, а
часто 6, 8 i бiльше рядкiв. Ритмiка теж бiльш рiзноманiтна вiд 12 до 14
складiв у рядку, вiдсутня стала мелодiя, хоча все ж переважає
коломийкова, особливо на Гуцульшинi. Рiдко, але зустрiчаємо i
десятискладанки, характернi для фольклору пд. словян. Досить часто для
С. характерна нерiвноскладовiсть, яка в ритмiчному рисунку не
пiддається регулюванню за допомогою мелодiï. На С. як жанр
висловлювано рiзноманiтнi погляди (Ю.Федькович, I.Франко, М.Врабель,
Е.Ярошинська та iн.), котрi часто зводилися до ототожнення С. та
коломийки. О.Дей вважає, шо С. жанр абсолютно самостiйний. Вiн
видiляє С. ‘ лiр. та С.-хронiки, якi вiдносить до епiч. нар.
поезiï. Наголошує на тому, шо С.-хронiка має
вузьколокальний характер, повязаний з характером зображуваного об
єкта. Досить багатий тематичний дiапазон С. (жартiвливi,
жовнiрськi та iн.) та виражальнi засоби i принципи органiзацiï
матерiалу, шо дало можливiсть дослiдникам видiлити у С. своєрiдний
жанр, рiзновид поет, оповiдань (напр., про Довбуша та Дзвiнку). Отже,
грунтуючись на засадах епiчностi та використовуючи при цьому коломийкову
мелодiю, С.-хронiка т. ч. не належить до балади, а є самостiйним
фольклор, жанром. Поруч з епiчнiстю для С. властивий сильний лiр.
первнiв. Ритмо-мелодичний рисунок в рiзних регiонах дуже
вiдрiзняється один вiд одного. Так, С. гуцульська має трал,
коломийкову форму i 14-складовий розмiр, а спiванка лемкiвська 12-
складова. В лексичному планi для лемкiвських С. характерне часто
надмiрне використання окликiв на поч. рядкiв. Що стосується
розмiру, то в цьому бачимо вплив фольклору зх. слов'ян, оскiльки
дванадиятискладник характерний для словац. та поль. пiснi.
Виконується С. в рiзних мелодийнИх варiантах (крiм Гуиульшини), шо
зближує ïï з нар. епосом. Як правило, характерний момент
iмпровiзацiï (як i у думах), але в межах нар. традицiï спiву.
Юрiй Гречаток