Верлiбр

ВЕРЛIБР (вiд франц. oers libre вiльний вiрш) тип поет, цiлого, з
ритмоугвiрною основою, отже й одиницею вимiру, якого є рядок
вiрша; теор. межами В. є, з од. боку, тонiчний вiрш, а, з iн.,
поезiя в прозi диного словникового визначення В. немає. Це
пояснюється розмитiстю його теор. критерiю, шо дозволяє
включати у змiстовний обєм цього поняття рiзноманiтнi вiрш, форми
вiл полiметричного (такий В. Г.Шенгелi, Б.Бунчук та iн. називають
метризованим). якi можуть входити в компетенцiю силабо-тонiчноï
системи вiршування, до прозовiрша, що характеризується графiчним
подiлом тексту на рядки i обов'язковим сильним наголосом на останньому
словi вiрша. Рiзноманiтнiсть видiв В. дозволяє деяким ученим
(В.Баєвський, С.Кормiлов, Г.Сидоренко та iн.) вважати його
особливою системою вiршескладання; при цьому ряд вiршознавцiв уводить у
цю систему деякi форми тонiчного вiрша, напр., О.Квятковський акцентний
вiрш; В.Пяст, окрiм иього, дольник. Iн. ж розглядають В. як одну з вiрш,
форм тонiчного складання вiршiв (М.Гаспаров). При визначеннi В. вченi
висувають як домiнантну ознаку: або метр, (напр., В.Брюсов
характеризує В. як поєднання рiзних за якiстю i кiлькiстю
стоп вiршiв; Кормiлов як нерiвноскладовi та нерiвнонаголошуванi вiршi),
або синтетичну (напр., В.Жирмунський пiд визначенням В. розумiє
вiршi, шо грунтуються на ритмiко-синтаксичному паралелiзмi), або
iнтонацiйну (Р.Веллек та О.Воррен, Л.Тимофеєв, В.Бурич. В.I-
агойша, М.Червенко i М.Горалек, В.Ковалiвський та iн.). Здебiльшого
визначають В. на основi поєднання рiзнорiвневих фiгур поет, мови
(Баєвський вважає, шо В. це нєримованi й такi, шо не
мають розмiру, вiршi, М.Гаспаров говорить про В. як про неримований
акцентний вiрш, Сидоренко висуває як основну ознаку iнтонацiйно-
синтаксичну сумiрнiсть вiршiв, а А.Мете iнтонацiйно-графiчну i т.д.).
Комплексний пiдхiд до вивчення В., заснований на спiввiднесеностi
рiзнорiвневих повторень поет, мови, розроблений поль. лiт-знавием
3.Чернi, а також А.Жовтiсом. В останнi часи все голоснiше заявляє
про себе прагнення дослiдникiв не обмежуватися у визначеннi В. його
мовленнєвими параметрами, а виробити теор. судження про нього
як про худож. цiле. Так, М.Бузегли доводить, шо вiльний вiрш
являє собою ритмоподiбну поет, думку, В.Купрiянов надає
В. статус особливого жанру i т.д. У цiлому, плюралiзм теор. роздумiв
про В. симптоматичний, позаяк вiльний вiрш не вичерпав свого
змiстовного потенцiалу, про шо свiдчать його iнтенсивна розробка i
розповсюдження в рiзних нац. л-рах XX ст.. хоча його формування
почалося iце в епоху перед- i романтизму, а його витоками були бiбл.,
народнопоет., ант. та лiтургiйнi вiршi. Найракiше (у II пол. XVIII
ст.) склався нiм. вiльний вiрш. Його формування почалося в iмiтацiях
А.Клопштоком ант. метрiв при наслiдуваннi Асклепiадовоï та
Алкеєвоï строф. Особливу вагу в становленнi нiм. В. мали
переклади давн-греи. поета Пiндара (Клопшток, поети бурi i
натиску», Й.-В.Гьоте, Ф.Гьольдерлiн), ритм, вiдтворення якого
потребувало «вiльних ритмiв», заснованих перш за все на
принципi нерiвностоповостi. Цими ритмами користувались поети ХIХ-ХХ
ст., особливо у тих тв., якi були пов'язанi з ант. культурою або
мiстили алюзiï на неï (напр., Дуïнськi елегiï
австр. поета Р,- М.Рiльке). У XX ст. В. писали Б.Брехт,
Г.М.Енсценбергер та iн. Франи. «звiльнений вiрш» (так
iменувався спочатку В., а пiд вiльним розумiли те, шо в рос.
термiнологiï вiдповiдало «вольному стиху), почав
формуватися в кiн. XIX ст. в поезiï символiстськоï
орiєнтацiï (перш за все А.Рембо) з розхитаного силабiчного
вiрша (порушення правил альтернансу i иезурування, введення нетрад.
рими та iн.). Особливого значення В. отримує у XX ст.,
насамперед у поетiв аполлiнерiвськоï школи ґ.Аполлiнєра,
А.Жаррi. М.Жакоба та поетiв, повязаних з сюрреалiзмом
(Л.Араґон, П.Елюар та iн.). Засновником вiльного вiрша в амер.
поезiï вважають В.Вiтмена, шо видав 1855 зб. вiршiв Листя
трави», ритми якого зазнали виразного впливу бiбл. вiрша. Окрiм
вiтменiвського вiрша, який вплинув на багатьох поетiв наступних
поколiнь (К.Сендберг, М.Голд та iн ). значну ролю в розвитку В.
вiдiграли франц. символiсти, особливо у першi десятилiття XX ст.. не
без участi яких була вихована така поет, течiя, як iмажизм (Е.Лоуел,
В.К.Вiльямс, Х.Дулiтл, Ф.Г.Флетчер та iн ), зачинателем i метром
якого був англомов. поет Е.Паунд, творчiсть якого розвивалася пiд
сильним впливом кит. худож. свiдомостi. В. зостається
однiєю з найпродуктивнiших форм i в амер. поезiï 2-ï
пол. XX ст., напр., у поезiï бiтникiв (А.Гiнзберг, Л.Ферлiнгеттi
та iн ). Англ. вiльний вiрш створювався у 2-й пол. XIX ст. не без
впливу В.Вiтмена. а також традицiï бiлого вiрш а. У XX ст. В.
представлений iменами Т.С.Елiота, Р.Черча, Дж.Баркєра,
Д.Д.Енрайта, Д.Холбрука, М.Хемберджера, Т .Х юза. Е.Туейта, Д.Кларка
та iн. Часто користувалися ним англ. iмажисти. У поль. романт.
поезiï В. зароджується незалежно вiд зх-європ.
впливiв, навiть ранiше нiж в Америцi й у Францiï (Ю.Словацький,
Ц.Норвiд). Франц. вплив позначається лише на модернiстськiй
поезiï С.Виспяньського та Я.Каспровича. В мiжвоєнне
двадцятилiття В. переважає в творчостi т.зв. кракiвськоï
авангарди (Т.Пейнер. Й.Бжековський, Й.Курек. Й.Пшибось). У цi ж роки
поль. вiршознавство ретельно розробляє теорiю В. У Росiï
формування вiльного вiрша пов язане з iменем В.Жуковського, який
зробив поет, переспiв Слова о полку Iгоревiм: текст був подiлений на
нєримованi i неритмiзованi рядки. Пiзнiше (у 40-50 рр.)
Я.Полонський, А.Фет та iн., наслiдуючи Гьоте i Г.Гайне, звертались до
форми вiльного вiрша, який звучав у рос. iнтерпретацiï вiльним,
тобто нерiвнонаголошуваиим, бiлим дольником. Вiдзначимо i переклади
I.Тургенєвим (1872) Вiтмена, хоча вони i не були оприлюдненi
свого часу. На поч. XX ст. В. зявляється у М.Кузмiна, О.Блока,
В.Хлєбнiкова, В.Маяковського, С.сенiна,
М.Цвєтаєвоï, А.Ахматовоï, I.Сєльвiнського
та iн. Пiзнiше вiн почав сприйматися не без iдеологiчного тиску як
власне зч. форма, i лише з кiн. 50-х рр. знову i все наполегливiше
освоюється як перекладною, так i оригiнальною поезiєю
(М.Заболоиький, К.Некрасова, .Винокуров, Б.Слуцький, Д.Самойлов,
.втушенкота iн.). У суч. рос. поезiï iснує цiла плеяда
верлiбристiв. Укр. В. формувався пiд впливом народнопоет.
традицiï (Думи) i нерiвноскладових вiршiв XVI- XVIII ст.
Сидоренко розрiзняє два перiоди становлення В. в укр.
поезiï; вiд досилабiчного ло вiльного («байкового»)
вiрша i вiльних вiршiв Т.Шевченка, який орiєнтувався на
фольклор, досвiд у галузi просодiï, i вiд 2-ï пол, Х]Х ст.
до нашого часу. Цiлком самостiйною формою В. стає у Лесi
Украïнки (пер. Гайне Sturm, близькi до В. оригiнальнi тв. Ave
regina! та Уривки з листа»), а також у I.Франка (пер. Прометея
Гьоте. вiрш, иикл Вiльнi вiршi). Значного поширення В. набуває
у XX ст. (В.Еллан- Б/iакитний, М.Шеремет, П.Тичина, Б.Бойчук,
Е.Андрiєвська, Б.Рубчак, Ю.Тарнавський,
I.Калинець, Г.Чубай, В.Герасимюк, I.Римарук, М Воробйов. Ю.Андрухович).
Представлений В. i в iн. нац. л-рах XX ст: бiлор. (М.Танк та iн.),
бельгiйськiй (Е.Верхарн), iсп. (Л.Фелiпо), казах. (О.Сулейменов),
лит. (Е.Межелайтiс). рум. (Г.Вiєру). чiлiйськiй (П.Неруда).
шотл. (Х.Мак-Лiармiд). грец. (Г.Сеферис), порт. (Ф.Несса), фiн.
(Е.Седергран), тур. (Назим Хiкмет. Орхан Велi, Мелiх Джевдет, Октай
Рiфат), корейськiй (Мьон Донук), ганськiй (Коджо Тиней Кай). Спiльним
для всiх най. л-р засновком звернення час вiд часу до В. є
змiни в культ, орiєнтацiï епох, якi вимагали, зокрема,
руйнування нормативного типу вiрша. 1 в цьому В. виявляється
вiльним щодо вiрш, канону. Так. напр., для япон. поезiï вiльним
вiршем буде той. який стає опозицiйним до хокку i танка, а для
словян, л-р цi iнонац. форми сприймаються як вiльнi за своïм
характером, як В. У цiлому ж, будучи особливим типом худож. мовлення,
який займає промiжне положення мiж вiршем i прозою, В.
втрачає периферiйне значення, яке вiн мав у рiзних нац.
системах вiршування, i усвiдомлюється як вагома мiжнар. форма,
яка вiдповiдає iнтеграцiйним процесам, що вiдбуваються в суч.
культурi. Борис Iванюн