ВIРШ ТРОП

ВIРШ ТРОП тип худож. цiлого, в якому тропова структура охоплює
весь тв. У В.-т. троп, з од. боку, виконує шодо рецептивноï
свiдомостi роль правила сприйняття всього тв. i тому
характеризується, як i кожна змiстовна форма, i перш за все, жанр,
апрiорною комунiкативнiстю, а з iн. боку, зумовлюючи взаємодiю
всiх складникiв худож. цiлого, забезпечує тв. тим самим його
стильову характернiсть. В залежностi вiд видовоï змiстовностi тропу
iснують вiршi-лорiвняння, вiршi-метафори, вiршi-снмволи, вiршi-
апегорiï. вiршi-метонiмiï, вiршi-синекдохи. Наведемо приклад
вiрша-порiвняння укр. поета .Олеся: Пiдбитi голуби знiмались З землi до
променiв ясних, iзнов на землю обривались. I червонiли г/зули iх..
Знялися згуки i упали На бiдне серце моє знов… Вони я
безоднях десь пропали, А з серия виступили кров. В.-т, необхiдно
вiдрiзняти вiд троповостi (напр., символiчностi, алегоричностi i т.д.)
як ознаки образноï свiдомостi взагалi, iст. варiантами якоï
є, напр., психологiчний паралелiзм у словян, фольклорi, нац.
емблематична алегорiя в сер.- вiчких л-рах Зх. i Сх. i т.д. Виникнення
В.-т. в європ, поезiï визначається трьома чинниками:
еволюцiєю жанру, стилю i тропу. В процесi iст. переходу вiд мiфол.
типу колективного мислення до мiметичного побутове й культове правило
поведiнки (обряд), шо вiдповiдає змiстовi життєвоï
ситуацiï, перетворюється в жанр, трад. ознаки якого
зберiгаються аж до романтизму. Романт. ж настанова на «емансипацiю
принципу суб'єктивностi» (С.Аверiнцев) сприяє
мутацiï жанру, зокрема, руйнує стiйкий, особливо у
класицистiв, звязок жанру з темою як вiдображенням ситуацiï життя в
л-рi (ґ.Гачев). Внаслiдок цього сусп. значення жанру як форми бачення й
розумiння дiйсностi» (П.Медведев) i як комунiкацiйного посередника
мiж автором i читачем послаблюється, вiн трансформується в
жанр, память тв., перестає виконувати функцiю змiстовноï
форми худож. цiлого, яка переходить до стилю. Якшо в класицистичнiй л-рi
стиль сприймався назагал як iндивiдуальне виконання ж ан ров ого канону,
то в добу романтизму вiн, будучи вираженням авторського свiтообразу,
стає носiєм худож. цiлiсностi тв. Це змiнює уявлення
про функцiональне призначення тропу. Орiєнтуючись на ант.
риторики, шо вiдносили тропи поряд з мов. фiгурами до засобiв здiйснення
жанр, орiєнтацiï тв., класицисти уявляли троп як елемент мов.
орнаменту. Л-ра романтизму «звертається до самоï себе як
до субєктивностi, шо пише (М.Фуко), i ця зростаюча
суб'єктивнiсть худож. мислення потребує органiзацiйного
вираження, яке здатне вiдтворити структуру автор, свiтообразу. Звiдси й
пошук таких композицiйно-стильових форм, якi витримали б навантаження
романтичного Я», рiвновел. в межах фiхтеанськоï дихотомiï
«нє-Я». Цiй вимозi повною мiрою вiдповiдає троп,
структура якого надає можливiсть iнакомов. виразу змiсту
субєкта «в його внутр. життєвостi (Г.В.Ф.Гегель) через
подiбне до нього i зовн. шодо нього явише. Т.ч..
«уповноваження» тропу розширюються, вiн починає
виконувати ро/по структурноï форми цiлого тв., перетворюючи його у
В.-т. Iсторiя В.-т. не написана. В зх-європ. поезiï ХIХ-ХХ
ст. В.-т. представленi в творчостi А. де Вiньï, Ж. де Нерваля,
LU.Бодлера, Р.Десноса (Францiя): М.Метерлiнка, А.Роденбаха (Бельгiя);
I.Цедлiца,
I.Майєргофера (Австрiя); С.Льюïса, Р.Брука (Англiя);
О.Баратинського, О.Пушкiна, М.Лєрмонтова. Ф ,Тютчева,
О.Жемчужникова, О.Блока, Вяч.Iванова (Росiя); Ф.Прешерна, I.Мурн-
Александрова та iн. (Словенiя); Г.Гессе (Нiмеччина); К.Лейно
(Фiнляндiя); В.Клоса (Голандiя) тошо. В укр. поезiï В.-т.
зустрiчається у I.Франка, Лесi Украïнки, М.Вороного,
О.Олеся, П.Норманського, М.Рудницького та iн. Борис Iванюк