ЗВЯЗКИ ТА ВЗАМОДIÏ МIЖЛIТЕРАТУРНI

ЗВЯЗКИ ТА ВЗАМОДIÏ МIЖЛIТЕРАТУРНI особливiсть лiт. процесу, шо полягає в постiйнiй рецепцiï, взаємодiï та взаємозбагаченнi рiзних нац. л-р. Генетичнi 3. i в.м. iснують мiж л-рами, шо спорiдненi походженням, i тому звертаються до спiльноï спадщини. Напр., вiдгомони культури Киïв. Русi є у фольклорi й л-рi сх-словян. народiв укр., рос., бiлор. Контактнi 3. i в.м. виникають незалежно вiд генетичноï спорiдненостi л-р i бувають: синхроннi (А.Мiикевич i О.Пушкiн), напiвсинхроннi (сх. поеми Дж.Г.Байрона та пд. поеми Пушкiна), несинхроннi (звернення Лесi Украïнки до ант. i бiбл. джерел). Вiд 3. i в.м. треба вiдрiзняти типол. подiбностi та сходження, коли подiбнi лiт. явища виникають незалежно одне вiд одного. Розрiзняють: л-ри, що впливають; л-ри, що зазнають впливу (реципiєнти); л-ри-посередники (напр., засвоєння давн-рус. л-рою ант. культур вiдбувалося за посередництвом вiзант. та давн- болг. л-р). 3. i в.м. можуть бут и двобiчними (бiнарними), багатобiчними (виникнення укр. лiт. балади частина ширшого мiжлiт. процесу становлення словян. лiт. балади) i багатоступiнчастими, коли до того самого матерiалу послiдовно звертаються представники кiлькох л-р. Напр., лiт. iсторiя Абу-Касимових капиiв включас в себе араб. проз. лiт. обробку фольклор, казки, вiльний франи. переклад А.Галлана, нiм. переклади, укр. вiрш, казку
      I.Франка i тадж. проа переробку А.Сотника й Н.Таборова.
      3. i в.м. мають переважно системний характер, вiдбивають
      засвоєння нац. л-рою здобуткiв iн. л-р, шо з iст. причин
      випередили л- ру-реципiєнта. Передумовою у таких випадках
      є, за термiнологiєю акад. О.Веселовського, зустрiчнi
      течiï в л-рi-реципiєнтi. Можливi поодинокi випадки
      локальних, iзольованих 3. i в.м. (Вiдповiдь запорозьких козакiв
      турецькому султановi франц. поета словян., власне, поль. походження
      Г.Аполлiнера). Основними видами 3. i в.м. є: засвоєння
      певного явиша в оригiналi, художнiй переклад, переробка,
      запозичення, наслiдування, вплив, авторське пiдкреслення
      неочевидноï взаємодiï з iн. л-рою. Засвоєння в
      оригiналi властиве: фольклоровi мiжнар. мандрiвки» казок,
      прислiвïв, пiсень; через рукописи характерне для Сер-вiччя
      (напр., взаємне поширення ст-словян. рукописiв болг., серб.,
      лавн-рус. Ьводiв). через друк вiдбувається за умовдвомовностi.
      Переклад (трансплантацiя тексту в iн. мов.-культ, середовище)
      знайомить читача з тв. iн. л-р. Переробка (переспiв, переповiдання,
      адаптацiя) спорiднена з перекладом, але туг митець створює по
      сутi нов. тв. на основi тексту, взятого з iн. л-ри, вiдбуваються
      худож. змiни на змiстовно- композицiйних та етил, рiвнях. Рiзновиди
      переробки: онаиiональнення (європ. байкарська традицiя вiд
      Езопа до Л.Глiбова i М.Годованця); осучаснення (Памятник Горацiя в
      рос. переробках Г.Державiна, Пушкiна, В.Брюсова, у поль.
      А.Мiцкевича, словац. П.Гвєадослава, Й.М.Гурбана, укр.
      М.Рильського); мiжжанр. переробки (iнсценiвки гоголiвських повiстей
      М.Старицького, М.Кропивницького. В.Суходольського, М.Рильського,
      I.Барабаша); переробка соц. роману про гуцулiв Боротьба за
      право» (1885) австр. письменника К.Е.Францоза Старицьким на
      драму Юрко Довбуш (1889). Запозичення сюжетно-образного матерiалу
      є прочитанням його з нов. часових, соц. та iдейно- худож.
      позицiй, яке майже завжди мiстить елементи внутр. осучаснення, коли
      не змiнюється час i мiсце дiï (Камiнний господар Лесi
      Украïнки), i зовн., коли вводяться анахронiчнi подробицi
      (Апокрифи» К.Чапека, сатир, комедiï Остапа Вишнi Вiй»
      i Запорожець за Дунаєм»). Наслiдування — це
      засвоєння засобiв мист. дослiдження свiту, лiт. технiки, окр.
      жанр.-етил, прийомiв, що здебiльшого має мiсце у тв., близьких
      тематикою до першовзiрця (напр., наслiдування поетики укр. дум та
      iсторичних пiсень поетами- романгиками украïнськоï школи в
      польськiй лiтературi). Вплив це використання основних iдейно-твор.
      принципiв окр. письменникiв, шкiл чи напрямiв: вплив М.Гоголя на
      серб, комедiографа Б.Нушича; рос. реалiзму XIX ст. на свiт. л-ру.
      Неочевиднi 3. i в.м. можуть пiдкреслюватися автор, вказiвками (Нушич
      у передмовi до комедiï Пiдозрiла особа вказує, шо його
      комедiï написано пiд впливом Гоголя), заголовками
      (спорiдненiсть з Шевченковим Кобзарем» наголошено назвами зб.
      бiлор. поетiв Смик бiлоруський, Дудка бiлоруська» i Бiлоруська
      скрипочка Ф.Богушевича, Скрипка бiлоруська А.Цьотки, Жалейка» i
      Гусляр Я.Купали), пiдзаголовками Пророк (з бiблiйних мотивiв) Лесi
      Украïнки, присвятами (присвята Шевченком поеми ретик
      Шафариковi), епiграфами тощо. 3. i в.м. можуть здiйснюватись як
      заперечення, вiдсторонення: переосмислення мiфу про Всесвiтнiй потоп
      як революцiï в Мiстерiï-буф» В.Маяковського, внутр.
      полемiка Франка в казках Рубач» i Пяниця проти дидактичного
      спрямування нар. оповiдань Л.Толстого Чим люди живуть i Грiшник, шо
      кається.
      4. i в.м. як засвоєння набугкiв свiт, культури важливий чинник
      розвитку кожноï з нац. л-р, позаяк нац.-своєрiдне вел.
      мiрою виникає шляхом засвоєння iнонац. твор. досягнень.
      Переклади, поряд з нац. фольклором, стають поштовхом для збагачення
      жанрiв, стилiв, вiршування, лiт. течiй, напрямiв. Перший клас. тв.
      нов. укр. л-ри Енеïда I.Котляревського є наслiдуванням
      (травестiєю) Енеïди рим. поета Вергiлiя. Перший зб. лiр.
      поезiй у нов. чес. л-рi Вiдгомони руських пiсень Ф.Л .Челаковського
      наслiдування рос. i укр. нар. пiсень. З, i в.м. посилюються в
      перiоди пришвидшеного розвитку лiтератур: вiдоме значення зх.-
      європ л-р для рос. л-ри XVII 1-оï пол. XIX ст., рос. л-
      ри для становлення нов. болг. л-ри i т.п. Лiт. взаємодiя прояв
      взаємозв'язкiв i культ, взаємозбагачення народiв свiту,
      засвоєння мiжнар. худож. досвiду. Факт рецепцiï аж нiяк
      не свiдчить про недостатнiсть письменницького таланту чи про слабкий
      звязок з життя свого сусп- ва. У кожному конкретному випадковi 3. i
      в.м. зумовлено iдейною автор, настановою, худож. засадами, жанром,
      характером письменницького обдарування. Твор. оригiнальним i нац.
      самобутнiми були, запозичуючи, наслiдуючи, знаходячись пiд впливом,
      Есхiл i Софокл, Еврiпiд i Вергiлiй, Нiзамi i Навоï, П.Д.Корнель
      i Расiн, Мольєр i Я.Кохановський, Й.В.Гьоте i Ф.Шiллер, Пушкiн
      i Мiцкевич, Ю.Словацький i Ф.Л.Челаковський, Гоголь i
      М.Лєрмонтов, Шевченко i С.Чех, Я.Врхлiцький i I.Франко, Леся
      Украïнка i Брюсов, А.Франс, Б.Шоу, К.Чапек, Маяковський,
      Б.Брехт, Назим Хiкмет, В.Незвал, Рильський. Вони, синтезуючи
      тисячолiтнi традицiï свiт, л-ри, пiдiймали свою л-ру на якiсно
      нов. ступiнь. Для таких письменникiв звичайно важко встановлювати
      мiсце в iсторiï най. л-ри, якщо розумiти ïï як
      закономiрну змiну лiт. напрямiв. Нелегко визначити ïх мiсце й у
      свiт, л-рi (не лише з iст.-генетичного, але й типол. погляду).
      Використовуючи чужi сюжети, образи, теми, худож. засоби тошо,
      письменник на цьому матерiалi створює тв., який
      вiдповiдає на жагучi питання конкретно-iст., соц. i нац.
      дiйсностi; та воднораз вiдображує самобутнiсть автора. Наук,
      зацiкавлення проблемами 3. i в.м. виникла наприкiнцi XVIII ст.
      (Й.Г.Гердер, ґьоте). Протягом ХIХ-ХХ ст. сформувалась окрема лiт-
      знавча дисциплiна, що дослiджує 3. i в.м. порiвняльне
      лiтературознавство, або компаративiстика. Значний внесок у
      дослiдження 3. i в.м. зробили укр. вченi М.Драгоманов, Франко,
      О.Бiлеиький, Д.Вервес, Д.Наливайко, М.Сиваченко. Анатолiй Волков