страница №1

Д. С. Наливайко УКРАÏНСЬКЕ ЛIТЕРАТУРНЕ БАРОККО В ВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТI

В украïнськiй та iнших схiднословянських лiтературах у XVII першiй
половинi XVIII ст. дедалi бiльшого розмаху й iнтенсивностi набувають
процеси перехiдного характеру. З ними тiсно повязане розширення та
прискорення європейсько-схiднословянських лiтературних звязкiв,
якi активно сприяли поступовi схiднословянських лiтератур, перебудовi
ïхньоï iдейно-художньоï структури, виробленню
новочасноï системи жанрiв i стилiв, збагаченню образноï
палiтри. Все не створювало, необхiднi передумови для стано^дення х
розвитку в схiднословянських лiтературах.. першого художнього напряму.*,
спiльного .для всiх європейських лiтератур,-напряму барокко. I при
всiй неповнотi проявiв бароккового ‘коШïлексуя; при всiх його
нацiональних вiдмiнностях, барокко в схiднословянських краïнах з
особливою переконливiстю засвiдчувало зростання спiльностi культурного й
лiтературного поступу, появу в ньому якiсно нового етапу.

Можна сказати, що в сучаснiй радянськiй науцi уже подолано однобiчний,
не вiльний вiд вульгарного соцiологiзму пiдхiд до барокко, який зводив
цей художнiй напрям до вираження iдеологiï контрреформацiï i
феодальноï реакцiï. Насправдi ж як породження бурхливоï
перехiдноï доби, що, з одного боку, характеризується наступом
контрреформацiï i частковою рефеодалiзацiєю, а з другого
посиленим розвитком буржуазних вiдносин, революцiйними й народно-
визвольними рухами, барокко було складним i суперечливим явищем. За
словами Д. С. Лиха- чова, воно в окремих своïх рiзновидах виражало
iдеологiю контрреформацiï (єзуïтське барокко, напр.), а
в iнших прогресивнi явища епохи 1

Однак наявнiсть в барокко течiй i шкiл, протилежних за iдеологiчним
спрямуванням, i численних промiжних

¹ Лихачев Д. С. Барокко и его русский вариант XVII века //
Рус. лит. 1969. 2. С. 21.

46явищ аж нiяк не виключає наявностi спiльних естетико- художнiх
засад i стильових рис, котрi дозволяють розглядати барокко як один з
великих стилiв лiтератури й мистецтва. А великий стиль не
закрiплюється за тiєю чи iншою iдеологiчною системою свого
часу, бо стиль де форма форм, спiльна форма для багатьох окремих форм.
Вiн порiвняно вiльнiший вiд змiсту, нiж конкретна форма. Тому спiльний
стиль може охоплювати твори а рiзним змiстом².

Хибним було й поширене ранiше однозначне протиставлення барокко як
кризового явища Вiдродженню. В сучаснiй радянськiй науцi все бiльше
усталюється думка, за якою барокко породжувалося не тiльки пiслярене-
сансною кризою, а й прагненням творчо осмислити наслiдки цiєï
кризи, зробити позитивнi висновки, збагатити в свiтлi ïï
урокiв гуманiстичнi уявлення про людину й дiйснiсть³. Як
зазначає О. А. Анiкст, в сучасному розумiннi барокко являє
собою не розпад ренесансноï єдностi, а вiдродження
ïï в нових умовах контрреформацiйного перiоду. Барокко
властиве прагнення до гармонiï i єдностi ⁴.

Словом,(сучасна наука вбачає в барокко налите зд-дм- тезу
Вiдродженню, а й продовження певних його процесiв i тенденцiй на новому
етапi європейського суспiльного й культурного розвитку, в
ускладнених iсторичццх умовах^ З особливою виразнiстю цi аспекти барокко
проявилися в православних словянських краïнах, якi не знали
розвиненого Вiдродження: тут барокко взяло на себе ряд важливих
ренесансних функцiй, в тому числi й такi, як секуляризацiя i гуманiзацiя
духовноï культури i, зокрема, лiтератури. За словами польського
лiтературознавця Ю. Кршижановського, барокко завершило справу, не
доведену Вiдродженням до кiнця, воно гуманiзувало культуру
всiєï вропи i всупереч перешкодам, якi породжувалися
полiтичними й релiгiйними антагонiзмами, витворило спiльну
iнтелектуальну й художню культуру, значення якоï належним чином
починає розумiти й оцiнювати тiльки наука наших днiв⁵.
Все це повного мiрою стосується

² Там же. С. 33.

3 Виппер Ю. Б. О семнадцатом веке как особой эпохе западноевропейских
литератур // XVII век в мировом литературном раз^нтин. М., 1969.С. 57.

⁴ Ренессанс. Барокко. Классицизм. Проблема стилей
западноевропейском искусстве XVXVII веков. М., 196ft. С. 232233.

⁵ Krzyzanowski J. Historia literatury polskiej. AUegorviin
(н<мч>- mantyzm. Warszawa, 1962.C. 266.украïнського барокко,
котрому належала важлива роль у розвитку барокковоï культури й
лiтератури всього схiдно- й пiвденнословянського культурного регiону.

^Лнодi барокко визначають як синтез Вiдродження й середньовiччя, в планi
суто художньому ренесансу й готики. З цим можна погодитися при однiй
неодмiннiй умовi визнання ренесансноï основи цього синтезу,
провiдноï ролi ренесансних моментiв у ньому> Безперечно, в епоху
барокко вiдбулися радикальнi змiни у ставленнi до середньовiччя: воно
вже не заперечується категорично, як це робили ренесанснi
гуманiсти, а сприймається як близька спадщина, що знову набула
цiнностi. Цiкаво порiвняти в цьому планi двi великi iталiйськi поеми XVI
ст. ренесансного Несамовитого Роланда Л. Арiосто (1532) i ба- рокково-
маньєристичний Звiльнений русалим Т. Тассо (1575). В поемi Арiосто
знаходимо невтримне, з почуттям повноï переваги, iронiзування над
середньовiччям його культурою, всiєю системою його цiнностей та
iдеалiв; в поемi Тассо, навпаки ïх серйозне, патетико-трагiчне
переживання. Слiд сказати, що сама iсторична епоха, породженням
якоï було барокко, з ïï частковою рефеодалiза-
цiєю, наступом контрреформацiï, кризою гуманiзму, сприяла
певному поверненню до, середньовiчноï традицiï, до того ж
далеко не. повнТстю перерваноï Вiдродженням. Вiдбувається
активiзацiя впливу релiгiï на культуру, пожвавлюються в лiтературi
призабутi духовнi жанри, в живопису й пластичному мистецтвi
спостерiгається певне повернення до готичного стилю. Одне слово,
виникає комплекс явищ в лiтературi й мистецтвi, загалом в
духовному життi епохи, який деякi сучаснi вченi називають барокко- вим
медiєвалiзмом. ¹

Але ж барокко зовсiм не вiдмовилось i вiд завоювань Вiдродження, i вiд
актуалiзованоï гуманiстами язичницькоï культури
античностi^Навпаки, в бiльшостi своïй мислителi, письменники та
миТцi барокко виходили передусiм з досягнень Вiдродження, в багатьох
вiдношеннях розвиваючи i збагачуючи Ïх^>-Навiть у трактуваннi
релiгiйних сюжетiв поети й живописцi барокко не забували про класичнi
традицiï. Так зявлялись в ïхнiх творах дивовижнi
поєднання християнських i античних елементiв: хрест порiвнювався з
тризубцем Нептуна, мадонна виступала пiд iмям Дiани, символiчними
вираженнями теологiчних понять ставали амури й купiдони. Щоправда,
автори ба- роккових поетик i трактатiв з питань мистецтва завбачливо
пояснювали, що античних богiв i героïв слiд розумiти лише як
художнi алегорiï чи риторичнi фiгури, але сутi

48справи це не мiняло. Дещо забiгаючи вперед, скажемо, що подiбне
синтезування зустрiчається i в тогочаснiй украïнськiй
лiтературi, хоч православна церква ставилася до нього з бiльшою
нетерпимiстю.

Очевидно, немає вже потреби давати тут цiлiсну характеристику
барокко як напряму лiтератури, як естетико- художньоï системи. Такi
характеристики, досить широкi й докладнi, можна знайти в багатьох працях
про барокко, що зявилися в радянськiй науцi протягом двох останнiх
десятирiч ⁶. Хотiлося б лише зазначити, що жодна з цих
характеристик, цих моделей не є вичерпною, всеохоплюю- чою iз-за
незвичайноï внутрiшньоï складностi й естетичноï
багатоликостi цього художнього феномена. В самiй естетичнiй природi
барокко закладено мiнливiсть, полiморф- нi'сть, оскiльки воно було
породженням i художнiм вираженням рiзко контрастноï,
суперечливоï доби: реформацiя i контрреформацiя, абсолютизм i
феодальна станова держава, ренесансний гуманiзм i середньовiчна
схоластика, античний класицизм i готика,-^ такi були тi рiзнорiднi
полюси, в силових полях яких ‘складалося i розквiтало барокко.
Своïй книзi про французьку бароккову лiтературу Ж- Русеє дав
пiдзаголовок Цiрцея i пава, оскiльки цi образи, поширенi в лiтературi й
мистецтвi барокко, вдало передають його визначальнi риси тi ж
мiнливiсть, полiморфнiсть, тяжiння до пишного й барвистого
декору⁷. Як на стильовi домiнанти барокко, дослiдники,
незмiнно вказують на динамiку образiв i композицiй, на тяжiння до рiзких
контрастiв, як формальних, так i смислових, на метафоричнiсть, доведену
до своєрiдноï на

кончетизм i емблематичнiсть, а також на пiдвищену кому- нiкативнiсть* на
прагнення вразити глядача_дй^читача, заволодiти його почуттями й
свiдомiстю.

Безперечно, барокко за своïм характером i типологiєю
iнтернацiональний стиль. Та разом з тим воно має заслужену
репутацiю стилю, ще володiє здатнiстю гнучко пристосовуватися до
нацiональних умов та традицiй, включати ïх елементи до
своєï художньоï системи i набирати рис нацiональноï
своєрiдностi.ЧЗвiдси незвичайна строкатiсть його регiональних i
нацiональних варiантiв, позначених яскраво вираженою своєрiднiстю
не лише на змiстовому, а й на художньо-стильовому рiвнi. Барокко
католицького пiвдня Захiдноï вропи рiзко* вiдрiзняється вiд
барокко проте-

Див.: Наливайко Д. С. Искусство: направлення, течения, етили. К.,
1981,С. 106139.

Т Rousset 1. La littrature de lge baroque en France. Circe et la paon.
Paris, 1954.

4 7-86

49нантськоï пiвночi, вiд них ще далi вiдходить барокко
ïловянського свiту, всерединi кожного з цих регiонiв iсну- оть
значнi вiдмiнностi нацiональних варiантiв барокковоï iiтератури й
мистецтва. Зрозумiло, що особливою само- 5утнiстю вiдзначається
барокко на православно-словян- :ькому сходi, культурний розвиток якого
багато в чому вiдбувався iншими шляхами i в iнших_ формах, нiж у
Захiднiй вропi.

В європейському масштабi розвитковi барокко власти — ва
асинхроннiсть, в рiзних регiонах i краïнах воно в рiзний час
складалося, розквiтало i занепадало. Про словян-' ський свiт в цiлому
можна сказати, що барокко в ньому сформувалося пiзнiше, нiж в
краïнах Захiдноï вропи, головним чином в першiй половинi XVII
ст., зате й iснування його було тут тривалiшим, ледве не впродовж усього
XVIII ст. Проте асинхроннiсть розвитку барокко дається взнаки i в
межах словянського свiту. Так, в польськiй лiтературi iнтенсивне
формування барокко вiдбувалося вже в останнi десятилiття XVI ст.,
паралельно iз згасанням Вiдродження. Сучаснi польськi дослiдники,
зокрема

Ч. Гернас, визначають 80-тi роки XVI ст. 10-тi роки XVII ст. як перiод
раннього барокко в польськiй лiтературi, вказуючи на ряд його значних i
рiзнорiдних явищ: на метафiзичну поезiю (М. Семп-Шажинський,

С. Грабовецький та iн.), на поширення совiзжальноï поезiï, мiщансько-
плебейськоï за своïм характером, на ораторсько-проповiдницьку
прозу П. Скарги та його послiдовникiв, на виникнення шкiльного,
єзуïтського й народного театрiв i т. д.⁸ В чеськiй
лiтературi формування барокко розпочалося ще в передбiлогорський перiод,
на рубежi

XVII ст., але в основному його розвиток припадає на наступну епоху
в iсторiï краïни, чим насамперед пояснюється специфiчний
характер чеського барокко, на яке наклали вiдбиток контрреформацiя i феодально-
католицька реакцiя. На рубежi XVII ст. барокко починає формуватися
також в хорватськiй лiтературi, зокрема в Дубров- нiку, найважливiшому
культурному центрi Далмацiï; щодо пiвнiчноï Хорватiï, то
там барокко набуває розвитку з середини XVII ст. Загалом же в
межах словянського свiту лiтература й культура барокко ранiше виникають
i досягають значного рiвня в католицьких краïнах, котрi здавна
належали до латинськоï вропи як культурно-iсто* ричноï
спiльностi, що виникла в середньовiччi i доживала свiй вiк в епоху
барокко.

I Див.: Hernas C. Barok. Warszawa, 1973. S. 1.

Слiд вiдзначити, що деякi сучаснi дослiдники формування барокко в таких
словянських лiтературах, як польська й хорватська (далмацька), виводять
з глибин Вiдродження. Наприклад, О. В. Лiпатов пише, що в Польщi
передвiстя барокко зявляються ще до дебюту найвидатнi- шого поета
нацiонального Вiдродження Яна Кохановсько- го⁹. Тим самим
радянський вчений-славiст порушує питання, яке вимагає
неабиякоï уваги. Не вдаючись тут в його зясування, хотiлося б
висловити з цього приводу деякi мiркування. Згаданi передвiстя барокко
справдi могли бути традицiями середньовiчноï образностi й
стилiстики, якi продовжували функцiонувати навiть в час апогею
польського Вiдродження. Та разом з тим, виходячи iз змiсту й характеру
згаданих бароккових передвiсть, можна припустити, що це були й прояви
маньєри- с.тичних тенденцiй, якi в XVI ст. поширились в художнiй
культурi Iталiï та iнших краïн Захiдноï вропи i,
очевидно, проявлялися й на словянському теренi, хоча б пiд дiєю
iталiйських, французьких та iнших впливiв. У звязку з цим
нагадаємо, що/маньєризм виник ще в першiй третинi XVI ст. i,
пiсля короткого спалаху Високого Вiдродження, став у Iталiï та
iнших захiдних краïнах однiєю з найрепрезентативнiших течiй
лiтератури й мистецтва пiзнього Вiдродження ¹⁰. Поетика
маньєризму з ïï нахилом до екзальтацiï i
гiперболiзму, з ïï тяжiнням до загостреноï!
експресивностi виявляє спорiдненiсть з готикою i, порiвняно з
ренесансним класицизмом, була певним поверненням до неï. Отже,
цiлком ймовiрно, що в тих словянських лiтературах, де склалося i набуло
значного розвитку Вiдродження, в XVI й на початку XVII ст. могли
проявлятися й маньєристичнi тенденцiï, котрi за своïм
характером i функцiональнiстю теж були передвiстями барокко.

Але повернемося до нашоï безпосередньоï теми. Серед краïн
православно-словянського кола барокко найранiше виникло на Украïнi
i в Бiлорусiï, якi входили тодi до складу' Речi Посполитоï i
тiснiше стикалися з європейською, зокрема польською, барокковою
культурою, зазнаючи ïï впливу з кiнця XVI ст. Цей процес був
досить широкий i протiкав у рiзних формах, як .мирних, так i
конфлiктних. До перших слiд вiднести запозичення нових жанрiв i форм,,
насамперед поетичних, новоï образностi й стилiстичних засобiв, яке
розгорнулося в укра-

⁹ Славянское барокко. Историко-культурные проблемы эпохи. М.,
1979.-С. 40.

¹⁰ Див.: Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. М., 1978. С 454

461.

4*i'нськiй лiтературi кiнця XVI початку XVII ст., сприяючи ïï
збагаченню. До других тi стосунки, в яких перебувала украïнська
полемiчна лiтература з однотипною польською i новолатинською
лiтературою, яка служила знаряддям католицькоï експансiï на
православно-словянському сходi: борючись проти неï, украïнськi
письменники-поле- мiсти водночас запозичували ïï полемiчнi й
сатиричнi засоби, художньо-стильовi прийоми, щоб негайно повернути
ïх проти свого противщща.

В Iсторiï сербскоïлкгератури доби барокко югославський вчений
М. Павич п початок датує 1648 р.: Вона була створена iКi548 рот.
коли в Трговиштi були написанi першi силабiчнi вiршi сербськоï
барокковоï поезiï ^п. Якщо появу силабiчних вiршiв
брати за свiдчення виникнення барокко в схiдно- й пiвденнословянських
лiтературах, то тодi його початок в украïнськiй лiтературi
доведеться вiднести до останнiх десятилiть XVI ст. Як вiдомо, у 1581 р.
зявляються першi зразки украïнськоï писемноï поезiï
два твори Герасима Смотрицького, вмiщенi в Острозькiй бiблiï, i
Хронологiя Андрiя Римшi. Важливо зазначити, що вже в них досить вiдчутнi
впливи бароккового стилю, та й починалася вона з тих жанрових рiзновидiв
геральдичнi й загалом емблематичнi вiршi, панегiрики, вiршi на теми iз
євангелiя i житiй святих, духовнi гiмни тощо, якi належать до
характерних, широко представлених в польськiй i європейськiй
поезiï барокко. На тiсний звязок ранньоï украïнськоï
книжноï поезiï з польською i європейською поезiєю
барокко вказував В. М. Перетц, наголошуючи при тому, що ïï
формування неможливо пояснити без врахування звязкiв з
захiдноєвропейськими лiтературами й культурою епохи, зi смаками
гуманiстичних лiтературних кiл i представникiв єзуïтсько-
католицькоï реакцiï, яка прагнула скористатися всiма можливими
засобами, щоб привернути до себе рiзнi верстви Польськоï держави
того часу¹². Все це були тенденцiï лiтературного
процесу, якi свiдчили про iнтенсивне формування барокко в
украïнськiй лiтературi, що з заснуванням Києво-
Могилянськоï колегiï (1632) склалося в художню систему.

Водночас вiдбувається проникнення бароккового стилю в
украïнську полемiчну лiтературу кiнця XVIпочатку

XVII ст. На той час цей стиль досягнув значного поширен

¹¹ ПавиЬ М. Историка српске книжевности барокног доба XVII и
XVIII век. Београд, 1970,С. 27.

I Перети, В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской
литературы XVIXVIII веков. М.; Л., 1962. С. 137.

52ня в клерикальнiй католицькiй лiтературi, найвидатнiшим представником
якоï в Речi Посполитiй був Петро Скарга. Г.учяг.нi каряктррддуиугк
його њк най-

значнiшого майстра ораторсько-проповiдшщькоiiрози раннього баракко Д. В
такому ж планi розглядавиЗi*о-*i ЕГШ. Перетц, зазначаючи, що стиль
Скарги цiлком вiдповiдав стилю барокко, який запанував тодi в
образотворчому мистецтвi ¹⁴. Безперечно, творчiсть Скарги,
фанатичного католика й обдарованого письменника, належала тодi до
найактивнiших факторiв громадсько-лiтературного життя всiєï
Речi Посполитоï, в специфiчнiй формi, про яку вже йшлося вище, мала
вона вплив також на тогочаснi украïнську й бiлоруську лiтератури.
Тому необхiдно тут хоча б у загальних рисах визначити ïï
барокковий характер, не забуваючи, що^Скарга один iз зачинателiв
клерикального, єзуïтського барокко в польськiй лiтературi^

Свою дiяльнiсть Петро Скарга (15361612) починав у золотий перiод
польського Вiдродження, проте його творчiсть з самого початку мала
антиренесансний характер i спрямованiсть. Так, вiдомi в iсторiï,
польськоï лiтератури Житiя святих (1579) спрямованi проти
ренесансного антропоцентризму та iндивiдуалiзму ренесансноï
особистостi, в них Скарга виявляє середньовiчний погляд на життя i
людину, прагне поновити святiсть як вищий етичний iдеал i загальний
взiрець поведiнки. Загальновiдома та запекла боротьба, яку вiв Скарга
проти протестантiв

i православних в Речi Посполитiй, його активна участь у пiдготовцi й
здiйсненнi Брестськоï унiï. Свiтогляд Скарги протилежний
ренесансному, але вiн близький, досить характерний для певних течiй
бароккск^Якщо для гуманiстiв Вiдродження i рвiт це цiлiснiсть, центром i
мiрою якоï є людина, отже, цiлiснiсть, що пiддається
рацiональному вимiру i аналiзу, то для Скарги свiт це поєднання
явищ природних i надприродних, арена дiянь людських i провiденцiальних,^
якi не пiддаються рацiональному розумiнню i витлумаченню. Та найбiльш
характерна для цього свiту всеохоплююча i всепроникаюча присутнiсть
бога, сили надприродноï i всемогутньоï, котра зрештою
визначає всi прояви особистостi, обмежує свободу
ïï дiй i рiшень.';

Такий свiтогляд Скарги вимагав стилю, який рiшуче пориває з
ренесансним рацiоналiзмом, логiчною злагодженiстю будови твору i яснiстю
викладу. Як письменник бароккового типу, Скарга вдається до
сильних засобiв

¹³ Нетаэ С. Вагок. Б. 141.

¹⁴ Перетц В. Я., Исследования и материалы… С.
180.дiï на свiдомiсть i почуття читачiв, до рiзких протиставлень i
антитез, до пророцтв i заклинань, до алегорiй i символiв, до грубих
натуралiстичних образiв тощо. Але найвживанiший стилiстичний засiб
Скарги парафрази Старого завiту й своєрiднi вiзiï-параболи,
вiдчуження сучасноï дiйсностi за допомогою бiблiйних образiв та
ситуацiй, завдяки чому досягалась особлива гострота i наочнiсть у
вираженнi свого розумiння сучасних проблем та ïх
iнтерпретацiï. Загалом же стильова домiнанта Скарги йде вiд
бiблiï, ïï експресивно-емоцiйного ладу, а також вiд
патристики, яка бiблiйний стиль поєднувала з риторичною
традицiєю пiзньоï античностi. Все це, до речi, в цiлому
характерно для європейського клерикального барокко, i не тiльки
католицького ¹⁵.

Украïнськi i бiлоруськi письменники-полемiсти в своïй боротьбi
проти П. Скарги, що був ïх найбiльш значним iдеологiчним
противником, засвоювали його полемiчнi й стилiстичнi засоби, як, до
речi, й iнших письменникiв- єзуïтiв, котрi в своïх цiлях
використовували багатий художнiй арсенал тогочасноï
європейськоï лiтератури. Так почалося проникнення впливiв
європейського барокко в тогочасну украïнську полемiчну
лiтературу. Його елементи вiдчутнi уже в Апокрисисi Христофора Фiлалета,
який був вiдповiддю на Брестський собор Скарги. Тут автор- протестант
часто вдається до риторичних питань i звернень, до анафоричних
конструкцiй, до метонiмiй i алегоричного вираження думки. Рiзко
вiдповiдаючи Скарзi, борючись проти його iдей, Христофор Фiлалет
водночас засвоює деякi засоби й прийоми його лiтературноï
майстерностi. Слiд згадати й Мелетiя Смотрицького, який ознайомився з
польським i з нiмецьким раннiм барокко пiд час свого навчання в
унiверситетах Нiмеччини. На наш погляд, впливи барокковоï поетики й
стилю вiдчутно проявляються зокрема в його знаменитому Треносi.
Створений ним тут образ Матерi православноï церкви, поставлений в
центрi рацiонально продуманоï системи образiв-символiв, пiдноситься
на висоту тiєï символiчноï Метафори, яку теоретики
барокко вважали вершиною мистецтва. Разом з тим вся система релiгiйно-
полiтичноï символiки Треносу спирається на фольклорну основу,
що дозволяє вбачатц в ньому твiр, де зявляється харак терна
тенденцiя украïнського барокко, синтезацiя фольк > лорних
елементiв.

¹⁸ Dyck I. Ticht-Kun^t. Deutsche Barosk-Poetik und
rhetorische Tradi tum.Bad Homburg, 1966. S. 136144.Елементи бароккового
стилю мають мiсце i у Iвана Вишенського, котрий хоч i заперечував
риторику i дiалектику як латинськi хитрощi, протиставляючи ïм
руську простоту, сам був i ритором високого гатунку, i дiалектиком в
специфiчному тогочасному розумiннi. Деякi сучаснi дослiдники, зокрема Е.
Андьял i О. А. Морозов, характеризують Вишенського як справжнього
представника ранньоï барокковоï прози¹⁶. Але,
вiдзначаючи риси бароккового стилю у творах Вишенського, необхiдно
пiдкреслити, що вони не були наслiдком польських i європейських
впливiв, що у них iнше, мiсцеве походження. Вони повязанi з дуже
важливою i ще зовсiм не вивченою проблемою нацiональних витокiв
украïнського i загалом схiднословянського барокко.

Спробуємо окреслити в загальному планi й пунктирно намiтити
можливi шляхи розвязання даноï проблеми. На нашу думку, необхiдно
передусiм чiтко розрiзняти двi ïï сторони, рiзнi за змiстом i
характером, що, в свою чергу, вимагає рiзного пiдходу до них i
рiзних шляхiв дослiдження. Це, по-перше, давньоруськi витоки
украïнського (так само як росiйського i бiлоруського) барокко,
тобто витоки книжного походження, що йдуть через вiзантiйське
посередництво вiд спiльних глибинних джерел європейського красного
письменства, вiд риторичноï традицiï пiзньоан- тичноï
лiтератури, яка, до речi, є також одним iз важливих стильових
джерел захiдноєвропейського лiтературного барокко. По-друге, це
фольклорнi витоки украïнського барокко, на якi, щоправда, лише в
загальнiй формi, вже вказували радянськi дослiдники, зокрема В, М.
Перетц,

I. П. рьомiн, О. А. Морозов. Слiд зазначити, що в даному вiдношеннi
украïнське лiтературне барокко не вiдрiзняється вiд
барокко в iнших європейських лiтературах, особливо
слов'янських, де досить активно протiкала взаємодiя з
народнопоетичною творчiстю, не обмежуючись сферою низового барокко, а
охоплюючи й iншi художньо-стильовi рiвнi барокковоï лiтератури.

Як зазначив I. В. Iваньо у статтi, якою вiдкривається цей збiрник,
украïнське лiтературне барокко знайшло сприятливий грунт у
формально спорiдненому давньоруському риторичному стилi. Думка про
спорiдненiсть стилю барокко з давньоруським риторичним стилем цiлком
слушна, потребує уточнення хiба що твердження про те, що названий
стиль послужив для украïнського лiтератур-

^Iв Anqial A. Barok polski mifdzy Madritem i Moskwg (Kilka
uwag

i propozysij)//Literature, komparatystyka, folklor. Warszawa. 1968

J. 49.

55ного барокко лише певного опорою в його розвитку. Насправдi ж це була
та багатовiкова лiтературна традицiя, яка актуалiзувалась в кiнцi
XVIXVII ст., i з неï, пiд дiєю нових iсторичних умов, нових
потреб i завдань, а також iмпульсiв, що йшли ззовнi, теж формувалося
лiтературне барокко на Украïнi, в Росiï та в iнших
краïнах православно-словянського кола. Набагато ближчi до iстини
сучаснi югославськi дослiдники, якi у формуваннi й розвитку
сербськоï барокковоï лiтератури вбачають двi лiнiï, двi
школи: мiсцеву, що спиралася на середньовiчну сербську лiтературу, котра
зазнавала впливу вiзантiйського маньєризму, i породжену впливами
розвиненого європейського барокко, якi приходили в Сербiю рiзними
шляхами iз Iталiï, з Нiмеччини, з Польщi i т. д.¹⁷
Безперечно, на Украïнi iснувала аналогiчна вихiдна ситуацiя
розвитку лiтературного барокко, але виникла вона приблизно на
пiвстолiття ранiше, чим i зумовлена бiльш рання поява украïнського
барокко.

До речi, сучаснi зарубiжнi вченi вважають ледве не аксiомою, що
середньовiчна лiтературно-риторична традицiя, котра йшла вiд
пiзньоантичного письменства й патристики, вiдiграла активну роль у
формуваннi й розвитку рiзних нацiональних варiантiв європейського
барокко. Особливо ж значною була ïï роль в схiдно- й
пiвденнословянських лiтературах, якi не знали стадiï розвиненого
Вiдродження.

Як вiдомо, риторика заполонила пiзню античну лiтературу i перетворилася
в невiддiльний, надзвичайно вагомий компонент ïï
художньоï системи. На лiричну поезiю принципи риторики поширив
Овiдiй, на драматургiю Сенека, на епос Лукан, в кiнцi I ст. н. е.
зявився IпзШиïiо огак>гiа Квiнтiлiана трактат про виховання, в
якому красномовство виступає вiнцем усiх наук i мистецтв, головним
знаряддям формування духовного свiту особистостi. Пiзня античнiсть
вбачала в риторицi органiзуючу основу всiєï системи освiти i
виховання, своєрiдну вiсь духовного життя людини. В лiтературi
вiдбувається стирання граней мiж поетикою i риторикою, остання
стає, зi своïми законами й правилами, керiвництвом у творчiй
практицi поетiв

i драматургiв, прозаïкiв i iсторикiв, Принцип оздоблення мови,
використання риторичних засобiв i фiгур з метою посилення дiï на
аудиторiю проймає рiзнi роди й жанри пiзньоантичноï
лiтератури. Складається особливий стиль,

¹⁷ Див.: ПавиН М. Ие тори i а српске кннжевности барокиог
доба

XVII и XVIII век; МедаковиН Д Путеви српскога барона. Београд, 1971.

86який багато в чому виявляється близьким i спiвзвучним
лiтературi, що формувалася пiсля кризи Вiдродження. У звязку з цим слiд
нагадати, що перехiд вiд Вiдродження до барокко включав i такий процес,
як змiщення центру iнтересу з класичноï античностi на пiзню,
еллiнiстичну.

Ця лiтературно-риторична традицiя пiзньоï античностi була сприйнята
патристикою, яка ïï асимiлювала, пристосувала до потреб
християнськоï церкви й тим самим ввела в середньовiчну культуру 3
лiтературу. Ранiше, ще на рубежi III ст. н. е., цей процес розпочався в
грецьких областях пiзньоантичного культурного регiону (Климентiй
Александрiйський), через пiвтора столiття розгорнувся вiн

i в латинськiй патристицi, де його основоположником виступив ронiм,
якого небезпiдставно називають одним iз зачинателiв захiдного
середньовiччя в культурно- iсторичному планi. Риторична традицiя
проймає' всю вiзантiйську лiтературу, яка вiдiграла таку визначну
роль у формуваннi й розвитку пiвденно- й схiднослов'янських лiтератур.
[Радянський вiзантолог Л. А. Фрейберг зазначає: Антична риторична
технiка, як правило, виступала супутником будь-яких лiтературних занять,
i в звязку з цими практичними потребами рiзнi iнтелектуальнi рiвнi й
рiзна особиста обдарованiсть вiзантiйських авторiв обумовлювала
ïхню прихильнiсть до рiзних авторитетiв античноï
риторики]¹⁸. Одним з найвидатнiшнх представникiв цього лiтературно-
риторичного стилю, що вкорiнився у Вiзантiï, був Iоанн Хрисостомос
(Златоуст), який по

XVII ст. включно залишався високоавторитетним лiтературним взiрцем i
наставником в краïнах греко-слов'янсь- коï культурноï
спiльностi, в тому числi й для украïнських пнсьменникiв-полемiстiв
кiнця XVIпочатку XVII ст. До

XVIII ст. дбайливо пiдтримувалася ця давня лiтературна традицiя на
Афонi.

Про формальну ïï спорiдненiсть iз стилем барокко свiдчить
цiкавий епiзод лiтературних контактiв Дубровнi- ка з Афоном у XVII ст.
Як зазначалося, в Дубровнiку ще на початку XVII ст. утвердилося барокко,
що зазнало значного iталiйського впливу. Спонукуванi практичними
потребами, жителi Дубровнiка звернулися до книжникiв Афона з посланням в
стилi марiнiзму, однiєï з характерних течiй
захiдноєвропейського барокко. Зiткнувшись з необхiднiстю
вiдповiсти в подiбному стильовому ключi, книжники Афону вдалися до
згадуваноï лiтературно-риторичноï традицiï, здавна
ïм вiдомоï, i досягли в своєму

Антнчность и Византия. М., 1975. С. 36.посланнi-вiдповiдi разючоï
стильовоï вiдповiдностi^,в. Цей факт проливає
яскраве свiтло на проблему генези лiтературного барокко в краïнах
греко-словянськоï культурноï спiльностi, зокрема
пiдтверджує важливу роль в його формуваннi давньоï лiтературно-
риторичноï традицiï, спiльноï для всього регiону.

I У звязку з цим слiд нагадати, що на Афонi протiкала вся лiтературна
дiяльнiсть Iвана Вншснського, i названа традицiя, в ïï
патрпетнчнiii трансформацiï, справила, безперечно, значний вплив на
його творчiсть. У працi Украïнський i бiлоруський гуманiзм I. М.
Голенищев-Кутузов вiдзначав: Саме з патристики беруть початок викриття
Вiшiенського. Златоуст був його провiдником; у Златоуста вiн навчився
викривати гордих царедворцiв, чванливу знать, придворних дженджикiв i
навiть самого свiтського владику⁰. Треба тут сказати, що
творчiсть Iоаниа Златоуста. ранньовiзантiйського письменника й
проповiдника, була явищем унiкальним за своïм високим викривальним
пафосом i безкомпромiснiстю в осудженнi неправедного життя й суспiльних
несправедливостей. За характеристикою С. С. Аверинцева, до iдеï
священноï держави як образу царства божого на землi Iоанн ставився
холодно; не посягаючи на самнй принцип iснування суспiльного ладу, вiн
без прикрас говорив про розбещенiсть багатих i про безправнiсть бiдних,
про неправду судiв, про свавiлля збирачiв податкiв²¹.
Впадає у вiчi, що Златоуст був Слизький Iвану Вншенському 3 такими
рисами, як прохолодне ставлення до теологiчноï догматики й
загострений iнтерес до конкретики суспiльного життя i його насущних
‘проблем.

Стиль Iвана Вншенського також значною мiрою складався пiд впливом
характеризованоï лiтературно-риторич- I ноï традицiï, яка
не згасала на Афонi. традицiï, одним з найавторитетнiших
представникiв якоï був все той же Iоанн Златоуст. Дослiдники
творчостi Вншенського, зокрема I. П. рьомiн, вказували на наявнiсть в
його стилi двох систем викладу, якi зовнi виключають одна одну, але
внутрiшньо мiж собою повязанi ^и. Перша з них, безсумнiвно,
йде вiд названоï традицiï: вона позначена висо- I

** ПавиЬ М. яЗЩ ерпеке кннжевностн барокног доба XVII I

XVIII век,С. 9091.

Голенищев-Китузов И. Н. Славянские литературы. Статьи и не- I
следования. М., 1973. С. 194.

¹¹ Дверонцев С. С. Поэтика ранневизантийскоА литературы. М.,
I 1977. С. 303.

Еремин И. П Иван ВишенскиА и его общественно-литературная I деятельность
//Иван Вншенский. Сочинения М.; Л.1955 С. 266.1

Цкою патетикою, постiйними зверненнями до риторичних прийомiв,
варiацiйним розвитком тiєï чи iншоï теми, анафоричними
конструкцiями тощо. Друга стилiстична система виявляє певну
близькiсть не лише до украïнськоï народноï мови, а й до
народного художнього мислення, зокрема викривально-сатиричного й комедiйно-
пародiйного. До речi, цей стильовий прошарок творiв Вишенського досить
широко розкритий у книзi Л. . Махновця, але слiд сказати, що
ïï автор не уникнув однобiчностi, не надавши належного
значення першiй системi в стилi видатного украïнського нисьменника-
полемiста ²³.

Однак, визначаючи наявнiсть бароккових рис рiзного походження в творах
Iвана Вишенського, Мелетiя Смот- рицького та iнших украïнських
письменникiв, ми разом з тим далекi вiд того, щоб зараховувати ïх
до лiтератури барокко. Творчiсть названих авторiв явище складноï
iдейно-художньоï структури, де поєднуються i традицiï
середньовiчноï лiтератури в ïï схiдноєвропейському
варiантi, i ренесанснi та реформацiйнi елементи, i прояви та
тенденцiï бароккового стилю, який у той перiод iнтенсивно
формувався. Зрозумiло, що тут вони нас цiкавлять лише в планi генези та
формування украïнського лiтературного барокко.

Як слушно пiдкреслив О. А. Морозов, словянське ба- рбiïкб повязане
з iсторiєю всього європейського барокко як частина
загальноєвропейського процесу. Його не можна розглядати
iзольовано, але разом з тим при його вивченнi не слiд виходити лише з
тих загальних рис i прикмет, якi служать для характеристики
захiдноєвропейських варiантiв цього стилю^а4. Це в
повнiй мiрi стосується й украïнського барокко, якому
притаманна яскраво вираже- . на своєрiднiсть, оскiльки воно, як i
загалом барокко ? словянського сходу, виникло на iншому культурно-iсто-
ричному грунтi, iнтегрувало iншi культурнi й художнi традицiï. Як
на одну з характерних рис украïнського барокко, дослiдники вказують
на його звязки з народним мистецтвом, його взаємодiю з фольклором,
що 3 послужило одним з джерел його своєрiдностi.

Барокко в рiзних його течiях i рiзновидах властива настiльки виразна
орiєнтацiя на масову аудиторiю; що на цiй пiдставi Ю. М. Лотман
навiть побачив у ньому своєрiдну масову культуру XVII ст.. Це,
безумовно, явна

^й Махновець Л. , Сатира i гумор украïнсько? прози XVI

XVIII ст.- К.. 1964.

Ц Морозов А. И. Основные задачи изучения славянского барокко// Советское
славяноведение. 1971. 4. С. 56.модернiзацiя явища, але не викликає
сумнiву той факт що барокко охопило також тогочасну народну культуру й
вступило у взаємодiю з нею. Майже в усiх краïнах вропи
виникло низове або народне барокко, представлене в лiтературах значною
кiлькiстю жанрових рiзновидiв. Багатогранного розвитку досягло воно в
словянських краïнах. Так, в польськiй лiтературi низове барокко,
переважно плебейсько-мiщанське за своïм соцiальним характером,
виникло водночас з високим i .середнiм вже на рубежi XVII ст., i
проявилося досить вагомо, насамперед в жанрах пародiйно-гумористичних,
сатиричних тощо. Специфiчним вiдгалуженням польського низового барокко
була совiзжальна лiтература, яку Ч. Гернас визначає як лiтературу
передiнтелiгентiв, що вiдiгравала значну роль у розвитку мiщанськоï
самосвiдомостi того часу²⁵. Значного розмаху взаємодiя
барокко з народнопоетичною творчiстю набула в хорватськiй i сербськiй
лiтературах, де ця взаємодiя охопила й високi жанри, зокрема
епiчну поезiю i трагедiйну драматургiю. Характерне явище в цьому планi
епiчна поема I. Гундулiча Осман, котра являє собою оригiнальний
синтез європейськоï ренесансно-барокковоï
романiчноï поеми й народноï епiчноï поезiï сербiв i
хорватiв. Однiєю з iстотних рис чеського лiтературного барокко теж
є особлива, високоактивна роль народноï i напiвнародноï
творчостi в його розвитку²⁶.

Аналогiчнi явища спостерiгаються i в тогочаснiй украïнськiй
лiтературi, для якоï теж характерна поступова демократизацiя
барокко, активна його взаємодiя з фольклором. На цьому грунтi
виникають такi своєрiднi прояви украïнського народного
барокко, як вертепна драма, жартiвливо-пародiйнi рiздвянi й великоднi
вiршiiбур- лескнi твори, традицiï яких знайшли розвиток в Енеiдi
Котляревського. Проте на Украïнi взаємодiя барокко з
фольклором теж не обмежувалася низькими, комедiйно- пародiйними жанрами
фольклорнi впливи проникають i в середнiй та високий стильовi рiвнi
лiтератури барокко. В свою чергу народна творчiсть зазнає впливу
середнього та високого барокко. Найяскравiше пiдтвердження цьому
поетичнi твори Г. Сковороди, якi стають набутком народноï
поезiï.

^я Hernas C. Barok. S. 88.

²⁶ Див.: Hrabak I. О ceskn literrnim baroku v kontextu
slvanskem a europskem//Ceskoslovenske pfednaSky pro VI mezinrodni siezd
sla- vistu. Praha, 1968. S. 245252

60‘ Важливу роль у розвитку украïнського лiтературного
барокко вiдiграла Києво-Могилянська академiя (колегiя),
ïï заснування (1632 р.) знаменувало насамперед завершення
тривалого й досить болючого перелому в ставленнi до латинськоï
вченостi, який вiдбувався на Украïнi та в Бiлорусiï наприкiнцi
XVI i в першiй третинi XVII ст. На вiдмiну вiд шкiл попереднього
перiоду, словено-грець- ких за своïм характером та структурою,
названа академiя була латинським навчальним закладом,
орiєнтувалась на тогочаснi польськi й захiднi унiверситети,
викладання велося в нiй латинською мовою. Однак цей факт не суперечить
тому, що постала вона на хвилi нацiонально-культурного руху першоï
половини XVII ст., який був вiдповiддю украïнського народу на
посилення шляхетсько-католицькоï експансiï, i досить швидко
активно включилася в боротьбу за збереження нацiональноï культури й
самоï народностi. Оцiнюючи дiяльнiсть Петра Могили, Франко писав,
що вiн внiс небувале пожвавлення в церковне i розумове життя всього
народу, а головна справа його життя це заснування Києво-
Могилянськоï колегiï, яка мала стати захистом
православноï церкви i пiвденнорусь- коï народностi,
користуючись тiєю зброєю, якою на них нападали вороги,
наукою i освiтою ²⁷. Принципово важливим було те, що Петро
Могила та його послiдовники не зводили свого завдання до
догматичноï оборони православ'я, навпаки, вони пiшли шляхом
освоєння європейськоï освiти й культури, усвiдомлюючи,
що лише так можна вiдстояти нацiональне й культурне майбутнє свого
народу. Цiлком слушно сучасний австрiйський славiст И. Матль
зазначає, що дiячi Києво-Могилянськоï академiï
прагнули освоïти здобутки захiдноєвропейськоï освiти й
культури, освоïти гуманiзм i Вiдродження, Реформацiю i
контрреформацiю, але вони поєднували освоєння цих здобуткiв
з полемiкою проти них, яку вели з завзятiстю, характерною для сили, що
йде з глибин народностi²⁸.

Iншими словами, Петро Могила та його послiдовники прагнули до
синтезування набуткiв європейськоï освiти й культури на
основi православно-руськоï культурноï традицiï, i вже
одне це надає створенiй академiï бароккового характеру.
Важливе значення має питання, до якого типу культурних дiячiв
належали вченi й письменники, дiяльнiсть яких в тiй чи iншiй мiрi
повязана з академiєю.

Франко И. Я. Южнорусская литература // Энциклопедический словарь // Под
ред. И. Е. Андриевского. Издатели Ф. А. Брокгауз и И, А. Эфрон, 1904. Т.
81. С. 302.

Ц Matl J. Europa und die Slaven. Wiesbaden, 1964. S. 164.

61

Бiльшiсть вчених дожовтневого перiоду без особливих вагань вiдносили
ïх до схоластiв середньовiчного складу, далеких вiд
європейського культурного поступу того часу. Здiйсненi за останнi
десятилiття дослiдження доводять, що цей погляд надто спрощений i
однобiчний, але не можна згодитися i з тими вченими, якi схильнi вважати
дiячiв Києво-Могилянськоï академiï раннiми
представниками просвiтительського напряму²⁹. На нашу думку,
iстина на боцi тих вчених, якi вважають, що (за своïм духовним
складом i ставленням до життя, за змiстом i характером дiяльностi
києвомогилянцi були представниками барокко, котрi середньовiчнi
культурно-релiгiйнi традицiï поєднували з iндивiдуалiзмом та
класично-гуманiстичними принципами, тобто з духовними й культурними
набутками Вiдродження³⁰. I справдi, при всiх яскраво
виражених нацiональних i ширше православно-словянських вiдмiнностях, в
сутностi своïй це був тип барокково- го культурного дiяча, тип,
характерний для всiєï тогочасноï вропи.

Завдяки новим орiєнтацiям, вже не на греко-словян- ський свiт, а
на латинську вропу, Києво-Могилянська академiя активiзувала
культурнi й лiтературнi звязки Украïни з європейськими
краïнами, розширила ïх форми й географiчний дiапазон до
далекоï Iспанiï включно³¹, ïï дiяльнiсть,
як неодноразово зазначалося в дожовтневiй i сучаснiй науцi,
характеризується прагненням надолужити втрачене, тяжiнням до
проявiв думки й лiтератури Заходу, а також гарячковим, часто хаотичним
ïх засвоєнням, iнодi шляхом перетлумачень i переробок.
Вiдомо, що увагу києво-могилянцiв часто привертали далеко не новi
й не кращi досягнення європейськоï науки, фiлософiï,
лiтератури; поряд з дiйсними цiнностями вони переносили на вiтчизняний
грунт немало й мотлоху середньовiчно- схоластичноï вченостi. Разом
з тим, в стiнах академiï вiдбувалося також освоєння
справжньоï освiти й справжньоï культури. Власне, вiдбувалося
передусiм освоєння європейськоï барокковоï
культури, котра включала в себе як ренесанснi, антично-класицистичнi,
так i середньовiчнi елементи.

²⁹ Див.: Winter Е. Friihaufklarung. Berlin, 1966. S. 321330.

³⁰ Чи не першим цю точку зору сформулював угорський дослiдник
Е. Андьял. Див.: Angyal A. Die siavische Barockwelt. Leipzig, 1961 S.
222223.

31 Див.: Алексеев М. П. Очерки нспано-русских литературных
отношений.— Л; 1964,С. 2331.

62Зважаючи на значну культурно-освiтню активнiсть, Кие- во-Могилянська
академiя через певний час посiла провiднi позицiï в культурному й
лiтературному життi Украïни i мала значний вплив на лiтературу
украïнського й усього схiднословянського барокко. В краïнах
Схiдноï вропи, зазначав I. П. рьомiн, барокко ствердилося в тому
його варiантi, який культивувався переважно в духовнiй школi пiд пером
шкiльних теоретикiв лiтератури, шкiльних поетiв i
драматургiв³². Але треба тут уточнити, що вплив Києво-
Могилянськоï академiï i похiдних вiд неï навчальних
закладiв далеко не в однаковiй мiрi поширювався на рiзнi течiï i
види украïнського i всього схiднословянського барокко.

Важливо передусiм вказати на визначну роль академiï в тiй
поступовiй перебудовi всiєï структури украïнськоï
та iнших схiднословянських лiтератур, системи ïх жанрiв i стилiв,
яка вiдбувалася в XVIIXVIII ст. Ця перебудова означала перехiд вiд
середньовiчноï до новочасноï ста_; дiï розвитку
лiтератур. Важлива роль у цьому процесi належала курсам поетики й
риторики, якi читалися в названих навчальних закладах. Не будемо тут
зупинятися на киïвських поетиках XVIIпершоï половини XVIII ст.
та ïхньому значеннi у згадуванiй перебудовi схiднословянських
лiтератур, оскiльки ця проблема висвiтлювалась у нашiй статтi,
опублiкованiй в одному з попереднiх збiрникiв по давнiй украïнськiй
лiтературi³³. Але тут необхiдно нагадати коротко основнi
ïï висновки, якi полягають ось у чому. Зiставлення тогочасних
украïнських i росiйських поетик iз захiдними, передусiм
iталiйськими, поетиками Вiдродження показують, що вони своє
походження ведуть не вiд середньовiчних латинських керiвництв, як
вважали вченi дожовтневого часу, а вiд поетик iталiйських та iнших
захiдних гуманiстiв XVI ст., i багато з того, що нашим попередникам
здавалося середньовiчною схоластикою, насправдi було проявом (нерiдко
спрощеним) загальних рис i принципiв методологiï лiтературно-
теоретичного мислення доби Вiдродження. Принципово важливе значення цих
поетик, при всiх моментах схоластичностi, ïм властивих, полягало у
тому, що вони знайомили схiднословянський свiт з типами й моделями лiтера-

³² IV Международный съезд славистов. Сборник ответов на вопро
сы по литературоведению. М., 1958. С. 84.

³³ Детальнiше див.: Наливайко Д. С. Киïвськi поетики
XVII пс чатку XVIII ст. в контекстi європейського лiтературного
процесу //Лi тературна спадщина Киïвськоï Русi i
украïнська лiтература XVI-

XVIII ст.-К., 1982.турмо теоретичного м полон и я, що .клалися н вропi
XV XV11 сi,, а НОВОЮ СИСТемОЮ жфiрiв i стилiв, кл ;i о 11 цноти чiiiiх i
б$роккошiх.

Особлино слiд пiдкресли пi, ЩО и поетиках i риториках пропагувала^ сщ
iська с не гема лiтературно художньоï тiиiрмостi, що и оснонному
складала ся IЗ жанрiв, пптпорс- НИХ .ШТИЧНIСТЮ I цопоилспих
Вiдродженням. У Псiх цих жанромнх структурах i центрi уваги знаходитеся
людина, ïï дiï i пч и и к ïï, ïï
заняття й пережинання; це позмiнно вiдзначали ïï ангори
киïвських поетик, окреслюючи предмет поезiï*. Таким чином,
можна сказати, що поетики ЗДIЙеиЮВМИ на слов'янському сходi такi
ромосапснi функ- } цiï, як секуляризацiя i гуманiзацiя лiтератури.
Однак твори, якi комнонуна.чiiои за настановами цих поетик, ма- лн не
рснесаисппiï, а швидше шкiльно-класицистичний характер, здебiльшого
зi значними ïï нерiдко провалюючи- ми проявами бароккоиого
стилю.

Н основi своïй цi поетики були класицистичними (в широкому значеннi
слона), так само як захiдноєвропейськi ïï польськi
поетики доби Вiдродження. Зумовлено I це тим, що протягом багатьох
столiть, особливо з XV ст. i до останньоï третини XVIII ст.,
класицизм був у вропi ! єдиною розробленою естети ко-художньою
системою, викладеною у виглядi стрункоï доктрини. Щоб не казали,-
……………………

слушно зауважує французький вчений Ф. Монго, але не iснує нi
теорiï рококо, нi теорiï барокко у виглядi чiтко
вираженоï поетики. Ьудь-яка теорiя мистецтва обовязково була
пов'язана зi своєрiдним класицизмом, що ...

Страницы

• #
• 1
• 2