ЛЕКСИКА КОНФЕСIЙНОГО СТИЛЮ (Iрина ПАВЛОВА, аспiрантка Нацiонального педагогiчного унiверситету iм. М Драгоманова)

Одним iз досягнень науки про мову є визначення структурно -фу
нкцiона л ьних стилiв i дослiдження основ застосування ïх у мовнiй
дiяльностi суспiльства. Однак дотепер лiнгвiстика не має единого й
загальноприйня того поняття стилю, що, у свою чергу, стало однiєю
з важливих причин iснування цiлого ряду класифiкацiй з неоднаковою
кiлькiстю самих функцiональних стилiв та ïх рiзновидiв. За
традицiйною класифiкацiєю видiляється п'ять стилiв офiцiйно-
дiловий, науковий, публiцис тичний, художнiй та розмовний. Проте
полiтичнi й духовно-культурнi процеси останнього десятирiччя в Ук
раïнi стали поштовхом до виокремлення в сучаснiй лiнгвостилiстицi
ще одного функцiонального рiзновиду мови — конфесiйного. У
пропонованому дослiдженнi йдеться не про ство рення останнього, а про
його вiдродження, оскiльки ви формовується конфесiйний стиль у
царинi прадавнiх, дохристиянських, вiрувань украïнцiв.
Пiдтвердженням цього є iснування цiлого пласта релiгiйних номен.iв
(термiнiв), серед яких вичленовуються назви богiв (Сва- рог, Дажбог,
Перун, Хоре, Велес (Волос), Стрибог, Мо- коша, Лада, Доля та iн.);
божкiв (водяник, болотяних, очеретник, криничник, лiсовик ( полiсун),
гайовик, пальо вик, русалка, мавка; Бiда, Лихо, Блуд, Мара, Мана, М о
рок, Журба, Трясця (Пропасниця), Завiйна i тiн.); номi нацiй пов'язанi з
богослужбою (iдол, жертовник (капи це, требище), бог, святилище (храм,
кумирня), жертва (треба), молитва, священик (батю ш ка) та iн.); назви
ста родавнiх народних свят та ïх складових (Коляда, Рiздво,
колядка, щедрiвка, гадання, Стрiтення, Масниця, Велик день,
Русалiï, Купала (Купайла), Ярила, Уведення i т. iн.); лексика, що
стосується загальних понять давньоï вiри украïнцю
{благословення, душа, тiло, грiх та iн.). Практично неможливо визначити
час виникнення конфесiйного стилю та чiтко видiлити окремi його ета пи,
оскiльки про давнi слов'янськi вiрування маємо дуже неповнi й
неточнi вiдомостi. Досить умовно зародження первинних елементiв
сучасного функцiонального рiзно виду, що обслуговує сферу культу,
вiдносимо до так званоï iндоєвропейськоï доби —
найдавнiшого перiоду життя народiв сучасноï вропи, перiоду
вироблення мов, культур i вiрувань. Саме з ним пов'язують формування
поняття «бог*. В аналiзованому часовому вiдрiзку мовноï
iсторiï чгткiше видiляється загальнослов'янська доба, яка
глиб ше обстежена науково, хоч, однак, не дає вичерпних вщповiдей
на численнi питання. Сучаснi дослiдження переконливо доводять, що в
iсторн культури украïнцiв була Чорноморсько-Дунайська доба, яка
охоплювала приблизно IV-IX ст. З християнством, офiцiйне запровадження
якого тра дицiйно датується 988 роком, починається якiсно но
вий перiод у розвитку конфесiйного стилю. Проте це
* На сьогоднi питання про назву стилю, що обслуговує сферу релгi,
залишається дискусiйним. Пропонуються такi наймену- ания;
церковний, сакральний, богословський, церковно-релi- пинии,
релгiйний, стиль церковноï мови тощо. ЛЕКСИКА КОНФЕСIЙНОГО СТИЛЮ
зовсiм не означає, що до зазначеного часу вiн не мав
християнських впливiв 3 усiх територiй сучасноï Украï ни
найранiше проповiдь християнства мала мiсце на пiвднi, бо тиверцi й
уличi сусiдили з грецькими колонiя ми на пiвнiчному березi Чорного
моря. Через постiйнi торговельнi зносини християни-греки мали,
безумов но, i культурнi впливи. Отже, вiд них украïнськi племена
тиверцiв, уличiв i полян знайомилися з християнством, унаслiдок чого
в давнi вiрування почали проникати новi елементи. Крiм грекiв, iншими
посередниками в поши реннi новоï вiри серед названих племен були
германськi готи, якi зявилися на Днiстрi й Дунаï на початку III
ст Тому приблизно з цього часу можемо говорити про появу синкретизму
(двовiр'я), котрий спостерiгається й дотепер як у самих
вiруваннях украïнцiв, так i в релiгiй них назвах. На пiвночi
проповiдь Христовоï вiри поши рюється пiзнiше, нiж на
пiвднi, близькiм до Вiзантiï, але й там вона була джерелом
новоï релiгiï. Бiльш послiдовними християнськi впливи
стають у IX- X ст., про що свiдчать численнi науковi розвiдки. Так,
митрополит Iларiон (I.Огiєнко) зазначає, що iснували
руськi переклади Бiблiï ще до появи перекладiв Костян тина
(Кирила), адже в Києвi вже за 150 рокiв до офiцiй ного
прийняття християнства не могли не використо вувати мiсцеву розмовну
мову (койне) для релiпйних цiлей: «Безумовно, християни в
Києвi мали своï Бого служения — бодай у приватних
домах iз дуже давнього часу, але вже, певне, у першiй половинi IX
вiку. Думаю, що цi Богослужения правилися грецькою мовою i ïх
зовам не розумiли киïвськi християни. Тi священики, що жили в
Києвi, мали за обов'язок не тiльки правити Бо гослужения, але й
навчати новоï вiри. Отож, на мою думку, у Києвi християни
мусили мати не тiльки грець ке Богослужения, але й живу доповiдь
мiсцевою по- лянською мовою. <…> Я вважаю за цiлком
можливе, що в Києвi для потреб християнськоï громади
якийсь свя щеник, слов'янин або грек, що добре вмiв по-слов'-
янському, переклав потрiбнi йому для проповiдi уривки з вангелiï
та Псалтиря на мiсцеву киïвську мову. Вiрнi, що цiкавилися новою
вiрою, могли мати собi вiдписи з такого перекладу» [11; 8].
Християнство, яке прийшло в Русь-Украïну, являло собою
сформований культ i досить струнку й вiдлаго- джену систему
догматики, закрiпленi вiзантiйськими цер ковними канонами та
статутними положеннями. Од нак у мiру утвердження на украïнських
землях воно змiнювало своï змiст i форму, поступово втрачало ок
ремi вiзантiйськi риси/адаптуючись до особливостей ду ховного свiту
слов'ян, обростаючи елементами ïхньоï культури. Пiд впливом
християнства однi елементи язич ницьких вiрувань i обрядiв безслiдно
зникали, iншi - зливалися з християнським культом або iснували поряд
1 з новою релiгiєю, утворюючи двовiр'я, яке було не про сто
зовнiшнiм формальним поєднанням двох релiгiй, а ïх тiсним
переплетiнням, синтезом старого та нового. Двовiр'я перетворилося на
нацiональнi вiрування та звичаï. Власне украïнське
вкоренилося й зрослося з ха рактером украïнця настiльки мiцно,
що нове, грецьке, не змогло його заступити. Християнськi храми будува
ли на мiсцi капищ, iдолiв, язичницьких храмiв, христи янськi свята
почали призначати в час свят дохристиянсь ких, i це було причиною
легкого ïх сприймання (до 1 ” ш и н ке речi, з переходом
християнства на схiднослов'янський обрядовий календар утвердження
новоï релiгiï пере стало бути суто формальним); старi боги
ставали бiса ми й дияволами, а отже, залишалися вищими духовни ми
iстотами, яких людина боялася i яким корилася; ок ремi якостi
язичницьких богiв переносилися на христи янських святих, а те, що
ранiше було вiрою перетворю валося в забобони. Усi цi культурно-
релiгiйнi явища позначилися й на розвитку конфесiйного стилю. Ще з
давнiх вiрувань вiдомi термiни бог, господь, молитва, молитися, небо,
рай, пек ло, жертва, храм, свято, святий i т. iн. Дохристиянська
релiгiйна лексика наповнювалася новим християнським змiстом, а формою
залишалася незмiнною. Одиницi грець коï термiнологiï
приходили в нашу мову лише тодi, коли в стародавнiй вiрi
украïнцiв не було вiдповiдного понят тя: ангел, iкона, лiтургiя,
просфора, апостол i под. Сучасний стиль, що обслуговує сферу
релiгiï, пере жив багатовiкову iсторiю становлення. У його
розвитку видiляються два тривалi перiоди: дохристиянський (язи ч
ницький) i християнський. У першому перiодi найбiльш окресленою, як
було зазначено, є остання доба Чор номорсько-Дунайська, iншi ж,
попереднi, етапи чiтко виокремити не маємо змоги через брак
ґрунтовного наукового обстеження дохристиянських вiрувань у най
давнiший час. Другий, християнський, перiод є бiльш
дослiдженим, тому його, хоч i досить умовно, можна членувати на
окремi етапи: /. Конфесiйний стиль у дохристиянський перiод
витворення (вiд найдавнiших часiв до IX ст.).
II. Конфесiйний стиль християнського перiоду (з IX ст.). I Конф есiйний
стиль початкового етапу (IX X III ст.) (д авньокиïвська д о б
а).
2. Конф есiйний стиль X IV д о кiнця X V II ст. (доба
Реформацiï).
3. Конфесiйний стиль кiнця X V II перш оï половини X IX ст. (д о
б а м а с о в о ï р усиф iкац iï). } 4. Конфесiйний стиль
д р уго ï половини X IX 20-х рр. X X ст. (д о б а чер гуван н
я перiодiв нацiонального пiднесення iз суворим и заборонам и всього
укр аïн ського).
4. Конфесiйний стиль ЗО80-х рр. X X ст. (доба за стою; дiаспорний
етап).
5. Конф есiйний стиль 90-х рр. X X ст. (доба нового вiдродження).
Кожний функцiональний рiзновид мови має специ фiчну
органiзацiю на лексичному рiвнi. Не є винятком i аналiзований
стиль, лексична база якого була майже сфор мована на початку XX ст.
Але у зв'язку з витiсненням релiгiï з усiх сфер суспiльного
життя Украïни в радянсь кий час конфесiйний стиль надовго
табуюється, втрачаю чи всi права на повноцiнний розвиток.
Зрозумiло, що й удосконалення його на лексичному теренi в цей час
упо вiльнилося. Осередком розвою конфесiйного функцiо нального
рiзновиду украïнськоï мови стає дiаспора, пред
ставники якоï зберегли неперервнiсть його iсторiï, однак
вiддалення вiд материковоï Украïни, тобто вiд природ них
умов розвитку, мало вiдомi наслiдки. У самiй же Украïнi
протягом тривалоï доби так зва ного застою конфесiйний стиль
функцiонує переважно в однiй зi своïх форм уснiй. Це
стосується як церков но-релiгiйних обрядових дiйств узагалi,
так i, зокрема, деяких його елементiв — молитов, пiснеспiвiв,
читання священних книг, якi продовжували своє життя в устах i
Душах украïнцiв. Не пiддавався стиль iз зрозумiлих при чин i
науковому обстеженню, про що свiдчить вiдсутнiсть його в
класифiкацiях, а в лексикографiчних джерелах елементи
функцiонального рiзновиду фiксувалися, як правило, з позначкою
«застарiле». Сучаснi ж умови активно сприяють
повноцiнному розвитковi всiх засобiв мовноï органiзацiï
стилю сфери релiгiйно-церковного культу. На сьогоднi маємо
вже чимало богословськоï лiтера тури, яка дає
неоцiненний матерiал для наукових розвi док; з'являються, хай i
поодинокi, дослiдження з проблем стилю; проводиться велика
лексикографiчна робота, по в'язана з упорядкуванням богословських
номенiв; органi зовуються конференцiï, круглi столи, у котрих
беруть ак тивну участь мовознавцi й богослови не тiльки матери
ковоï Украïни, а й дiаспори. Отже, конфесiйний стиль
поступово вiдроджується, щоразу вiдчутнiше заявляючи про
себе. Думається, що вiн одержить справжнє життя, коли
на територiï Украï ни буде своя Украïнська помiсна
церква. Вiдмiтною лексичною ознакою конфесiйного стилю є
значна кiлькiсть маркованих слiв, пристосованих до використання
саме в царинi релiгiï. Ця лексика дифе ренцiюється за
певними тематичними угрупованнями. Храм, його зовнiшнiй вигляд,
внутрiшнi атрибути, церковне начиння Дискос (невеликий круглий
тарiль на пiдставцi, на який пiд час Божественноï
лiтургiï покладаються части ни проскур; дискос знаменує
i вiфлеємську печеру, i Гол гофу). Агнець (кубiчна частина
проскури, що покладається на дискос i використовується
для таïнства Причастя; оз начає тiло Iсуса Христа).
Копiє (нiж, подiбний до списа, для виймання агнця й частинок
з проскур). Вiвтар, олтар (найголовнiша частина храму, де
вiдправляється служба Божа й приноситься безкровна -Жертва;
вiвтар означає Царство Небесне). Покрiвцi (невеликi хустки
для покриття чашi й дис коса (малi покрiвцi); покрiвець, який
покриває чгшу й дискос разом, називається воздух,
знаменуючи собою той повiтряний простiр, у якому з'явилася зiрка,
що при вела волхвiв до ясел Спасителя. Усi ж разом покрiвцi
символiзують рiздвянi пелюшки й поховальний саван Христа).
Жертовник (стiл, на якому готуються Дари для таïн ства
Причастя). Звiздиця (двi металевi дуги, з'єднанi так, щоб
ïх Можна було чи скласти, чи розсунути хрестоподiбно. Вона
ставиться на дискосi для того, щоб покрiвець не торкався вийнятих з
проскур частинок. Звiздиця означає i вiфлеємську зiрку,
i хрест). Iкона, або образ (зображення Пресвятоï Трiйцi, Бо
жоï Матерi, Господа Iсуса Христа та iн., яке служить пред
метом релiгiйного поклонiння й ушанування). Iконостас (стiна з
iконами, що вiддiляє вiвтар вiд се редньоï частини
православного храму). Дарохранительниця (ковчег (скриня), де
зберiга ються Дари для Причастя хворих; робиться у виглядi
невеликоï церкви). Дароносиця (невеликий ковчег (скриня), у
якому священик носить Дари для Причастя хворих удома). Солея
(пiдвищення перед iконостасом). Амвон (середина солеï напроти
престолу перед т. зв. Царськими Вратами, якi ведуть до вiвтаря; з
амвона виголошуються проповiдi, єктенiï, читається
вангелiє, вiдбувається Причастя мирян). Крилоси (мiсця
по боках солеï, де стоять читцi й хор). 9 $ 2 0
———————— _
—— — Аналой (високий, з пологим верхом стiл, який
з усiх бокiв i зверху покриває дорога тканина. Використову-
ють пiд час богослужiння в православних церквах як кафедру, коли
диякон читає вангелiє, або як пiдставку, коли на нього
кладуть для поклонiння вiруючих ван гелiє, хрест та iкони;
навколо аналоя священик обво дить наречених пiд час вiнчання).
Престол (особливо освячений чотирикутний стiл, який
розмiщується посерединi вiвтаря, прикрашений бiлою полотняною
скатертиною, а поверх неï парче вою. На престолi
таємниче й невидимо присутнiй Сам Господь — Цар i
Владика Церкви. Торкатися престолу й цiлувати його можуть лише
священнослужителi). Притвор (захiдна частина храму, де в стародавнi
часи стояли тi, що каялися, i оголошенi, або тi, що готувалися до
Хрещення). Ризниця (примiщення, де зберiгаються ризи, що ви
користовуються при богослужiннi, а також* церковний посуд i книги,
за якими проводяться служби). Лампада (наповнена оливою невелика
посудина з ґнотом, яку запалюють перед iконами). Лжиця
(ложечка, що служить для Причастя вiруючих). Облатка (тоненький
коржик iз прiсного тiста для таï нства Причастя в католикiв та
протестантiв). Орган (духовий клавiшний музичний iнструмент, що
використовується в католицьких богослужiннях). Панiкадило
(великий пiдсвiчник з багатьма свiчками, розмiщений на стелi
посерединi храму; запалюється в урочистi моменти служби
Божоï). Паперть (пiдвищення перед входом до храму). Потир
(чаша, до якоï вливається вино, розбавлене водою, для
Причастя; пiд час лiтургiï означає кров Хри стову).
Хоругви (iкони на тканинi чи металi, прикрiпленi до древок у
виглядi знамен. ïх носять пiд час хресних ходiв як церковнi
знамена. У храмi стоять бiля крилосiв). Духовенство, служителi
церкви пископ (вищий священний чин у Церквi, єпископи можуть
проводити всi таïнства й усi церковнi служби; єпископи
називаються ще архiєреями, тобто начальни ками
iєреïв (священикiв). Владика (загальна назва вищих чинiв
духовенства (єпис копа, архiєпископа та iн.) у
православних християн). Архiєпископ (духовне звання,
середнє мiж єписко пом i митрополитом; його мають
найстаршi й найбiльш заслуженi єпископи). Митрополит
(столичний єпископ; вище звання пра вославних
єпископiв). Патрiарх (духовний сан верховних iєрархiв у
рядi християнських церков; глава автокефальноï церкви в
православ'ï; у католицизмi титул патрiарха мають пред ставники
окремих єпархiй). Вiкарiй (у православнiй церквi
єпископ, який є помiчником або заступником
архiєрея; у католицькiй церквi — заступник
єпископа або парафiяльного свя щеника; у протестантизмi часто
зустрiчається як помiч ник священика). Священик (служитель
культу православноï церкви, за саном середнiй мiж дияконом i
єпископом; може здiйснювати всi таïнства й церковнi
служби, крiм таïн ства Священства й освячення мира;
iєрей). Пресвiтер (у православнiй i католицькiй церквах
священик; у кальвiнiстiв Англiï, Нiдерландiв та деяких iнших
краïн i в бiльшостi християнських сект — вибор ний
керiвник релiгiйноï громади). Протоiєрей (звання
найбiльш достойних i заслуже них священикiв). ” М овознавст во
Протопресвiтер (головний священик серед п iєреïв).
Iєром онах (монах у санi священика). Iгум ен (звання
iєромонаха пiсля призначенню настоятелем або помiчником
настоятеля монаст/г iнодi й незалежно вiд цього, як почесна
вiдзнака) Архiм андрит (вище духовне звання в монахiв
вославноï церкви; почесний титул настоятелiв вели чоловiчих
монастирiв; може бути почесним зв*н ректорiв духовних семiнарiй,
голiв духовних мiсiй) Д иякон (нижчий священний чин; ПОМIЧНИК С8я
ника у вiдправi служби; участь диякона в богослу* не обов'язкова).
Протодиякон (старший диякон). Iєрод иякон (монах у санi
диякона). Архiдиякон (старший iєродиякон). Iпод иякон
(службова посада церковнослужите бере участь тiльки в
архiєрейському служiннi; облзч архiєрея у священнi
ризи, тримає пiдсвiчники й пода* архiєреєвi для
благословення ними вiруючих). П аламар (допомагає священику
пiд час богоспу* ня, скликає вiруючих на службу, б'ючи у
дзвони Заг лює свiчки в храмi, подає кадило,
допомагає псала щикам). Парох (парафiяльний священик у
християн грег католикiв). Пастор (служитель церкви в протестантiв,
якi заг? речують iнститут священства). Пастир (керiвник пастви,
священик). Канонiк (католицький соборний священик). Кардинал
(найвищий пiсля папи духовний са- католицькiй церквi). Ксьондз
(польська назва римо-католицького ш щеника або священнослужителя
особливого ра^ (напр., ксьондз-кардинал) та iн. Священний одяг,
атрибути влади Дияконовi, священику, єпископовi при ÏХ
ВИС8ЯЧ- дається особливий священний одяг. Дияконовi —
стилi: орар, поручi; священик поверх стихаря й поручiв наш
дає на себе єпитрахиль, пояс, фелонь (ризу), набедрен^
одягає камилавку чи скуфiю; в єпископа одяг, як у свяше
ника, тiльки риза замiнюється сакосом, а набедреник па лицею.
Крiм того, єпископ надiває омофор i митру. Стихар
(довгий, з широкими рукавами священик* одяг; покладається й
на iподияконiв, його мають прак носити псаломщики й миряни-
прислужники; знамен): чистоту душi). Орар (довга, широка, з
хрестами стьожка, дияко носить ïï на лiвому плечi чи
оперiзується нею навхрес знаменує благодать Божу).
Поручi (в у зь к i нарукавники, якi стягуються шнур# ми,
символiзують мотузки, що були на руках Спасител? пiд час Його
страждань; нагадують, що священнi дiï слу жителi Господа
чинять силою й благодаттю Божою) Пiдризник (стихар з тонкоï
бiлоï тканини, з вузькя ми рукавами й шнурками на краях;
символiзує чистоï душi й нагадує хiтон Iсуса).
питрахиль (орар, складений удвоє так, що, огинаю чи шию, вiн
спускається спереду двома кiнцями, якi дл* зручностi
з'єднанi; знаменує подвiйну благодать Божу) I Пояс
(одягається поверх єпитрахилi й пiдризник*
означає готовнiсть служити Господу, а також силу, I
змiцнює священнослужителiв; нагадує вiн i рушник, яким
I пiдперiзувався Спаситель, коли мив ноги учням своïм на
Тайнiй Вечерi). Риза, або фелонь (верхнiй священний одяг, .<РУГ'
лий i без рукавiв, з великим вирiзом спереду; схожий н* %
багряницю, у яку був одягнений Спаситель у мас стра ждань; стрiчки на
ризi потоки кровi, якi текли по Його одягу). Набедреник (чотирикутний
плат, пiдвiшений за два кути на стрiчцi через плече на правому стегнi;
дається як нагорода священикам за щиру, тривалу службу; знаме
нує меч духовний). Палиця (чотирикутний плат, пiдвiшений за один
кут поверх сакоса на правому стегнi; знаменує духовний меч).
Омофор (широка стьожка з намальованими або вишитими хрестами; одягають
поверх сакоса бiля шиï й спускають один кiнець наперед, а другий
назад). Панагiя (невеликий круглий образ Спасителя чи Бо жоï
Матерi, оздоблений кольоровим камiнням). Скуфiя (гостроверха шапка з
чорного або фiолето вого оксамиту в православного духовенства, монахiв).
Камилавка (високий цилiндричний розширений до гори головний убiр з
оксамиту, який православнi свя щеники носять як вiдзнаку, нагороду).
Митра (позолочений головний убiр вищого духiв ництва в православнiй i
католицькiй церквах; оздобле ний невеличкими iконами й кольоровим
камiнням; зна менує терновий вiнець Спасителя, а також особливу
славу й владу). Жезл, посох (знаки вищоï пастирськоï влади).
Орлецi (невеликi круглi килимки, на яких пiд час богослужiння
стоïть єпископ, iз зображенням орла, що летить над мiстом;
означають, що єпископ повинен пiдноситись над земним) та iн.
Церковнi служби та ïх складовi Вечiрня (вiдправляється
ввечерi; нагадує час вiд ство рення свiту до Благовiщення
Пресвятоï Дiви Марiï). Повечiр'я (вiдправляється пiсля
вечiрнi).' Утреня (вiдправляється до сходу сонця; нагадує
Рiздво Христове i Його Воскресiння). ктенiя (прохання до Бога). Лiтургiя
(найголовнiше богослужiння в усiх христи янських вiросповiданнях,
вiдправляється перед полу днем; на ньому згадується все
земне життя Спасителя; обов'язковий елемент — здiйснення
таïнства Причастя (вхаристiï). У православ'ï
складається з 3-х частин: про- скомидiï, лiтургiï
оголошених та лiтургiï вiрних; у като лицизмi з 2-х частин i
має ряд вiдмiнностей). Меса (лiтургiя в католицькiй церквi).
Стихира (релiгiйна пiсня з бiблiйним сюжетом; спiва ються стихири пiд
час вечiрнi й утренi). Тропар (релiгiйна пiсня, яка нагадує
iсторiю свята, що припадає на день богослужiння). Кондак
(релiгiйна пiсня зi змiстом, подiбним до змiсту тропаря). Прокiмен
(короткий витяг iз псалмiв, що передає змiст Святого Письма,
читається пiд час богослужiння або пояснює значення свята).
Проскомидiя (перша частина лiтургiï, яка означає
«принесення», що йде вiд звичаю давнiх християн при носити
хлiб, вино й усе необхiдне для проведення лiтургiï). Всенiчна,
всенош на (вечiрня служба напередоднi великих свят i недiльних днiв; у
нiй поєднуються вечiрня, утреня й перший час; називається ще
всенiчним чи цiло- нiчним неспанням) i т.д. Святi таïнства
Хрещення; М иропомазання; Ш люб; Маслосвяггя, або Оливопомазання, або
Соборування (зцiлення людини вiд хвороб душевних i тiлесних; згiдно з
церковним ус- ——————-
————— 2 1 Щ тавом його мусить вiдправляти
собор священикiв); По каяння, або Сповiдь; Причастя, або вхаристiя,
Священ ство, або Хiротонiя, або Рукопокладення (посвячення духовноï
особи в певний сан). Свята, пости Благовiщення П ресвятоï
Богородицi. Вознесiння, Великдень, або Пасха. Рiздво Христове. Рiздво П
ресвятоï Богородицi. Успiння П ресвятоï Бо городицi. Трiйця,
або Пятдесятниця. Обрiзання Господнє. Стрiтення Господнє.
Св.апостолiв Петра i Павла. Св. Миколая Чудотворця. Великий пiст.
Рiздвяний пiст, або Пилипiвка. Успенський пiст, або Спасiвка та iн.
Релiгiйнi книги Апокалiпсис, або Одкровення Святого Iвана (Iоан- н а)
Богослова, або О б'явлення Святого Iвана (Iоан на) Богослова (одна з
книг Нового Заповiту; включає про роцтва про кiнець свiту, про
боротьбу мiж Христом i антихристом, про Страшний суд i т.п.).
вангелiє, вангелiя (першi чотири книги Нового За повiту, написанi
євангелiстами Матвiєм, Марком, Лукою та Iваном (Iоанном);
мiстить опис земного життя Iсуса Христа). Апостол (книга, що
складається з Дiянь (Дiй) святих апостолiв, соборних послань i
послання апостола Павла (крiм Апокалiпсиса). Катехiзис (книга, що
мiстить короткий виклад хрис тиянського вiровчення, як правило, у формi
запитань i вiдповiдей). Часослов (книга, у якiй визначено порядок усiх
що денних служб, крiм лiтургiï). Служебник (книга, у якiй
подається порядок вечiрнi, утренi й лiтургiï). Типiкон, або
Устав (визначає, у якi днi й години, при яких службах i за яким
порядком слiд читати чи спiвати молитви, що мiстяться в Служебнику,
Часословi, Октоï ху та iнших богослужбових книгах) та iн.
Теологiчнi термiни, що стосуються статусу церкви, теологiчноï
науки, релiгiйно-мiфологiчних осiб, загальних назв релiгiйно-культовий
понять Автокефалiя (самоврядування, адмiнiстративна не залежнiсть
помiсних православних церков). Анафема (прокляття, вiдлучення вiд
Церкви). Ангели (створенi Богом безтiлеснi надприроднi iсто ти, що
повiдомляють людям Його волю (згiдно з вiров ченням iудаïзму,
християнства та iсламу). Антихрист. Апологетика (роздiл теологiï,
мета якого захищати й виправдовувати вiровчення за допомогою доказiв,
звернутих до розуму). Апостол (мандрiвний проповiдник). Архангел
(старший ангел). Благодать (особлива божественна сила, послана людинi).
Благодiйнiсть (те саме, що й «милостиня»). Благочестя
(релiгiйнiсть, набожнiсть). Богохульство (образа будь-якого обєкта
релiгiйно го поклонiння). i Догмати (основнi положення вiровчення). Дух;
душа.
. питимiя (церковне покарання вiруючих за пору шення церковних
iсанонiв). Конфесiя (те саме, що й вiросповiдання). Культ (релiгiйне
служiння божеству, релiгiйна обря довiсть). Пiлiгрим (подорожуючий
богомолець у католи цизмi). Целiбат (обов'язкова безшлюбнiсть
католицьких свя щеникiв). Пасхалiя (таблиця для визначення часу
щорiчного святкування Великодня й iнших (тих, що змiнюють за лежно
вiд Великодня свою дату) свят i под.). Вважаючи на те, що релiгiйна
лiтература, якою кори стується церква в Украïнi, у
своïй основi перекладна, природними є численнi лексичнi
запозичення. З по гляду походження словниковий склад конфесiйного сти
лю неоднорiдний. Значну групу становлять грецькi за позичення, як-от:
амвон (вiд гр. ambon — край гори); деiсус (вiд гр. afe?s/s
— молiння; 1) iкона, на якiй зобра женi Iсус Христос в
архiєрейському одязi, праворуч вiд нього Божа Мати, лiворуч
Iван (Iоанн) Предтеча; 2) три окремi iкони iз зображенням Iсуса
Христа, Матерi Бо жоï та Iвана (Iоанна) Предтечi; 3) весь ряд, у
якому розмiщений деiсус, а iнколи й багатоярусний iконостас); диптих
(вiд гр. diptychos — складений удвоє; iкона у виглядi
складених двох частин з рельєфним (чеканка, гравiрування) або
живописним (на деревi) зображен ням); iконостас (вiд гр. eikцn
— iкона i stasis — мiсце стояння). Деякi лексеми зберегли
й грецьке закiнчення -05 (дис кос, iрмос), iншi ж пережили повну або
часткову мор фологiчну адаптацiю (пристосування), наприклад, акафiст
(вiд гр. akathistos — несидячий; одна з форм церковного гiмну);
апокриф (вiд гр. apokryphos — таєм ний, секретний; твори
релiгiйного змiсту, але не визнанi церквою священними) i под. Досить
помiтними є лексичнi запозичення з ла тинськоï мови. Це
здебiльшого конфесiоналiзми лек- сико-тематичного ряду
«теологiя», проте латинськi на зви зустрiчаються й у iнших
групах. Наприклад: вiвтар, або олтар (вiд лат. altaria, що походить з
altus — високий); келiя (вiд лат. kelia — кiмнатка;
окрема кiмната в жит ловому примiщеннi монастиря, вiдведена для члена
монастирськоï спiльноти); культ (вiд лат. cultus —
шанування); оранта (вiд лат. orahs — той, що молиться; один з
iконографiчних образiв Богоматерi. Богородиця зобра жується на
повнйй зрiст з пiднятими до рiвня обличчя руками й повернутими вiд
сеое долонями); паломництво (вiд лат.palma — пальма; подорож
вiру ючих до святих мiсць з надiєю одержати Божу благо дать);
розп'яття (вiд лат. crucifixio — укрiплення на хрестi) тощо. У
сферi культу функцiонують i лексичнi одиницi, котрi мають
вiдповiдники як у грецькiй, так i в латинськiй мовах. До назв такого
типу передусiм вiдносимо слова: амiнь (вiд гр. i лат. amen —
«Хай буде iстинно, пра вильно»); дух (вiд гр. pneuma, лат.
spiritus — релiгiйне поняття, що означає надприродну
iстоту; виступає одним з ос новних об'єктiв вiри); душа
(вiд гр. psyche, лат. amina — духовна сутнiсть людини) i т.п.
Вiдповiдне мiсце займають термiни польсько-ла~ тинського походження.
Наприклад: MoOo3fiu0ctn6o кант (вiд польськ. капi, каШ ик —
побожна пiсня сап iи з — пiсня, спiв); лiтанiя (вiд польськ. i
лат. Iiïап iа — прохальна жалiбна вiдправа, прохальний
молебен), суплiкацiя (вiд польськ. зирIiкас)а — благальний м ”
осiIр ри5 .тал ,»еж оБ йит явС ан н ебелблагаю на лiнах»
— молебен з виставленням Святих Дарiв (Схiдн. Церква ïх
уживає лише для Причастя й не визнає окг>* мого
почитания) та iн. Мають мiсце в конфесiйному стилi й iншi поодино
запозичення: iталiйськi, нiмецько-латинськi чи фран цузько-латинськi,
якi свого часу були засвоєнi з Ла тинськоï мови й пережили
в мовi, що ïх прийняла, СВОГ еволюцiю. Важливо наголосити, що
лексика релiгiйно-церков, ноï сфери творилася й на слов'янському
мовному ґрунп У сучасному конфесiйному стилi особливо поширенi
так, старослов'янiзми: а) складнi слова з першими компонентами благо-
бого-, добро-: благоволiння, благодать, благословення боголю бивии,
Богородиця, богослов, добросердя, доб. рочеснiсть, доброчинець та
iн.;
. б) слова з префiксами воз-, пре-, пред-, со-: воз вiстити, вознести,
прем илостивий, премудрий, прене порочна, пресвята, собор, согрiшити,
сотворити та под, в) слова iз суфiксами -ство, -тва, -тель: божество,
свя щ енство, м олитва, вседерж итель, покровитель, спаси тель,
хоронитель i т.п.; г) слова з є, ю на початку вiдповiдно до
схiдносло в'янських о, у. єдиний, ю родивий; ґ) слова з
неповноголосими ра, ла, яким в украïнськiй мовi вiдповiдають
повноголосi оро, оло: глава, прах, храм тощо; д) слово свящ еник з
лiтерою щ замiсть ч: е) слово раб зi сполученням ра на початку слова
вiдповiдно до схiднослов'янського ро є) слова зi сполученням жд
(iз давнього сi}): нужден ний, страждати, утверж дати тощо. На
слов'янське походження слова може вказувати його релiгiйно-церковна
семантика (т. зв. семантичнi старослов'янiзми): воскреснути, Господь,
грiх, небеса, пророк, святий, суєта та iн. У контекст творiв
конфесiйного стилю майстерно вплiта ються численнi зразки синонiмiв
та антонiмiв. Розлого представлена синонiмiя. Прикметною рисою
є те, що ба гато одиниць цього типу лексико-семантичних
вiдношень у сферi релiгiï вживаються попарно: величати,
славити;ве селитися, радуватися; жорстокий, холодний; ласка, мило
сердя; непорочна, пречиста; подяка, славословлення тощо. Використання
близьких за значенням слiв сприяє найточнiшiй i найвиразнiшiй
передачi висловлюваноï думки, а також дає змогу уникати
частого повторення тих самих елементiв, нерiдко надзвичайно посилюючи
враження вiд сприйнятого. Наприклад: «Не плач, мати, не ридай,
слiз своïх не проливай». «Як же менi не тужи ти
— побив Iрод моï дiти?» (Великий молитовник, 266)
Спорадично представленi в конфесiйному стилi кон текстуальнi
синонiмiчнi утворення. Наприклад: Прийшов час суду, прийшла м орська
хвиля, про яку сьогоднi роз повiдається у Святому
вангелiï, буря, яка може все потопити…» (Iгумен
Димитрiй (Рудюк). Мають мiсце синонiми з подвiйним трактуванням. На
приклад: «… Ти Бог наш, а ми, люди Твоï, всi творiння
р )к Твоïх…» (Великий молитовник, 19). З погляду
богослов'я синонiми люди Божi, творiння рук тлумачитимуться ЯК
звичайнi загальномовнi, людина ж невiруюча розглядати ме представленi
лексеми як контекстуальнi утворення
Синонiмiчнi можливостi богословськоï лексики за слуговують
особливоï уваги. Ïï. як i синонiми, що вико- ри iвуються
в iнших комунiкативних сферах, можна ^єднати в певнi групи:
семантичнi синонiми Боже Слово, Друга Особа Божа, Слово Предвiчне,
Свiтло вiд Свiтла (божественна природа Христа); Ягня, Вiдку питель,
Спокутувач (жер товнiсть Iсуса); Пречиста Дiва Марiя, Пренепорочна Дiва
{дiвоцтво Марiï); Богородиця, Мати Божа (ïï Богомате-
ринство) i т.п., стилiстичнi синонiми ветхий старий, блажен ний —
щасливий тощо; семантико-стйлiстичнi (мають як значеннєвi
вiдтiнки, так i стилiстичнi вiдмiнностi) — прохання, бла гання,
молiння, волання й под; абсолютнi (дублетнi) синонiми — анафема
про кляття, конфесiя — вiросповiдання, євхаристiя причас тям
тiй, родовидовi (iєрархiчнi) синонiми (родове понят тя може
замiнювати видове (але не навпаки) — грiх - тяжкий грiх, пiст
Рiздвяний пiст тощо. Важливим засобом синонiмiчних замiн у структурi
конфесiйного тексту є перифрази. За допомогою пери фрастичних
зворотiв передається ставлення автора до того, про кого вiн
говорить (пише). У релiгiйних тво рах зустрiчаємо такi перифрази
(див. ще семантичнi синонiми в богословськiй лексицi). » Царю
небесний, Душе iстини, що всюди єси i все наповняєш, Скарбе
добра i життя Подателю, прийди i вселися в нас…» (так
називають Святого Духа) (Великий молитовник, 5); «Святi —
сiль землi. Вони сенс буття. Заради них збе рiгається i сама
земля» (Патрiарх Фiларет); «Пресвята Богородице Дiво, Цариця
небесна, вища вiд Ангелiв i Архангелiв, чеснiша вiд усього видимого й
невидимо го свiту!Ти краса святителiв, Ти сила мученикiв, Ти — дiв
чистота й слава, Ти — радiсть матерiв, Ти — для дггей
мудрiсть, Ти помiч вдiв i сирiт…» (Молитовник
християнськоï родини, 172). Спостереження доводять, що найбiльше
перифраз у молитвах. Та це й не дивно, адже, звертаючись до
тiєï чи iншоï святоï особи i сподiваючись на
допомогу чи захист, людина намагається всiма можливими словес ними
засобами догодити. Представленi у творах релiгiйно-церковного культу й
антилексеми. Вони становлять чималу групу серед лексичних
об'єднань стилю. Наприклад: життя смерть, душевний тiлесний, рай
пекло, день — нiч, Христос — антихрист, вiруючий —
атеïст i под. У системi виразових засобiв антонiми виконують важ
ливi функцiï зiставлення або протиставлення, iнодi по єднують
ïх. Слова з протилежними значеннями є надзвичайно виразним
стилiстичним засобом. Витворюючи яскравi контрастнi картини, вони
вичерпно розкривають змiст рiзноманiтних понять, допомагають
розмежовувати якостi, почуття, дiï, стани, утверджують дiалектику
жит- тя <Що с постiйною боротьбою протилежностей. У сферi релiпйного
культу використовуються й ан тонiмiчнi утворення контекстуального типу.
Наприклад: Чи збирають же з терену виноград, а з реп'яхiв смок- 8И,? (Мв
7, 16); «Коли ж траву на полi, що сьогоднi Рњсте <а завтра
вкинуть у п iч ? «(Мв 6, ЗО); «Усякого, хто ^Ухас цi слова
Моï й виконує ïх, Я прирiвнюю до чоловiка УДрого, що
збудував свiй будинок на каменi. А вся кий, хто слухає цi слова
Моï й не виконує ïх, прирiвнюється до чоловiка
нерозумного, що збудував свiй будинок на пiску… (Як. 6, 4749) i
под Лексичнi засоби конфесiйного рiзновиду мови ак тивно
використовуються для побудови алегорiй, мета фор, метонiмiй, синекдох,
якi є могутнiм знаряддям об разностi. На алегорiï особливо
багатi бiблiйнi притчi. На приклад «Не давайте святощi псам i не
кидайте перлiв ваших перед свинi, щоб не потоптали ïх ногами
своï ми, й, обернувшись, не порвали й вас» (пси i свинi - люди
злi й нечестивi) (Мв. 7, 6); «Входьте вузьким и во рiтьми, бо
просторi тi ворота й широка дорога ведуть на погибель; вузькi бо ворота
й тiсна дорога ведуть до життя» (вузькi ворота добре, благочестиве
життя, про сторi ворота, широка дорога зле, грiховне життя) (Мв 7,13-14)
i под. Виразними є й iншi тропи. Наприклад: «Коли ти доб ре
робитимеш, то пiдiймеш обличчя своє, а коли недо бре, то в дверях
грiх пiдстерiгає»(Буття 4, 7); «Уся земля нехай
поклониться Тобi i спiває Тобi, нехай же спiває iменi
Твоєму, Всевишнiй» (Великий молитовник, 22); «Як до
Одушевленого Божого Кивоту, хай нiяк не д о торкнеться рука скверних;
уста ж вiрних, Богородицi невпинно голос Ангела спiваючи, з радiстю хай
виго лосять: Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою» (Вели кий
молитовник, 23); «Скiльки дорогоцiнних плодiв принесла свята вiра
нашiй Батькiвщинi й нашому на родовi! Вона насадила по всьому лицю
нашоï Землi святi обителi, i в цих монастирях вперше почалась наша
письменнiсть» (Патрiарх Фiларет) тощо. Усе це свiдчить про
багатство й своєрiднiсть лексич ноï системи конфесiйного
стилю. Як бачимо, у нiй ваго мо представленi маркованi елементи, вона
рiзноманiт на за походженням, ïï складовi активно вступають у
синонiмiчнi й антонiмiчнi вiдношення, служать засобом
тропеïчноï образностi. Стиль, що обслуговує сферу
релiгiï, воiстину само бутнiй.
Лiтература
1. Бiблiя, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповiту. —
К., 1992′.
2. Великий молитовник. К., 1992.
3. Грищенко А. та iн. Сучасна украïнська лiтературна мова.
— К.. 1997
4. Закон Божий: Пiдручник для сiм'ï та школи. — К.. 1996.
5. Iгумен Димитрiй (Р у д ю к). Слово в недiлю 9-ту пiсля
П'ятдесятницi // Православний вiсник. 1999. 7-8.
6. Митрополит Iларiон. Дохристиянськi вiрування укра ïнського
народу: Iсторико-релiгiйна монографiя. 2-ге вид - К 1994.
7. Молитовник християнськоï родини. Червоноград, 1996.
8. Наконечна Г. Про синонiмiю в богословськiй термiнологiï //
диними устами. — 1998. — 2. — С.16-27.
9. Нечуй-Левицький I. Свiтогляд украïнського народу: Ескiз
украïнськоï мiфологiï. — 2-ге вид К., 1993.
10. Новий тлумачний словник украïнськоï мови: У 4 т. К 1999.
11. Огiєнко I. Украïнська церква: Нариси з iсторiï Укра
ïнськоï Православноï Церкви: У 2 т. — К.,
1993.
12. Патрiарх фiларет. Проповiдi. Ужгород, 1997.
13. Пiвторак Г. Мiфи й правда про трьох братiв зi спiльноï колиски
(про походження украïнцiв, рооян та бiлорусiв). - К., 1998.
14. Релiгiєзнавчий словник. К . 1996.