ПОВТОР ЯК ПОЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП У ЖАНРI УКРАÏНСЬКОÏ НАРОДНОÏ ДУМИ
ЗМIСТ
Вступ
Роздiл I. Iсторiя розвитку украïнських народних дум Роздiл II.
Поетика повтору в украïнських народних думах
2.1. Специфiка сюжету думи Про Iвася Коновченко
2.2. Повторення образних виразiв
2.3. Слова-повтори, якi мають спiльний корiнь
2.4. Формульне означення мови
2.5. Синонiмiчнi повтори Висновки
Список використаноï лiтератури
Роздiл I. Iсторiя розвитку украïнських народних дум
Дума — це народнi епiко-лiричнi пiсеннi твори героïчного
рiдше соцiально-побутового змiсту. Оскiльки до наших днiв дiйшли думи
XVI — XVII ст., то ïх основна тематика породжена епохою
безперервноï всенародноï боротьби з iноземними загарбниками
украïнських земель. У них оповiдається про подвиги народу чи
його окремих представникiв-героïв, що виступили на захист
своєï Батькiвщини вiд навали чужинцiв-поневолювачiв, часто
оспiвується героïчна смерть воïна у цiй боротьбi. У
багатьох думах показано страждання козакiв-невiльникiв у турецькiй
землi, ïх втечу в рiдний край, прославляються також воïни-
козаки хоробрi захисники вiтчизни.
Улюбленi героï народних дум — це Богдан Хмельницький та його
соратники Iван Боïун, Максим Кривонiс, Самiйло Кiшка, Маруся
Богуславка, козак Г олота.
Украïнськi думи (ïх ще називали козацькими пiснями, поважними
пiснями) це самобутнi твори, якi виконували в супроводi кобзи, бандури
чи лiри.
За змiстом думи дуже подiбнi до iсторичних пiсень, а за виконанням
— до плачiв, голосiнь. Автори дум невiдомi. Ними переважно були
учасники подiй — козацьких битв i походiв. Кобзарi, лiрники,
бандуристи пiд супровiд своïх iнструментiв речитативом виконували
ïх. Вiд села до села, вiд мiста до мiста розносили вони вiстi про
славу i подвиги героïв, ïх мужнiсть, героïзм i гарячу
любов до Украïни.
Першi збирачi дум та iсторичних пiсень мало цiкавились або зовсiм не
цiкавились творцями i виконавцями ïх — кобзарями i лiрниками,
умовами життя народних спiвакiв, середовищем, де виконуються тi чи iншi
твори.
Першим, хто зацiкавився особами кобзарiв, був друг Шевченка, росiйський
художник Л. М. Жемчужнiков, який залишив нам характеристику i портрет
Остапа Вересая [4, с. 19].
П. Кулiш подав у Записках о Южной Руси, не без властивоï йому
тенденцiйностi, портретнi характеристики кобзарiв Архипа Никоненка i
Андрiя Шута.
Дуже специфiчний за походженням жанр думи. Вiн притаманний тiльки
украïнськiй нацiональнiй культурi. Появу украïнських дум ученi
дослiдники пов'язують з козаччиною.
Термiн дума, як визначення жанру, має книжне, лiтературне
походження. В росiйську лiтературу його ввiв К. Рилєєв, в
украïнську фольклористику — М. Максимович. Вживання цього
слова Максимовичем повязується iз польським duma, проте,
наприклад, у Польсько-росiйському словнику Станiслава Мiллера (Вiльно,
1829 р.) визначення цього слова подається так: Дума, героïчна
пiсня, рiд вiршування сумного i жалiбного. Дуже схоже пояснення цього
слова зустрiчається й у восьмитомному словнику польськоï мови
Яна Карловича, Адама Кринського i Владислава Нєдзвєнського
[4, с.23].
Отже, у старiй польськiй лiтературi термiн duma розумiли, як
героïчну, iсторичну пiсню, незалежно вiд ïï форми
елегiйного, сумного змiсту. В такому розумiннi вживали це слово польськi
романтики украïнськоï школи i Юлiуш Словацький.
Найдавнiша згадка про думи є у хронiцi польського iсторика С.
Сарницького (Annales, 1587), а найдавнiший текст думи знайдений у
кракiвському архiвi М. Возняком у 20-х роках у збiрнику Кондрацького
(1684) Козак Голота [4, с.26].
Першою збiркою украïнських дум та пiсень була книга М. А.
Цертелєва Опыт собрания старынних малоруських песен.
Наступним етапом вивчення дум стали збiрки М. Максимовича Малороссийские
песни (1827), Украинские народне песни, 4.1 (1834), Сборник украинских
песен, часть 1 (1849). Говорячи про внесок Максимовича в теорiю жанру,
потрiбно зауважити, що дослiдник вперше
ввiв генолопчний предмет, генолопчне поняття та генологiчну назву у
системний звязок, тобто вперше запропонував називати думою корпус
фольклорних творiв i на основi наукового аналiзу видiлив для цих творiв
жанровi ознаки.
М. Максимовичу належить честь встановлення формальноï вiдмiнностi
кобзарських дум вiд iсторичних пiсень, причому до бiльш-менш точного
формулювання цiєï вiдмiнностi вiн прийшов лише в третьому
своєму збiрнику. Також дослiдник заклав традицiю розумiння думи,
яка є панiвною i у наш час лише уточнюється та
доповнюється [4, с.19].
Наступним зробив свiй внесок в розвиток дослiдження дум
I. Срезневський. I. Срезневський зробив спробу вiдрiзнити думи вiд
пiсень на пiдставi панiвного настрою. Тим не менш, у примiтках до дум
вiн висловив припущення про походження дум вiд пiсень [4, с.19].
Першою великою коментованою збiркою украïнських iсторичних пiсень i
дум були Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл.
Антоновича и М. Драгоманова (К., 1874 -1875, тт. I i II-й). 3 точки зору
фактичноï (а не метадологiчноï) збiрка ця не втратила значення
i до нашого часу. Вiдзначається великою для свого часу повнотою.
Монографiя П. Житецького Мысли о народних малоруських думах (К., 1893),
при суперечностi й невiрностi окремих принципових положень, так само
мiстить багатий фактичний матерiал, до неï додано ряд записiв дум.
У своïй роботi вчений доводив в основному шкiльне, книжне
походження дум, вважаючи ïх творцями, насамперед, украïнських
старцiв, що доживали свого вiку в шпиталях (богадiльнях). В.М.Перетц
додержувався аристократичного походження дум. Теорiя аристократичного
походження фольклору взагалi базувалася кiнець кiнцем на класових
позицiях авторiв, що ïï розвивали [4, с.21].
Незмiрнi заслуги в галузi фольклористики належать I. Франку. Його
погляди на народну творчiсть базувалися на матерiалiстичному (хоча й не
цiлком послiдовному( розумiннi iсторiï). Сам iнколи пiдпадаючи пiд
вплив школи запозичення, Франко, проте, рiзко критично ставився до
написання у дусi веселовщини фольклористичних i лiтературознавчих робiт
М. Драгоманова.
J. Франко дуже багато зробив для вивчення украïнських дум та
iсторичних пiсень. Проте твердження, висловлене ним на схилi лiт,
нiби всi думи про Хмельницького i епоху Хмельницького є
фальсифiкатами, позбавлене пiдстав.
Найґрунтовнiше наукове видання дум у 20 ст. здiйснила Катерина
Грушевська (Украïнськi народнi думи, т. 1,2 -К., 1927, 1931), але
воно було вилучено з бiблiотек, а дослiдниця репресована [4, с.20].
Фундаментальнi дослiдження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф.
Колеса, який у 1908 роцi очолив органiзовану Лесею Украïнкою
спецiальну експедицiю на Полтавщину для запису репертуару кобзарiв
(Мелодiï украïнських народних дум, Украïнськi народнi
думи). Вiн перший дав точне визначення словесноï i музичноï
форми дум.
Ф. Колесса дiлить думи на твори старшоï i молодшоï верстви
вiдповiдно до ïхньоï тематики i внутрiшнього настрою: Коли всi
старшi думи рисують сумнi й страшнi картини, а ïх основним мотивом
є неволя, смерть, сум i туга, то в пiзнiших думах проглядає
самовпевненiсть i бадьорий настрiй побiдника [9, с. 32].
Украïнська дума має своï яскравi формальнi особливостi.
Думи вiдзначаються молитовною формою. За обсягом думи бiльшi, нiж
iсторичнi пiснi, складнiша ïхня будова.
Розпочинається дума зачином, в якому вказується на мiсце або
час дiï. Прикладом може бути поетичний заспiв (зачин) Думи про
козака Голоту:
Ой полем, полем килиïмським,
То шляхом битим ординським,
Ой там гуляв-козак Голота.
Розповiдь про основну подiю, яка йде пiсля зачину, як правило, дуже
детальна. Вона уповiльнена додатковими епiзодами, описами одягу, вчинкiв
героïв, словами-повторами. Кiнцiвка думи славила героïв та
бажала ïм усякого добра та гаразду.
Одним iз жанрових ознак дум є формули закiнчень — бiльш або
менш стiйки сполучення кiлькох вiршiв, якi кобзарi i лiрники промовляють
у кiнцi твору. Формули закiнчення у бiльшостi випадкiв не повязанi з
думою, не виходять з ÏÏ змiсту, що дає змогу вiльно
використовувати ïх. Iснують два типи закiнчень.
Перший iз них:
Да услиши, господи, у просьбах у молитвах Люди царському,
Народу християнському I усiм головам слухащгш На многая лiта,
До конця вiка!
Другий:
А слава не вмре не поляже Однинi до вiка А вам на многая лiта!
Спiвцi звичайно промовляють ïï пiсля розповiдi про загибель
героïв.
Рядки у думi можуть бути не заримованими, але дума завжди має свiй
виразний ритм. Це дає можливiсть виконавцевi змiнювати мелодiю,
слова, iмпровiзувати [9, с.35].
Думам властивi складнi синтаксичнi побудови, перiодична мова, що рiзко
вiдрiзняє ïх вiд пiсень.
Ф. Колессi вдалося встановити, що при вiдсутностi звичайного для пiсень
строфiчного подiлу в думах наявнi подiли на перiоди, або тиради, тобто
такi групи вiршiв, з яких кожна мiстить в собi закiнчений образ або
закруглену думку.
Вiдзначимо деякi стилiстичнi риси, властивi думам.
Архаïзми, старословянськi слова i вислови на зразок глас, глава,
злато, персть, прах, смиренiє, возлюбити, вкушати, аще, навiть
форми будешi, рече посiдають значне мiсце в мовному складi дум i
виконують стилiстичну функцiю, яку добре розумiли i творцi дум, i
ïх виконавцi.
Одним iз звичайних засобiв творцiв дум є i ретардацiя, навмисне
уповiльнення розповiдi.
Велике значення для вiршовоï будови дум має паралелiзм.
Паралелiзмом називається тiсний внутрiшнiй зв'язок мiж двома або
бiльше вiршами чи групами вiршiв. Такий зв'язок мiж паралельними членами
має двоякий характер:
1) Рiвнобiжнi рядки зявляються при описах, якi освiтлюють предмет iз
рiзних бокiв, нерiдко межують iз тавтологiєю. Ця форма
паралелiзму є впливом душевного настрою, коли мова думи
стає урочистою i патетичною.
2) Iнша форма паралелiзму основується на спiвставленнi образiв
природи з проявами внутрiшнього духовного життя людини. Часто цей вид
паралелiзму тяжiє до порiвняння.
Не сиеа зозуля закувала,
То вдова заплакала…
Такий паралелiзм зводиться до порiвняння iз запереченням, який
використовується поетом iз метою, щоб сильнiше зобразити другу
картину i саме не неï звернути увагу слухача.
Цiкавою особливiстю дум є й граматичнi неправильностi, точнiше
вiдхилення вiд загальновживаних мовних норм, якi часто зустрiчаються в
думах i здебiльшого продиктованi вимогам ритму й рими. Такi незвичнi
форми дiєслiв:
Теє промовляє,
Вiдтiля побiгає (Втеча трьох братiв iз Азова).
Часто зустрiчаються форми походжали, даває, розношали.
Досить звичайне в думах уживання форми кличного вiдмiнку в розумiннi
називного {Отамане Матяш Старенький теє зачуває, полковниче
Iване Богуне — у розумiннi полковник Iван Богун, корсунський
полковник, пане Хвилоне), а також дивнi для нашого слуху форми кличного
вiдмiнку: Алкане-пашо, трапезондський княжату, молодий паняту [9, с.40].
Особливу цiкавiсть являють складенi, подiбнi до гомерiвських прикметники
та iменники: домодержавець зло супротивна (хвиля), людославне
(Запорожжя) i т.iн. У пiснях таких слововитворiв майже немає [4,
с.48]
У думах розвиненi стилiстичнi звороти, це передусiм присудок складений з
дiєслова мати, стати, могти, бути та iнфiнiтивiв:
Которий би мог Турчин-яничар сей сон одгадати,
Мог би йому три гради турецькоï даровати [9, с.41].
Б. П. Кирдан зауважує на тому, що у думах дуже часто зустрiчаються
рiзного виду повтори. Синонiмiчнi: скормила-згодувала, итях-дорога, думала-
гадала, жiнка-дружина, сiли-пали i т.iн. Слова, якi походять з одного
кореня: жити-проживати, клясти-проклинати, крикне-покрикне, дивом-
дивували, квилять-проквиляють i т.iн.
Iз думи в думу i по кiлька разiв у одному творi повторюються вирази: Вiн
теє зачуває, словам промовляє, добре дбає, думає-
гадає i т.iн. Питання, задане одним iз героïв, потiм частино
або повнiстю вiдтворюються його спiвбесiдником, опис побаченого кимось
iз героïв думи часто повторюється у його розповiдi. У рiзних
мiсцях твору нерiдко повторюються i цiлi образнi вирази i групи вiршiв,
якi становляться спiльними мiсцями.
Цi повтори у деяких кобзарiв i лiрникiв зустрiчаються досить часто i
сильно
збiльшують розмiр дум. Так, М. Кравченко у невеликiй думi Маруся
Богуславка девять разiв повторив вираз дiвка-бранка, Маруся, попiвна
Богуславка i шiсть разiв темниця кам'яная (варiант 1908 p.).
В украïнському спiвочому фольклорi зустрiчаються i повтори першого
слова у кiлькох вiршах — єдинопочаток або анафора:
Як стає iз низу лiтнiй вiтер повiвати,
Став його нещасний хмель iзнемагати,
Став вiн коневi на гриву iз легати,
Став i поводи з рук упущати…
Стали його турки у хмелю познавати,
Стали по кошиках засiдати,
Стали його з коня збивати…
Став його кiнь поЧеркенi-долинi сам гуляти.. .[4, с.49].
Однiєю з важливих ознак усноï словесностi вважається
наявнiсть усталених висловiв. Про це писали багато словянських
дослiдникiв
- Потебня, Ф. Мiкдошич, П. Житецький, О. Веселовський, В. Пропп,
- Франко, О. Дей, А. вгеньєва, . Артеменко, О. Хроленко, С. Нiкiтина, С.рмоленко та iн. Однак по-рiзному називалися цi стiйкi конструкцiï, визначалися ïх межi. Зокрема говорили про традицiйнi епiтети, порiвняння, метафори, паралелiзми, повтори, фразеологiзми, усталенi словеснi комплекси, блоки [3, с.81].
У цьому планi важливими є i погляди А. Лорда, який, вказуючи, що
спiвець у процесi виконання творить пiсню i змушений користуватися
традицiйними зворотами мови, всiляко пiдкреслював iндивiдуальний пiдхiд
у рамках традицiï. Його традицiйний стиль одночасно є
iндивiдуальним. Це стосується не лише творця i виконавця
епiчноï поезiï, але й iнших жанрових рiзновидiв. Тим бiльше,
що вчений був схильний вiдносити до епiки всю сюжетну поезiю, не лише
героïчну, а й iсторичну, романтичну.
Отже, вивчаючи постiйнi виразовi одиницi пiсенних текстiв за
А. Лордом, ми маємо врахувати, що iз вiдомого традицiйного
арсеналу спiвець бере ïх досить вiльно, та й самим цим елементом
властива варiативнiсть.
Для позначення усталених засобiв А. Лорд використовував поняття формула,
формульний вислiв i тема. Пiд формулою вчений розумiв групу слiв, яка
регулярно зустрiчається в одних i тих же метричних умовах i
служить для вираження того чи iншого основного змiсту. Вчений розрiзняв
формули i формульнi вислови. До останнiх вiн вiдносив вiршi або
напiввiршi, побудованi за зразком формули. Для називання повторюваних
епiзодiв та описiв дослiдних звертається до термiна тема [3,
с.83].
Традицiйно до цiєï категорiï вiдносять постiйнi епiтети
типу молода дiвчина, козак чорнобровий, руса коса, зелен-сад, гора
висока, свiтла свiтлонька, свята недiленька, сизi(ï) орли, орли-
чорнокрильцi, бiднiï невольники, буйний вiтер, бистра(я)
хвиля,жовта кiсть. Тавтологiчнi синонiми: прохали та благали, знає-
вiдає, плаче-ридає, срiбло-злото, кайдани- залiзо, козацька-
молодецька. Тавтологiя коренеслiвна: бiжить-пiдбiгає, живе-
проживає, клене-проклинає, грає-вигриває, пити-
пiдпiвати, сирая сириця.
О. Потебня, М. Плiсецький називали стилiстичним скамянiлостями, якi були
властивi ще давньоруському епосовi. Очевидно, подiбнi вислови за
термiнологiєю А. Лорда, можна вважати власне формулами [3, с.81].
Лише побiжний погляд на словесну оболонку народних дум одразу
дозволяє помiтити, що цей жанр за своєю структурою
поєднує у собi всi особливостi витвору iсторичних часiв (iз
незвичайною правдивiстю зображення, реалiстичними психологiчними
деталями) i глибоке доiсторичне
пiдґрунтя (зв'язок героïв дум iз свiтом мертвих, iз
природними стихiями), де вчуваються елементи анiмiзму, словесноï
магiï. Глибинне пiдґрунтя ховається за зовнiшнiм
вiдбитком подiй, але при тiм незримо присутнє у кожнiй частинi
зразка. Це примушує шукати жанр доiсторичних часiв, що був
попередником дум, i дозволяє його вiднаходити у голосiннях [1,
с.ЗЗ].
Думи репрезентують тiльки вищу стадiю (ступiнь) речитативного стилю,
розвиненого вже давнiше в голосiннях, iз яких думи перейняли й деякi
мотиви та поетичнi образи писав Ф. Колесса. З голосiннями думи
спорiднює й характер iмпровiзацiï. [1, с.40]. Вони мають i
спiльну психологiчну канву, коли пiсля змiсту сповненого драматизму,
виконавець мимоволi повертається до реальностi, до вiдчуття
незнищенностi людського життя i бажає головам слушающим многи лiта
(такий перехiд чуємо на поминках, коли люди бажають царство
небесне душечцi померлiй, а живущим хай Бог дає здоровя).
Голосiння мають свобiдну речитативну форму, — пише Ф. Колесса.
— Нерiвномiрнi вiршi звязуються найчастiше дiєслiвною римою.
У сполуцi з реторичною римою виступає часто й вiдтiнювання думки
близькими щодо свого значiння словами (тавтологiя) та повторення одного
або кiлькох слiв iз початком або кiнцем вiрша (анафора й епiфора),
нарештi й паралелiзм поетичних образiв. Все це характерне i для дум
Однак легко помiтити, що не будь-яке голосiння могло лягти в основу
iсторичноï думи (не зачiпаємо тут дум побутових, що мають
своï особливостi) за свiдченням польських iсторикiв, були це
спецiальнi елегiï, що спiвалися (рецитувалися) у пам'ять славних
героïв, загиблих на вiйнi [1, с.ЗЗ].
Спiвставлення дум з iншими фольклорними жанрами довело, що вони виникли
i сформувались у тiсному взаємозвязку з украïнськими
народними пiснями (iсторичними, побутовими, лiричними), легендами,
переказами та iн. Вони мають багато спiльного з вказаними жанрами. Проте
думи мають ряд особливостей, якi дозволяють вiднести ïх до епосу.
Роздiл II. Поетика повтору в украïнських народних думах
Практична частина нашоï роботи буде присвячена оглядовi повторiв та
спробi ïх класифiкацiï. Повтори можуть бути подiленi на
декiлька груп: одиничнi повтори, груповi повтори, повтори, якi
притаманнi якомусь одному виду дум, стiйкi словосполучення, повторення
цiлих рядкiв. Як було визначено, деякi думи мають не один варiант свого
запису. Тому в нашiй роботi ми будемо подавати приклади повторiв в
одному й тому ж сюжетi дум, а саме на прикладi думи Iван Коновченко, але
в рiзних записах i до уваги братимуться неспiвпадання в ïх текстах.
Варiантний пучок аналiзується нами на матерiалi 44 варiантiв, якi
подаються у виданнi К. Грушевськоï.
Варiант А — Текст записано вiд кобзаря Iвана на Миргородщинi.
Вмiщений у Повiстi малоросiйськiй Житецького [с. 24-28].
Варiант Б — Текст записано вiд невiдомого кобзаря у Миргородi
Цертелєвим [с. 28-29].
Варiант В — Текст записав Лукашевич вiд кобзаря Iвана Стрiчки [с.
29-33].
Варiант Г — Вмiщений у Русалцi Днiстровiй. Текст невiдомого
походження [с. 33-34].
Варiант ґ — Текст записано на Харкiвщинi у 1840-х рр. (уривок)
[с.34]
Варiант Д — Текст записав П. Кулiш вiд кобзаря Андрiя Шута [с. 34-
38].
Варiант Е — Текст записав М. Бiлозерський вiд кобзаря I. Романенка
на початку 1850-х рр. [с. 38].
Варiант — записав П. Кулiш вiд лiрника Архипа Никоненка [с. 38].
Варiант i — як попереднiй; має помiтку. В архiвi Iсторичних
пiсень цей варiант заховався пiд окремою буквою [с. 38].
Варiант Ж — записав Шишацький-Iллiч вiд бандуриста Василя
Макуленка на Чернiгiвщинi у 1854р. [с. 38-41].
Варiант 3 — записав Кулiш вiд лiрника Хв.Кононенка невiдомо коли
[с.41-44].
Варiант I — записав М. Нiговський вiд кобзаря Петра Колибаои
невiдомо коли [с. 44-47].
Варiант ï текст з рукописного вiддiлу Всенародньоï Бiблiотеки
Украïни, мабуть запис В.Гнилосирова з часу його подорожi по Волинь
i Подiлля в липнi 1861р. [с. 47-49].
Варiант И — запис Д.Мороза зроблений можливо на Чернiгiвщинi [с.
49-52].
Варiант Й — записав П.Кисiль, вiд лiрника Осипа в с.Пилявцi на
Подiллi 1868р. [с. 52-53].
Варiант К — записано вiд киïвського лiрника Iвана Васильовича
[с. 53-55].
Варiант Л — В. Томачинський, Марко Самойленко та його дума
Киïвський Телеграф1873, 59. Запис Томачинського вiд лiрника Марка
Самiйленка десь на Полiссi [с. 55-57].
Варiант М — записано вiд кобзаря в хуторi на Харкiвщинi [с. 57-
58].
Варiант Н — украïнськi записи П. Мартиновича, 1906р. Записано
вiд кобзаря Iв. Крюковського 20 травня 1876р. [с. 58-63].
Варiант О — записано вiд кобзаря Трихвона Магадина 3 липня 1876р.
[с. 63-65].
Варiант П — запис професора М.Дашкевича вiд лiрника з с. Слободка
Радомиського повiту мабуть на початку 1880-х рокiв [с. 65-67].
Варiант Р — запис зроблено . Сiцiнським вiд лiрника Степана Гудзя
у 1881р. на Подiллi [с. 67-69].
Варiант РР — запис зроблено вiд кобзаря О.Вересая, мабуть 1882р.
[с. 69-72].
Варiант С — текст записав Горленко вiд кобзаря Крюковського у
1882р. [с. 72-74].
Варiант СС — запис вiд лiрника фима Перепелицi у 1883р.
[с.74-76].
Варiант Т записав В. Горленко вiд лiрника Хв. Бащi у 1884р.
[с. 76-79].
Варiант ТТ — записав В. Горленко в Миргородi вiд лiрника Кузьменка
(Сокура) з Хорола в вереснi 1885р. [с. 79-80].
Варiант У — записано вiд кобзаря Хв. Гриценка ( Холодного) в
Лютенцi 1885р. [с. 80-83].
Варiант Ф — записав Боржковсысий вiд калiки майстра музичних
iнструментiв Олександра Димнича (Плазуна) в с.Глущинцях, час запису не
зазначено [с. 83-85].
Варiант Ф i це поправки до варiанта Димнича, що продиктував Боржковський
лiрник Никон з Пикова, Вiнниччина [с. 85].
Варiант ФФ записав О.Сластьон вiд лiрника Юхима Бутовського [с. 85].
Варiант X — текст записав В. Кравченко вiд лiрника Сидора Гуменюка
на Житомирщинi 1895р. [с. 85-87].
Варiант XX — записано, вiд лiрника Якова Сапожника на Житомирщинi 16 жовтня 1899р [с. 87-89].
Варiант Ц — текст записав О.Малинка вiд лiрника Никифора Дудки [с.
89-90].
Варiант ЦЦ — записав Н.М. Малеча у 1906р. [с. 90-91].
Варiант Ч — подав В.Кравченко. Цей текст був переданий до збiрки
В.Кравченка збирачем, iмя якого загубилося разом з частиною записiв [с.
91-92].
Варiант ЧЧ — записала Олена Пчiлка вiд лiрника на веснi 1923р.
[с. 9294].
Варiант Ш — записав М. Гайдай вiд дiда Кузьми Фещенка 15-16 червня
1924р. [с. 94-95].
Варiант ШШ — записав В.Кравченко вiд лiрника Савки Павлова
Дiмещука на Чернiгiвщинi. Текст записано в потягу мiж Коростенем i
Овручем, 17 липня 1924р. [с. 95-96].
Варiант Щ — записав Ю.Фiль вiд лiрника Iвана Карловича Бернацького
з села Станiславки Зiнькiвського району на Подiллi. Записано в Камянцi
20 серпня 1925р. [с. 97-99].
Варiант ЩЩ — записав С. Сiцiнський вiд лiрника Данила Мазура 14
жовтня 1925р. [с. 99-101].
Варiант Ю — записав Н. Дмитрук вiд Iвана Сидоровича Гуменюка
(Рижого) сина i колишнього поводиря лiрника Сидора Гуменюка 11-12 лютого
1925р. [с. 102-103].
Варiант ЮЮ записано в Тульчинi 4 квiтня 1926р. Записали З.i К.Соколови
вiд лiрника Петра Панасюка родом [с. 103-105].
Варiант Я — записав Б.Луговський вiд лiрника Аксентiя Шолоха, з
с.Кархiвки пiд Чернiговом, 26 травня 1926р. [с.106].
II.1. Специфiка композицiï сюжету думи Про Iвася Коновченка
Iсторiя дослiдження цiєï думи є одним iз прикладiв
домiнування денотативного (iсторичного, вульгарно-соцiологiчного)
пiдходу на шкоду аналiзу внутрiшньоï форми твору, його естетичних
та поетичних первнiв. Найхарактернiшою iлюстрацiєю такоï
думки є стаття М.М.Плiсецького [14]. Власне поетицi думи та
ïï звязкам з iншими фольклорними творами у статтi присвячено
порiвняно мало мiсця. Автор намагається довести iсторичнiсть твору
на пiдставi планомiрного порiвняння варiантiв думи з документальними
джерелами, тим самим змiшуючи естетичнi, загальнокультурнi питання з
проблемою пошуку iсторичних джерел. Такий методологiчний пiдхiд
критикований у монографiï Б.П.Кирдана [5], де автор наголошує
на тому фактi, що подiï й особи, що йшли з памятi кобзарiв,
поступово згладжувалися i в епiчних переказах [5, с.69]. Науковець
констатує, що домiнування iсторичного пiдходу шкодить розумiнню
художньоï вартостi творiв. Однак, виключення зi сфери аналiзу
питання про вiдбиття у думах та у фольклорi взагалi мiфологiчних
образiв, мотивiв, структурних елементiв призводить до помилкового
твердження про безпосередню дифузiю мiж думою та колядкою.
Теоретичнi здобутки дослiдникiв цiкавлять нас пiд час аналiзу загальних
мiсць думи: у межах варiантного пучка є чiтка диференцiацiя
записiв: 1) тi, що починаються зверненням полковника Фiлона (Гниди) до
мешканцiв мiста; 2) тi, що починаються з iсторiï вдови та
ïï сина. М.М. Плiсецький, вiдповiдно до вульгарно-iсторичного
пiдходу, вважає ядерною постать Фiлоненка, бо лише за нею можна
датувати твiр [14, с.75]; за Б.П. Кирданом, саме ця постать (i, отже,
увесь мотив заклику) є пiзнiм внеском, суттєвим же
постає сам головний герой, постать якого закорiнена у докозацькiй
добi [5, с.244].
С. А. Цiкавий пiд час аналiзу цiєï думи доводив, що обидва
початки є органiчними у думовiй парадигмi, i розгляд
композицiï тiльки на пiдставi лiнiï Iвася (як це, напр.,
робить Б.П. Кирдан [5, с 246] ) не є продуктивним. Початок думи
закликом полковника вiдповiдає вже неодноразово помiченому нами
принципу оберненоï градацiï, що нею починається дума у
такому випадку: першим i найширшим планом є славна Украïна,
вужчим — мiсто (Корсунь, Черкаси), де робиться заклик, ще вужчим
— образи вдови та ïï сина. У варiантах, що починаються
таким чином, увага акцентується на широких iнтересах: полковник
закликає За вiру христiанськую одностайне стати. Ми не можемо
погодитися з пiзнiм внесенням образу полковника i всiєï з ним
повязаноï лiнiï, бо це змiстове рiчище зафiксоване у раныших,
власне епiчних варiантах, де ще не спостерiгається посилення
моралiзаторського начала, а також пародiйних мотивiв. Понадособистi
iнтереси державного рiвня (типу боротьби з загарбниками i ворогами вiри)
продовжують мiфологiчнi за походженням мотиви боротьби космос —
хаос. У класичному (героïчному) епосi виникає домiнування
державних iнтересiв над родовими. Саме це ми i помiчаємо на рiвнi
сюжету: Iвась iгнорує родове начало, вiдкидає прохання
матерi, пiдкоряючись державному. Мiфологiчний за походженням мотив
непокори як ознаки зрiлостi у пiзнiших варiантах переосмислюється
у моралiзаторському рiчищi.
Таким чином, початок думи закликом полковника є виправданим на
рiвнi жанру, традицiï, генетичного корiння i не може вважатися
штучним чи факультативним. У другому випадку початок одразу
представляє головного героя i вже надалi виникає мотив
заклику. Оскiльки саме у цих текстах виразно постає
моралiзаторський настрiй (акцентується увага на пияцтвi та зневазi
до материнськоï долi, актуалiзується участь прокляття у долi
героя), художньо необхiдним є винесення в iнiцiальну позицiю саме
експозицiйного моменту знайомства з двома героями, взаємини яких
визначають розвиток думи (Iвася вбиває вихiд поза норми
народноï моралi, у чому цей образ стає одноплановим по
вiдношенню до старшого сина у моралiзаторських варiантах Втечi трьох
братiв…, синiв з думи Вдова i три сини тощо).
Принципово iншим є ставлення до бойових подвигiв Iвася: його
героïзм не може виправдати аморальноï поведiнки, i пияцтво
є лише одним iз злочинiв проти суспiльноï моралi. На пiзню
привнесенiсть моралiзаторськоï домiнанти вказує формула
закiнчення, яка презентована варiантами типовоï кiнцiвки, що
ïï Ф.М. Колесса назвав прославлення лицарськоï смертi
козака. Саме таке закiнчення вказує на первиннiсть оспiвування
лицарського начала та первiсноï обрядовоï природи сюжету думи,
яка уславлювала загиблого героя Коновченка. Таке закiнчення подеколи
посилюється молитвою за православний свiт (запис 1832 року).
Цiкава iнтерпретацiя формули наявна у записi, зробленому у вереснi 1845
та варiантi, рiк виконання якого точно не вiдомий [2]. Тут обрядова
формула, що має в основi антитезу минущостi життя —
безсмертя слави, вкладена в уста матерi. Вiдсутнiсть закрiпленоï у
традицiï iнiцiальноï формули тим не менш, не створює
передумов для аналiзу варiантного пучка поза межами думовоï
парадигми: принципи побудови та розкриття, структура зачину вiдповiдають
народному канону лiро-епiчного виконавства. Фiнальна формула дає
пiдстави говорити про давнiсть та первiсну обрядову природу сюжету та
уявити послiдовнiсть розвитку тих чи iнших мотивiв варiантного пучка.
II.2. Повторення образних виразiв
Сорок чотири зiбранi тут записи, зробленi мiж початком XIX ст. i 1926 р.
К. Грушевська зазначає, що територiальнi варiацiï в головному
знаходять собi вираз в трьох редакцiях цiєï думи, що
вiдповiдають трьом великим районам. У серединi цих районiв iснують
деякi, теж територiальнi пiдгрупи, але вони нiде не мають дуже виразних
закiнчених рис — принаймнi при теперiшнiх вiдомостях про цi
локальнi групи.
На Полтавщинi, Харкiвщинi i частково Чернiгiвщинi маємо лише одну
редакцiю. Вона виводить Коновченка молодим парубком, полковника звуть
Филоненко; мiсце дiï звичайно Корсунь. Це найвиразнiшi ознаки
цiєï редакцiï.
Полтавськi тексти починають своє оповiдання вiд заклику полковника
Хвилоненка до молодi, щоб вона приставала в охотне вiйсько. Прохання
I. Коновченка до матерi вiдпустити його у вiйсько повторює пряму
мову полковника (вар. А, Б, В, Е, З, Н, ТТ).
Полковник Филоненко закликає:
Iдiть ви зi мною, корсунським полковником,
в охотное вiйсько гуляти,
Пiд мiсто Тягиню,
На Черкень-долину,
За вiру християнську одностайне стати.
Рицарськоï слави заживатиI
Звернення Iван Коновченка до матерi:
А хочеться менi мати,
Пiти пiд город Тягиню,
На Черкень-долину,
За вiру християнську одностайне стати,
Рицарськоï слави заживати!
Повторення такого типу несе в собi функцiю пiдкреслити важливiсть
рицарськоï слави та уславити вiру християнську.
У варiантi ï, записаного на Подiллi такого повтору немає. Полковник Филон закликає:
Хлопцi-молодицi, хто не хоче при батьковi, при матерi Пiзньоï
вечерi, а раннього обiду вживати, — То прошу до козацького табору
приставати?
Решта варiантiв має деякi вiдмiнностi:
То ходiть зi мною,
До Филона, корсунського полковника На Черкень-Долину погуляти I славного
лицарства
козацького-молодецького заживати (Вар. I).
.. .То йдiть ви на Черкен долину погуляти,
Щастя козацького спротувати (Вар. Щ, ЩЩ).
Хлопцi-молодцi, якi не хочуть при батьку-неньцi проживати,
Просимо в козацьке вiйсько погуляти, — Лицарськоï слави
доказати] (Вар. ЮЮ).
…Ходiм з нами на Черкес долину Проклятих татар воювати.
Своєï православноï вiри не давати!(Вар. Ц, ЦЦ, Ч)
.. .На герець гуляти
Протятих Туркiв, Татарiє у свiй край не пускати,
Щоб не йшли нашоï православноï вiри у свiй край забирати (Вар.
Ж, Е, Р, РР)
… А прошу я браття на Черкень долину у козацьке Вiйсько пiти
погуляти,
А козацькоï слави i пам'ятi достати (Вар. 0,СС, Т) Киïвсько-
полiська редакцiя, до якоï належать варiанти К, Л, П, XX, С, ПIТИ
починаються не з заклику полковника, а з опису вдови i ïï
сина. Наступний повтор як i попереднiй, акцентує увагу на тому, що
на першому мiстi повиннi стояти понадособистi iнтереси державного рiвня,
тобто славна Украïна, вiра християнська, а не спокiйне життя у домi
матерi:
Вдова Коновчиха прохає свого сина:
Сину мiй, Iвасю-єдиничкий, дитя молоде Чи нема у тебе чого
ïсти, чого пити.
Чи нема в чому ходити.
Чи тебе челядь не знає, — Чи за отамана не має!
А вiн ïй вiдповiдає:
Хоч є то ïсти, що пити I в чому ходити
Хоч мене челядь знає. за отамана має.
Як я не поïду Татар воювати,
Будуть мене пiчкуром дражити Малаєм звати.
Тотожний повтор зустрiчається у думах, записаних на Полтавщинi,
Харкiвщинi, Чернiгiвщинi.
Вдова Коновчиха звертається до свого сина:
Не благословлю я тобi, сину Iвасю Коновченку,
у долинi Черкенi гуляти,
А благословлю тобi у домi пробувати.
Хлiб сiль пахати.
Та на хлiб на сiль козакiв зазивати.
А Iвась Коновченко промовить словами:
.. .Бо хоч буду я, мати,
У домi пробувати.
Хлiб сiль пахати.
На хчiб на сiль козакiв зазивати.
То будуть вони мене на пiдпитках докоряти,
Домарем, гречкосiєм називати.
Наведений нище вид повтор характерний для киïвсько-полiськiй
редакцiï. У киïвсько-полiськiй редакцiï наявне прохання
головного героя до матерi: Мати моя, старенькая жено,
Коли б ти, мати, добре дбала.
Чотири воли чабаниï и два коня ворониï из стада виручала.
До жида орондаря отгоняла,
I ще б стозлотимi грiшми доплатила.
Да менi доброго коня купила.
Що моя душа козацька-молодецька подобила й влюбила.
Виконання цiєï дiï матiрю описується тими ж
словами:
Тодi вона добре дбала.
Чотири воли чабаниє и два коня вороних iз стада доплатила.
Своєму сину доброго коня купила
Що його душа козацька-молодецька
Сподобила та влюбила,
I ще сiм кип козаковi на жупань давала,
I ще своєму сину доброго коня переслала.
Реакцiя головного героя на дiю матерi описується тими ж словами:
Я ж думав, братцi, що про мене мати не знає и не вiдає,
Аж про мене велике милосердя має,
Що менi доброго коня купила,
Що моя душа козацъка-молодецъка сподобила та влюбила.
Цей повтор на перше мiсце виводить постать матерi. Прохання Iвана
Коновченка звернено не до друзiв-козакiв i не до нареченоï, а до
матерi. I цiкаво те, що далi у думi ми спостерiгаємо не вiдказ
матерi, а виконання дiï, яке описується словами головного
героя.
Наступний вид повтору зустрiчаєть майже у всiх думах, незалежно
вiд територiальноï редакцiï:
Корунський полковник, панъ Филон:
Коли мiг ти менi загадку таку загадати,
Благословлю тебя на доброго коня сiдати.
Коновченко на коня сiдає
Вiд козакiв благословення приймає.
Наступний повтор зображує важливiсть образу у думi полковника
Филоненко. Спочатку є настанова полковника козакам:
Добре ви, братця, дбайте.
На конi козацькi сiдайте.
Козацьке тiло позбирайте,
До козацького намету привезiть.
I виконання настанови козаками:
Тодi козаки добре дбали.
Що козацьке тiло позбирали…
Цей повтор також пiдкреслює важливiсть постатi полковника:
Полковник Филоненко звертається до Iвана:
Бо ти горiлки зараз напєшся, сон голову похилить,
I побачать те Турки — то вони тебе порубають.
Дiя розгортається таким чином, як i сказав полковник Филоненко:
Коникови ся по грив постеляє. -
Ей, взрiли мимовiльно
Турки, прибiгли його порубали.
Мати дiзнається про загибель сина, i описується це словами
полковника:
Ой, вдова Коновчихо Нема твого сина Iвася!
Турки його порубали,
I на смерть пострiляли!
Дуже цiкавим елементом в думi є вiщий сон матерi. Значення, якого
вона не вiдразу може зрозумiти. Певне вiдхилення вiд правди
виконує функцiю ретардацiï. У сюжетi це слугує для
того, щоб не вiдразу вразити горем серце матерi та пiдготувати таким
чином слухачiв:
Вдова з сусiдами говорила:
Сусiду. Приснився сон чуден да пречуден,
Що видиться, мiй син на вiйнi оженився,
Знайшов собi жену туркеню горду да пишну…
Друга дивiзiя козакiв промовляє:
Вдова небога, не журися Твiй син на вiйнi оженився,
Знайшов собi жену туркеню горду да пишну…
У пiвденно-волинських редакцiях такий повтор передається так:
Ой не плач, мати, не журися,
Твiй син у вiйську оженився.
Взяв собi жiнку сильно пребагату.
Грошей багато має, у ïх лiку не знає.
У червоному оксамитi ходить.
Царю-королю головки не склонить.
Мати пє, гуляє, веселиться;
Чого менi плакати, ридати.
Коли мiй син у вiйську оженився Взяв собi жiнку сильно-пребагату.
Грошей багацько має, в ïх лiку не знає.
У червоному оксамитi ходить,
Царю-королю голiвки не склонить.
Дума закiнчується загибеллю головного героя.
Вдова Коновчиха питає у полковника Филоненко:
Де ж ти мого сина заподiв?
Чи ти його вбив.
Чи стребив.
Чи запродав.
Чи Туркам бусурменам та Татарам в неволю оддав? То Корсунський полковник
теє зачуває,
До вдови словами примовляє:
Ой бiдна удово,
Старенькая жоно,
Та яж твого сина нi вбив.
Нi стребив,
Нi запродав.
Нi Туркам бусурменам та Татарам в неволю оддав.
- 3. Слова-повтори, якi мають спiльний корiнь
Ой рано, ранесенько (Вар. И, Г, 3).
Вдова-вдовчиха (Вар. Ж, К, Л).
Крикнетъ, покрикнетъ (Вар. А, Б, В, Л, М, Н, РР, С).
Заклик закликає (Вар. Ч, ЧЧ).
Проклинаєш,заклинаєш (Вар. Д, Ж, Т, ТТ).
Кляне-проклинає (Вар. I, И, Р, ФФ, С).
Не кляне, не проклинай (Вар. М, Р, ФФ).
Сон, чуден та й пречуден,
дивен та й предивне (Вар. Г, Д, Е, , Ж, И, Й, К, Л, М, Р, С, СС, Т, Ф,
Ч, ЦЦ). Горду-прегорду, пишну-препшину (А, О, Р).
Доходжати, вихожати (Вар. М, Н, ï).
Замикає,одмикає (Вар. И, К, Л).
Пiдбiгає — пробiгає — вибiгає (Вар. О, У,
Ч,ЦЦ).
Жила, проживала (Вар. М, Р, С). жив проживав (Вар. Н,0,П).
Стати, достати (Вар. I, ï, И, П).
З-помiж iнiцiальних формул, що визначають хронологiчний вибiр народних
дум вiдносно дня тижня i часу доби традицiйно найпоширенiшою є
формула значення ранку недiлi:
У недiлю рано пораненько Стара вдова Коновчиха до церкви вихожає
Усе отцовське оружжя збирає Свiтлицю замикає (вар. И).
Генетично особливостi функцiонування цiєï формули пов'язанi з
сакральною семантикою його компонентiв. Вважається, що згiдно з
ритуальною практикою пора сходу сонця найбiльш значна i впливова, у
поетицi замовлянь сонце артикулюється як перш за все божество
повязане з ранком. Як зазначає Г.I. Мальцев, дослiджуючи
ґенезу лiричноï пiсенноï перекодування значення, за
якого маргiналiзується усвiдомлення ранку як часу обряду i
центральну позицiю посiдає семантика часу долi. Дослiдження
переконують, що архаïчне значення збережене у лiричних фольклорних
творах [6, с. 73]. С. А. Цiкавий зауважує на тому, що недiля
виразно пiзнiше включення, однак його християнське начало
нейтралiзується внаслiдок послiдовноï дiï двох чинникiв:
1) усталення i структурного закрiплення як основи утворення загального
мiсця; 2) тiсноï взаємодiï зi значенням темпорального
маркера рано. У комунiкативному аспектi таке загальне мiсце
визначається не лише загальним структуруванням тексту в
хронологiчному вимiрi, але додатково створює ситуацiю очiкування.
Характер ситуацiï визначається впiзнаним слухачами
традицiйним змiстом формули, що налаштовує на важливiсть i
поважнiсть.
Слова-повтори, якi мають спiльний корiнь у думi виконують рiзнi
функцiï.
Вдова вiд сну прочинала,
На ринок виходила,
З сусiдами говорила:
Наснився сон менi чуден та й пречуден,
дивен та й предивен… (Вар. А).
Вдова небога, не журися
Твiй син на вiйнi оженився
Взяв жену собi туркеню горду-прегорду,
пишну-препишну (Вар. А).
Наведений повтор слугує для пiдсилення ознаки.
Слова-повтори, якi мають спiльний корiнь можуть вказувати, що у думi дiя
не зупиняється, а розгортається i триває:
Тодi Iвась Коновченко цього не слухає,
Другий раз на доброго коня сiдає Мiж козацькими табурами
пробiгає.
Тодi корсунський полковник Филон iз намету вихожає
зо
На Черкень-долину поглядає,
До козакiв стиха словами промовляє:
Ей, козаки, дiти, друзi Прошу я вас добре дбати,
На коней сiдати,
На Черкень-долину вибiгати.
Тодi козаки добре дбали,
На коней сiдали,
До Черкень-долини пiдбiгали
Iвася Коновченко у трупу тило знаходили (Вар. Д).
Мати до церкви вихожає Срiбними ключами хату замикає.
Тодi Iвась Коновченко, дитя молодое,
До дому прибiгає,
Без ключiв хату одмикає.
Батькову ружину до боку чiпляє (Вар. К).
Повторення виразу вдова-вдовчиха у всiх варiантах дум пiдкреслює
становище жiнки-страдницi.
Корсунський полковник пан Филон,
Почав охотника викликати,
Крикнешь, покрикнеть на винники, на броварники,
На пяниць, на костерникiв (Вар. А).
Наведений повтор створює слуховий образ, i пiдкреслює
важливiсть мовлення полковника Филона.
- 4. Формульне означення мови
V-
вмовляє, умовляє)
Тоє зачувала
Поглядає (углядає)
Добре дбали
Совстрєчала
Питає
Одповiдає
Забачає
Прихожає
Прибуває
Уставає
Називає
Приклади формульного означення мови зустрiчаються у кожному варiантi
думи. Вони виконують своєрiдну функцiю в органiзацiï думи.
Формульне означення мови завжди за змiстом повязане з наступною i
попередньою частиною думи, тобто використовується для вiдкриття
мiкротеми.
То теє словами промовляє,
У пятницю до города Черкеса поспiшайте,
У суботу рано пораненько цвiтну Корогву хрещату виставляйте (Вар. А).
Рядового козака про сина питає,
Рядовий козак ïй вiдповiдає:
Твiй син у долинi Черкенi одружився,
Узяв жену горду-прегорду, пишну-препишну,
У чистому полi високу могилу (Вар. О).
Перший рядок, наведеного уривку розкриває мiкротему, яка
розвивається у кiлькох реченнях.
Повторення виразу добре дбали — мiжсюжетний повтор, який є
початком вирiшальних слiв або дiï:
Я думав, що менi ненька старенька лає, проклинає,
А вона ще за мене добре дбає,
Такого менi козака доброго до вiйська добирає
- 5. Синонiмiчнi повтори:
- Лаяла, проклинала (Вар. В, Г, Д)
- Не лає, не проклинає (Вар. А, Б).
- Плакати й ридати (Вар. К, Л, П,0, Щ, ЩЩ, X)
- Сину-дитя
- Слава-пам'ять (Вар. Г, Д, Е, , Ж, И, Й, К, Л, М, Р, С, СС, Т, Ф, Ч,
ЦЦ).
- Живий-здоровий (Вар. К, Ч, ЧЧ, Ю).
- Подумала-погадала (Вар. I, ï, Ш, ШШ, Ю, ЮЮ).
- Посiк-порубав (Вар. Т, ТТ, У, Ф, Я).
- Пречуден-предивен (Вар. I, К, Л, М).
- Не плач, не печалься (Вар. I, ï, И, П)
- Нi сiкти, нi рубати (Вар. М, ЦЦ)
- Щастя й долi (Вар. К, X)
- Пострiляли-порубали (Вар. О, У, Ч)
- Стара жена, бiдна вдова (Вар. А, Г, Д, Е, , Ж, И, Й, К, Л, М, Р, С,
СС, Т, Ф, Ч, ЦЦ).
Основна функцiя синонiмiв-повторiв полягає у посиленнi
експресiï висловлення; синонiми-повтори в думi функцiонують як
стилiстичний засiб смислового зiставлення, уточнення, пiдсилення.
Думи здебiльше насиченi дiєслiвною синонiмiкою. Найбiльшу групу
становлять синонiми на позначення дiï:
То вдова Грициха,
По мужовi Коновчиха,
Подумала-погадала.
Слiзьми обливала (Вар. I).
Iншу групу становлять дiєслова iз значенням стану:
Ти стара мати не журися,
Твiй син живий здоровий,
Взяв собi жену сильно багату,
В чорному оксамитi ходить,
Бiлими пiдбiйками пiдбита (Вар. К).
Дiєслова, якi виражать почуття:
Г ей удова Г рицихо,
По мужовi Коновчихо,
Не плач, не печалься (Вар. I).
Контекстуальнi синонiми використовуються з метою образною передачi
думки, вражень, почуттiв i використовується у рiзних стилiстичних
прийомах.
Бодай ти пане корсунський полковниче,
Собi щастя й долi не мав,
Як ти мого сина Iвася Коновченка зi свiту зiгнав (Вар. К).
Контекстуальний синонiм щастя й долi сприймається як цiлiсне
поняття, i його можна замiнити словом талан.
Висновки
У роботi визначено функцiональне навантаження повторiв як образотворчих
та текстотвiрних засобiв на матерiалi 44 варiантiв записiв думи Iвась
Коновченко, якi подаються у виданнi К. Грушевськоï. Опрацьовано
наукову лiтературу присвячену проблемам поетики жанру думи.
Думи — це лiро-епiчний жанр украïнського словесно-музичного
фольклору. Iсторичнi за змiстом думи виникли i розвивалися в специфiчних
умовах козацькоï вiйськовоï демократiï XV-XVII ст.
Термiн дума, як визначення жанру, має книжне, лiтературне
походження. У росiйську лiтературу його ввiв К. Рилєєв, в
украïнську фольклористику — М. Максимович.
Найдавнiша згадка про думи є у хронiцi польського iсторика
С. Сарницького (Annales, 1587), а найдавнiший текст думи знайдений у
кракiвському архiвi М. Возняком у 20-х роках у збiрнику Кондрацького
(1684) Козак Г олота.
Першою збiркою украïнських дум та пiсень була книга М. А.
Цертелєва Опыт собрания старынних малоруських песен.
Думи мають своï яскравi формальнi особливостi. Думи вiдрiзняються
вiдсутнiстю дiлення на строфи, свободою ритмiки, кожний новий спiвець
може додати до думи нову деталь, своєрiднiстю ладу. Думи складали
найважливiшу частину репертуару слiпих спiвакiв-кобзарiв (бандуристiв).
Вони виконувалися спiвучим речитативом у супроводi кобзи (бандури). При
цьому i в текст, i в музику при кожному виконаннi вносилися елементи
iмпровiзацiï.
У XIX ст. новi думи майже не створювалися. Вiд видатних майстрiв-
кобзарiв записано бiльшiсть вiдомих нинi дум. Iнтенсивний запис почався
тiльки в XIX ст. Дослiдженню дум присвятили своï працi М.
Максимович, П. Лукашевич, А. Метлiнський, П. Кулiш i особливо Вл.
Антонович i М. Драгоманов, Ф. Колесса; за радянських часiв — М.
Рильський, А. Белецький,
П. Тичина.
На основi 44 варiантiв думи Iвась Коновченко нами було визначено
функцiï повторiв i розподiлено ïх на чотири групи: 1)
повторення образних виразiв; 2) слова-повтори, якi мають спiльний
корiнь, 3) формульне означення мови; 4) синонiмiчнi повтори.
Повторення образних виразiв становлять у думi найбiльшу кiлькiсть. Iз
думи в думу i по кiлька разiв у одному творi повторюються вирази: Вiн
теє зачуває, словам промовляє, добре дбає, думає-
гадає i т.iн. Питання, задане одним iз героïв, потiм частино
або повнiстю вiдтворюються його спiвбесiдником, опис побаченого кимось
iз героïв думи часто повторюється у його розповiдi. У рiзних
мiсцях твору нерiдко повторюються i цiлi образнi вирази i групи вiршiв,
якi становляться спiльними мiсцями. Цi повтори у деяких кобзарiв i
лiрникiв зустрiчаються досить часто i сильно збiльшують розмiр дум.
До синонiмiчних повторiв вiдносяться вирази: лаяла, проклинала; плакати
й ридати, подумала-погадала, не плач, не печалься. Iнодi зустрiчаються i
контекстуальнi синонiмiчнi повтори: слава-пам'ять, сину-дитя, щастя й
долi та iн. Основна функцiя синонiмiчних повторiв полягає у
посиленнi експресiï висловлення; синонiми-повтори в думi
функцiонують як стилiстичний засiб смислового зiставлення, уточнення,
пiдсилення.
Думи здебiльше насиченi дiєслiвною синонiмiкою. Найбiльшу групу
становлять синонiми на позначення дiï. Iнша група — це
дiєслова iз значенням стану та дiєслова, якi виражать
почуття.
Слова-повтори, якi мають спiльний корiнь: ой рано, ранесенько, вдова-
вдовчиха, крикнеть-покрикнеть, горду-прегорду, пишну-препишну можуть
виконувати рiзнi функцiï.
З-помiж iнiцiальних формул, що визначають хронологiчний вибiр народних
дум вiдносно дня тижня i часу доби традицiйно найпоширенiшою є
формула значення ранку недiлi: ой, рано ранесенько у недiлю. Генетично
особливостi функцiонування цiєï формули повязанi з сакральною
