Образний ряд голодомору в "Жовтому князi" Василя Барки

Центром художнього зображення явища тоталiтаризму в Барчинiй прозi дiаспорний дослiдник Леонiд Плющ уважає мiф про Ящера (дракона). Вiн глибоко проаналiзував цей мотив у романi "Жовтий князь", отже, ми додамо тiльки деякi деталi. Зi змiєм порiвняно росiянина Отроходiна: "кружить змiєм i мучить; ну, ящiр i єсть! Йому "вгорi" нададуть велико-риб'ячу луску: ордени, "путьовки""; зi змiєм асоцiюються грiхи людськi, а також спецпотяг на Колиму.
У цьому романi головним показником внутрiшнього стану дiйових осiб є очi. У притчi, що ïï читає Микола Катранник, Кривда виймає у Правди "очi - платою за дрiбнi кусники хлiба". Найголовнiшу роль цей мотив грає пiд час зоровоï "дуелi" мiж Отроходiним i Мироном Катранником у сiльрадi. Погляд росiянина пронизливий, "крiзь очi, дрiбнi вiконечка, побачили душi, яка повна вiдвертiсть ïх здiйсниться навiки; а до чого ж недобрi мiж собою, хоч значно ближчi, нiж здається з ворожнечi!"; вiн розпалився гнiвом: дужим i диким; зiницi в найгострiшому блисковi зверненi до селянина; його горючi очi нiби повсякчас пронизують подвiр'я Катранникiв. Про нього сказано, що пiзнiше, пiд час допиту щодо потира, "круглявий жовтар ïв i колов очима при кожнiй вiдповiдi" Мирона Катранника. Подiбний опуклий вираз агресивного погляду буде пiзнiше вжито Баркою в романi "Спо-кутник i ключi землi", де пiдкуплений суд присяжних мов по-змiïному шипить очима, а ïхнi погляди, "нiби ядовитi гадюки, викинулися з очей" до обвинувачуваного Олега Паладюка.
Очi, особливо жовтi, можуть показувати належнiсть до Жовтого князя (голодомору) й бути одним зi складникiв того знаку, який диявол, за пророцтвом, ставитиме на людей. Так, розпорядник реквiзицiï хлiба в селян має очi каламутнi, недоспанi й обпитi зi сизими обводами довкруги. Миколi Катраннику стрiчається чоловiк, дзьобатий i ïдкий з лиця, як сiрка, серед якоï очi горять темною охрою, що аж палять хлопця; читаємо, що у лавцi "Торгсiну" погляд продавця хлiба впився в срiбло iконки. У "Спокутнику i ключах землi" очi астролога є очами Ящура, себто Сатани.
Натомiсть Мирону Катранниковi пiд час тоï "дуелi" прийшла на серце "найтихiша мирнiсть" ("Жовтий князь"). За нею досада, пiсля почуття вiдрази до Отроходiна. Однак у нього, поступливого селянина, погляд терпкий, i така прихована сила якраз i бiсить Отроходiна ("мужик "плохий""). У романi також указано на мученицьку лагiднiсть очей iнтелiгенцiï, яснi й незвичайно спокiйнi очi сектанта Прокопа. Навiть владу смертi над людиною позначено через ïï очi: вони збiльшуються, у них помiтно скорботу й невiдсвiтнiсть. I найбiльше Отроходiн радiє, що погасив-таки свiтло в очах селянина, заморивши його голодом.
Дзеркальною деталлю до образу очей є жовтий колiр. Ця деталь наповнює тi картини кiнця свiту, що ïх бачать селяни: "Сидить гостроокий хтось, нiби золотий, цiлком литий, - з червонастим виблиском; в коронi чуднiй i пишнiй одежi. Високо пiдноситься. Ребра схожi на верх брами, розчиненоï так, що туди з низини на картинi тягнуться люди без кiнця i перерви: люди бiднi - тягнуться пiд клiткову браму примарця i там зникають. Як вiвцi на бiйнi". Ми дiзнаємось, що виконавець волi звiра й сатани князює в жовтiй одежi. Юродивий спiває, що Жовтий князь рудою [кров'ю] запив своï жертви. Жовтий колiр постiйно характеризує Отроходiна: "Грозить обома руками Отроходiн, говорячи, а його широкий золотий зуб, вiдтiнений щербинкою поруч, аж жеврiє, одночасно з товстими скельцями окулярiв без оправи, при самих металiчних зачiпцях".
Цей колiр є ознакою керованостi Звiром [бiблiйний "знак на чоло"]: блiдо-жовта шкiра валiз злого товстуна у вагонi, який картає селян, що "тiкають" од голоду на заробiтки, розкiшнi жовтi вуса голови комiсiï з вилучення церковного майна, мiдянi заклацки на портфелях партiйних "шишок", жовтi вiкна фабрики, жовтавий полушубок активiста, сiрчано-жовтi дверi райвиконкому, рудi шкiрянки службовцiв, ржависто-брунатна бляха на даху установи, характеристика "огненна могила" земного пекла в урвищi; саме рудий Гриць проганяє малих Катранникiв з рiчки пiд час лову черепашок (порiвняй у романi "Рай" вказiвки на жовтопикого нападника з Тамбовщини на Iону Iвановича й фразу: "А по золотому ланцюгу, обвинутому навколо дубового стовбура [комунiстичноï держави], по ланцюгу, з якого стiкала кров i бруд, походжав червоноокий кiт пропаганди [фантасмагорiя за мотивами Пушкiна] i муркотiв найсолодшi казочки для... [пiдкуплених] закордонних... [вiзитерiв]".
Ця деталь може вказувати на нескорених, що приймають мученицьку смерть од голоду: перед смертю Микола Катранник став жовтий з обличчя ("воскований кiстяк"), лоб обтягнувся: восковою сiрiстю вiддавав, надмiрно високий, пiд запалими очними ямками. Так часом виглядають тифознi. Старий Крiлик пожовк з лиця - скоро помре. Мешканцi мiста жовтi вiд недоïдання. Мирон Данилович стоïть, вiд страху мов черевики "прив'язанi жовтою травою".