Твiр-вiдгук на самостiйно прочитану книгу Зацiпенiв Батурин... (за романом Романа Iваничука "Орда")
Iсторичний роман Р. Iваничука "Орда" - художнiй аналiз трагiчних подiй XVIII
столiття, пов'язаних з руйнуванням славноï козацькоï столицi - Батурина.
Батурин сьогоднi - це селище мiського типу Бахмацького району Чернiгiвськоï
области на р. Сейм, неподалiк вiд залiзничноï станцiï Бахмач. Вiдомий
вiн ще з 1625 року. При гетьманах Д. Многогрiшному, I. Самойловичу, I. Мазепi був
столицею Украïни. Пiсля переходу Мазепи на бiк шведського короля Карла XII
князь О. Меншиков винищив усе населення Батурина.
Роман "Орда" розпочинається страшною картиною винищення населення Батурина: "Орда
вже ревiла моторошним ревом... рубали шаблями й бойовими сокирами козацькi голови,
удари падали на спини й потилицi; жiнки вибiгали на мур i кидалися на вiрну смерть
у Сейм... Ординцi ревiли вже в Батуринi - там лизнули насурмонене небо першi язики
пожеж".
Головний герой твору - вчений протоiєрей схимник Єпiфанiй, улюбленець Мазепи. Його
очима ми бачимо палаючий Батурин - горiло все, крiм садиби В. Кочубея, котрий
зрадив I.Мазепу. Очима Єпiфанiя ми бачимо Мотрю Кочубеïвну, котра з матiр'ю
залишилася в Батуринi.
Дорiкала мати доньку: " У всьому винна тiльки ти!" "У чому я повинна, мамо? Що я
любила гетьмана i вiрила в його рятiвниче призначення на Украïнi? Що вiн мене
любив?"
...Мотря нiби прокинулась, побачивши Єпiфанiя. Єдине, що хотiла знати - останнi
слова гетьмана перед вiд'ïздом за Десну: "Що гетьман передав для мене?" В
образi Лебедицi з'явиться Мотря Кочубеïвна перед Єпiфанiєм. Ось що вона
розповiла йому про себе: "Полишивши свою лиху матiр, дiйшла до Полтави iз
своïм чоловiком генеральним суддею Чуйкевичем. Недовго жила з ним: перед
битвою Чуйкевич перейшов на бiк Петра... Я ж подалася в монастир".
Служитель Покровськоï церкви Єпiфанiй перемагає зрадника-вовку лаку
полковника Носа, котрий наказував йому знайти i вбити Мазепу...
Роман "Орда" Р. Iваничука я б назвала не лише iсторичним, а ще й фiлософським:
автор ставить перед читачем питання фiлософського плану - про життя i смерть
(фiзичну i духовну), про честь i ганьбу. "Минув час подвигiв, настала пора працi.
Спершу треба засвiтити храмовi свiчки в людських душах!" - сказав так Єпiфанiй i
пiшов через степи до Високоï Могили. А при зустрiчi з Мамаєм йому належать
слова: "Я пiду шукати духовного шляху для нашого воскресiння. Бо ще не раз виб'ють
вороги з наших рук меча. Тож мусим кувати iншу зброю, яку нiхто здолати не може, -
мисль i дух..."
Це - нiби про нас сьогоднiшнiх. Зброя наша, шлях до воскресiння - це мисль i дух.
