Особистi мiркування. Поезiя, близька моєму серцю (за лiрикою Володимира Сосюри)

Спiва моя душа, прозора i крилата, любовi сповнена до всього i до всiх
- I кожного обнять я хочу, наче брата, у райдузi пiсень закоханих моïх. Коли я вперше читав вiршi Володимира Сосюри i натрапив на вiрш "Спiва моя душа", менi здалося, що поет дещо прикрашає своï почуття, свiй внутрiшнiй стан. Та з часом я поринув у такий безмежний свiт його задушевноï щиростi, людяностi, закоханостi у красу, що зрозумiв: наведений на початку твору уривок - дзеркальне вiдбиття Сосюри - людини i поета. Iз рядкiв його поезiï передi мною постав талановитий поет-лiрик, спiвець боротьби i кохання, неперевершений майстер чарiвного слова. Вся його творчiсть є сповiддю нiжноï i бентежноï душi, яка радiла i мучилася, бо не могла залишатися байдужою. Назавжди, мабуть, закарбувались у моє серце i пам'ять вражаючоï сили i емоцiï признання: Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт лиш приходить подiбне кохання. В день такий розцвiтає весна на землi i земля убирається зрання
- Щодо мене, то цi рядки можна порiвняти лише з шекспiрiвськими сонетами. Та iз всього лiричного доробку поета менi найбiльше подобаються вiршi, пронизанi осiннiми мелодiями ("Айстри", "Осiння пiсня", "Ти мiж єдиних одна" тощо). Осiнь у життi - як осiнь у природi: час тихоï замрiяноï краси, час плодозбору. Тому глибоким оптимiзмом сповненi цикли осiннiх мелодiй Сосюри, в них звучить вiра у вiчну молодiсть героïв. Вiн i про себе говорить: Мов два мене: один ще юний, юний, а другий, що й казать, уже старий. Та ïх серця однi єднають струни, i тому я незмiнно молодий. Поетична книжка Володимира Сосюри "Осiннi мелодiï", в якiй найповнiше вiдбилися осiннi настроï поета, - це пiсня щирого й вiдданого серця. Ця пiсня бринить найтоншими нотами, пiдноситься до неба, охоплює душу: Хай опадає лист в саду на землю в срiбному iнеï - Я в пiснi молодiсть знайду i довго-довго буду з нею. На мою думку, кожний, хто читав пристраснi слова поета про осiнь, знаходить у своєму серцi щирий вiдгук, бо не можна залишитися стороннiм слухачем спiву душi вiдкритоï, людяноï, дивовижно тонкоï i нiжноï у своïх почуваннях: Осiннiй сад, жоржин печаль багряна, стрясають ïх пориви вiтру злi, i дерева жалiються туманом, що вже так мало листя на гiллi. Лiрика кохання, що є вiчною темою свiтовоï поезiï, незмiнно звучала в нiжнiй поезiï Володимира Сосюри. Вона зливається з лiрикою людського серця, яке трепетно вiдгукується на будь-якi чарiвнi прояви навколишнього життя: Не кує вже зозуля в дiбровi, лиш хитаються тiнi кривi i зоря у пожовклiй травi розгубила стрiчки пурпуровi. Звучать в "Осiннiх мелодiях" i патрiотичнi мотиви, якi оспiвують воïнiв-захисникiв, невтомних трударiв - всiх тих спiввiтчизникiв, яких щиро любив i якими пишався поет. Серце його, сповнене цими почуттями, бажало, Щоб розцвiли усмiшки щирi, Щоб ïх не стерли грози злi. Яке це щастя - жить у мирi i вiчнiй дружбi на землi!